Як ми вже повідомляли, 11 липня було створено робочу групу для вивчення всіх обставин зйомок представниками «Громадського ТБ» в зоні АТО та експертизи створеного ними відеосюжету. До складу робочої групи увійшли представники Міністерства оборони, Адміністрації Президента, Служби безпеки України, прес-служби ВДВ та громадських організацій.

У рамках співпраці в робочій групі ГО «Детектор медіа» запропонувала трьом експертам проаналізувати сюжет «Громадського ТБ» (нагадаємо, сюжет не виходив в ефір, його немає у вільному доступі, але він є у розпорядженні «ДМ» та всіх учасників робочої групи). Перш за все вони аналізували сюжет із погляду дотримання професійних стандартів та журналістської етики. А також висловили власні думки щодо наявності або відсутності інформації, яка може потенційно нашкодити безпеці українських військових. Нижче подаємо всі три експертні дослідження.

Наталія Виговська, медійна експертка, викладачка факультету журналістики Запорізького національного університету:

— Не вышедший в эфир сюжет «Громадського» поднимает комплексную проблему, которая одновременно касается и профессионально-этических категорий, и вопросов безопасности страны. Украинские журналисты все еще сражаются за собственное осознание в сфере освещения вооруженных конфликтов: этот вызов в виде войны на нашей территории явно не предусматривался в 2002 году, когда украинские журналисты получили на руки этический кодекс. Возможно, именно с этим связаны морально-этические дилеммы и конфликты, которые возникают в освещении сложных тем. Таких, как ситуация в Авдеевке, в частности. С другой стороны, так как в этом медийном конфликте участвуют и российские журналисты, все же стоит упомянуть, что в России уровень внимания к освещению вооруженных конфликтов — как в научной, так и в сугубо практической журналистской среде — был намного выше с учетом войны в Чечне, которая длилась десять лет. Но, выясняется, знание «как» не отменяет потенциальных и фактических нарушений в работе даже профессиональных российских журналистов.

Вернемся к анализу сюжета «Бои за "промку"». Его стоит рассматривать, как минимум, с двух сторон: глазами аудитории (профессионально-этические категории) и глазами потенциального противника (вопросы безопасности страны).

Сюжет с точки зрения аудитории

Жанр. Репортаж с места событий. Возможно, изначально предполагалось какая-то иная форма подачи информации, ведь журналисты приехали на место задолго (фактически за день) до начала обстрела. Однако именно обстрел и является ключевой точкой репортажа: через его призму аудитория получила понимание происходящего, через действия и эмоции героев смогла погрузиться в атмосферу войны, которая не прекращается и продолжает убивать украинских солдат. В сюжете нет попыток осознанной эскалации конфликта, например, языка вражды или навязывания позиции конечной истины относительно происходящего. Журналисты по возможности беспристрастно дают картину происходящего, их собственное участие в событиях минимально и не влияет на восприятие аудитории. Кстати, далеко не все телеканалы делают то же самое: негативно окрашенная, эмоциональная лексика встречается в сюжетах «1+1», «Подробностях» и ICTV, в частности.

Еще один важный момент: ни один репортаж или спецрепортаж не может дать полную картину комплексной проблемы, но он дает качественное восприятие того, что происходит здесь и сейчас. И в сюжете журналисты профессионально справились со своей задачей.

Стандарты. Здесь стоит остановиться на частях сюжета, связанного с показом раненных и убитых украинских военных (5:45–7:50). В редакционных принципах ВВС относительно освещения войны сказано: 1) «Нам следует быть чуткими по отношению к эмоциям и опасений нашей аудитории, сообщая о делах, связанными с риском и потерями, а также с человеческим страданием и горем. У некоторых людей есть родственники или друзья, которые принимают непосредственное участие в событиях. Нам следует очень осторожно подавать сообщения, которые причиняют боль»; 2) «Мы должны уважать человеческое достоинство, не смягчая при этом реалий войны. Должно быть четкое редакционное обоснование для использования очень выразительных изображений войны или сцен жестокости». Кроме того, 3) «Насколько возможно, мы сделаем так, чтобы ближайшие родственники не узнавали о смерти или ранении своего родственника из наших выпусков новостей, веб-сайтов и приложений».

