Зазначена вище інформація подана під таким кутом зору, начебто місцева влада вирішила знищити цей друкований ЗМІ та позбавитись неугодних журналістів. Це, м’яко кажучи, неправда. Слід говорити не про невинну жертву жорстокої місцевої влади, а про «королеву» місцевої преси, яку вже давно почали сприймати, як окремо існуючу в районі владу. Редакція районної газети «Наш край» є комунальним підприємством, а директор-редактор працює на умовах контракту. Коли ще досить молоду пані Ірину за часів Кучми невідомо за якими критеріями призначали на посаду редактора, думку трудового колективу ніхто не запитував, хоча це суперечить вимогам Статуту цього підприємства. Це так, до слова. Згодом пані Ірина стала справжнім диктатором у колективі, її рішення ніхто не мав права ставити під сумнів. А корона на голові росла. Вона до певного часу керувала як хотіла підприємством, отримувала доволі достойну для району заробітну плату, нехтувала вимогами статутних документів, і усіх все влаштовувало. Бо ніхто не хотів мати справу з газетою. Всі розуміють, що в нинішніх умовах щоб захистити себе, преса вдається до будь-яких, може не завжди й чесних засобів, розпалюючи істерію надуманої боротьби влади із місцевими журналістами. У владних кулуарах кажуть: «їх тільки зачепи, сморід піде на всю державу, потім не відмиєтесь». Але на початку цього року питання вже перезріло, і громада району надалі не могла терпіти свавілля цієї редакторки. Адже мова йшла не про утиски редакції з боку місцевої влади, не про дії, направлені на знищення редакції чи протидію її роздержавленню, а про систематичне порушення директором-редактором умов контракту, що й стало підставою для його розірвання. Зокрема, було встановлено, що пані Іриною не подавались на затвердження співзасновників передбачені статутом підприємства фінансові документи, не в повному обсязі надавалась фінансова звітність, не виконувались статутні вимоги щодо мети діяльності підприємства, нераціонально та безгосподарно використовувалось надане в оренду приміщення та допускалось багато інших порушень умов укладеного з нею контракту. Отже, по порядку. Майно, яке належить редакції ніхто не збирався «віджимати» чи відчужувати. Редакція районної газети орендувала половину великої двоповерхової будівлі, яка належить до районної комунальної власності. На хвилинку задумайтесь! На 6 працівників редакції (включаючи директора і прибиральницю) припадало 143 кв. м площі, при тому, що редакція не має власної типографії, а верстають газету у Балаклійському районі. Питання: що робила директорка редакції з рештою вільної площі? Просто заробляла гроші, без погодження із власником здаючи вільні кімнати в суборенду кому заманеться, лиш би більше заплатили. А значна кількість працівників бюджетних установ району буквально «сидять один в одного на головах», не маючи вільних робочих кабінетів. Та Бог з ним. Коли наприкінці 2015 року закінчувався строк дії укладеного з редакцією договору оренди, редакторці запропонували переукласти договір на тих самих умовах і в межах тієї ж самої площі, не зменшуючи її ні на один квадратний метр. Єдине що змінили, це привели проект договору до типової форми, затвердженої районною радою ще в 2011 році, де передбачалась можливість надання приміщень у суборенду лише за погодженням із районною радою, як власником. Редакторка, ніяк не коментуючи свою позицію, відмовилась укладати такий договір, навіть протокол розбіжностей до тексту договору не надала. Тож депутати районної ради вже у 2016 році вирішили дослідити існуючий стан справ і виявили, що редакція безпідставно володіє значною площею, яка не використовується для здійснення завдань, передбачених статутними документами редакції. Тому й було прийняте рішення переукласти з редакцією договір оренди, зменшивши орендовану площу порівняно з попереднім договором, який уже закінчився, залишивши кількість кабінетів, необхідних для виконання редакцією своїх завдань. Вивільнену площу планувалось використати для розміщення бюджетних установ. При цьому