09:00
Понеділок, 1 Серпня 2016

Журналістські дурниці липня

3 204
Навіть колишні світові еталони журналістики дозволяють собі твердження, які викривлюють суть справи
Журналістські дурниці липня
Журналістські дурниці липня

Із прикрістю доводиться констатувати, що наразі українським журналістам усе складніше брати з когось приклад об’єктивності й інформативності текстів, нехай то будуть статті чи повідомлення, вільні від викривлення реальності та різного роду відвертих дурниць. Адже колишні світові еталони журналістики дозволяють собі — з тих чи інших міркувань — давати на своїх сайтах такі твердження, які викривляють суть справи. За прикладами не треба далеко ходити. Ось повідомлення ВВС: «У містах США не стихають протести проти нещодавніх убивств поліцією темношкірих чоловіків у штатах Міннесота й Луїзіана. У Міннесоті протестувальники заблокували дороги й кидали фаєри, а в місті Батон-Руж в штаті Луїзіана поліцейським протистоять озброєні загони самооборони "Нові чорні пантери"».

Як на мене, ці фрази та їхня тональність гідні газети «Правда» чи агенції ТАСС 1960-х років. По-перше, не згадано, що застрелені ці чоловіки були поліцією тому, що вперто не виконували її наказів і демонстрували агресивну поведінку. По-друге, один із них був озброєний, а інший, за його власними словами, зверненими до поліцейських, мав пістолет у «бардачку» авто. Але головне інше: «Нові чорні пантери» — це не «загони самооборони», а воєнізовані формування партії чорних расистів та антисемітів, лідери якої заохочують насильство проти білих, євреїв і співробітників правоохоронних органів. Та й «старі» «Чорні пантери» були не набагато кращими. Так, у їхній програмі — крім вимоги «припинення пограбування білою людиною [пізніше було замінено на капіталістами] нашої чорної спільноти» — містилися й пункти про те, «щоб усіх чорних чоловіків звільнили від служби у збройних силах», бо, мовляв, армія США воює «з кольоровими людьми по всьому світі, що, як і чорні люди, стають жертвами білого расистського уряду Америки», та про те, що «всі чорні люди мають бути звільнені з усіх в’язниць, тому що вони не отримали справедливого і неупередженого суду» (мовляв, цей суд стане справедливим, тільки коли він буде змушений «обирати присяжних із тієї чорної спільноти, з якої походить підзахисний»).  Оцінили? А «Нові чорні пантери» багато в чому, зокрема, в антисемітизмі, пішли ще далі…

Утім, самі порівняйте те, що пише про цей випадок сучасна інформагенція з класичною назвою ТАСС: «В США проходят массовые протесты против полицейского произвола. Демонстрации проводятся после того, как в начале этой недели в США произошли сразу два резонансных случая убийств афроамериканцев стражами порядка». Як на мене, нічого дивного: ВВС вживає поняття the rebels, коли йдеться про «конфлікт в Україні». Знову повний унісон із ТАСС…

А ще в цьому плані варто згадати «зразково-показову» статтю Єна Бейтсона в The New York Times під назвою «Україна оголосила війну журналістиці». Стаття ця мала гучний резонанс у світі та в Україні, тож переповідати її я не стану. Зверну увагу на інше: на відповідність тверджень знаного американського автора реаліям. Уже назва статті викликає запитання — чи припустимо взагалі використовувати такі загальники-«шлакоблоки»? А ось одне з ключових тверджень статті Бейтсона: «Чимало українських ЗМІ та журналістів уникають висвітлення новин, які виставляють Україну в негативному світлі або можуть підіграти російській пропаганді». Ті, хто стежить за українським медіапростором, знають, що насправді ці «чимало» можна перерахувати на пальцях однієї руки, тоді як критичного запалу в українському медіапросторі більш ніж вистачає. Днями цю тезу підтвердив член Римського клубу Богдан Гаврилишин, назвавши свою статтю «(Чи не) Забагато критики»: тут він вказує на «різницю між критичним мисленням і критикою» та стверджує, що критику як таку даремно апріорі вважають чеснотою; на його думку як економіста й фахівця з менеджменту, «нам треба більше довіряти один одному, менше критикувати — і більше співпрацювати».

Утім, різко критична настанова Єна Бейтсона щодо України й української журналістики може бути пояснена його особистими враженнями; так само відсутність у статті терміну terrorists також можна пояснити особистісними чинниками. Але от відсутність терміну the pro-Russian rebels (є просто rebels, та й усе) — це вже відмова від об’єктивного описання війни на сході України. Варто зазначити, що й ВВС уникає цього й теж користується терміном rebels.

