«Права людини – права кожного!» Що не так із цим твердженням? Чи не бачите ви очевидної граматичної помилки, де іменник жіночого роду «людина» сполучається з займенником чоловічого роду «кожного»?

Працюючи в Міжнародному інституті глибинної психології, я готувала низку текстових матеріалів для преси щодо конференцій, семінарів, Днів відкритих дверей та інших заходів інституту. За специфікою освітнього закладу, майже всі спікерки, про яких ішлося у текстах або які виступали в матеріалах експертками, були жінками, які мали вчені ступені. Будучи знайомою з поняттям гендерно чутливого письма, я старанно вживала фемінітиви (утворення жіночого роду від іменників: «спеціалістка», «психологиня», «професорка», «ректорка», «експертка»). Це вартувало трохи додаткового часу для перевірки правильності їхнього утворення та боротьби з автовиправленням Word. Проте я дарма недооцінила реакцію керівництва. Наша ректорка категорично відмовилася бути «якоюсь ректоркою», бо вона – «ректор» і «професор», і аж ніяк інакше. Повоювавши із моїми аргументами та прикладами академічних надбань у царині філології щодо утворення та вживання фемінітивів, всі іменники жіночого роду виправили і надіслали мені з супроводом «Надалі тільки так». Отже, згідно моїх прес-релізів, на наших заходах виступали винятково чоловіки з жіночими іменами, бо інакше про них і не скажеш. Це стало поштовхом дослідити вживання фемінітивів у сучасних медіа. Адже в нашому суспільстві першими бути страшно, а трендовими, схоже, спокійно.

Як говорять про жінок

На превеликий жаль, смілив(и)цем серед ЗМІ виявився лише один телеканал – СТБ. Саме там у рамках програми «Вікна новини» можна найчастіше почути гендерно-чутливу мову. Телеканал був новатором і в часи нашумілого затвердження нового правопису української мови, став першим і, здається, єдиним, хто використовував нову українську граматику. У пам’яті найміцніше засіло вилучення літери «ф». Слова з «ф» змінювалися на «притаманні прадавній українській мові»: «Афіни – Атени», «ефір – етер».

Deutsche Welle українською потішила: фемінітиви вживаються часто, хоч і не завжди. Будучи впевненою в новаторстві та профеміністичній спрямованості «Громадського радіо», я була дещо розчарована сайтом. Наймення «депутатка» в заголовку змінилось на «жінки-депутати» в першому ж реченні статті, а далі – «повідомила прес-секретар» та інші. Крім вищезгаданих, є також кілька ЗМІ, мова яких більш-менш гендерно-врівноважена. Серед таких – «Радіо Свобода», «Українська правда», MediaSapiens, регіональний телеканал ОТБ (Харків). Проте лінгвістична ліберальність цих видань не видається мені частиною редакційної політики, оскільки не є послідовною і обов’язковою. Швидше, це ініціатива журналісток та редакторок «на місцях».

Цікаво також було переглянути онлайн-журнали з профеміністичними поглядами The Devochki та Wonderzine, які виходять російською. На жаль, у російськомовному просторі з «феміністською лінгвістикою» критично складно, фемінітивів там мені не зустрілося.

Відстежувати вживання фемінітивів у ЗМІ дуже просто через історію Надії Савченко. Про неї пишуть багато, у неї багато регалій: льотчиця, солдатка, депутатка, членкиня ради делегацій України у ПАРЄ. Це дає ЗМІ можливість або осучаснитись та лібералізуватись, або потрапити до патріархальної мовної пастки. З промоніторених сайтів на фемінітиві «льотчиця» гендерна чутливість медіа закінчується. Все інше – воїн (або жінка-воїн), депутат, член. «Я більше не бажаю називатися офіцером ЗСУ», «Я вам президентом потрібна? Якщо скажете, що треба, то буду!» – так говорить Надія сама про себе в інтерв’ю.

Хто тут мужня?

