Зі скандалом довкола липневого виступу студії «Квартал 95» у Юрмалі відбувається те саме, що й зі ще одним зовсім нещодавнім скандалом: мало не більше за самі факти, довкола яких вони виникли, обурюють пояснення й виправдання, з якими публічно виступають їхні «герої». Пояснення незграбні й недолугі. Такі, що, замість дати вичерпні відповіді, породжують нові й нові запитання. Замість пригасити пристрасті — лише розпалюють їх. Пояснення, розраховані на телепнів, які апріорі сприймуть за чисту монету будь-що, що їм скажуть.

Володимир Зеленський переконує: він та його партнери висміювали не Україну, а її владу. Але ж це неправда, пане Зеленський! Розпочався виступ «Кварталу 95» із того, що глядачам було сказано (сказав це не Зеленський, але навряд чи це був не узгоджений із ним експромт): у Юрмалі — Дні української культури, триватимуть вони чотири дні, бо «у нас культуры теперь осталось всего на четыре дня». І де тут, перепрошую, висміювання влади, а не України?

Тож, даруйте, доводиться пояснювати абеткові речі. Ті, які фаховий сатирик мав би (й має) знати краще за будь-кого іншого. Загальним місцем критики «Кварталу 95» стало констатування: те, що цілком годиться для внутрішньої аудиторії, ніяк не годиться для зовнішньої — й навіть не лише російської. (А Юрмалу й самі латвійці звуть «філією Росії», бо надто багато російських громадян є власниками нерухомості в цьому місті й отже регулярно проводять у ньому свій час.) І мова тут зовсім не про те, щоб не виносити сміття з хати, й не про те, щоб удавати, ніби все в нас гаразд.

Коли я навчався в університеті, був у мене приятель-ямаєць. Чорношкірий. І ми з ним досить часто — під обопільний сміх — кепкували з кольору шкіри та расової належності одне одного. Почув би це хтось сторонній — не сумнівався б: перед ним двоє таких уже расистів, що тавра на обох немає де ставити. Але жодному з нас і на думку не спало би винести ці жарти на сторонню аудиторію. Й от саме з цієї причини: стороння аудиторія просто не змогла би зрозуміти, де жарт, а де не жарт.

От точнісінько так було й у даному разі: стороння щодо України аудиторія не могла, в жодному разі не могла зрозуміти, де гумор, де метафори з гіперболами, а де факти. Адже чому так бурхливо реагує на жарти «Кварталу» українська аудиторія? Бо вона знає контекст. Бо вона може, має можливість порівняти сказане з реальним. От саме з порівняння слів із реальністю й народжується сміх, саме на ньому будується висококласна сатира.

Закордонна аудиторія теж порівнює слова сатириків із українським контекстом — тільки таким, яким володіє або вважає, що володіє. Чи варто роз'яснювати, яким контекстом, найімовірніше, володіє російськомовна аудиторія в Юрмалі — з огляду на сказане дещо вище? І хіба ж не знав пан Зеленський, що його юрмальська аудиторія порівнюватиме його слова з тим, чого не бачила на власні очі, але чимало про це чула від російської пропаганди? Якщо не знав, не давав собі звіту — то це, даруйте, нефахово...

Коли ж аудиторія взагалі не володіє контекстом, вона сприймає всі слова сатириків як доконані факти. Без жодних поправок на ті самі метафори з гіперболами.

Зважаючи на контекст, яким володіє російськомовна аудиторія, змалювання України як «акторки з фільмів для дорослих» лише підтверджувало її, аудиторії, переконаність: у прагненні України до Європи немає жодної іншої мотивації, окрім бажання «продатися», перетворитися на об'єкт задоволення бажань «клятих піндосів та підпиндосників». Але рівно те саме навіює їй і Дмитрій Кисельов!

У цьому була критика влади? Так, критика влади — але така, яка, знову ж, лише підтверджувала російську пропагандистську тезу: мовляв, народ України хоче бути з Росією, й лише «антиконституційна хунта» силоміць тягне країну на Захід. Коли йшлося мало не про повію (а чимало хто зрозумів «акторку з фільмів для дорослих» саме як легкий евфемізм для позначення повії), у сторонньої аудиторії не залишалося сумнівів: «замовником», ініціатором просування України на Захід є саме Захід, а не Україна. Україна лише «віддалася» — точніше, «хунта» її віддала.

«Квартал» висміяв українську владу, а Україну щиро любить? То, даруйте, який-небудь Жириновський теж скаже вам, що любить Україну — бо «на Украине живут русские люди», от тільки «зловісна хунта» буцімто промиває їм мізки й переконує в існуванні українців як окремого народу.

А чим, узагалі-то, відрізняється сатира від гумору? Одним-єдиним: сатирик має на меті вплинути на свідомість аудиторії, змінити її уявлення про те, що її оточує, спонукати до того, щоби люди впливали на об'єкти висміювання та боротися з висміюваними явищами. А тепер запитання: на яку реакцію, висміюючи українську владу, чекав пан Зеленський від присутніх у Юрмалі громадян Росії, громадян Латвії, негромадян Латвії? Щоб вони впливали на українську владу й боролися з її негідними вчинками — й не має значення, реальними, перебільшеними чи удаваними? У який, перепрошую, спосіб? Радше за все, єдине, на що розраховував у даному разі пан Зеленський, — це тупе «ги-ги-ги». А коли так, то це вже ніяка не сатира.

І ще. Хотів того пан Зеленський чи не хотів, прагнув чи не прагнув, але виступ його команди перед російськомовною аудиторією в Юрмалі чимало в кого міг залишити враження, що артисти намагалися реабілітуватися перед Росією. Відновити для себе шлях до російської публіки, російських телеекранів та російських концертних майданчиків.

Чимало років «Квартал 95» працював більше в Росії й для Росії, ніж в Україні й для України. Так само, як і багато інших артистів, що «бороздили просторы» всього колишнього СРСР і для яких і Україна, й Росія, й та сама Латвія були «наша страна». Виглядає так, що й сьогодні Юрмала для Зеленського — це «наша страна», й саме тому йому й на думку не спало скоригувати свій виступ із огляду на закордонну аудиторію. І хоч би яким патріотом він змусив себе свідомо стати протягом останніх двох років, а юрмальський «виступ за Фройдом» показав: його підсвідомість усе ще живе в «нашій страні».

Фото - tv.ua