Действительно, возникает вопрос целесообразности видео, на котором снят раненный в ногу солдат. В сюжете показаны его шоковое состояние и длительная процедура помощи, которая включала в себя и то, что его пришлось раздеть фактически донага. Что именно хотел подчеркнуть автор сюжета, продолжая снимать этот достаточно непубличный со всех точек зрения, включая этическую, процесс, — вопрос открытый. Как минимум, тут можно говорить о нарушении принципа уважения достоинства человека, чрезмерном использовании человеческого страдания и горя для донесения аудитории заложенной в сюжете идее. Столь же этически спорными являются и кадры со смертельно раненным украинским военным, которого пытаются спасти.

Однако стоит заострить внимание на том, что, в отличие от сюжета Юлии Полухиной, где в кадре открыто демонстрировались тела убитых украинских военнослужащих (на сайте «Новой газеты» в сюжете стоит пометка 18+), журналисты «Громадського», во-первых, затушевали кадры, где показано тело убитого военнослужащего, и, как известно, не планировали выпускать сюжет в эфир до момента, пока родственникам не сообщат о гибели военнослужащих.

В целом, сюжет дает представление о происходящем в Авдеевке, показывает эмоции и настроения украинских военнослужащих, а также условия, в которых они защищают позиции, заставляет задуматься над рядом общественно значимых вопросов, привлекает внимание к ситуации и вынуждает (со знаком плюс) учитывать ее в своей жизни. В отличие от многих новостных сюжетов, которые также показывали происходящее в «промке», в данной журналистской работе нет псевдооптимистических и псевдотворческих рассказов о жизни украинских военных (пример: сюжет «Подробностей» о том, как «в умелых и бережных руках десантника украинское оружие не уступает российским даже модернизированным гранатометам»; пример: сюжет «1+1» от 26 июня 2016 года с репликами автора: «іноді військовим достатньо побачити, як спокійно під обстрілом шинкує овочі кухар і розхитана психіка приходить до норми»).

Сюжет с точки зрения потенциального противника

Нолан Питерсон, военный корреспондент, ветеран войны в Ираке и Афганистане, который полтора года освещает военный конфликт на востоке Украины, учит, что журналисты в зоне конфликта всегда должны быть готовы к моральным дилеммам. Одна из них: печатать ли сенсационный снимок (видео), если на нем видно позиции военных? Его ответ: он может сделать вам карьеру, но убить военных, если на нем видно дома или другие опознавательные знаки на фоне.

Претензии к сюжету «Громадського» в том, что они дали слишком много опознавательных знаков для противника: лица, позывные, место дислокации, подробности внутри здания, примерное количество военных на территории, состояние ангара изнутри и т. д. Оставим эту аналитику на суд военных. Но если посмотреть сюжет глазами противника, часть информации действительно может обратиться смертельной опасностью. Но тогда стоит говорить о том, что множество новостных сюжетов других телеканалов / СМИ тоже являются такой же смертельной опасностью для украинских военных.

Так, крупным планом изнутри ангар показан, в частности, в сюжетах Юлии Полухиной, в одном из сюжетов по Авдеевке «1+1». В сюжете «Подробностей» показывают оружие, которым пользуются украинские военные, а в этом сюжете «1+1» с особенной тщательностью рассказывается о новом оружии, которое работает дистанционно, а также словами спикера «Укроборонпрома», по сути, раскрывает информацию, куда эти боевые машины поедут в ближайшем будущем.

Во всех просмотренных сюжетах СМИ показывают лица военных, сообщают либо их позывные, либо полные имена, указывают названия военных частей, и достаточно часто без труда. Кстати, лица показывает даже ВВС, но указывает разве что имена без фамилии. И тем более без позывных.