Ці приклади я навела для розуміння того, наскільки наша мова є андроцентричною. Тобто такою, де центром і мірилом є чоловік, а жінка «мається на увазі», «хтось, хто не є чоловіком» або просто «інша». Андроцентрична мовна політика призначена не для спрощення викладу думок, як може здатися на перший погляд. Мова історично є потужним інструментом формування свідомості людського роду. В мові, де еталоном є чоловік, жінки також починають означувати все на чоловічий лад, намагаються «дотягнутися» до чоловіків, стати частиною світу чоловіків. Тут існують патріархальні правила гри: жінка визнається «своєю», якщо вона є «свій чувак», «баба з яйцями», «чоловік у спідниці» (Маргарет Тетчер, Ангела Меркель, Юлія Тимошенко). Невеличкий відступ на прикладі тієї ж Савченко. Крім її самоозначень у чоловічому роді (як вказано вище), її часто називають «мужньою». «Мужніми» також називають інших жінок, що зараз воюють на фронті. Чи є «мужність» якістю? Чи не плутаємо ми мужність зі сміливістю, незворушністю, стійкістю, відважністю? Чи не приписуємо ми означенню «жіночність» якості поступливості, м’якості, пасивності, підпорядкованості? Це є темою для роздумів щодо того, яким чином закладаються смисли у прості щоденні слова, якими ми оперуємо.

Проте фемінітиви все ж вживаються українськими ЗМІ. Але давайте поглянемо, в якій конотації.

Хто така «полісвумен»

Забивши до пошукового сайту слово «полісвумен», я здивувалася змісту статей, які радо використали саме жіночий еквівалент назви професії. Матеріали двох перших сторінок Google висвітлюють три основні теми:

1. «Визначено найсексуальнішу полісвумен…» (Київ, Полавщина та Кременчуг). Журналістки моніторять сторінки в соцмережах новообраних полісвумен і складають неофіційні конкурси зі своїми власними «переможницями». Таким чином, ще влітку 2015 року преса «проїхалася» по фото в купальнику Людмили Милевич – київської поліціянтки. ЗМІ висували припущення про її статки й обговорювали, чи задовольнить працівницю нової патрульної служби зарплатня у 10 тис. грн. Незважаючи на давність, статті про пані Милевич дотепер у топі пошуку Google за запитом «полісвумен». Ще більш абсурдно виглядають регіональні «конкурси». На фото – спортивна дівчина у тренувальному костюмі, якій приписано статус «найсексуальнішої поліціянтки регіону». Ці історії органічно додаються до копилки примітивізування жінки та зведення її особистості лише до зовнішності.

2. «П’яна полісвумен Києва злетіла з дороги». Тут не можу не навести цитату «Сногсшибательную аварию устроила пьяная полицейская в Киеве». «Сногсшибальная авария», на думку авторів видання, – це ситуація, коли машина злетіла в кювет та перекинулася; ніхто не постраждав. Я в жодному разі не виправдовую порушницю. Проте чи не з певною долею епатажу подається ця порівняно тривіальна новина? За один звичайний день 12 березня в Україні трапилося 63 ДТП, наприклад. Ще одна маячня – «Подробиці ДТП на Окружній: легковик влетів у машину найсексуальнішої патрульної Києва». Журналісти вміють знаходити найцікавіше та акцентувати саму суть новини, еге ж?

3. Тестування та інтерв’ювання майбутніх поліціянток: «В Одессе полисвумен расплакалась на переаттестации, когда у нее спросили про интим с начальником». У мене багато питань до етики опитування. І чи ставляться кандидатам-чоловіками питання на кшталт «А чи не було у вас проблем із простатою? Як часто у вас трапляються фіаско в ліжку?» Залишимо це для майбутніх дослідниць. А щодо самої ситуації, мені цікаво, чому автор(ка) не вжила(-в) тут іменник чоловічого роду? Питання риторичне.

На завершення наведу приклад речення, яке в андроцентричному мовленні є звичайним. «Дарія Карякіна – останній, 17-й, член наглядової ради НСТУ, якого було обрано на повторній конференції 15 грудня». Чи звучить це для вас логічно тепер?

Фото - www.samaa.tv