Оксана Соколова на ICTV з 2000 року. Спочатку працювала репортеркою, потім — парламентською кореспонденткою, ведучою ранкового інформаційного мовлення каналу. 2004-го майже на рік залишила канал, обійнявши посаду прес-секретаря Генерального прокурора України. 12 лютого 2006 року вийшли в ефір «Факти тижня з Оксаною Соколовою», які цього року відзначили десятиріччя. Паралельно з роботою телеведучої Оксана Соколова була й є телепродюсеркою. З 2007 по 2013 рік редакція публіцистичних проектів, яку вона очолює, готувала програму журналістських розслідувань «Максимум в Україні», з 2009-го по 2014-й — «Козирне життя», впродовж 2013–14 років — «Четверту вежу». Загалом, була продюсеркою понад десяти різнопланових оригінальних форматів.

За словами ведучої, багато хто не зрозумів її рішення піти з тижневика «Факти тижня з Оксаною Соколовою». Але вона пояснює свій крок  простою втомою від десятирічного проекту. І бажанням вивільнити час для нових форматів  та ідей.

На думку Оксани, заборона російського продукту для ICTV стала позитивним фактором. «Канал останні роки величезні сили кидає на пошук нових форматів, на залучення нових людей, почали з’являтися продакшни», — зауважує вона.

Соколова стверджує, що наразі тижневик абсолютно автономний. «Наш генеральний директор за десять років у нас двічі, може, тричі провів летючку», — згадує Оксана.

За її словами, право вирішувати все самій і мати останнє слово коштувало багатьох років непростих суперечок. Водночас ведуча намагалася в будь-якій ситуації знайти компроміс. «Є редакційна політика, на комерційних каналах виникають якісь інтереси, але принципи журналістики з приводу двох поглядів, неперекручення інформації — це для мене речі, через які я не можу переступити. Але я не вірю, що десь є такий проект, який існує абсолютно сам по собі. У нас є чіткі домовленості, й ми працюємо в цих домовленостях. За роки роботи мені вдалося відвоювати принципи, які мене задовольняють, дозволяють мені не відчувати докорів сумління, не йти весь час проти себе», — сказала вона.

— Оксано, чому ви вирішили піти з проекту «Факти тижня з Оксаною Соколовою»? Це ваше особисте рішення чи так вирішило керівництво каналу?

— Це насправді моє особисте непросте рішення — піти з кадру для того, щоби присвятити час, який вивільниться, якимось іншим аспектам професії, бо я ще займаюся редакторською й продюсерською роботою. Робота в кадрі такого проекту, як «Факти тижня», займає дуже багато часу, вимагає величезної концентрації, це не та ситуація, що я прийшла в неділю, прочитала в прямому ефірі підводки й пішла. І десять років — величезний відрізок часу, величезний шлях, який я вирішила наразі завершити. На даному етапі час відкрити для себе нові горизонти.

— Як тепер буде називатися програма «Факти тижня з Оксаною Соколовою»?

— Вона буде називатися просто «Факти тижня». На сьогодні рішення таке. Безумовно, ми думаємо над тим, як зробити тижневик кращим. Він має величезний хронометраж — 90 хвилин, таким він став, коли почалися революційні події. Нині загальний інформаційний потік став меншим, але ми вирішили не зменшувати хронометражу програми, тож будемо думати над новими формами. Як зробити випуск динамічнішим, цікавішим, привабливішим для глядача. Цьому буде присвячено осінь.

— Ви братимете участь в оновленні проекту?

— Я залишаюся керівником редакції публіцистичних програм. За час її існування я нарахувала: нами було реалізовано 13 проектів, наприклад, «Максимум» вісім років був в ефірі. Тижневик теж робиться в цій редакції, я як керівник відділу буду керувати процесом.

— Які проекти зараз виробляються в редакції?