створена райрадою на виконання цього рішення комісія не збиралася відбирати у редакторки вільні площі, а прибула до редакції з метою провести разом з нею інвентаризацію зайнятих приміщень та дослідити, які з них дійсно використовуються редакцією для роботи. Водночас редакторці було запропоновано надати письмові обгрунтуваня того, для яких потреб використовується кожний кабінет. Однак вона, як заправська акторка комедійного жанру, організувала справжній цирк, з якого, на мій погляд, потім сміялися не лише члени комісії, але й представники правоохоронних органів, яких вона викликала, і самі працівники редакції, яких примушувала фотографувати членів комісії. Бажаючи діяти цивілізовано, а не брати участь у балагані, члени комісії змушені були припинити свою роботу. Відносно порушення районною радою вимог Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” хочу зазначити наступне. Шановні! Це дійсно дуже важливий законодавчий акт. Але не слід носитися з ним, як із кляпом, затикаючи усім роти і вуха. Закон же не гумовий і не пластиліновий, його не можна розтягувати як кому заманеться чи ліпити з нього будь-які фігури. Майно редакції то майно редакції, і ніхто на нього не претендує. А будівля комунальна, і з неї редакцію ніхто не виганяє. Згаданим Законом передбачено, що навіть після роздержавлення редакція матиме право лише орендувати зайняті нею приміщення на певний строк. Закон передбачає поетапне роздержавлення ЗМІ. Зараз редакція районної газети – комунальне підприємство, тому повинне дотримуватись вимог статутних документів. Реорганізується – буде по іншому. Разом з тим слід зазначити, що не питання оренди редакцією приміщення стало ключовим у цій справі. Головним є створення пані Іриною штучної ситуації, при якій на початок цього року стало неможливим фінансування редакції з районного бюджету. Минулого року закінчилась районна програма підтримки газети. Редакторка повинна була надати на розгляд депутатів нову районну програму фінансової підтримки та відповідні розрахунки про потреби редакції на 2016 рік. Однак вона цього не зробила, у зв’язку з чим унеможливила подальше фінансування газети. Натомість припинила публікувати будь-яку інформацію про діяльність місцевої влади, а районній раді та райдержадміністрації направила ультимативні листи про те, що публікації поновляться у разі подальшої оплати кожної з них за встановленими пані Іриною комерційними тарифами на рівні з рекламою, оголошеннями та некрологами. Хоча основною метою діяльності редакції згідно статуту є задоволення інформаційних потреб співзасновників, і наявність чи відсутність оплати публікацій про важливі події у районі не є підставою для відмови у розміщенні такої інформації на сторінках газети. Невинна ж «овечка» дозволяла собі при кожній нагоді поливати брудом на сторінках газети місцеву владу, усвідомлюючи, що жодної реакції з боку чиновників не послідує, бо за публікацію кожного спростування вони змушені будуть заплатити. Тепер щодо так званого підступного плану звільнення пані Ірини з посади, про що вона навіть «не здогадувалася». Про свій намір іти в заплановану відпустку редакторка нікому не повідомляла, хоча є керівником комунального підприємства, де співзасновники – районна рада та районна державна адміністрація. Про виявлені факти систематичних порушень редакторкою вимог статуту редакції та умов укладеного з нею контракту її офіційно повідомляли задовго до відпустки, як і просили надати письмові пояснення по кожному такому факту. Крім того, редакторці надана була можливість висловитись щодо вчинених нею порушень умов контракту на спільному засіданні двох депутатських комісій, на якому була присутня половина всього депутатського корпусу районної ради та всі керівники депутатських фракцій. Однак пані Ірина, вийшовши до трибуни в ультра коротенькій сукні (мабуть хотіла справити враження на депутатів таким «діловим» костюмом, а може зібралася вже у відпустку на Канари і уявляла себе не на засіданні поважного органу, а на світській вечірці) обмежилась