27 травня, після двох років та двох місяців розгляду справи, суддя Печерського районного суду міста Києва О.В. Батрин винесла рішення по справі №757/9275/14-ц щодо позову Головченко Гліба Олександровича до товариства з обмеженою відповідальністю «Об’єднання російських телеканалів», закритого акціонерного товариства «Первый канал. Всемирная сеть», відкритого акціонерного товариства «Первый канал». Позивачу повністю було відмовлено у визнанні недостовірною інформації, спростуванні недостовірної інформації, стягненні моральної шкоди.

У квітні 2014 року, коли ми приймали рішення, де краще розглядати справу в першій інстанції – в Печерському суді Києва або Останкінському (Басманному) Москви, ми подумали, що в Україні буде легше. Складна юридична схема забезпечення захисту «Першого каналу» РФ дозволила нам знайти його представництво в Печерському районі. І це дало можливість слухати справу в Україні. Перша інстанція, знаменитий Печерський суд, показав, що надії на зміни виявилися зайвими. Перший за 25 років позов громадянина України до «Першого каналу» РФ «про захист честі й гідності та визнання інформації, поширеної в ефірі, недостовірною» виявився прецедентом. І виявив занадто багато дивовижних речей.

Спочатку ніхто не вірив, що приймуть заяву. Ніхто не вірив, що почнуть провадження. Ніхто не вірив, що російська сторона дасть свої свідчення в суді. Ніхто не вірив, що відповідачі будуть приходити на кожне засідання. Ніхто не вірив, що почнуться слухання у справі. Всі ці аномалії можливі були тільки під час війни.

Півтора роки тому почалося явне затягування справи «Головченко проти “Першого каналу” РФ». І замість встановлених законом трьох місяців ми провели 15 засідань протягом двох років і двох місяців. І врешті всі ці юридичні колізії закінчилися... прогнозованим рішенням нереформованого Печерського суду: відмовити в позові в повному обсязі! Не змогли судді стати по-справжньому українськими. Не змогли зрозуміти, що це справа їхньої честі. Не грошей, а престижу й репутації. Ми протягом двох років спокійно спостерігали за процесом і чекали розв'язки. У судді О.В. Батрин була можливість увійти в історію! Але вона вибрала звичайний шлях і вляпалася в історію, яка дуже сумна.

Для нас, тобто команди тих людей, хто всі ці роки підтримував цей боязкий паросток надії, – це дивно. А для всіх навколо?

В дні повернення в Україну Надії Савченко суддя вирішила стрімко прийняти рішення. Напевно, в надії на те, що інформаційний спалах затьмарить цей підлий і дуже передбачуваний крок. Всі ці роки нас багато лякали. Тому ми назвали цю справу «Про страх і надію». Страх перед усім російським і надію на народження нової української еліти, яка буде вільною й незалежною. Ми розуміємо, що в колоніальній країні це розкіш, але дуже хочеться.

Клікніть для збільшення

Ми дякуємо за підтримку окремим колегам-журналістам та особистостям. І вимушені констатувати, що жоден олігархічний медіаресурс не підтримав справу «Головченко проти “Першого каналу” РФ» і за всі два роки жодної знімальної групи не було на засіданнях та брифінгах. Ми зможемо перемогти агітаційну машину номер один у світі тільки всі разом. На міжнародних конференціях я часто говорив, що наші військові вперше більше двох років стоять проти російської армії, яка входить в п'ятірку великих армій світу. А нам довелося зіткнутися з агітаційно-пропагандистською машиною номер один і світі. Адже ніхто в світі не здогадався створити замість вільних і дуже корисних засобів масової комунікації справжню зброю масового ураження!

Наш Печерський суд завдав удар навіть не в спину. Це таке і очевидне, і показове побиття немовлят на нашій же території. Урок? Безумовно! У нашій справі сотні сторінок і кілька томів. Коли ми побачили тенденції, то постаралися посилити справу справжніми й фактичними доказами, щоб апеляції було легше.

Суд «Головченко проти “Першого каналу” РФ» у Печерському суді дійсно став хорошим уроком.

По-перше, хочу подякувати нашим юристам Максиму Ковалю та Андрію Климовичу. Складна справа! Вони – активні члени громадської організації, яка підтримала нас на волонтерських засадах. А проти них стояла справжня професійна армія. У представників російської сторони було все – ресурси, гонорари, лояльність, страх. У справі є договір російських юристів – величезна сума. У наших юристів-волонтерів – віра в справедливість і надія бути корисними своїй країні. Дивно, але я бачив, як працювали люди не за страх, а за совість. Юристи-волонтери-українці, миколаївці. Дякуємо!

Спасибі Вікторії Веселовській за інформаційну та організаційну підтримку протягом понад двох років. Важливо!

Тетяна Денисенко, Людмила Савкова і весь Миколаївський прес-клуб – дякую за підтримку!

Марині Головченко й Коледжу преси та телебачення спасибі за щоденну підтримку і терпіння.

Окремо дякую В'ячеславу Головченку.

І дякую всім кореспондентам, які ходили на мої нудні прес-конференції в Миколаєві та Українському кризовому медіа-центрі в Києві.

Дякую Ярославу Індикову та Миколаївській філії НТКУ, Вадиму Підберезняку, Олександру Дудюку за позицію і підтримку!

Національна спілка журналістів України та Сергій Томіленко – дякую за підтримку!

«Детектору медіа» та Наталії Лигачовій дякую за інформаційну підтримку.

Всі ці люди безкорисливо і сумлінно, в силу своїх можливостей, вели «партизанську інформаційну війну». Але ні, ми не партизани. Адже ми в своїй країні. Ми – волонтери інформаційного фронту.

А ось суддя (представник держави, за державну заробітну плату зайняла недержавницьку позицію). Тільки одне запитання: «Чи не соромно?» Перед хлопцями-волонтерами, перед дівчатами-волонтерами? Перед тисячами, ні, мільйонами ошуканих, дезінформованих людей, яких зіштовхнули лобами і привели до війни. І зробили це ось такі горе-сюжети і горе-агітатори...

За наш рахунок, ви, ваша честь, здали інтереси України на користь… кого? Треба буде вивчити і узагальнити досвід. Але це завтра.

Особливо запам'яталися два пасажі позиції «Першого каналу» РФ: 1) ми не вели і не ведемо мовлення в Україні (коли виходив сюжет); 2) доведіть, що сайт «Першого каналу» РФ, на якому і сьогодні розміщений сюжет, належить «Першому каналу» РФ.

Знайшли свідків, які своїми очима бачили сюжет. Спасибі, відгукнулися завдяки ФБ. Навели докази мовлення через супутник і сьогодні.

А ось абсурд підтвердження власності сайту фігурував навіть у підсумкових дебатах. Тому що Ернст не відповів, кому належить сайт. А довідки реєстраторів були англійською мовою, тому не зрозумілі для РФ і Печерського суду.

Але наше справа права – перемога буде за нами.