— Виробляється ще «Інсайдер», він технологічно робиться на базі СТБ, але продюсується нашою редакцією. З осені плануємо виробництво ще одного проекту на прайм буднього дня, який вийде в ефір пізніше. Це годинний проект, який, думаю, буде достатньо резонансним у жанрі репортажних розслідувань. Не хочу поки що карти відкривати. Це буде щотижневик, встане в лінійку вечірнього прайму. Паралельно ми думаємо ще над якимось великим форматом. Тепер час вивільняється для того, щоби спокійно подумати й реалізувати те, про що вже говориться багато останніх років. Я багато чого планувала, просто не вистачало фізично часу це все реалізувати.

— Чи відомо вже, хто вас замінить у ролі ведучого проекту? Багато людей подавалося?

— Я не можу озвучувати прізвищ, бо завершуються переговори. Наразі залишися дві кандидатури. Думаю, це буде людина з нашого холдингу. Я пропонувала так само різних людей, ми з керівництвом це проговорювали. Дуже непроста ситуація, бо нам треба, щоб людина прийшла в готовий, злагоджений і відпрацьований формат і стала його частиною, внесла щось нове, але не зруйнувала того, що є. Це найскладніше.

Справа в тому, що в керівництва від початку було чітке уявлення, кого вони хочуть бачити ведучим «Фактів тижня». За параметрами, які були виставлені, керівництво відсіяло 99 % із тих, хто міг би бути.

На ринку таких людей, яких хоче керівництво, одиниці, бо це впливова підсумкова програма. І, мабуть, мені потрібно було з неї піти, щоби відчути, власне кажучи, її впливовість.

До мене була така хвиля питань. Більшість людей, із якими я говорила, не зрозуміли цього кроку. В принципі, й від керівництва каналу я теж не побачила розуміння.

Наше завдання тепер — знайти людину, яка дозволить тримати високу планку каналу. Хоча я абсолютно впевнена, що в такому проекті, як «Факти тижня», дуже велике значення має контент. У нас тепер сформувалася найсильніша команда за весь час існування тижневика: й Віктор Варницький, незмінний шеф-редактор, і випусковий редактор Сергій Смальчук та інші.

Все-таки хочеться бачити дорослі осмислені очі ведучого, оскільки наш глядач підростає разом із каналом, і наразі це глядач, який хоче бачити ведучого за сорок, ступінь довіри до такої людини більший.

— Це має бути чоловік чи жінка?

— У нас думки розділилися. З одного боку, цільова чоловіча аудиторія нашого телеканалу, напевне, хоче жінку, з іншого боку — ми хочемо щось міняти у форматі. Тому дискусія триває.

— А на «Свободі слова»?

— Наскільки я розумію, там ведучим буде все-таки чоловік.

— За тиждень від вас пішов Куликов, також стало відомо, що звільнилася Христина Суворіна, яка вела програму «Інсайдер», навесні звільнився Віталій Ковач і вся команда «Дістало». Із чим пов’язане таке масове звільнення ведучих із ICTV?

— Ми всі пішли з різних причин. Це питання, яке ставлять тепер усі і яке, безумовно, непокоїть канал. Насправді це непрогнозований збіг, бо канал ICTV — дуже стабільний, на ньому рідко відбуваються зміни. І на фоні інших каналів, де ведучі змінюються часто… Хочу нагадати, що «Факти тижня» — це єдиний тижневик, який десять років пропрацював із однією ведучою, в усіх інших тижневиках ведучі періодично змінювалися.

— А Алла Мазур?

— Вона була певний час у відпустці по догляду за дитиною, потім повернулася. «Подробности недели» на «Інтері», «События недели» на каналі «Україна» змінили не одного ведучого... Скрізь була ротація, так само й на ток-шоу. ICTV — дуже консервативний канал, і пишається цією стабільністю. Коли ми намагалися зробити певні зміни, які на інших каналах норма, в нашого глядача це викликало бурхливу реакцію.

— Під час прощання з глядачами ви сказали, що ще повернетеся. В якій ролі й коли?

