Згідно з підписаною у червні 2014 року Угодою про Асоціацію з ЄС, Україна має протягом двох років (до червня 2016 року) привести своє законодавство до європейських стандартів, зокрема й ухвалити Закон про аудіовізуальні послуги. У лютому 2016 року парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики планував завершити роботу над законопроектом «Про аудіовізуальні послуги» (нова редакцію закону «Про телебачення і радіомовлення») та зареєструвати його в парламенті. Однак, у зв’язку з наполегливими пропозиціями індустрії, реєстрацію документу було відкладено на місяць.

Одним з топ-менеджерів телеканалів, який на засіданні робочої групи при комітеті активно виступав проти реєстрації підготовленого комітетом законопроекту, був директор-президент каналу ICTV Олександр Богуцький. «Детектор медіа», зустрівши пана Богуцького на презентації нового реаліті «Патрульні. Заради нас», скористався нагодою та поцікавився, чому він проти закону «Про аудіовізуальні послуги». Також ми поспілкувалися з медіаюристом Олександром Бурмагіним, який відповів на аргументи пана Богуцького.

Олександр Богуцький, директор-президент телеканалу ICTV:

– Ми гарячі прихильники прийняття Закону про аудіовізуальні послуги в такому вигляді, в якому прийнята Директива про аудіовізуальні медіапослуги в Європейському Союзі. Вона, до речі, прийнята у 2010 році, і зараз розробляється нова редакція, яка, напевно, буде прийнята прямо зараз. У цій директиві плюс-мінус тридцять сторінок, якщо її роздрукувати. В Законі про аудіовізуальні послуги, який нам роздали на останньому комітеті, плюс-мінус триста п’ятдесят аркушів (на засіданні робочої групи Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики роздали порівняльну таблицю трьох варіантів законопроекту, яка займає 153 сторінки. – ДМ). Чому? Тому що крім Європейської директиви всередині там ще зміни повноважень Нацради, там перехід від аналогового телебачення до цифрового, там питання квотування продуктів та інші питання, які в Європейській директиві не відображені.

Тому перед нами є два шляхи. Один – спробувати за два тижні вдосконалити, обговорити з ринком, зробити публічним предметом дискусії закон, у якому плюс-мінус шістсот сторінок (якщо вважати 350 сторінок роздрукованих зліва і справа). Або зробити і прийняти відповідно до наших зобов’язань по асоціації з ЄС Закон про аудіовізуальні послуги, максимально близький до європейської Директиви про аудіовізуальні медіапослуги. Звичайно, я вважаю, що нам слід прийняти Закон саме в такому вигляді.

Наприклад, у хлібному магазині має продаватися хліб. Закон про аудіовізуальні послуги має регулювати ринок аудіовізуальних послуг, а не , наприклад, регулювати діяльність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Якщо в мовників, учасників ринку і в регуляторних органів є таке очікування, що нам треба поміняти законодавство щодо Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, то ми повинні обговорювати зміни до відповідного закону – і тоді у нас буде системний Закон про Нацраду, де все буде зібрано в одному місті, і не треба буде брати один фрагмент із Закону про Нацраду, другий – із Закону про аудіовізуальні послуги, а третій потрібно буде брати із закону, можливо, про профтехучилища, тому що в нас буває так, що можуть і в цей закон щось внести, якщо це дуже необхідно прийняти – особливо відповідно до наших зобов’язань перед ЄС. Тому я вважаю, що нам усі зміни в законодавстві треба приймати після обговорення з ринком, і бажано в рубриці, яка прямо відповідає змісту і предмету, який вона регулює.

Тому я, звичайно, вважаю, що нам треба було зробити якесь відрядження або спільну зустріч з Європейською комісією, тим паче що Володимир Ар’єв, наприклад, очолив у ПАРЄ Комітет з питань культури, освіти, науки і медіа, і нам потрібно зустрітися з розробниками нової європейської директиви, яка буде регулювати аудіовізуальні послуги, зрозуміти, що вони туди додають, у порівнянні з директивою 2010 року. Очевидно, що там з’явиться хмарний сервіс, тому що зараз мовник може мовити не з території якоїсь країни, а, наприклад, його сервери можуть буди розташовані в одній частині світу, але мовити він може в іншій частині світу. Для мовлення він може використовувати не тільки дротовий зв'язок, не тільки мережі бездротового зв’язку, а й щось нове, тому очевидно, що на всі ці питання треба дати відповіді. До якої юрисдикції відносити такого мовника, наприклад? До юрисдикції країни, де відбувається мовлення, чи до юрисдикції країни, де воно укладається?

Очевидно, що така поїздка (до Європи) зміцнила б нас. Мені здається, що всі розуміють, що зараз буде змінена європейська директива, і вже трошки смішно приймати закон, який через місць-два знову матиме якісь суперечності чи відмінності від нової європейської директиви. Гармонізація нашого законодавства до європейського загалом це й передбачає. Оскільки в нас зобов’язання приймають на себе люди, які не завжди радяться з індустрією, то для того, щоб виконати зобов’язання, взяті Кабінетом Міністрів, найбільш оптимальним, з моєї точки зору, є не прийняття закону в сімсот сторінок, а в тридцять дві, який може прямо відповідати європейській Директиві про аудіовізуальні послуги, який може бути зрозумілим і прийнятим ринком. І більш того – мені здається, що це було б дуже мудро. Це просто, швидко, і може бути дуже якісно.

Олександр Бурмагін, медіаюрист:

– Законопроект про аудіовізуальні послуги розроблявся багато років великою групою експертів, у т.ч. від громадських організацій. Його обсяг, перш за все, пояснюється складністю правовідносин, які він унормовує. Адже виписати прозорі й чесні правила гри та процедури для такої кількості учасників на ринку і державних регуляторів у такій сфері неможливо на трьох сторінках. Це не базові філософські світоглядні настанови на кшталт 10 заповідей.

Звісно, якщо цей законопроект, опрацьований експертами ГО, дійде до голосування без кардинальних змін «у залі», то він зламає багато схем, які до того існували в режимі «звичаєвого права», непрозоро і, скоріше за все, корупційно. Наприклад, щодо формування універсальної послуги й участі в ній певних медіахолдингів.

Наведення Директиви ЄС про аудіовізуальні послуги як приклад для наслідування нормотворчості в Україні й регулювання на національному рівні цих питань, м'яко кажучи, є некоректним і помилковим. Бо її присвячено, насамперед, стандартам і вимогам, яким повинно відповідати національне законодавство. Це не типовий закон, статут або «шаблон» для країн РЄ з готовими механізмами, процедурами і моделями. Вона існує для того, аби автори законопроектів у країнах РЄ бачили загальні рамки та розуміли принципи. Це все одно, що запропонувати скасувати всі закони й жити по одній Конституції. Вона ж не така велика за обсягом, і написано все ніби правильно і зрозуміло.

Аналогії з хлібними магазинами і нібито поява з прийняттям Закону про аудіовізуальні послуги зайвих нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Нацради, спростовуються дуже просто. Достатньо відкрити й почитати сам законопроект про аудіовізуальні послуги. Він повністю замінює Закон про телебачення і радіомовлення і скасовує Закон про Національну раду. Тобто, це має стати єдиним джерелом для вирішення всіх питань у даній сфері.

Ілюстрація - schjodt.com.codewise.no, фото - Олексій Темченко