1. Законопроект № 3504 щодо уточнення умов розповсюдження програм телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги.

Законопроект передбачає залишити в складі універсальної програмної послуги (УПП) такі телеканали:

• суспільне ТБ;
• телеканал «Рада»;
• всіх місцевих мовників (як цифрових, так і аналогових);
• усіх аналогових загальноукраїнських мовників, які не побажали вийти з УПП (можливість вийти з УПП є лише в містах із населенням понад 50 тис. осіб).

Законопроект було зареєстровано 23 листопада 2015 року. В січні 2016 року було подано доопрацьований законопроект. Але 18 березня, як зазначено на сайті Верховної Ради, законопроект було відкликано. Наразі триває розробка нового законопроекту щодо зміни складу універсальної програмної послуги.

2. Законопроект про аудіовізуальні послуги (нова редакція Закону про телебачення і радіомовлення).

Законопроект передбачає залишити в складі УПП такі телеканали:

• місцеве та регіональне ТБ;
• суспільне ТБ;
• «програми, створення яких забезпечується державою».

Мовник має право заявити про виключення себе з УПП.

Законопроект передбачає, що ліцензується тільки та діяльність, яка передбачає використання радіочастотного ресурсу. Провайдери в новому законопроекті мають назву «суб’єкти постачання аудіовізуальної медіапослуги». Запроваджується реєстраційний принцип для суб’єктів і мовників, які не використовують радіочастотного ресурсу: якщо Національна рада протягом 30 днів не відмовила в розгляді заяви — реєстрація відбулася.

Цей законопроект досі не зареєстровано у Верховній Раді. В квітні завершилося його обговорення в Громадській раді при Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики.

3. Законопроект № 4303 стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора.

Законопроектом запроваджується новий вид ліцензії — ліцензія на право входження мовника з країни-агресора в пакети програм. Відповідно, провайдер включає в пакети лише ті програми, що мають таку ліцензію. Наявність у мовника «європейської ліцензії» не змінює ситуації. Проект передбачає використання системи критеріїв визначення юрисдикції держави-агресора.

Законопроект було зареєстровано 25 березня 2016 року. 17 травня його було включено до порядку денного цієї сесії парламенту.

4. Стратегія кібербезпеки України.

Документ містить пункт 4.5 про боротьбу з кіберзлочинністю, яка, поміж іншого, передбачає запровадження блокування операторами та провайдерами телекомунікацій визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (інформаційного сервісу) за рішенням суду.

Стратегію було затверджено рішенням РНБО від 27 січня 2016 року, введеним у дію Указом Президента України № 96/2016 від 15 березня 2016 року.

5. Законопроект №3081-Д про державну підтримку кінематографії.

Законопроект містить таку небезпечну для провайдерів норму, як можливість досудового блокування. Відповідно до законопроекту, розміщення нелегального контенту на сайтах може стати підставою для блокування відповідних веб-сторінок у досудовому порядку.

Водночас цей законопроект запроваджує такі поняття, як «камкордінг» і «кардшейрінг», які визнаються піратством і забороняються.

Законопроект було зареєстровано 27 листопада 2015 року. 28 січня 2016 року парламент прийняв його в першому читанні. 19 травня Комітет з питань культури і духовності завершив розгляд 443 поправок до законопроекту. Але текст законопроекту до другого читання й таблицю поправок на сайті Верховної Ради поки що не оприлюднено.

6. Законопроект № 4629 щодо захисту авторського права і суміжних прав в інтернеті.

Цей урядовий законопроект зачіпає провайдерів подібно до законопроекту № 3081-Д, але має низку відмінностей:

• дія законопроекту поширюється на весь контент, а не лише аудіовізуальний;
• скарга є автоматичною підставою для блокування контенту;
• скорочуються терміни розгляду скарг;
• запроваджуються правила протидії повторним порушенням.

Законопроект зареєстровано 10 травня 2016 року. Він є реінкарнацією відкликаного в середині квітня урядового законопроекту № 3353.

7. План заходів із дерегуляції господарської діяльності (проект розпорядження Кабінету Міністрів України).

Документ зачіпає, зокрема, господарську діяльність у сфері телекомунікацій і передбачає:

• впровадження процедур отримання дозвільних документів засобами телекомунікацій;
• скасування ліцензування у сфері телекомунікацій і впровадження повідомного принципу проведення такої діяльності;
• скасування санітарних паспортів;
• скасування звітності операторів, провайдерів (скасування наказу Державної служби статистики від 16.10.2015 № 297);
• спрощення доступу до об’єктів інфраструктури;
• перегляд нормативних документів про якість телекомунікаційних послуг.

Цей проект було винесено на громадське обговорення Міністерством економічного розвитку і торгівлі 4 травня 2016 року.

8. Законопроект № 4159 про доступ до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики для розвитку телекомунікаційних мереж.

Законопроект передбачає, що власник інфраструктури може відмовити в доступі до неї лише на підставах, передбачених законом. Декларується недискримінаційний доступ (тобто створюються рівні умови доступу до інфраструктури).

Для отримання доступу заявник подає власнику інфраструктури запит, порядок розгляду якого визначається низкою державних органів (НКРЗІ — для кабельних каналізацій, Мінрегіон — для об’єктів будівництва тощо). Місцеві органи влади не мають права встановлювати жодні правила — вони лише мають створювати недискримінаційні умови доступу.

Доступ передається на підставі договору. Вартість одноразової оплати за доступ однакова для всіх і розраховується за методиками.

Законопроект було зареєстровано 26 лютого 2016 року.

9. Законопроект №3549-1 про електронні комунікації.

Законопроект передбачає, що ліцензуються лише обмежені ресурси (номерний і радіочастотний). Для початку діяльності у сфері електронних комунікацій, яка не передбачає ліцензування, потрібно подати повідомлення регулятору.

Державне управління ринком телекомунікацій здійснює національний регулятор (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електронних комунікацій та поштового зв'язку), який фінансується, зокрема, з доходів усіх учасників ринку комунікаційних послуг (0,2 % від доходів, отриманих за надання електронних комунікаційних послуг і послуг поштового зв’язку).

Законопроект визначає, зокрема, такі терміни, які стосуються діяльності провайдерів:

• електронна комунікаційна послуга — послуга, що надається, як правило, на платних умовах та полягає повністю або переважно в передачі інформації електронними комунікаційними мережами, включаючи послуги передачі інформації в мережах, які використовуються для мовлення, але виключаючи забезпечення або здійснення редакторського контролю за змістом інформації, яка передається за допомогою електронних комунікаційних мереж та послуг;
• багатоканальна телемережа (ефірна або кабельна) — електронна комунікаційна мережа загального користування, призначена для передавання телерадіопрограм, а також надання інших електронних комунікаційних і мультимедійних послуг, що здатна забезпечити одночасну трансляцію більше ніж однієї телерадіопрограми й може інтегруватися з іншими електронними комунікаційними мережами загального користування.

Постачальник електронних комунікаційних послуг не несе відповідальності за зміст переданої інформації за умови, що він не був ініціатором такої передачі; не обирав одержувача такої інформації; не обирав і не змінював такої інформації.

Цей законопроект було зареєстровано 11 грудня 2015 року як альтернативний до законопроекту № 3549. Є ще третій альтернативний документ — № 3549-2. 18 січня 2016 року Президент України визначив проект № 3549-1 як невідкладний, а 19 лютого Комітет з питань інформатизації та зв’язку рекомендував Верховній Раді прийняти його за основу.

Фото - financialtribune.com