— Я бачу себе далі в кадрі. Мені це цікаво. У принципі, я із задоволенням працюю в кадрі, але хочу придумати щось непересічне. Якщо я знайду такий формат і зроблю його (бо я сама собі продюсерка), тоді вийду, але не раніше наступного року.

— Це може бути якесь ток-шоу?

— Складно сказати, я наразі шукаю якусь форму. Дуже багато всього обговорюється. А я взагалі хочу відпочити, трохи подивитися формати, поїздити, поспілкуватися з людьми. Є якісь начерки й плани, але для того, щоби повернутися в кадр, я вважаю, має бути створено щось гідне.

— Більше схиляєтеся до прямоефірних проектів чи до запису?

— Прямі ефіри — дуже енерговитратні. Я працювала в прямому ефірі, не мала з цього приводу ніяких проблем, але тепер краще працювала б у запису.

— Яких проектів, на вашу думку, бракує на українському телебаченні, зокрема на ICTV?

— Із огляду на те, що більш вдумливий глядач пішов в інтернет, і цей відтік триває, й ми розуміємо, що глядач, який залишається дивитися телебачення, є все менш освіченим, менш соціально активним, це такий специфічний прошарок людей. Та ми все одно маємо орієнтуватися на свого глядача. Чим людей ще зацікавити? Звісно, хочеться робити інтелектуальні проекти, говорити про речі, які змінюють країну, про цінності. Тим більше, що з віком ти починаєш більше розуміти, й хочеться зосередитися на якихось справжніх речах. Проблема в тому, як зацікавити глядача, бути для нього цікавим, достукатися, щоб він так само дивився не лише смажене. Це найскладніше питання.

Це має бути такий формат, який би був зрозумілим, але й глибоким.

ICTV, мені здається, дуже зациклилося на одному жанрі — розслідуваннях. Мені особисто це не подобається, я вважаю, що треба шукати якісь інші форми. Але я не займаюся промотуванням каналу, можу говорити тільки про свій відділ.

— Чи передбачає редакція публіцистичних програм створення документальних фільмів?

— Передбачає, безумовно. І ми маємо такі можливості. Але перед нами стоїть питання виправданості цих фільмів: ми не можемо в нинішній економічній ситуації дозволити собі три-чотири місяці робити якісний документальний фільм на 45 хвилин.

— Телеканал ICTV заявив про запуск нового проекту журналістських розслідувань «Більше ніж правда». Прем’єра 25 липня. Чому канал відмовився від своєї програми розслідувань «Дістало» й погодився, щоби такий проект виробляв сторонній продакшн?

— Це питання до керівництва каналу. Я знаю про цей проект, і моєму відділу пропонувалося взяти кураторство над сторонніми продакшнами, але я вирішила цього не робити, зосередитися на виробництві власного продукту. На ринку тепер дуже багато продакшнів, дуже багато талановитих людей пішло на продакшни, вони пропонують непоганий продукт. Мені здається, це непоганий вихід, якщо люди пропонують, чому б не взяти.

— Чи вплинули на телеканал нещодавно прийняті закони про телепродукт країни-агресора, про прозорість медіавласності? І яким чином?

— Я думаю, що заборона російського продукту для ICTV стала позитивним фактором. Це та ситуація, коли ти виходиш із зони комфорту, спочатку важко, але далі ситуація змушує тебе рухатися з подвійною енергією, й ти відкриваєш нові горизонти. Я давно була противницею підсідання на голку, навіть не російського, а чужого продукту, від якого ти залежиш, за рахунок скорочення власного виробництва.

Наразі ситуація зовсім інша. Не знаю, наскільки швидко вдасться підготувати свій контент. На це треба час. І це дуже складно для каналу, бо були заплачені гроші й підписані контракти. І одна справа — знайти нових людей, нові формати, виробити щось інше, й інша історія, що за ті серіали, які заборонили, вже були заплачені гроші, й великі суми, це був, звісно, удар. Але я вважаю, що в підсумку ми стали сильнішими. Тепер канал величезні сили кидає на пошук нових форматів, на залучення людей, почали з’являтися продакшни. Наскільки я знаю, на новий сезон уже є кілька контрактів із продакшнами на виробництво нових продуктів, щоби закрити той ефір, де були серіали.

