Перші – дві з шістнадцяти – серії українського телевізійного художнього фільму «Потрійний захист», показ яких відбувся в рамках нової програми VII Одеського міжнародного фестивалю «Серіали», спричинив локальний скандал уже під час показу. Стрічку затаврував на своїй сторінці в Facebook мовознавець Юрій Шевчук, професор Колумбійського університету, викладач української мови та, кажуть, фахівець із драматургії. Причина – російська мова серіалу, виробленого в Україні.

Цього ж питання побіжно торкнувся «ДМ», пишучи про прем’єру. Автори профільного видання, поза сумнівом, чудово розуміють, чому цей та переважна більшість українських серіалів, прем’єри яких анонсовані в новому сезоні, російськомовні. Згадана тема є однією з чільних для «ДМ», що цілком справедливо. Проте колегам у силу або більшої поінформованості, або – вищої особистої культури, а швидше за все – сукупності обох властивостей, вдається обійтися в оцінках без некомпетентності та зверхньості, котрі дозволив собі американський університетський професор.

«Як треба ненавидіти українське й Україну, щоб знімати і показувати такий путиноїдний продукт під вивіскою українського серіялу?!?! Це і є та цивілізаційна війна, яку ведуть проти України росіяни руками самих українських громадян під прикриттям нового “патріотизму”», – заявив пан Шевчук. Після чого наголосив: у фільмі єдине українське – це титри, натомість жодного українського прізвища нема, є лише «всякі Воропаєви, Єгорови, Фофудьїни і далі».

За короткий час пост вченого зібрав більше ста лайків, а в коментарях прокляли не лише вашого автора, котрий працював над сценарієм, а й всіх, хто працював над фільмом. Записавши в агенти ФСБ, крім мене, постановника фільму Анатолія Матешка, одного з кращих українських режисерів, виконавицю головної жіночої ролі Марію Єфросиніну, продюсерів, словом – усіх. Спроба вашого автора спокійно відповісти розуміння, ясна річ, не знайшла, зате Facebook укотре підкинув колегам новину на основі постів та коментів.

Жодному з віртуальних борців за українську мову в українському серіалі не стукнуло в голову, що професор Шевчук каже неправду. Хамство, поклавши руку на серце, можна зрозуміти й списати на хворобливу, але таки справедливу реакцію на нехтування державною мовою в державі Україна. Натомість звинувачення в «путіноїдності» навіть ліньки коментувати. У серіалі нема нічого ані пропутінського, ані проросійського. Включно з мовою: так у Росії не говорять, маємо швидше таку собі українську версію російської. А стосовно прізвищ героїв – Шульга, Воропай, Хорунжий, Новак, Острова та інші, питомо українські. Навіть, не побоюся цього слова, козацькі.

Де американський професор знайшов якогось Фофудьїна, гадки не маю. Проте він записав до «агентів Кремля» виконавця однієї з головних ролей, громадянина України, молодого одеського актора Артемія Єгорова – через російське прізвище. Забувши, вочевидь, що одним із ідеологів українського націоналізму був пан Дмитро Донцов, памфлет «Геть від Москви!» написав свого часу націонал-комуніст товариш Микола Фітільов, узявши псевдонім Хвильовий, а відомий український вчений Сергій Єфремов був репресований у сталінські часи за проукраїнську діяльність. Всі вони, звертаю увагу, мали питомо російські прізвища. Хоча в якомусь коліні кожен мав у роду не менш питоме українське, яке предки змушені були поміняти в силу обставин непереборної сили.

Взагалі чіплятися до прізвищ та вже на основі цього записувати людей до «клубу шанувальників Путіна» недостойно для пересічного українця. Так у СРСР людей з єврейськими прізвищами автоматично зараховували до адептів якогось світового сіонізму. А під час Першої та Другої світових воєн як у Російській імперії, так і в СРСР носії німецьких прізвищ похапцем міняли їх на російські. Тільки за царя німці могли втратити бізнес та соціальний статус, натомість за Сталіна їх розстрілювали як ворогів народу та з тих же причин висилали в Сибір. З огляду на це записувати український фільм до російської пропаганди, беручи маркером «не такі» прізвища авторів, негідно для професора Колумбійського університету.

Але локальний скандал довкола «Потрійного захисту» – лише деталь. Саме до таких оцінок результату роботи треба готуватися майже всім, хто представить свої серіали в новому сезоні. «Український – це коли українською мовою, а це чергове кацапське г*вно!», «Ганьба!», «За скільки ви продалися Путуну!», «Якщо ми не будемо дивитися і просто ігнорувати, то в них не буде рейтингів і фільм знімуть з ефіру», – ось типові коментарі, які збирає поширений у Facebook на офіційній сторінці каналу «Україна» офіційний анонс «Потрійного захисту». Раніше його розмістила в себе на сторінці в тій самій соцмережі директор з маркетингу каналу Ольга Захарова.

