Громадяни, котрі два дні пікетували офіс «Інтера» на Щусева, згорнули акцію й заявили — вони домовилися з керівництвом каналу про зміну редакційної політики та звільнення одіозного російського політтехнолога Ігоря Шувалова. На що керівництво «Інтера» заявило — ніхто з ними ні про що не домовлявся. А офіс розблоковано, цитата, «завдяки діям Національної поліції, Національної гвардії, а також активній позиції співробітників і керівництва “Інтер медіа груп”, широкому громадському резонансу та підтримці професійної спільноти і громадськості». Один із активістів, котрі блокували офіс, заперечив: переговори були. Вели їх із боку пікетувальників, цитата, «Андрій Петрович, Віталій Валерійович, кіборг Кріс і отець Георгій».

Нехай ці перемовники лише вашому автору нагадують радянську оперету «Весілля в Малинівці», це лише мої світоглядні проблеми. Важливо інше. Якщо до полеміки, переданій у попередньому абзаці, додати коментар голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрія Артеменка про неможливість позбавити «Інтер» ліцензії на мовлення, бо орган, очолюваний ним, не має на це повноважень, то це буде все, що треба знати обуреним мешканцям Фейсбуку про реальні перспективи боротьби з відверто антиукраїнським мовником. Звівши сказане вище докупи, відомий письменник Сергій Жадан, котрий у цей момент був поруч, категорично промовив: «Жодних ілюзій».

Навіть якщо «Інтер» буде цілодобово крутити в ефірі промови Путіна, редакцію перенесуть у Горлівку, а штат компанії «НІС» повністю укомплектують журналістами російського «Первого канала», влада та залежні від неї наглядові та репресивні органи ніколи не піднімуть на нього руку. Це не я сказав. Висновок належить медіаексперту Отарові Довженку. Щоправда, його пояснення цьому дещо дрейфують у царину конспірології, проте суть лишається незмінною і правильною. Що б не творив у ефірі «Інтер», які б викриття не готував про нього «Еспресо ТБ», скільки б доказів співпраці з так званою ЛДНР та Кремлем не вивалювалося в інтернет, віз, тобто, канал лишиться там же, де був: на Дегтярівській, на Щусева, в ефірі.

Журналіст Леонід Канфер логічно цікавиться, де влада й чому вона нічого не робить із проросійською пропагандою. Але закликати з парламентської трибуни чи писати заяви до СБУ, як того вимагає логіка ситуації, немає смислу. Бо пан Канфер, зосередившись на конкретному «Інтері» та шкоді від нього, забуває — існують також «Вести» на папері, «Страна UA» в інтернеті та радіо «Ера» в маршрутках і таксі. Ще — громадяни України, причому, підкреслюю, україномовні, котрі — сам чув! — у виборі мовника віддають перевагу «Інтеру», NewsOne, «Україні». А слухають радіо «Еру», бо там Ганопольський. Причому, говорячи про телебачення, перші два улюблених канали мої співрозмовники цінують за послідовну критику чинної влади, а на «Україні» дивляться не новини, а, цитата, «спокійні серіали про любов».

Офіс «Інтера» пікетувало п'ять десятків громадян. Обурює факт існування каналу в такому вигляді кілька тисяч активістів із Фейсбуку. Це вони закликають не дивитися «Інтер», і тоді він згине, як роса на сонці. Це вони поширюють гасла в форматі «Бойкот “Інтеру”!» Але проти них — без перебільшення кілька мільйонів, котрі дивилися провокаційний концерт до Дня Незалежності. Навряд була закрутка рейтингу: як і на минулий Новий рік, цього разу «Інтер» став реальним лідером перегляду.