Щодо прозорості медіавласності, то наш канал завжди працював прозоро. У нас відкриті білі зарплати, відомі власники — наші інвестори ніколи від цього не відмовлялися. Те, що більшість каналів зареєстровані в офшорах, бо що наше українське законодавство, на жаль, не гарантує недоторканості, теж ні для кого не секрет. Я для себе жодної сенсації не побачила в цьому всьому, мені здається, це на нас ніяк не вплинуло.

— Чи великий колектив на тижневику?

— У нас близько десяти репортерів, продюсери, загалом десь 30 осіб.

— Чи втручалося керівництво каналу у створення тижневика? Хто вирішував, які теми брати, кого з гостей запрошувати?

— У мене дуже складний характер. Право вирішувати все самій і мати останнє слово коштувало багато років непростих суперечок. Водночас, я намагаюся в будь-якій ситуації знайти компроміс. Є редакційна політика, на комерційних каналах виникають якісь інтереси, я не вірю, що десь є такий проект, який існує абсолютно сам по собі. У нас є чіткі домовленості, й ми працюємо в цих домовленостях. За роки роботи мені вдалося відвоювати принципи, які мене задовольняють, дозволяють мені не відчувати докорів сумління, не йти весь час проти себе.

Усім, хто приходить у колектив, ми так само одразу проговорюємо якісь речі. У нас дуже багато репортерів, які переходили з інших каналів до нас саме через те, що в нас більш лояльна й відкрита редакційна політика. Але, безумовно, існують обмеження.

— Теми визначали колективно?

— Так. Чесно кажучи, наш генеральний директор за десять років у нас двічі, може, тричі провів летючку, приходив вітати нас із десятиріччям в лютому 2016-го. Востаннє він приходив, щоб повідомити колективу про моє рішення, а так ми абсолютно автономні.

Щодо гостей, то наш глядач їхньої присутності в програмі не дуже любить. Не дають вони нам рейтингів, хоча інколи говорять реально цікаві речі, й ми завжди намагаємося якийсь мінімум із них витягнути. Але чомусь глядач не оцінює, може, тому, що темп програми швидкий, а гість його трохи пригальмовує. І тому я не дуже ініціюю прихід гостей.

Але тижневик цікавий, наскільки я розумію, для багатьох ньюзмейкерів. Тож у 90 % випадків ньюзмейкери виступають ініціаторами. Ясно, що вони зі мною зв’язуються або з керівництвом, і потім ми якимсь чином уже погоджуємо. Але, як правило, всі останні роки це вже моє рішення.

— Були такі гості, які скандалили в ефірі?

— У нас таких не було, але справа в тому, що я серйозно працюю з кожним гостем перед тим, як вони приходять. Витрачаю час, щоби проговорити, як людина прийде, про що ми поговоримо, випитати, які є новини, аби трохи зорієнтуватися. Бо мені треба вкластися в 7-8 хвилин, і людина має так само бути готова до цього.

У нас були ситуації, коли хтось дуже багато говорить, і я намагалася перебити, й тоді починалася сварка, а потім ми під час наступного сюжету з’ясовували стосунки.

— А були такі, кому ви відмовляли?

— Охочих прийти на тижневик дуже багато. Але прийти попіаритися, покрасуватися на «Фактах тижня» не можна, має бути інформаційний привід.

— Чи є така людина, яка б ніколи не потрапила до вашого ефіру? Куликов згадував Мельниченка. Може, є список?

— У нас бувають моменти, коли хтось починає промо-акції й на цій хвилі намагається потрапити до ефіру. Ми таких людей намагаємося в студію не брати. Навіть якщо вони дуже просяться заради того, щоби підтримати скандал.