лише однією реплікою, що живе у європейській державі, а дії місцевої влади варварські і незаконні. На запитання депутатів, коли ж вона надасть письмові пояснення, редакторка повідомила, що заданих їй питань дуже багато, тому вона у відповідь пише цілу наукову працю. Пізніше виявилося, що «наукова праця» помістилася на половині аркушу, і зводилась до одного й того ж твердження про незаконні дії місцевої влади. Попросили редакторку із вказаного засідання депутатських комісій лише тоді, коли докладно повідомили про усі допущені нею порушення і дали можливість висловитись. Депутатам на той момент усе було ясно. Просто виникла потреба обговорити юридичні аспекти можливого припинення з нею трудового договору, а знаючи це, пані Ірина могла швиденько заздалегідь «захворіти» або піти у відпустку. Що в принципі так і сталося. Крім того, знаючи акторські здібності пані Ірини, нікому не хотілося перетворювати засідання на балаган. Отож пані Ірина ще до відпустки знала, що її звинувачують у порушенні умов контракту, які є підставою для припинення з нею трудового договору. Знала вона й про те, що днями збирається сесія районної ради, яка уповноважена приймати рішення про її звільнення. Крім того, до редакції напередодні сесії направлявся лист з проханням до директора-редактора прибути особисто на пленарне засідання районної ради. Тому можу з впевненістю припустити, що редакторка і пішла у відпустку лише заради того, щоб уникнути відповідальності. Це досить таки відомий прийом у трудових спорах. Безсумнівно вона не чекала того, що депутатам урветься терпець і вони, знаючи вже про відпустку, проголосують за її звільнення з посади. Адже до цього все сходило їй з рук. Оскільки питання звільнення директора-редактора ніяк не пов’язане із подальшою діяльністю редакції газети, співзасновниками було прийняте рішення призначити новим редактором працівника цього ж підприємства. До останнього не була відома позиція трудового колективу редакції щодо звільнення пані Ірини і призначення на посаду нового редактора. Але пані Ірина так допекла своїми диктаторськими замашками, що члени трудового колективу без сумнівів погодили кандидатуру свого колеги Чередника Віктора Віталійовича на посаді директора-редактора. При цьому з боку місцевої влади на трудовий колектив ніхто не тиснув. Збори відбулися без присутності сторонніх осіб. Тим більше незрозуміла позиція НСЖУ, яка стала на захист пані Ірини, не почувши принаймні думку власне самого трудового колективу газети. Не думаю, що розумним є кидатися з кулаками не розібравшись, тільки почувши клич «наших б’ють!», немов бик на червоне полотнище. А задумайтесь, панове, над тим, як при такому керівникові редакції можливі подальші взаємини із місцевою владою? Чи справді вірите, що місцеві друковані ЗМІ зможуть вижити без зовнішньої підтримки при такому конкурентові як мережа Інтернет? Завіряю вас, що на місцевому рівні немає ніякого значення, буде районка приватною чи комунальною, вона для кожного залишиться газетою нашого краю, до речі єдиною у районі. Тому ніхто її знищувати не збирається, але нищити її власноруч безвідповідальним керівником ми теж не дамо. Безумовно трудовий колектив схвильований, але не тим, що змінився редактор, а внаслідок того, що пані Ірина вигравши судовий спір може повернутися на роботу і почати репресії. Адже без сумніву у колишньої редакторки знайдуться поважні захисники, які зможуть висмоктувати із пальця «серйозні» аргументи, вишукувати формальні зачіпки і психологічно тиснути на суд шляхом організації широкомасштабної піар-компанії на підтримку «жертви» місцевої влади. До честі трудового колективу, новопризначеного редактора та співзасновників газети, ними було зроблено усе для того, щоб зміна керівництва редакції не зашкодила виходу чергового номеру газети, хоча пані Ірина, незважаючи на надіслані їй повідомлення, до цього часу відмовляється надати доступ до свого колишнього кабінету, де зберігаються усі правовстановлюючі документи редакції та трудові книжки працівників.