Який зв’язок між астрономією та журналістикою? Виявляється – принаймні, в Україні, – найбезпосередніший. Відсутність викладання астрономії у школах упродовж тривалого часу вилилася в незнання молодим поколінням журналістів елементарних речей, які входять до компендіуму знань про світ більш-менш грамотної людини. От і з’являється новина про те, що «літнє рівнодення» у 2016 році припадає на 21 червня… Через якийсь час новинарі виправилися – мовляв, не «рівнодення», а «сонцестояння», але ж із ким не буває, а звучить красиво…

Усе це скидалося б на тривіальний анекдот, якби не було одним із симптомів банальної безграмотності помітного числа вітчизняних журналістів, особливо новинарів. Ось іще приклад.

«Brent подорожчав на 4,44%, до $49,38 за бочку». Ось так озаглавлене повідомлення. Взагалі-то не за «бочку», а «за барель». Таким є визнаний термін, хоча в основі його – справді певний розмір нафтоналивної бочки. Але ж ніхто сьогодні не міряє фунти стерлінгів на вагу, хоча колись ішлося про певну кількість срібних монет, що мали важити «тройський фунт»…

Та що повідомлення! Авторка статті в одному з найбільш інтелектуальних тижневиків ужила таку географічну назву: «острів Формоза (Таїті)». Але ж Формоза – це назва китайського острову Тайвань, яку йому дали португальці ледь не півтисячі років тому. Назву використовували колонізатори (голландці та японці), зараз її вживають в історичних текстах, але острів цей ніколи не звався Таїті. То – один із найбільш відомих островів Полінезії, розташований десь так за понад сім тисяч кілометрів від Тайваню…

Іще одне твердження такого самого штибу: «На південному заході Франції розташований монастир Монте-Кассіно…» – це вже інший журнал. Але ж сама назва монастиря італійська, невже ніхто не звернув увагу? Ба більше: Монте-Кассіно – це знакове місце і світової. і європейської, й української історії. Невже ж журналісти нічого не чули про битву за Монте-Кассіно з січня до травня 1944 року і про бійців Війська Польського генерала Андерса, які штурмували гору й монастир? І про те, що в складі цих військ були й українці, понад сотня яких похована на тамтешньому цвинтарі? 18 травня 1944 року над зруйнованим монастирем замайорів червоно-білий польський стяг. Це було знаком того, що шлях на Рим відкрито. Ним і рушили американські війська, які звільнили столицю Італії 4 червня. Як на мене, негоже не знати місце польської, української й білоруської (на цвинтарі – могили понад 180 білорусів) звитяги, про яку пам’ятає Європа…

Ну, а стандартно абсурдний зворот, така собі «вічна дурниця», коли пишуть «міністр МВС» чи «міністр МЗС» (у червні вона чогось мені траплялася надто часто), не залежить від знання астрономії, географії чи історії, як у попередніх випадках. Це – елементарне порушення логіки мислення та мовлення. Можуть бути «міністри України», і ніяк не інакше. Не хочете писати повний титул – пишіть «глава МВС» чи «очільник МВС», і не інакше. Те саме стосується і текстів на історичну тематику: «нарком НКВД» – це такий самий «апофігей» безграмотності та бездумності, як і «міністр МВС».

Тепер настав час назвати деяких героїв по іменах – про надто вже серйозні інформаційні ресурси йдеться. «Генеральний прокурор України, колишній голова фракції "Блоку Петра Порошенко" Юрій Луценко переконаний…» Пробі, невже ж Петро Порошенко – жінка? Чи, може, він молдованин, росіянин чи білорус? Утім, нині в багатьох медіа білоруські прізвища також відмінюються – відповідно до правил української або білоруської граматики… Як можна показувати такий приклад нехлюйства регіональним і «дрібним» мас-медіа?

«Международный скандал: Турция разорвала отношения с Германией, в Анкаре окружено посольство». А це вже інший знаний інформресурс. Чи знають його редактори, що описана ними в заголовку ситуація – це зазвичай переддень війни? Втім, у тексті йдеться про відкликання посла, а це зовсім інша дипломатична процедура, яка відповідає значно нижчому рівню напруги у міждержавних відносинах. І знов-таки: маємо приклад нехлюйської роботи з інформацією, а нехлюйство заразне…

А як оцінити традиційні «труднощі перекладу» з англійської, які вщент спотворюють зміст інформації? У серединці червня в інтернеті з’явилася вістка: «Американский подросток планировал застрелить Дональда Трампа». Не знаю, хто першим використав такий зворот, отож і не наводжу посилання. Потім з’ясовується з тексту (де знов-таки вживається термін «підліток»), що цьому «підлітку» аж 19 років. Панове, teenager – це не підліток; цей термін вживається стосовно осіб обох статей віком у діапазоні 13–19 років. Але перекладається він і як «підліток» (коли йдеться про особу 13–16 років), так і як «юнак», «юнка» – коли йдеться про особу 16–19 років! Щодо осіб такого віку в Україні ніколи не вживався і не може вживатися термін «підліток» – нагадаю, що у 16 років українські громадяни одержують паспорти, а у 18 років стають повноправними особами, які мають право одружуватися та голосувати. Які ж це «підлітки»? І – не останнє за важливістю! – у цьому віці хлопців призивали й, очевидно, ще чималий час призиватимуть до війська. А підлітків ані на виборчі дільниці не пускають, ані до війська не призивають, бо ж вони є неповнолітніми особами. До речі, у США теж не панує інфантилізм: віковий ценз, який дозволяє брати участь у голосуванні на виборах, з 1971 року дорівнює 18 рокам, тобто «підліток» той, що хотів убити Трампа, виявляється, був повноправним виборцем, а це зовсім інша справа. Ще раз: Трампа з політичних міркувань хотів убити повноправний громадянин-виборець, а не якась там інфантильна прищувата істота…

Тепер же – приклад із начебто зовсім іншої сфери. 15 червня зранку один із провідних телеканалів повідомив було, що під Кабміном «зібралося кілька десятків науковців», але буквально в наступному випуску новин виправився, давши панораму вулиці Грушевського та наголосивши, що «телекартинка засвідчує: акція є вельми велелюдною». Так і залишилося загадкою, що знаменувало перше повідомлення: чиєсь невміння працювати з фактами (наголошу, що воно пішло в ефір після початку акції, коли вже зібралися не десятки, а сотні науковців, і люди підходили й підходили) чи наявність специфічної «редакційної політики», від якої випусковим новин довелося відмовитися під тиском фактів. Проте знов-таки бачимо невміння думати – чи варто давати в ефір дурницю, якщо її невдовзі доведеться виправляти?

І, нарешті, про «вищий пілотаж» у праці з фактами. У зв’язку з Маршем рівності 12 червня у Києві в інтернеті з’явилася така сила-силенна нісенітниць різного ґатунку, що й переповідати незручно. Втім, про одну з них – не пов’язану з жодним хамством, як багато інших, – вести мову доводиться, бо допустився її журналіст із іменем, знаним в Україні й за її межами. Він стверджував, що тоталітаризм завжди починав з нищення меншин – якщо не геїв, то євреїв, а то й обох разом. Але реальна історія складніша. Скажімо, перші 15 років свого існування фашистський режим Муссоліні в Італії (тримайтесь за стільці!) толерував євреїв (один із них навіть попрацював фашистським міністром) і не чіпав геїв. Муссоліні ж наголошував, що антисеміти ганьблять горде ім’я «фашист»… І тільки після тісного зближення з Гітлером почалися репресії і проти геїв, і проти євреїв. Утім, переважна частина останніх в Італії вціліла, попри воєнні дії і окупацію значної частини країни німецькими військами. Ну, не були італійські фашисти зоологічними антисемітами та гомофобами…

У Радянському Союзі було ще складніше. Євреї були, образно кажучи, по обидва боки барикад; при цьому тим, хто розводиться про «єврейську більшовицьку революцію», слід було б згадати, що стріляла в Леніна і тяжко поранила його Фанні Каплан, а главу Петроградської ЧК Мойсея Урицького вбив Леонід Канегіссер… Офіційний антисемітизм в СРСР, спершу завуальований, розпочався пізніше, наприкінці 1930-х. Ну, а з геями взагалі цікава історія. Їх більшовицька влада спочатку відверто толерувала; нарком закордонних справ Чичерін був геєм (а на додачу – й морфіністом), нарком освіти Луначарський – бісексуалом, так само, як і «кривавий карлик», очільник НКВД у другій половині 1930-х Єжов. Про знаних діячів культури, які без будь-якої проблеми демонстрували свою бісексуальність, і говорити не доводиться. Але чи став від того СРСР більш демократичним? Ні.

До речі, саме Єжов у зв’язку з різкою зміною курсу влади щодо гомосексуалізму наприкінці першої половини 1930-х заповнив в’язниці і табори геями, а згаданий непримиренний ворог більшовизму молодий інтелектуал Леонід Канегіссер належав до толерованої у ті роки комуністичною владою сексуальної меншини. Що ж стосується нацистів, то їхня воістину зоологічна ненависть до геїв певним чином була пов’язана з толерантним ставленням до геїв з боку більшовиків – мовляв, ми не такі! Цікаво, втім, що ця більшовицька толерантність закінчилася невдовзі після приходу Гітлера до влади…

Отож слід обережніше поводитися з категоричними твердженнями щодо тих чи тих форм тоталітаризму – він не вкладається у спрощені апріорні схеми…

На цьому варто поставити крапку, хоча писати є про що, і передусім про вкрай безграмотні з погляду фактажу тексти, яких у червні були десятки, – мовляв, нічого дивитися у минуле, будуючи майбутнє, там нічого хорошого і цінного для сьогодення немає, там плоска земля, що стоїть на слонах и черепасі, та спалений Джордано Бруно. Що ж, можна як завгодно негативно оцінювати минуле. Можна не помічати Платона і Канта, Монтеск’є й Мартіна Лютера Кінга та «Вашингтона з новим і праведним законом». Можна навіть нічого не знати про Ератосфена, який дві з гаком тисячі років тому переміг «слонів і черепаху», довівши кулястість Землі та провівши надзвичайно точне обчислення довжини екватора. Проте порушенням правил логічного розмислу є згадка про спалення Бруно – і відмова побачити факт небуденної цінності творчості цього мислителя (за яку його, власне, і спалили на вогнищі), значення цієї творчості як однієї з мільйону подібних на неї цеглинок, з яких і збудоване наше сьогодення. Чи, може, і тут суть справи в тому, що у школі був відсутній курс астрономії?

Фото - wallpapershome.ru