Вывод на сейчас: украинские СМИ — источник информации для противоборствующей стороны. Но лишать их аккредитации или вводить тотальный контроль над работой журналистов в зоне АТО — значит лишить украинцев последнего шанса получать хоть какую-то достоверную информацию о войне на востоке Украины.

Ігор Куляс, медійний експерт, медіатренер, екс-керівник новин Нового каналу (Київ)

Жанр. Це спецрепортаж (гібрид репортажу й нарису) — що і як відбувається в певний відрізок часу в певному місці. Це не новинний сюжет, а авторська документалістика. Відмінність у тому, що автор документального фільму має право подавати перебіг подій крізь власне авторське бачення.

Дотримання стандартів.

Оперативність подачі інформації. Її «Громадським» не дотримано, причому з цілком обґрунтованих етичних міркувань. «Громадське» могло опублікувати цей фільм набагато раніше, але чекало, коли компетентні органи повідомлять родичам загиблих і поранених про їхню біду. Свідома відмова від дотримання стандарту оперативності через повагу до почуттів родичів загиблих і поранених є цілком виправданою.

Точність подачі інформації. Фільм є абсолютно точним, оскільки побудований виключно на документальних кадрах без коментаря журналіста. Порушення хронології подій зумовлено авторським баченням цієї історії. Стандарту точності не порушено.

Повнота подачі інформації. Спецрепортаж є обмеженим у повноті інформації за своєю природою. Фільм не залишає фундаментальних питань з приводу того, що відбувалося в цьому місці в цей часовий відрізок. Отже цей стандарт авторами фільму дотримано.

Баланс думок. У фільмі не було озвучено конкретних звинувачень на адресу конкретної людини (приватної чи посадової). Відтак не було потреби шукати слова у відповідь. Репліки героїв на адресу ворога (ворога загалом) балансу не потребують. Стандарт балансу думок не порушено.

Відокремлення фактів від думок. Авторська документалістика дає повне право авторові висловлювати свої авторизовані думки — висновки й оцінки. В цьому фільмі «Громадського» авторка Анастасія Станко жодних висновків не робить, в стендапах вона висловлює лише власні враження (це — оцінки), які стосуються хіба що «побутових» деталей на місці подій. Ці враження авторки повністю персоналізовані, тобто завжди чітко видно, що це є оцінка Станко, яка є авторкою цього фільму. Стандарт не порушено.

Достовірність подачі інформації. Всі факти документовано на відео. Всі думки в фільмі є персоналізованими (ми бачимо на відео або чуємо за кадром, а потім бачимо автора кожної думки). Стандарт не порушено.

Доступність подачі інформації. У фільмі все зрозуміло. Стандарт не порушено.

Етичні норми журналістики: відмова від шокових матеріалів

У фільмі немає відверто шокових матеріалів. Є декілька відеофрагментів, із приводу яких можна сперечатися (коли бійці рятують поранених побратимів). Але ми бачимо, що більш шокові кадри автори фільму подають у розфокусі. Тобто, на монтажі вони піклувалися про дотримання цієї етичної норми. Але визначали це з власних людських уявлень. А визначити уявлення інших людей у цьому питанні об’єктивно неможливо. Тому й цю етичну норму можна вважати дотриманою авторами фільму.

Сергій Лефтер, журналіст, медійний експерт, «Детектор медіа»

За жанром цей сюжет можна визначити як репортаж. Академічний словник української мови дає таке визначення репортажу: «РЕПОРТА́Ж, у, чол. Інформація, повідомлення, розповідь про поточні події, що публікуються в періодичній пресі або транслюються по радіо і телебаченню».

Детальніше роз’яснення є у Вікіпедії: «Репорта́ж — повідомлення в періодичних виданнях, радіо- і телепередачах про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності[1], матеріал з місця подій». Тобто головна відмінність від звичайного повідомлення — що воно передається або створюється на місці подій.