Ну а про те, до якого рівня спустилися нині колишні гранди та взірці якісної російської журналістики, й говорити не варто. Хоча, з іншого боку, іноді українським журналістам корисно повчитися в російських колег — ясна річ, не з офіційного й неофіційного «путінського пулу». Скажімо, деякі знані українські інформагенції та ЗМІ з тупою впертістю (дозволю собі це різке, але справедливе оцінне судження) перекладають слово «тинейджер» як «підліток». Приклади? Будь ласка. «У Гватемалі двоє підлітків загинули від куль, коли грали у Pokemon Go. Як повідомляє The Daily Mail, 18-річний Джерсон Лопес де Леон та його 17-річна кузина Деніел зайшли у небезпечний район міста Чікуімула, коли по них почали стріляти незнайомці» (УНІАН). В іншому повідомленні так само: «7 з 9 осіб, загиблих у результаті стрілянини в торговому центрі "Олімпія" у Мюнхені в п’ятницю, були підлітками, в тому числі серед них були два 13-річних. Як пише The Guardian, за даними поліції, з загиблих дві людини були віком 13 років, троє — 14 років, одна — 17 років, одна — 19 років, ще одна — 20 років. Одній з жертв було 45 років» (УНІАН). А ось що писала The Guardian: «Seven of the nine people killed in a shooting spree at a Munich shopping mall on Friday were teenagers, including two 13-year-olds».

Я розумію, що Вікіпедія для багатьох — не авторитет, але все ж таки варто знати, що в ній написано про підлітків: «Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) й культурно-національних особливостей, а також статі (від 12–14 до 15–17 років)». В Україні 16 років — це вже однозначно не підліток, а юнак або юнка. І взагалі: коли кажуть «підліток», то йдеться про неповно дієздатного громадянина; коли він отримує паспорт — цим юридично фіксується перехід в іншу вікову категорію, а коли людина отримує виборче право (не лише в Україні, а і в США у 18 років), то це аж ніяк не підліток.

А тепер погляньмо, який заголовок інформації про ту саму подію дали на знаному російському опозиційному сайті «Каспаров.Ру»: «Большинство жертв стрельбы в Мюнхене — несовершеннолетние». Що цікаво: новинарі «Каспаров.Ру» виправили своїх «офіціозних» колег (на яких вони послалися), де був інший заголовок, у відомому стилі: «При стрельбе в Мюнхене погибли шестеро подростков». Все ж існують у світі (ба навіть у Росії) професіонали, які знають, що до чого…

Скажете, дрібниці? Як на мене — ні. «Поняття має відповідати предмету, а предмет — своєму поняттю», — так дві сотні років тому писав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. І в цьому плані деяким виданням слід було би бути значно обережнішими з поняттями. Читаємо: «Сумка с инструментами оказалась на околоземной орбите в 2008 году, во время ремонтных работ на МКС, космонавт Хайдемари Стефанишин-Пайпер упустил ее в свободный полет». Так, сумка «втекла» під час ремонту у відкритому космосі, але ж у США учасники космічних польотів традиційно (і це добре відомо) звуться не космонавтами, а астронавтами, а Гайдемарі Стефанишин-Пайпер — не чоловік, а жінка, одна з астронавток українського походження, про яку чимало писалося в українських мас-медіа, тож має бути не «впустив сумку», а «впустила сумку», чи не так?

Прикладів такого ґатунку можна було би навести чимало, проте й без того зрозуміло, що при підготовці текстів чималому числу журналістів України слід відповідальніше ставитися до своєї діяльності, а разом із тим — істотно й постійно підвищувати свій освітній рівень. І посилання на те, що сьогодні деякі визнані гранди світової журналістики дозволяють собі чи то неточності, чи то навіть пересмикування фактів, тут не рятують. Адже залишаються — й завжди! — власні сумління та відповідальність, а там нехай хоч каміння з неба падатиме…

І, нарешті, про фейки. Чимало мас-медіа передрукували з подачі Golos.ua дезінформацію про те, наче болгарська громада України вимагає автономії. І якби тільки «Комсомольская правда», але ж наче й пристойні ЗМІ! То хіба відповідальні професіонали не повинні розуміти, чиїм повідомленням можна вірити (і все одно їх варто перевіряти), а чиїм — не можна ніколи? Хіба журналістський корпус не знає, кому належить Golos.ua і яку політичну лінію обслуговує? А це ж не єдиний фейк липня, підхоплений частиною мас-медіа України… Але фейки — це окрема тема, хоча сліпа віра в них з боку фахових журналістів і належить до найбільших дурниць, яких можуть припуститися колишні «гієни пера», а нині — «майстри мікрофона та клавіатури».

Фото - www.layman.org

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3204
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду