Євробачення, другий півфінал: цікаво й майже без сюрпризів
Джамала — у фіналі. Це, власне, від самого початку не викликало сумнівів, тож особисто мене, коли вже казати чесно, півфінальний етап змагань не змушував хвилюватися за Джамалу — лише вболівати за те, щоб вона якнайкраще проспівала свою пісню. Судячи з реакції залу, сприйнято її виступ було чудово.
Разом зі співачкою з України, за результатами другого півфіналу (трансляція «UA:Першого» увечері 12 травня, радіотрансляцію вели Перший та Другий канали Українського радіо) до фіналу вийшли співаки з Австралії, Бельгії, Болгарії, Грузії, Ізраїлю, Латвії, Литви, Польщі та Сербії. Не посміхнувся успіх конкурсантам із Албанії, Білорусі, Данії, Ірландії, Македонії, Норвегії, Словенії та Швейцарії.
Уперше за всі дев'ять років існування системи з двома півфіналами цей етап не здолали представники жодної скандинавської країни, й у фіналі регіон буде представлено лише Швецією, чий конкурсант на правах господаря потрапив до фіналу автоматично. Представник Ірландії Ніккі Берн — нещодавній учасник гурту «Уестлайф» — поповнив сумний список визнаних зірок (Ді Джей Бобо, Кейт Райан, Дана Інтернешнл 2011 року тощо), яким не підкорився навіть півфінал.
Після нуднуватого, порівняно з очікуваннями, першого півфіналу другий видався цікавим і насиченим. Майже не було відверто банальних пісень, і протягом майже двох годин глядачі спостерігали буяння голосів, емоцій та сценічних винаходів. Одне тільки вразило: от лунає пісня — чудово, класно, круто, здорово; щойно змовкли останні акорди — нічого вже й не пригадаєш. І таких пісень було чимало. Тож були у другому півфіналі явні фаворити, а щодо решти учасників — це була лотерея, як карта ляже, переважна більшість конкурсантів цілком могли б вийти до фіналу, а могли би й не вийти. Рівень конкурсантів був досить високим і здебільшого дуже рівним. Тож у плюс зіграли найменші відмінності від загалу, найменші прояви несхожості на інших.
Тут не обійтися без дещиці геополітики. Хто має найбільше радіти невиходу до фіналу представника Білорусі Айвана — то це росіянин Сергей Лазарєв. Надто вже подібним до російського було сценічне вирішення білоруського номеру; два ж однакових супероригінальних винаходи виглядали б у фіналі, мов пародія. Не знаю, що це було — чи то легкий взаємний тролинг (малоймовірно), чи то чергова пострадянська мода (дивіться, мовляв, які ми круті) й понти. Але особисто мені така перевантаженість спецефектами не до вподоби — як, утім, і будь-яка перевантаженість чим завгодно. Оце захоплення спецефектами, вибудовування на них усього номеру стирає межу між сценічним виступом та відеокліпом, нівелює різницю між ними. І, зрештою, ставить руба запитання: а навіщо вони взагалі потрібні, сценічні виступи, коли глядачі в залі бачать той самий кліп? Артист перетворюється на анімаційний персонаж, і геть зникають його посмішка, його вираз обличчя, його природні порухи, його індивідуальність. Зникає живий контакт між артистом та залом. Що ж до білоруського номеру, то легеньку мелодійну пісеньку з прилипучим приспівом це нагромадження кліпових ефектів просто вбило — та ще й до цих ефектів було напхано «високий» зміст, суто по-радянськи: мовляв, що ця пісня виховує в народу? Бельгійка Лаура Тесоро в аналогічній ситуації пішла протилежним шляхом — узагалі відмовилася від спецефектів. І опинилася у фіналі.
І сцена, й ведення конкурсу заслужили чергової найвищої оцінки. Щодо ведення, варто відзначити дуже рідкісну річ: не було ані найменших моментів затягнутості, заповнення часу аби чимось. Як і в першому півфіналі, дуже вдало було змонтовано нарізки виступів під час голосування: до них увійшли найхарактерніші фрагменти з пісень. Хіба що дуже вже короткими ті фрагменти були, причому у другій, ближче до завершення голосування, нарізці навіть коротшими за першу.
Заставки перед виступами — конкурсанти з'являлися на тлі краєвидів та інтер'єрів своєї країни, якихось характерних для неї ситуацій. Іноді ці краєвиди та ситуації були «листівковими», іноді — просто красивими, іноді — ніякими.