Дотримання стандартів

Загалом у даному сюжеті немає грубих порушень базових стандартів журналістики. А наявні порушення не впливають суттєво на зміст інформації і не спотворюють його.

Оперативність подачі інформації. Стандарт не дотримано. Про загибель двох військових сил АТО в Авдіївці стало відомо ще в день смерті. Ось новина, доступна на сайті unian.ua за 6 липня 2016 року. Час публікації — 21:56:

«Вдень бойовики обстрілювали Авдіївку з мінометів та артилерії. Про це волонтери проекту "Повернись живим" повідомили на своїй сторінці в Facebook.

"В Авдіївці в результаті артобстрілу двоє бійців загинули, троє отримали поранення. В районі Ясинуватськоі траси серед наших бійців також є поранений. Деталі уточнюємо", — йдеться у повідомленні».

А 7 липня 2016 року про загибель двох бійців сил АТО за минулу добу (тобто 6 липня) повідомив речник Адміністрації Президента України з питань АТО Андрій Лисенко. Про це йдеться, до прикладу,в новині на сайті «РБК-Україна» від 7 липня 2016 року. Час публікації — 12:44:

«“За минулу добу в результаті бойових дій двоє військовослужбовців Збройних сил України загинули, ще шість отримали поранення”, — заявив Лисенко».

З відкритих джерел відомо, що «Громадське» так і не опублікувало сюжету, але завантажило його в Youtube зранку 8 липня 2016 року.

Навіть якщо зважати на жанрову специфіку, то відмова оперативно подати інформацію (в даному випадку — у відеоформаті) має бути виправданою — скажімо, необхідністю глибше «зануритися» в тему; подати меседж про певні тенденції, до прикладу, систематичні порушення Мінських угод. А для цього, наприклад, повинен бути репортаж з кількох «гарячих» точок зони АТО протягом дня. Чи репортаж протягом тижня в одній / кількох точках.

Цей же сюжет присвячений одному факту, одній події, що відбулася лише в один день. Тож затримка з повідомленням про загиблих може вважатися порушенням стандарту оперативності. Автори частково намагалися роз’яснити тенденції обстрілів, але достовірність цих даних — під сумнівом. Про це — далі.

Точність подачі інформації. Єдине питання може викликати порушення хронології подій у сюжеті. Але глядач про це знає — автори за допомогою монтажних прийомів повідомляють йому про це. Відповідно, журналісти не вводять ніяким чином в оману глядача. А отже, це не є порушення.

Повнота подачі інформації. Цей стандарт передбачає, що кожен (!) матеріал має дати відповідь на запитання що? хто? де? коли? як? Оскільки за жанром цей сюжет не є розслідуванням, то відповіді на додаткові питання — чому та які наслідки — не потрібні.

Цей стандарт у даному сюжеті «Громадського» порушено частково. Оскільки немає жодної інформації про те, хто веде обстріл позицій бійців ЗСУ в Авдіївці. В результаті цих обстрілів загинули два бійця.

Ось, приміром, кілька цитат бійців, наявні у відеоматеріалі: в них військові говорять про представників «тієї сторони» бойового зіткнення.

Діалог журналіста з неідентифікованою особою у відрізку з 01:34 по 01:41:

– Ми там їхні общежитія розобрали трошки. Рішили отомстить

– Вони просто хочуть обвалити конструкцію?

– Угу.

У відрізку з 01:12 по 01:23 невідомий каже, що вони сидять в «зеленці»:

«Вони ж в зєльонкє сидять, ми не можемо бачити їх. Вспишки…звідки ведуть вогонь, ми бачимо по вспишкі».

А у відрізку відео з 02:03 по 02:27 невідомий чоловік у військовій формі каже, показуючи на будинки на загальному плані, що всі будинки – це «ихние дома»: «Все эти дома — это ихние дома. Горит до сих пор со вчерашнего дня. Как только подпалили, так оно и горит до сих пор. Шо оно там горит так? Говорят, какой- то склад то ли был там…горючки какой- то. БК — он вообще там ночью слышал, там начало трещать, взрываться шо то там слегка».

