Інформаційна карта — це лише перший крок, наголошує керівник «Фабрики думки “Донбас”» Дмитро Ткаченко. Головною ціллю для себе він вважає формування проукраїнського ментального поля та громадянської свідомості в проблемному регіоні. Але при цьому визнає, що вирішення цього завдання займе не один рік.

— Дмитре, в чому цінність інформаційної карти Донецької області, хто і з якою метою буде нею користуватися?

— В першу чергу вона стане в нагоді тим, хто спеціалізується на Донбасі. Йдеться про громадські організації, журналістів, волонтерів, які зможуть чітко уявляти, якими каналами комунікації краще користуватися.

Крім того, візуалізована інформація дозволяє побачити — а що ж, власне, зроблено Україною в інформаційному напрямку впродовж двох років? І на цьому тлі переможні реляції про те, що ми успішно вирішуємо проблему мовлення на окуповані території, виглядають непереконливо або є просто обманом. Карта показує величезну диспропорцію, яка утворилася між інформаційними можливостями сепаратистів і можливостями України.

Зупинюся лише на ключових моментах. Кількість проросійських сторінок у соціальних мережах в регіоні майже втричі перевищує кількість проукраїнських. А за числом читачів ми поступаємося ще значніше. Треба сказати, що тут не можна не визнати ефективності фабрик кремлівських ботів, які роками працюють на цьому полі. Але найбільша проблема полягає в тому, що сигнал телевежі в Донецьку, яка транслює сепаратистські канали, покриває значну частину підконтрольної Україні території на Донеччині та добиває до східних районів Дніпропетровської області включно. Український сигнал, у свою чергу, ледь доходить до Донецька чи Докучаєвська. І так триває вже два роки.

При цьому треба ясно собі уявляти ситуацію там, «за межею», де на людей ллється безсовісна, агресивна, але водночас ефективна пропаганда. Росія створила абсолютно закрите в інформаційному плані середовище на окупованих територіях, функціонує жорстка система контролю з боку російських кураторів, через яких виділяється фінансування і без схвалення яких не може вийти жодна публікація або сюжет. Так виглядає тотальна «монополія на правду».

Як наслідок, дослідження це показують, 20 % людей в окупованій частині Донецької області вже навіть не цікавляться тим, транслюються у них українські телеканали чи ні.

Інформаційна агресія, крім того — це спосіб в умовах безробіття змусити простих донецьких мужиків воювати, і перетворити їх на гарматне м'ясо.

Тому я не втомлююся повторювати: донецьку телевежу має бути нейтралізовано.

— Що мається на увазі? В який спосіб?

— Її сигнал має бути вимкнено або її має бути просто знищено фізично. Завданням України є не лише інформаційне проникнення на окуповану територію, не тільки розширення нашого мовлення, але й зменшення можливостей противника. Це інформаційна війна. Але таке враження, що в Києві цього до кінця не відчувають.

— Очевидно, що цього замало. Україні самій необхідно буде щось запропонувати.

— Безперечно. Інформаційна карта не створювалася сама по собі. Це лише один із проектів у рамках комунікаційної стратегії для Донбасу, яку ми розробляємо. Остання, у свою чергу, покликана дати відповідь на питання, якими словами, якими образами «зшити», поєднати цей регіон з усією Україною.

На черзі — створення ментальної карти Донецької області, і саме тепер ми займаємося дослідженням ментальних особливостей Донбасу.

Паралельно ми запускаємо власні медіапродукти. Це й інформаційні ролики, будемо працювати, зокрема, на рівні мотиваторів в інтернеті, оскільки в мережі немає кордонів. Вагомою частиною інформаційної кампанії є 25 телепрограм, які ми готуємо і які будуть присвячені тим вихідцям із Донецької області, які — хто зі зброєю в руках, хто в ролі волонтера — працював і працює на її звільнення.

Все це необхідно для того, щоб на рівні художнього образу закріпити розуміння, що Донбас — це не «дикий степ», не лише сепаратистська територія, а це регіон, у якому живуть люди, віддані Україні часом більше, ніж в інших областях.

Нашим мегазавданням є формування на Донбасі проукраїнського ментального поля — Донбас як dreamland, регіон із розвиненою культурою та інноваційною економікою.

— Хіба те, про що ви говорите, не є завданням держави? Чи можуть незалежні аналітичні центри замінити її, і чи мали ви контакти в міністерствах тощо?

— Звісно, ми дуже тісно комунікуємо з Міністерством інформаційної політики. Питання в іншому: щоби змінити ситуацію на Донбасі, необхідні сотні інформаційних продуктів для різних цільових аудиторій. І такої мети неможливо досягти зусиллями лише державних органів.

Історія знає приклади успішної співпраці держави й незалежних аналітичних центрів, зокрема, можна згадати діяльність Commitee on Public Information в США в момент вступу цієї країни в Першу світову війну. Тоді комітету вдалося змінити настрої в суспільстві в бік підтримки дій уряду, і для цього було проведено величезну роботу. Наша мета — мирна, але не менш масштабна. Ми хочемо повернути свій рідний Донбас в Україну, і зробити його кращим, ніж він був до війни.

— Ви мешкали в Донецьку станом на 2014 рік?

— Так, і для мене те, що ми робимо тепер, — це продовження боротьби, яку ми вели ще вдома.

— Ви погоджуєтеся з тим, що всі роки незалежності між Донбасом і рештою України існувала мовчазна угода — ми не помічаємо вас, а ви нас? Що зрештою і стало однією з ментальних причин конфлікту, хоч він і був спровокований ззовні.

— Я б назвав це угодою взаємного ігнорування. На це є кілька причин. В Україні загалом низький рівень взаємної довіри, в українців дуже обмежене коло тих, кому ми довіряємо — тільки найближчі люди. Це те, про що говорять соціологи. Україна «зшита» не з великих шматків, а саме з таких невеликих кіл, де певна людина почувається комфортно. Друга причина — Донбасу та більшості території України справді бракувало знань один про одного, і нинішні фронтові зведення цього вакууму явно не заповнюють.

Тому ми хочемо, щоб наш продукт, телепрограми насамперед, пішов в усі регіони, щоб українці знайомились з цими трагічними та героїчними історіями моїх земляків.

— Працюючи над проблемою комунікацій на Донбасі вже певний час, яких висновків, окрім того, що Україна не використала ефективно два роки, що минули, ви доходите?

— Про якісь остаточні висновки говорити ще рано, але попередньо все вказує на те, що на окупованій частині Донбасу з'являється нова ідентичність. Так, вона побудована на химері, але якщо мине ще 5 років — настануть незворотні зміни у свідомості людей.

— Зі свого боку, коли ви кажете про зміну ментальності — з якої на яку? Що саме, на ваш погляд, треба змінити?

— Все дуже просто. Ми хочемо формувати в мешканців Донбасу нове світосприйняття — проактивність замість патерналізму, інноваційність замість звичного патріархального способу життя, проукраїнські погляди замість проросійських та замість ностальгії за СРСР. І ми розуміємо, що це завдання не на один рік. Тільки от починати треба негайно.

Наш аналітичний центр почав свою роботу з січня. Ми і виробляємо ідеї й намагаємося їх реалізувати. В підсумку ми запропонуємо Стратегію інформаційного захисту, яка ляже на стіл Адміністрації Президента, уряду, профільних міністерств.

Зміни, про які йдеться, необхідно провести у великому регіоні, і вони можливі тільки через комунікацію. А для цього потрібні дуже «круті» технології, ідеї та їхня реалізація.

Фото - з Фейсбук-сторінки Дмитра Ткаченка