В інформаційному просторі стався черговий скандал. У той час, коли всі українці, затамувавши подих, чекали настання 00:00 15 лютого - дати припинення вогню згідно досягнутих 12 лютого мінських домовленостей, - головний державний канал та більшість великих комерційних не дали прямого включення з Генштабу, де до  України та світу звертався Президент Петро Порошенко.

Першими на події відреагували міністр інформаційної політики Юрій Стець та народний депутат Ірина Геращенко, які за декілька хвилин після опівночі розмістили у Facebook емоційні пости з докорами на адресу цих телеканалів. Дуже швидко до публічної дискусії приєдналися керівники розкритикованих ЗМІ, завдяки чому уся небайдужа громадськість занурилася в цікаві подробиці роботи провідних вітчизняних медіа: виявляється, про трансляцію окремі телеканали дізналися за неприпустимо короткий проміжок часу до її початку, і не від Адміністрації Президента, а від колег або з мережі. А на приватну «Еру», яка опівночі мовить на частоті Першого Національного, ніхто не може впливати. Масла у вогонь додало обговорення питань, чи можна вважати повідомлення прес-служби Президента в соціальних мережах повноцінним анонсом про його звернення та чи є президентський 5 канал вдалою кандидатурою для роздачі безкоштовного сигналу іншим мовникам.

На погляд автора,  винними у цій ситуації є обидві сторони суперечки. Телеканали могли не знати про трансляцію, але знали про важливість моменту. Проте не готували спеціальної програми (телемарафонів, прямих включень з міст на сході тощо) і, зокрема, тому не були готові до несподіванок з боку АП. Цікаво, що для висвітлення власне Мінського саміту вони так само не вдавалися до спеціальних форматів. А ті, хто вели пряму трансляцію, використовували відео Russia Today, що стало предметом палких обговорень минулого тижня і ще, вірогідно, отримає розвиток, оскільки зацікавило Нацраду.

Що стосується АП, то вона виконала задачу інформування закордонних аудиторій через CNN, BBC тощо, проте недовиконала задачу інформування українських громадян. Справа не лише в тому, що пряму мову Верховного головнокомандувача побачили глядачі не усіх каналів. Не варто забувати, що не у всіх українців є кабельне телебачення, інтернет, а в проблемних районах на сході країни взагалі немає мовлення українських каналів, не кажучи вже про CNN. А отже, владі слід намагатися дублювати важливі повідомлення у якомога більшій кількості каналів комунікацій, знаходячи час і важелі для того, аби достукатися до усіх без винятку ЗМІ. Водночас владі не слід забувати, що керувати комерційними мовниками вона не може, як, до речі, й державним Першим національним - який  принаймні у країні, де не оголошений воєнний стан, має сам будувати свою редакційну політику. А ось сприяти тому, щоб всі бажаючі ЗМІ таки могли донести меседжи від влади - а таких, зазначимо, в українському медійному просторі більшість - вона має.

«Думаю, однозначно правих і однозначно винних у цій ситуації немає. Але якщо говорити в категоріях, хто більше неправий, то у подібних ситуаціях за якість комунікації та охоплення аудиторії відповідальним є джерело сигналу. На мертвонароджене Міністерство Правди нарікати марно - цей архітектурний надлишок за визначенням не може бути ефективним. А отже, питання в несправності організаційного процесу «зв'язки з громадськістю» в рамках АП. Про те, що заяву з високою ймовірністю буде зроблено, можна було, як мінімум, здогадатися. І зробити для її розповсюдження необхідні організаційні кроки. Сподіватися на спонтанну свідомість недержавних мас-медіа в державі з ринковою економікою дещо дивно», - коментує Олена Дерев'янко, віце-президент Української PR-Ліги.

На її думку, рецепт того, що потрібно було би зробити АП, аби звернення Президента побачили якомога більше громадян країни, є простим і складним одночасно. «Щоб подібних непорозумінь не відбувалося, перш за все, потрібно правильно структурувати роботу, дотримуючись узгодженого сторонами регламенту появи урядових повідомлень в умовах надзвичайної ситуації. Тоді буде зрозуміло, чия помилка, і не потрібно буде влаштовувати Facebook-суперечки. Що стосується способів достукатися до аудиторії на сході, то в минулому столітті в таких випадках розкидали листівки. А в наш час, безумовно, покладатися можна  також і на інтернет і сарафанне радіо», - вважає пані Дерев'янко.

З нею погоджується і Олена Плахова, директорка з корпоративних зв'язків Corum Group: «На мій погляд, у цій ситуації взагалі немає правих. Пошуки винних замість того, щоб думати про громадян, вже, чесно кажучи, стомили. Як українка я хочу знати, що відбувається в моїй країні, що буде відбуватися і як буде відбуватися. А для цього потрібно задіяти всі можливі інструменти, а не вибірково підходити до сповіщення каналів, а каналам - не сидіти в очікуванні, коли їх повідомлять з АП. У багатьох людей взагалі немає телевізора, тому крім ТБ потрібно задіяти радіо, пресу, соцмережі... Якщо хочеш отримати результат - рухай його. Якби обидві сторони напружилися - все б вийшло. Але, схоже, люди змінюються, а стилі роботи - ні».

Потрібно розуміти, що стосунки Банкової і великих телегруп - крихка крига. Телеканали-лідери мають найбільший вплив на аудиторію і найбільші рекламні цінники, проте в руках Президента - влада вплинути на законодавче поле таким чином, щоб ринкові умови стали «несумісними з життям» в першу чергу для крупних каналів. І шкода, коли хисткій рівновазі цих владно-медійних стосунків починає принаймні гіпотетично загрожувати такий дріб'язок, як неузгодженість дій виконавців з обох боків.

Ілюстрація - ilandmanagement.com