Прогнозую аналогічне, навіть слово в слово, обурення на адресу, наприклад, анонсованого серіалу «Невиправні», над яким працює той же Анатолій Матешко разом із командою кінокомпанії Ivory Films. Сценарій написав відомий український письменник і журналіст Михайло Бриних, а один із продюсерів, Ілларіон Павлюк, був добровольцем у АТО. Їх професор Шевчук у своїй характерній манері теж запише в «путіноїди», бо мова стрічки – російська? Думаю, так.

Що зробити, аби патріотично налаштований сегмент Facebook сприйняв новинки українського серіального виробництва позитивно? Уявімо ситуацію, змодельовану в фільмі Джоела Шумахера «Час убивати» (1996 р.). За сюжетом, двоє білих покидьків в містечку на Півдні Америки ґвалтують чорну дівчинку. Правосуддя не на боці «кольорових», і тоді батько жертви розстрілює ґвалтівників. Тепер судять його, і в фіналі адвокат, домагаючись виправдального вироку, просить консервативних, та ще й заляканих присяжних заплющити оці та уявити жертву не чорною, а білою дівчинкою. В нашому випадку робимо те саме, лиш уявляємо: раптом згадані й не згадані серіали, які покажуть найближчим часом, стануть україномовними.

Оцінки миттю стануть протилежними. Винятково схвальними. Якщо зараз сценарії – всі до одного лайно, то українська мова гіпотетично перетворить їх на повидло. Якщо тепер гру акторів негативно оцінюють лише за короткими анонсами, то українська мова авансує всім «пакетного» «Оскара» та «Еммі», не кажучи вже про «Телетріумф». Якщо канали, котрі виробляють продукт, визначаються олігархічними, то українська мова нових серіалів автоматично запише власників у патріоти – хоча від цього панове Пінчук, Ахметов та Коломойський олігархами бути не перестануть. І так далі.

Соціальні мережі та створені в них спільноти не формують громадську думку й ні на що в Україні не впливають – маю на увазі теле- та кіновиробництво. Проте всередині себе формують доволі небезпечний у своїй хибності тренд: українська мова сама по собі здатна реабілітувати все, що завгодно, переваживши фактом використання якість готового продукту та ставши її, якості, ознакою. Хоча диванні активісти забули: аби закріпитися в стані ворога й займатися підривною діяльністю, агенти й диверсанти передусім опановували мову того самого ворога. Бажано – досконально. Агітки, які пишуть люди Віктора Медведчука, здебільшого україномовні. Що не робить їхню суть патріотичною.

Чи хочу я, аби в Україні серіали та фільми створювалися за оригінальними сценаріями, написаними українською? Так, так і ще раз так. Бо мені, як колегам Михайлові Бриниху, Ірині Черновій (Люко Дашвар) та Ірен Роздобудько це навіть дуже вигідно. Адже ми володіємо українською, прийнятною саме для кіносценаріїв, краще за будь-кого, не побоюся цього самовизначення. Четверо драматургів візьмуть на себе ринок і перекриють його на раз, ставши монополістами. Якщо хочете – олігархами.

Є інші? Мабуть, але їх треба навчати. Реалії ж такі, що, по-перше, на це нема часу та грошей, по-друге, не всякий український качиний філолог напише сценарій живою мовою, по-третє, замовник довірить долю сценарію й проекту загалом досвідченим людям з набитими руками. Навпаки, тобто – ризики, стануть можливими прямо пропорційно динаміці розвитку національної індустрії з виробництва кіно і телесеріалів.

Згоден, частина стрічок, котрі ви побачите в новому сезоні, від питомо російських відрізнятиметься мало. Але є інша частина, котра різниться кардинально. Зокрема, «Потрійний захист» від початку писався так, аби з продажем у Росію виникали проблеми, хоч мову «там» розуміють. Від українських реалій до української ідеї. Суть якої: не довіряти свою долю верховній владі, покладатися тільки на себе, лишатися собою завжди.

Перевага індивідуальності над гвинтиком Системи – ось що відрізняє українське російськомовне, орієнтоване на українського та західного глядача, від автентичного російського (воно ж «путіноїдне», «кацапське», «московське»). А замовники серіалів в Україні – ті самі три сосни, між якими блукають виробники: медійні групи. Можете згадати україномовні серіали, створені після 2000 року? В мене лише один зринає – «Украдене щастя». В 2016 році, серед інших, буде щонайменше три. Надалі частка української мови лише зростатиме, хоча російську найближчим часом не витіснить.

Для цього потрібно щось більше, аніж образливі дописи та безпідставні звинувачення в зраді всього живого в соціальних мережах. І йдеться не так про мову медіа, як про значно ширшу сферу її використання. Наприклад, IT-cферу. А також про закони, але то вже зовсім інша історія.

Фото - www.ukrop-ua.net