У всіх трьох випадках не зрозуміло, про кого йдеться, — про російських військових, про членів «ДНР» чи про членів «ЛНР».

Такої інформації, наприклад, жодним іншим чином за допомогою титрів автори не надають.

Баланс думок. У репортажі відсутні закиди чи звинувачення до конкретних осіб. Тому надавати відповідь іншій стороні не потрібно.

Крім того, робота в зоні конфлікту накладає певний відбиток на цей стандарт. Якщо є реальна загроза чи побоювання за безпеку журналіста при спробі отримати коментар у представників іншої сторони збройного конфлікту, то першочерговою є безпека.

Відокремлення фактів від думок. Репортаж передбачає передати настрій чи відчуття з місця подій (у стендапі). А тому без суб’єктивних оцінок неможливо обійтися. В цьому і специфіка репортажу. Стандарт не порушено.

Достовірність подачі інформації. В одному зі стендапів (у відрізку з 01:42 по 01:59) автор каже, що бої ведуться фактично щоночі: «Бої тут в зоні Авдіївки ведуться фактично щоночі. Ви бачите це по відстріляних гільзах від АГСів навіть. І фактично бої ведуться між такими напівзруйнованими будівлями. Бійці кажуть, що дуже це їм нагадує будівлі аеропорту донецького».

По-перше, наявність гільз на підлозі не доводить факту, що бої ведуться щоночі. Крім того, протягом усього сюжету немає жодних нічних кадрів, які би були підтвердженням цих слів журналіста.

Також у стендапі журналістка узагальнено посилається на невідомих бійців, мовляв, будівлі в цій промзоні, між якими ведуться бої, нагадують «будівлі аеропорту донецького». У цьому випадку таку інформацію повинні говорити самі військові, а не журналіст. Інакше можна запідозрити, що журналіст вигадав ці слова або узагальнив думку, висловлену одним військовим.

Це порушення ніяким чином не нівелює достовірності головної інформації в сюжеті про загибель двох бійців ЗСУ.

Доступність подачі інформації. Цей принцип передбачає зрозумілу й чітку, як слід розкадровану картинку.

Зважаючи на те, що зйомка відбувається на передовій та на позиціях однієї зі сторін конфлікту, повна розкадровка місця бойових дій із зображенням позицій є небезпечною для військових. Тому в цьому порушення відсутнє.

Разом із тим стандарт передбачає просту і зрозумілу розмовну мову, а також пояснення всіх складних слів та понять. У вже згаданому стендапі один із авторів сюжету використовує поняття «АГС», що є не зовсім зрозумілим для звичайних громадян, які не знаються на військовій справі: «Бої тут в зоні Авдіївки ведуться фактично щоночі. Ви бачите це по відстріляних гільзах від АГСів навіть».

Етична сторона

Загалом сюжет не містить грубих порушень журналістської етики, які би завдали шкоди героям сюжету чи їхнім близьким. Але варто зазначити певні «ахілесові» точки.

1. Зображення поранених та загиблих. Автори матеріалу намагаються всіляко уникати відтворення шокуючих матеріалів. Ті епізоди з мертвими бійцями, які все-таки потрапили у сюжет, автори «заблюрили», що є етично. А в одному з епізодів оператор проводить зйомку таким чином, щоб поранені та закривавлені частини тіла бійця прикривали розміщенні на передньому плані епізоду предмети.

Водночас у сюжеті двічі в кадрі з’являються поранені бійці, на оголених частинах тіла яких видна кров. Це можна з певною натяжкою трактувати як зображення шокуючих матеріалів.