— Очевидно, найчастіше це буває під час виборів?

— Так. Був період, коли ми не брали Ляшка.

— А заборонені теми є?

— Справа в тому, що я ні з ким не затверджувала тем. Є загальна редакційна політика, є позиція інвестора, керівництва каналу про те, що ми маємо балансувати, не хилитися ні в один, ні в інший бік. Інша позиція: Президент і прем’єр — це люди, яких ми можемо критикувати, але не «мочити». Це компроміс. Нехай краще я буду мати можливість хоча б на конструктивну, але критику, ніж я один раз «замочу», й на цьому проект скінчиться.

Тобто, «Фактам тижня» вдалося відвоювати (це був непростий процес) кілька важливих речей: власну команду, правила гри (за які ми не переступаємо), відсутність замовних сюжетів (і навіть у різні часи в тижневику ніколи їх не було). Тому на ринку є позитивний імідж «Фактів тижня». Офіційна позиція 100 % у нас є, бо в нас є інвестор, який платить гроші, безумовно, в нього є своє уявлення про те, що відбувається в країні. Але в нас є чітко визначені рамки — ми ніколи не будемо виходити без двох позицій, перевертати інформацію з ніг на голову й видавати біле за чорне. Я дуже вдячна своєму керівництву, що навіть у найважчі часи, ситуації судів, комерційних розбірок і суперечок нас не змусили робити якісь жахливі сюжети, які робили наші конкуренти.

— Чи є якась схема, за якою працює тижневик?

— Ми завжди в тижневику працюємо за схемою «що найважливіше людям». Після втечі Януковича в нас повна свобода, нас перестали якимось чином чіпати. Коли був Майдан, у нас були якісь критичні дні, бо і для нас, і для них був шок. Але ми для себе тоді проговорили, що можемо обговорювати, хто правий, а хто ні, але є абсолютне зло, бо вбивати людей — це абсолютне зло для нас, для всіх. Тепер ніхто нічого не каже, що і як нам робити. Тому, в принципі, останні два з половиною роки ми виходимо з принципу, що важливіше. Ми давно вже поламали цей стереотип: політика — економіка — соціалка — культура. У нас у тижневику в тематиці може стати все з ніг на голову, і якщо навіть попсова тема людям цікава, ми поставимо її першою. Останнім часом у нас політика йшла четвертим, п’ятим, а то й шостим сюжетом. Ми орієнтуємося на те, що лайкають, на запити.

— А рейтинги для вас багато значать?

— Безумовно. 10 років існування проекту у нас були і злети до  рейтингу в 6 %, і частки 17-18 %. Були й провиси. Але більшість сезонів ми завершили першими по каналу. Буває таке, що нас обганяють голівудські блокбастери, але я цим пишаюся, бо блокбастери коштують мільйони, а ми в рази менше.

— Які найприємніші спогади за десять років у ролі ведучої тижневика?

— Просто людські стосунки. Мені дуже завжди щастило на людей, які приходили в колектив. Спочатку говорили, що в нас теплі родинні стосунки, потім нас стало дещо забагато як для родини. Але людські стосунки — це найцінніше, що є.

— А найнеприємніше?

— Це періоди виборів, які я ненавиджу. Коли з’являються кандидати, яких треба підтримати, а при цьому якимось чином балансувати, це для мене найненависніший період. Я шукаю, як балансувати, як це подати. І це морально й професійно дуже складно.

— Чи були у ваших журналістів, які їздять в АТО, проблеми з прес-центром АТО чи Генштабом? Які?

— Були. Але не суттєві. Наші кореспонденти, і Таня Штан, й Юля Плісенко, й Ярослав Мінервін, які їздили з перших днів в зону війни, мали величезну кількість власних знайомств на передовій. І завжди вирішували проблемні ситуації.