Що пропонують протестувальники робити з цими мільйонами? Зібрати в телячі вагони та депортувати з України в двадцять чотири години? Чи спалити помешкання кожного, хто дивиться «Інтер»? Якщо російські канали заборонені, то їх вилучають з українського ефіру. Хоча, за словами директора «Медіа Групи Україна» Євгена Лященка, їх усе одно дивляться власники сателітних антен. І таких глядачів серед наших співгромадян мільйони. Припустімо, це аудиторія «Інтера». Так в разі заборони канал піде в той самий простір, і фанати ловитимуть його на «тарілку». Невже активісти демонтуватимуть сателітки, бо на них гарантовано ловиться російська і проросійська пропаганда? Не думаю, але припускаю.

Каналу «Інтер» виносили попередження, яке канал ігнорує. Гаразд, немає такого закону, яким можна заборонити окремо взятого мовника. У нас узагалі неможливо щось чи когось заборонити. Ви думаєте, засудивши Повалій та Лорак у соцмережах, ви зірвете їхні записи для телебачення? Чи їхні концерти десь не відбудуться? Та навіть якщо є закон, котрим заборонено російські серіали, не лише «Інтер», а й інші канали їх порушують практично безкарно. Ба більше: навіть після того, як заборона російського дала старт поступовому розвитку українського кіновиробництва, є співгромадяни, котрі знімають кіно спільно з росіянами. Для так званих двох ринків, хоча шукати співпраці з поляками — теж робота на два ринки.

Ви скажете — не будете цього дивитися й тим самим ударите по каналу й він втратить позиції? Знову ілюзія. По-перше, скільки «вас»? Сто, тисяча, п'ять тисяч? На вашу думку ніхто не зважає, це якщо говорити про редакційну політику каналів. Є чарівний вислів на всі часи «наша цільова аудиторія». «Інтер» не працює для вас. Він працює для неї і, повторюся, доведеться винищувати аудиторію. Чого ніколи ніде не відбувалося. Ну немає прецедентів у сучасному світі, коли мільйони людей репресували через перегляд ними телеканалу, який справедливо не подобається іншій частині громади.

Не вдається закрити програму Шустера. Неможливо зачистити міста від «Вестей». Навіть правильну й логічну боротьбу за впровадження української мови активісти програють. Хоча щиро вважають інакше. Свіжий тому приклад — сумнів вашого автора в ефективності позову до голови Нацполіції Хатії Деканоїдзе. До неї позивається активіст Святослав Літинський. Він має певну підтримку в Фейсбуку та серед живих людей, і заперечив мені: робить потрібну та ефективну роботу. Наприклад, виграв суд у МВС проти Арсена Авакова, змушуючи міністра говорити українською за вироком. Певен — на папері такий припис існує. Та на практиці пан Аваков його ігнорує. Як «Інтер» — попередження та іншу глибоку стурбованість.

Між іншим, пан Літинський позивається і до «Інтера» та «України». Правильно? Мабуть. Вільна людина витрачає свій час, як хоче. Проте, крім нього, з «Інтером» воює відома вже група у складі Андрія Петровича, Віталія Валерійовича, кіборга Кріса й отця Георгія. Результат відомий. Проте активні громадяни далі живуть ілюзіями ефективності власної боротьби. Намагаючись підігнати під них певні закони чи статті Конституції, як задачку під готову відповідь.

Невже нічого не треба робити, раз усе одно розіб'єш лоба й обламаєш зуби? Помилка. Робити треба. Передусім — вимагати в тих, від кого це залежить, ухвалити відповідні закони. Котрі, по-перше, чітко визначать російську та проросійську пропаганду й відділять її від сакрального «власного погляду на проблему». По-друге, криміналізують пропаганду й забезпечать позбавлення пропагандиста права поширювати пропаганду після двох попереджень та накладення адміністративних штрафів. Нарешті, третє — не блокувальники «Інтера» й борці з роздачею «Вестей», а ті, кому належить це робити, зможуть забезпечити виконання згаданих законів.

Це складніше, ніж писати заяву в суд чи «“Інтер” — агент Кремля» на паркані. Але такий шлях — вимагати законів та лобіювати їх прийняття — єдино правильний та цивілізований. Котрий не викличе протестів і не гратиме на руку державі-агресору.

Фото - www.unian.net