Сьогодні оригінальний пост Насті набрав більш ніж 380 репостів та більше 2 тисяч лайків, а флешмоб прокотився й іншими соцмережами, зокрема, «ВКонтакте» і Twitter та навіть дійшов до Росії з аналогічним, російськомовним хештегом. «Детектор медіа» спробував проаналізувати флешмоб у обох соцмережах, аби з’ясувати, чим відрізняється аудиторія у Facebook та «ВКонтакте» та її ставлення до насильства.

Facebook

Після поста Мельниченко флешмоб підхопили жінки та дівчата найрізноманітніших професій, віку та соціального статусу.

Звичайно, без критики не обійшлося. Деякі користувачі почали називати флешмоб «антимужицьким» через те, що фігурували в ньому тільки історії жінок.

Проте подібні пости одразу ж зустріли критикою, когось – висміяли, інших навіть спробували викрити – мовляв, ті самі фігурували у таких історіях не в ролі жертви, а навпаки.

Натомість до флешмобу несподівано долучилося й багато чоловіків із зовсім різними історіями. Хтось розповів про знайомих, хтось – просто висловив своє бачення ситуації, інші повідали історії про те, як домагалися до його дитини, були навіть історії про домагання у гей-спільноті.

Звичайно, не обійшлося й без конспірологічних теорій – таких, де організаторами флешмобу вбачали зовсім не феміністок, а когось більшого.

Флешмоб і справді підхопила низка найрізноманітніших медіа, і ця хвиля почала виходити за межі України. Зокрема, про відверті історії жінок у соцмережах написали, наприклад, такі видання, як The Guardian.

Долучилася до висвітлення й низка російських ЗМІ, через що флешмоб перейшов у російський сегмент Facebook із російськомовним варіантом хештегу #яНеБоюсьСказать.

Далі флешмоб проти харасменту та насилля пішов кочувати світом. Тут і Словенія, і Америка, і Казахстан.

«ВКонтакте»

Після Facebook, де аудиторія, без сумніву, старша, різноманітніша та більш серйозна, флешмоб перекочував у «ВКонтакте».

Аудиторія цієї соцмережі суттєво відрізняється від Facebook. По-перше, через географічну орієнтованість – якщо Facebook орієнтований на весь світ, то «ВКонтакте» – переважно на російськомовний сегмент користувачів із Росії, України, Білорусі та країн колишнього СРСР.

По-друге, Facebook активно використовують у якості робочого інструменту: шукають партнерів, розміщують рекламні оголошення, продають послуги, розкручують товари та просувають послуги, що часто орієнтоване на думаючу аудиторію, бізнес та інтелігенцію. «ВКонтакте» ж використовують здебільшого в якості платформи для розважального контенту: безкоштовні аудіо- та відеозаписи, пошук фотографій, ігри в додатках тощо.

Спочатку флешмоб викликав досить неоднозначну реакцію.

Приміром, серед так званих захисників традиційних сімейних цінностей його обговорювали як невипадково організовану хвилю, яку «підтримують ті, хто підтримує паради, ЛГБТ».

Одразу з’явилися «диванні експерти», які за відсутності аргументації почали коментувати флешмоб у негативному руслі.

Часто автори таких постів надміру акцентували увагу на певних аспектах, зокрема, на фемінізмі та гендері, вживаючи лексику з характерним забарвленням.

У пабліках, присвячених «русскому православию», навіть писали, що флешмоб міг би бути якось пов’язаний із політикою, зокрема – з Україною та Кримом.

Називали його й флешмобом, який посварив усіх з усіма.

Проте згодом і тут побільшало тих, хто флешмоб підтримав. Приміром, тут створили окремий паблік, аби зібрати у «ВКонтакте» до купи всі історії російською та українською з тегами обома мовами.

Хвиля флешмобу #яНеБоюсьСказати стала прикладом того, як швидко інформація може ставати, що називається, вірусною і поширюватися соцмережами, ніби потужна велика хвиля. Цю хвилю не оминули увагою й українські військові, які вирішили використати тенденцію у власних інтересах. Таким чином у facebook-спільноті з’явився інший флешмоб під назвою #яНеБоюсьПомирати. Його суть – це історії з війни. Про смерть, страх, жагу до життя, друзів та чоловічі сльози. Але це – уже зовсім інша історія…

Заглавне фото - www.eusa.ed.ac.uk