Я, наприклад, за військову цензуру. Ми пройшли важкий етап хаосу, коли наша Тетяна Штан і сама  поранених після Іловайська збирала. Але це був початок, екстремальна ситуація. Якщо ми живемо в режимі війни, то маємо дбати про безпеку, інформаційну також. Інша справа — це має робитися розумно.

— Останнім часом у західних ЗМІ з’явилися публікації про те, що в Україні погіршилася свобода слова, і в цьому винна безпосередньо саме влада. Що ви думаєте з цього приводу? Хто, на вашу думку, нині головний ворог свободи слова в Україні?

— У мене спочатку була ілюзія, що нова влада буде більш відкритою й демократичною, але вони дуже швидко ввійшли «у смак». І тепер я можу сказати, що абсолютно не відчуваю різниці між усіма владами. У всіх абсолютно однаковий погляд на речі — вони хочуть виглядати тільки дуже добре й ніяк інакше.

Інша справа — нинішня влада більше схильна до піару, більше розуміється на цьому, краще маневрує, не боїться спілкуватися. Попередні просто не вміли говорити, і будь-яке питання в них викликало паніку. Ці можуть відповісти, можуть огризатися, але критика викликає таку ж реакцію. Так, попередні дзвонили по всіх телефонах, ходили по всіх власниках. Нинішні більш спокійні, а може, вже власники більш спокійно до цього ставляться, таких телефонних дзвінків, прямих наїздів немає.

Але хотілося іншої реакції, нейтрального сприйняття. А цього я не бачу.

Залишилися так само теми, які викликають гостру негативну реакцію, особливо коли це стосується приватного життя. Й інколи ми їх не робимо, бо розуміємо, що спровокуємо грандіозний скандал. Інколи я свідомо обходжу якісь теми, що стосуються приватного життя. Якщо ж це стосується роботи, то не можемо промовчати.

— Назвіть засоби масової інформації, з яких ви найчастіше дізнаєтеся новини.

— Електронні ЗМІ — найперше. У мене є свій пул видань, і я намагаюся брати різні. Дуже тривалий час дивилася «Українську правду», останнім часом велике розчарування для мене, тому тепер набагато менше її читаю. «Апостроф», також «Кореспондент» як іншу позицію, «Новое время» як особливий погляд на речі, «Левый берег», який оперативніший за інших, «Дзеркало тижня». Дивлюся багато російських медіа — «Ленту.ру» й «Медузу», «Эхо Москвы» й НТВ, щоби зрозуміти якісь акценти, намагаюся з різних джерел брати інформацію, наприклад, донецький сайт 62.ua. Але найактивніше на сьогодні — це «Апостроф» і «Лівий берег». А ще Фейсбук. Бо стрічка сформована таким чином, що в ній є всі основні ньюзмейкери, це дуже зручно.

Читаю й «Детектор медіа». Останнім часом менше, але намагаюся відстежувати. Мені здається, що «Детектор медіа» цікавіший, ніж була «Телекритика». Він вийшов динамічнішим, а «Телекритика» була більш класичною. Я дивлюся його, коли хочу подивитися галузеві новини.

— Ваш наступний проект буде пов'язаний із загальнополітичною тематикою чи, можливо, він буде нішевий?

— Думаю, що буде загальнополітична спрямованість. Я не бачу себе в іншій сфері. Можливо, хотілося би спробувати в нішевому, але думаю, що мене все одно знесе в якісь загальнополітичні речі, в те, на чому я розуміюся. Десять років життя присвячено цій темі, не хочеться втрачати досвід.

Хочу додати, що мене дуже часто запитують, чи пов’язане моє рішення піти із загибеллю Шеремета, бо це сталося того ж тижня й фактично в цій програмі. Це ніяк не пов’язано, бо своє рішення я прийняла раніше. Ясно, що в мене є своє розуміння цієї історії, але з ним це ніяк не пов’язано, ми близько не спілкувалися, говорили кілька разів по білоруських питаннях.

Фото - Олексій Темченко