До підготовки звіту були залучені експертки Ради Європи Ів Саломон (Велика Британія), Таня Кершеван-Смоквіна та Наташа Пірч (Словенія), які опитали представників Нацради, Держкомтелерадіо, Мінінформполітики, Комітету свободи слова, НТКУ, НКРЗІ, ГО «Детектор медіа», Інституту масової інформації, ІТК і StarLightMedia. Національним експертом проекту виступив Інститут медіа права Центру демократії та верховенства права. На презентацію прийшли представники всіх опитаних організацій.

Звіт справив на мене дуже професійне враження: 90 сторінок результатів ґрунтовної роботи, відсутність «води» і виняткова точність фактажу. Ось, наприклад, частина рекомендацій звіту, які стосуються законодавчого регулювання телерадіопростору та роботи Нацради:

1. Підготувати та прийняти єдиний всеосяжний закон про аудіовізуальні медіапослуги, який об'єднає в собі даний Закон і Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», відповідні розділи Закону України «Про рекламу», частини законів про вибори, пов'язані з засобами масової інформації, а також всі інші закони, які мають правове значення щодо регулювання і надання аудіовізуальних медіа послуг
2. Закон повинен бути переглянутий з урахуванням відкладеного переходу на цифрове мовлення, з чітким планом міграції всіх існуючих телевізійних послуг. Особлива увага повинна бути приділена збереженню потужності для пропонованого нового суспільного мовлення
3. Закон повинен бути змінений для того, щоб було чітко зрозуміло, що відповідальність за дотримання закону лежить на ліцензіаті, а не на його працівниках
4. Режим ліцензування має бути спрощено, аби відмовитися від різної політики для різних платформ мовлення, окрім наземного, де спеціальні вимоги є виправданими. Він також має стати більш ефективним за допомогою уповноваження регулятора активно забезпечувати дотримання ліцензійних умов
5. Способи фінансування Нацради повинні бути переглянуті, аби надати їй певний ступінь автономії від політичного тиску. Зокрема, ліцензійні збори з мовників повинні сплачуватися безпосередньо до Нацради і йти на покриття прямих витрат регулювання. Це те, що пропонується для нового регуляторного органу у сфері телекомунікацій, і повинно бути створено також для Нацради. Однак, буде обґрунтовано, якщо інші (нерегламентовані) витрати, такі як створення національного архіву, фінансуватимуться безпосередньо з державного бюджету. Однак, для того, щоб уникнути прямого політичного тиску, що може застосовуватися в рамках процесу формування річного бюджету, слід розглянути питання про формування бюджету, скажімо, один раз на три роки
6. Призначення і звільнення з посад членів Нацради не повинні бути одночасними (щоб не втрачалася експертиза)
7. Члени Нацради не можуть бути звільненими парламентом або президентом до закінчення строку їхніх повноважень, окрім випадків, якщо член Нацради більше не може виконувати обов’язки в результаті втрати працездатності, арешту або несумісних конфліктів інтересів
8. Кворум повинен бути скорочений до п'яти (з шести) членів Нацради, а рішення можуть приймаються більшістю

Логіка цих рекомендацій зрозуміла і не викликає подиву, відчуття дисонансу чи запитань. Водночас, уважні читачі також звернули увагу на окремі рекомендації, які когось змусили говорити про «зраду», когось – про «перемогу», а когось – про те, що Європейський Союз ще не стикався з такими сильними проявами гібридної війни, з якими ось уже багато років бореться Україна, і тому не всі його стандарти застосовні в наших умовах. Мова, зокрема, про цей коментар щодо квот на національний продукт:

«Ч. 1 ст. 9 передбачає, що не менше 50% мовлення телерадіоорганізації має становити національний (вітчизняний) аудіовізуальний продукт (або українська музика у випадку радіо). Новий закон, що набере чинності у листопаді 2016 року, передбачає, що радіостанції мають забезпечити 30% українських пісень.

Якщо Україна вже зараз хоче привести своє законодавство у сфері мовлення у відповідність до законодавства ЄС, слід зазначити, що 50% квота для вітчизняної аудіовізуальної продукції несе значний ризик порушення законодавства ЄС. Жодна держава-член ЄС не має такої високої квоти для вітчизняної аудіовізуальної продукції.

Квоти для вітчизняних програм можуть бути виправдані, якщо вони служать культурним цілям. Ці цілі повинні бути чітко виражені в законі і повинні бути відображені в ліцензійних умовах мовників. Але квоти не повинні використовуватися для запобігання продажу на внутрішньому ринку своєї продукції не вітчизняними виробниками. Досить висока квота для вітчизняних програм може бути ознакою такого наміру. Європейський Суд ще не вирішив, який саме відсоток є прийнятним. Проте, у зв'язку з цим є цікавим той факт, що Франція знизила свою квоту з 50% до 40% після переговорів з Комісією ЄС.

Ч. 2 ст. 9 забороняє будь-яке заперечення або виправдання широкого кола історичних періодів та подій, включаючи комуністичний режим 1917-1991 років, та осіб і органів, що керували у той період. Сумнівно, що є це співмірним в розумінні ст. 10 ЄКПЛ; можливо, у період активної агресії, але не більш загально. Історичне заперечення – це одне, але приймати точку зору («виправдання») і висловлення думки є реалізацією права на свободу висловлювання.

Ч. 3 ст. 9 зобов’язує від Національну раду при проведенні конкурсів на видачу ліцензії “захищати інтереси держави і національних мовників”. Не зрозуміло, що це означає на практиці, але видається дуже протекціоністським і, можливо, проти прагнень Європейського Союзу до єдиного ринку».

Зауважу, що країни, які зараз входять до складу ЄС, і самі не завжди жили в парадигмі єдиного вільного ринку і мали досить довгі періоди протекціонізму задля нарощування своєї економічної сили.

Або ось іще коментар експерток Ради Європи на болючу для багатьох на нашому медіаринку тему, пов’язану з «чорними списками» акторів:

«Ч. 2 ст. 6 забороняє, зокрема, трансляції будь-якого фільму або телевізійної програми (крім інформаційних та аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Це на додаток до заборони програм, які закликають до агресії проти держави. Вельми сумнівно, що ця заборона щодо виконавців, авторів, продюсерів, режисерів є співрозмірною зі ст. 10 ЄКПЛ, оскільки це обмежує свободу вираження без будь-якого зв'язку з вмістом матеріалу, який забороняється. Хоча і може бути якесь виправдання для обмеження присутності на екрані популярних акторів, які є відомі тим, що вважається підтримкою агресії проти української держави, але важко зрозуміти обґрунтування для поширення заборони на осіб, чиї внески залишаються поза екраном (і де зміст програми відповідає в усіх інших відношеннях)».

Підняли списи та вже йдете в бій? І дарма. Як сказала Ів Саломон під час презентації звіту, «ми – експерти з права Ради Європи. Наша задача – проаналізувати законодавство і дати рекомендації. Ваша задача – взяти ці рекомендації і нарешті щось зробити. Щось зробити – цього вже достатньо для початку. Ви повинні шукати компроміс один із одним і знайти те, що працюватиме зараз. І рухатися крок за кроком».

Компроміс один із одним усі відправилися шукати в кулуарах, за кавою. А чи знайде наш медійний «Ноїв ковчег» спільну мову, матимемо змогу побачити вже дуже скоро, під час наступної ітерації роботи над законопроектом про аудіовізуальні послуги.