2. Відтворення імен загиблих. У сюжеті називаються імена загиблих із паралельним зображенням крупним планом їхніх облич. Тобто відбувається подвійна ідентифікація загиблих осіб. Цим самим журналісти могли завдати психологічну травму родичам, близьким чи друзям загиблих. Зазначення імен є невиправданим. Адже якщо уявити матеріал без цих імен, головний меседж чи повідомлення глядачу залишається зрозумілим. Виправданим використання зазначення імені було б важливо, до прикладу, коли б цей сюжет був присвячений історії участі вказаних військових у конфлікті.

Якщо ж журналісти отримали згоду від родичів опублікувати відео загиблих із зазначенням їхніх імен, то будь-які питання знімаються. Ми знаємо, що представники «Громадського» намагалися отримати згоду принаймні військових, а також притримали публікацію відео в ефірі каналу.

3. Розкриття позицій військових, які протилежна сторона конфлікту може використати для нападу. Для аналізу цього питання потрібно розуміти, що в цьому випадку журналістам, аби не зашкодити, не можна зображувати передусім стаціонарно (!) облаштовані позиції, а не тимчасово.

Протягом сюжету більшість кадрів — або зображення порожніх «зрешечених» снарядами ангарів, або вогневі позиції військових всередині невідомих будівель без геолокаційної прив’язки до місцевості. А отже, стратегічного значення для іншої сторони конфлікту вони не мають — ці кадри неможливо використати для планування теоретичної точкової атаки «ворога».

Водночас виникають сумніви щодо доцільності зображення входу до стаціонарного укриття. Це зображення з'являється неодноразово протягом сюжету:

З 00:04 по 00:12;

З 00:17 по 00:20;

З 02:30 по 02:45;

З 03:10 по 03:19;

З 03:31 по 03:46;

З 01:24 по 01:26 — розкадровка крупним планом входу до укриття;

З 02:45 по 03:05 відбувається зйомка з «даху» самого укриття. Це можна зрозуміти по розташуванню наповнених мішків, які лежать на «даху» точно так само як і на загальних планах із вище зазначених кадрів із зображенням укриття.

Про те, що це укриття активно використовується військовими, можна зрозуміти з двох епізодів: з 04:01 по 04:02 (видно, як усередину заходить військовий під час звуків обстрілу) та з 04:46 по 05:35 (видно, як виходить боєць, надягаючи бронежилет).

Крім того, з 07:17 по 07:19 частково видно вогневу позицію, облаштовану з мішків і розташовану з правого боку від згаданого укріплення. За цією «точкою» перебувають два військових, які прикривають колегу, що іде з ношами в руках за пораненим.

Отже, якщо узагальнити, то в кадри сюжету неодноразово потрапляють кадри із зображенням укриття, яке використовують військові сил АТО. Із загального контексту сюжету «ворог» може визначити розташування цього укриття в цьому ангарі.

Але потрібно повернутися до того, що відео, по-перше, не було опубліковано для загального перегляду, а його було завантажено на другий день після подій, які розгортаються в сюжеті. Крім того після сюжету журналістки «Новой газеты», яка опублікувала відео із зображенням цього ж укриття, 7 липня, сюжет «Громадського» нічого нового «іншій стороні» конфлікту не «здає». А отже, виникають сумніви щодо гіпотетичної шкоди, якої може бути завдано цим журналістським матеріалом у разі його публікації. Крім того, якщо дане відео пройшло або мало б пройти «експертизу» військових зі штабу АТО, то взагалі не повинно бути ніяких претензій до авторів.

Щодо позбавлення акредитації

У Рекомендації N R (96) 4 Комітету міністрів Ради Європи «Про захист журналістів за умов конфліктів і тиску», ухваленої Комітетом міністрів на 98-й сесії від 3 травня 1996 р., вказано, що «держави-члени мають утримуватися від вжиття будь-яких обмежувальних заходів проти журналістів (наприклад, відмова в акредитації або вислання) на підставі здійснення ними професійних обов'язків або змісту репортажів та інформації, що передаються їхніми ЗМІ».

Заглавне фото - bykvu.com