Поради, як цього досягти, стандартні: слід перевіряти будь-яку інформацію. Причому спочатку журналісти мають вивчити достовірність повідомлення, потім таку ж роботу має виконати глядач / слухач / читач.

Але чи є такі поради дієвими?

Пересічна людина практично ніколи не може зі 100 %-ю достовірністю перевірити дані, що їх було викладено в засобах масової інформації, в повідомленнях організацій або заявах інших людей. Журналіст може влаштувати ціле розслідування, але йому не вдасться вкластися в придатний для його ЗМІ час та бюджет, щоб безпосередньо з’ясувати достовірність усіх фактів і цифр, викладених у прес-релізах відомств, у заявах політиків, в інтерв’ю бізнесменів та дописах активістів у Фейсбуку.

Наприклад, отака свіжа новина: «США та союзники завдали 21 повітряного удару по позиціях бойовиків ІДІЛ в Сирії та Іраку. Про це повідомляє Reuters із посиланням на дані штабу коаліції. “13 авіаударів здійснені в районі шести іракських міст, в тому числі біля Мосула та Синджара, в результаті чого були знищені шість тактичних одиниць ІДІЛ, різноманітна зброя та бойові позиції бойовиків”, — йдеться у повідомленні. Ще вісім повітряних ударів буди зосереджені в районі сирійських міст Аль-Хасеке, Дейр-ез-Зор і Аль-Хоул, вони знищили чотири тактичні підрозділи ІДІЛ та шість будівель».

Що має зробити журналіст? Звернутися в штаб коаліції? В гіршому випадку йому порадять читати Reuters. У кращому — направлять таку ж депешу, яку отримало Reuters. Але хіба після цього журналіст точно знає, що «США та союзники завдали 21 повітряного удару по позиціях бойовиків ІДІЛ в Сирії та Іраку»? Аж ніяк. Він просто мусить вірити або Reuters, або штабу коаліції.

«А як же перевірка фактів?» — запитаєте ви. Перевірка фактів — це всього лише наближення картини мира авторів матеріалу до нікому невідомої реальності.

Журналістські стандарти серйозних ЗМІ вимагають: достовірність сюжетів та публікацій має бути максимально підтверджено, щоб аудиторія повірила й надалі довіряла цьому медіа.

В цьому — вся суть сучасної інформаційної доби. Пересічні громадяни, користувачі медіапродукції, вірять у достовірність фактів, але не знають точно, що факти достовірні.

Скільки планет у Сонячній системі? З яких частинок складається атом?

Ви не знаєте відповіді на ці питання, а лише повірили підручникам або засобам масової інформації, які повідомили вам відповіді. Взагалі життя сучасної людини складається з тверджень, які не можуть бути нею доведені або спростовані.

— Чи ти бачив коли-небудь привидів?

— Ні, я не бачив, але моя бабуся бачила.

Ось так і зі мною. Я теж ніяких привидів не бачив, але моїй бабусі вони постійно траплялися під ноги, і, вірячи чесності бабусь, ми віримо в існування духів.

Макс Штірнер. «Єдиний і його власність»

Переконання замінюють вам знання реальності й стосуються тих речей, які неможливо спостерігати в дійсності.

Роберт Ділтс. «Зміна переконань з допомогою НЛП»

По суті, люди не пізнають світ, а складають свою картину світу з уявлень про нього. Тому годі шукати правди в медіа й вимагати абсолютної достовірності повідомлень ЗМІ. Журналісти — лише проповідники своєї картини світу, а не істина в останній інстанції. Вони не можуть перевірити достовірність інформації — вони (ми говоримо про чесних і добросовісних журналістів) лише можуть показувати й розказувати те, у що самі повірили. В свою чергу, читачі, глядачі й слухачі можуть сприймати схвально тільки ту інформацію, яка не суперечить їхній системі вірувань.

Січень 2015 року. Діалог місцевого активіста з власницею постраждалого від обстрілу будинку на околиці Маріуполя.

— Ось, дивіться — у мене тут вирва від «Граду»!

— Тут чіткий східний напрямок занурення снаряда.

— Вам би всім аби що — відразу схід! Я точно знаю, що мене українці обстріляли.

За матеріалами lb.ua

В сучасному світі вигадка має таку ж силу впливати на людину, як і реальність. Тому що в основі сприйняття інформації лежить не достовірність відомостей, а переконання отримувача цієї інформації.

Ярлики «хороше» або «погане» повідомлення ми чіпляємо на них самі, залежно від їхнього змісту. Коли інформація нам подобається, ми охоче приймаємо це повідомлення, а коли не подобається — ставимо захисні фільтри і називаємо цю інформацію пропагандою.

Т. Лірі, М. Стюарт та ін. «Технології зміни свідомості в деструктивних культах»

Отже боротьба з пропагандою за допомогою поширення правди має шанс на успіх тільки тоді, якщо перед тим були змінені базові установки, вірування й переконання людей. По суті, людям спочатку треба «промити мізки»... Але хто ж про таке говоритиме вголос, а тем більше — проводити про це тренінги.

Про автора:

Наталя Іщенко (Гумба) з 1994 по 1997 рр. — політична журналістка, парламентська кореспондентка провідних українських засобів масової інформації, зокрема, газети «Киевские ведомости», «День», тижневика «Дзеркало тижня» та інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна». Авторка тисяч інформаційних повідомлень, інтерв'ю та аналітичних статей на політичні й економічні теми.

З 1997 року працює у сфері зв'язків із громадськістю в царині політики та бізнесу. Спеціалізація — управління громадською думкою.

2012 року вийшла у світ книжка Наталі Гумба «Правда про людину»: науково-популярне оповідання про те, як можна керувати поведінкою людини за допомогою зовнішнього несилового впливу.