Привернула увагу от яка деталь. У багатьох піснях бек-вокалісти так жодного разу й не потрапляли до кадру, хоча використання бек-вокалу було очевидним. При тому, що сцену показували в різних ракурсах. Але ж правила зобов'язують: увесь вокал має лунати лише наживо. Залишалося сподіватися, що бек-вокалісти ховалися десь у далеких закутках сцени, але надто позитивним згадане враження не назвеш.
Коментування Тімура Мірошниченка та Тетяни Терехової так само було на рівні — мірою інформативним, мірою іронічним. Мірошниченко, як завжди, легко натякав на свої вподобання: після деяких виступів він завуажував щось на кшталт: «Отака вона, дівчина з...», або: «Це був... під номером... — якщо ви захочете за нього проголосувати».
Що знову створило інтригу, то це ім'я ведучої. Коментатори: «У залі скандують: “П'єтра, П'єтра!”», тоді як було розбірливо чути вигуки: «Петра, Петра!» У першому півфіналі українські ведучі обіцяли детально розповісти про систему голосування, але розповіли лише про те, що вона є змішаною, й що з одного номеру можна відправляти не більше 20 смс-повідомлень — причому подеколи це лунало так, що не більше 20 повідомлень узагалі, а подеколи — що за одного конкурсанта. Про новації з голосуванням журі так і не згадали. Саме українське журі (Олександр Ксенофонтов, Валентин Коваль, Андрій Француз, Марія Бурмака, Лєра Чачибая) було названо надто вже поспіхом.
Під час першого ж півфіналу ведучі обіцяли розповісти про причини дискваліфікації Румунії, але під час другого взагалі про це не згадали. Не розповіли вони й подробиць щодо участі Австралії — адже минулорічний прецедент відпочатково було задумано як одиничний виняток.
І ще одна цікава деталь: протягом трансляції обох півфіналів передопівнічного часу з екрану геть зникав логотип «UA:Першого» й залишався самотній логотип «Ери». Минулих років логотип «Ери» з'являвся поруч із емблемою Першого національного. Зрозуміло: один і той самий канал мовлення поділяють двоє різних мовників, і пряма трансляція конкурсних концертів припадає й на час, відведений «Ері». Але ж усі права на трансляцію заходів, пов'язаних із конкурсами «Євробачення», — принаймні, «первинні» права — має «UA:Перший» і лише він, лише НТКУ є членом Європейської мовленнєвої спілки! Чи не спостерігаємо ми за юридичною міною, яка одного далеко не чудового вечора може вибухнути на повну потужність?
*****
А російські ЗМІ розгорнули бурхливу діяльність. Чимало з них — здебільшого жовтуватих — оприлюднили таке повідомлення: «Джамала опозорилась на "Евровидении": путь на Украину закрыт». Отак, не більше й не менше — хоч росіянам бери й організовуй який-небудь «комітет порятунку Джамали». Йдеться про те, що Джамала нібито оприлюднила фотографію з перегорнутим догори дригом прапором України. Але зверніть увагу на лексику: «Пользователи Сети уже осудили и высмеяли действия певицы, представляющей интересы Украины». «Представляющей интересы» — читай: російської співачки, яку українці поголівно «висміяли»?
Деякі російські напівмаргінальні видання (але ж як їх багато!) написали про «украинскую “патріотку” Джамалу» — от саме так, зі словом «патріотка» в лапках; деякі ж навіть слово «Україна» взяли в лапки. Деякі навіть самої фотографії не навели!
Натомість пошук у Гуглі дав лише кілька прикладів українських ЗМІ, що оприлюднили цю новину. Більшість із-поміж них — із того розряду, де неможливо нічого прочитати, поки не натиснеш «сподобалося». З матеріалів інших цілком зрозуміло: йдеться про помилку, недогляд: «Цікаво, що на попередніх фотографіях співачка тримає правильний прапор, до якого прикріплює прапор кримськотатарського народу. Після скандальної публікації з’явилася ще одна, де Джамала на відкритті пісенного конкурсу стоїть в шикарній сукні в Стокгольмі і тримає правильний прапор». Про жодний тотальний осуд, про жодне тотальне висміювання, а тим паче про загрозу для Джамали в Україні й близько не йдеться.
Прикметно: скрізь в українських джерелах фігурує один і той самий текст із дуже невеликими видозмінами; встановити його першоджерело неможливо. І ще прикметно: на самій фотографії у кутку прапора, якраз біля межі двох смуг — спалах дуже яскравого світла, джерело якого з фотографії не зрозуміти, світло йде ніби нізвідки. А синій та жовтий — взаємно негативні кольори: на фотоплівці синє виглядає як жовте, а жовте — як синє, тож за певних світлових ефектів (а чи маніпуляцій із ними?) отримати «перегорнутий» вигляд прапору зовсім не складно.
Фото — 112.ua