– Річ у тім, що низка законів, які регулюють діяльність журналістів в Україні, визначає журналістику як творчу професію. Тобто, це означає, що на законодавчому рівні журналістику визнано творчою професією поряд із професіями, пов’язаними з мистецтвом, архітектурою та фізичною культурою. Власне, для цих галузей у наказі міністра зроблено виняток, їм дозволено проводити творчі конкурси.

 

До чого може призвести відсутність творчого конкурсу [для журналістики]? Тут можуть бути різні моделі. Якщо виходити з того, що сертифікати, отримані в українському центрі сертифікації, будуть абсолютно чесними, то це означає, що їх отримають діти, які справді підготовлені з української мови, літератури та історії України (а ми визначили саме ці дисципліни для вступу на журналістику). Але це зовсім не означає, що саме ці діти є тими, хто зможе реалізувати себе у журналістиці. Ми допускаємо, що майбутній журналіст може чогось не знати не лише з історії чи мови, а й із інших дисциплін. Але це не заважає йому в майбутньому бути прекрасним, талановитим журналістом. Це означає, що діти, які схильні до журналістики, але з якихось причин не здобули сертифікату з досить високими оцінками, ніколи не зможуть вступити до Інституту журналістики. Це і є ті негативні наслідки, до яких може призвести згаданий наказ.

 

Щодо позитивів, то ми вважаємо, що сертифікація можлива за єдиної умови: що починаючи зі школи і закінчуючи центром тестування це буде чесно. Але в це я не вірю з огляду на сучасні умови. До того ж, сертифікати не повинні впливати на відбір для творчих дітей. Тобто, спочатку ми повинні визначити, хто може бути придатним до журналістики, і вже серед цих претендентів проводити конкурс сертифікатів. У нас, наприклад, є 200 осіб, які можуть брати участь у конкурсі на спеціальність «журналістика», бо вони схильні до журналістики, а серед цих 200 уже нехай кращі визначатимуться за сертифікацією. Цей підхід я вважаю виправданим та розумним.

 

Наш університет, наскільки мені відомо, вже виступив із ініціативою – ректорат написав листа до Міністерства освіти і ми пропонуємо зберегти при вступі в Інститут журналістики творчий конкурс, тобто так звані фахові випробування.

 

 

– Це питання вже було розглянуте на засіданні Національної комісії. Моя позиція проста. Власне, дуже дивний факт, що професію журналіста було виключено з переліку творчих спеціальностей. В Україні є творча спілка, яка називається Національною спілкою журналістів України.. Більше того, ми говоримо нині про соціокультурний фактор журналістики і соціальну відповідальність, про те, що до медіабізнесу треба ставитися не просто як до бізнесу, а як до соціальновідповідального бізнесу. А це, зокрема, означає, що й до журналістів потрібно ставитися не як до технічних фахівців, які просто передають інформацію, а як до творчих професіоналів. Можливо, тут вкралася якась помилка у діях Міністерства освіти та науки? Бо ж так часто буває, що чиновники, приймаючи рішення, не радяться з фаховими інституціями, тому часто бюрократичні норми не зовсім відповідають реальному стану справ у тій чи іншій професії.

 

Хотів би сказати, що ми повинні підходити до ситуації з огляду на важливий аспект. Ми повинні шукати для журналістики особливих людей, самородків із регіонів. І я собі не можу уявити, як можна лише за цифровими підходами відібрати отих унікальних людей, в яких є іскра Божа і в яких очі палають. Я погоджуюсь, що потрібні нові моделі вступу до вищих навчальних закладів, від нас цього вимагає й Болонська система. Але треба зважати, щоб ми разом із водою не вихлюпнули дитину.

 

 

Ігор Михайлин, завідувач кафедри журналістики Харківського національного університету імені Каразіна, професор:

 – Ми боролися за це все життя, відколи існує журналістика, але так і не домоглися, щоб журналістика разом із мистецькими професіями була віднесена до творчих. Як відомо, існує чітко визначений перелік кількості студентів на одного викладача (13 студентів), від якого залежить і облік кадрового складу кафедр. Так от і для кафедр журналістики цей облік виходить із загального нормативу, який існує у Міністерстві освіти. Тобто, у системі освіти ми ніколи не належали до творчих професій. З іншого боку, всякими правдами та неправдами нашому університету вдавалося домогтися того, щоби провідним екзаменом на нашу спеціальність був творчий конкурс. І традиційно скільки існує журналістика у нашому університеті, ми цей творчий конкурс проводимо. Він дозволяє відібрати студентів, які мають нахил до журналістської професії. Раніше, за радянських часів, потребувалося також два роки стажу роботи за спеціальністю. У нові часи було визначено, що це дискримінація, яка ставить у нерівні умови випускників шкіл, і тепер до нас ідуть абітурієнти із низьким уявленням про свою професію. На 90% вони уявляють себе телевізійниками, і приваблює їх у цю галузь саме те, що в ній не потрібно писати, а треба тільки брати мікрофон, тикати його до рота перехожим і запитувати: «Що ви думає про Добкіна чи Авакова?».

 

Наш університет продовжує оцінювати професію журналіста як інтелектуальну, професію, для якої потрібно думати. Хочу навести відомий вислів Аграновського: «Гарно пише не той, хто гарно пише, а той, хто гарно думає». Дати людини підстави та знання стати особистістю – це головне завдання університету.

 

Щодо моєї позиції, що трансформує уявлення про відсутність творчого конкурсу, то я не рву волосся на голові та не посипаю її попелом, тому що в останні роки бар’єр рівня вступників до вузу зі спеціальності «журналістика» опускається все нижче та нижче. Тому що, окрім бюджетного замовлення, у нас великий обсяг для прийняття студентів на контракт. Іншими словами, ми беремо всіх, хто може заплатити. Тобто, творчий конкурс можна написати на «5» і на «3», а ми працюватимемо і з тими, і з тими.

 

Я розумію підстави, для чого видано такий наказ Міністерством освіти. Це зроблено для того, щоб припинити хабарництво та обіг великих грошей у сфері освіти під час приймальних іспитів. Тому я вважаю, що мета поставити тут бар’єр важливіша, ніж бажання відстояти творчий конкурс на нашій спеціальності.

 

 

- Питання доволі спірне і складне. Спірне, оскільки до сьогодні ми не дійшли згоди, на яку школу журналістики орієнтуємося: американську (новинну) чи європейську, яка більше тяжіє до публіцистики, коментарів та думок. Так само відкритим залишається питання, якою має бути журналістська освіта: такою, як в Інституті журналістики, чи як у Могилянській школі журналістики, чи, може, взагалі поважні видання та телеканали мають мати свої власні школи? Я навчалася в Інституті журналістики, викладаю в Могилянській школі журналістики. І там і там є свої плюси та мінуси.

 

Можу сказати, що творчий доробок, який вимагають від абітурієнта при вступі, - це часто лише формальність. Він не дозволяє адекватно оцінити можливості (здібності) вступника. Я працювала у різних редакціях, і не раз доводилося бути свідком, коли журналісти писали якісь дрібні замітки, а підписували їх не своїм, а «потрібним» прізвищем – так би мовити, для творчого доробку. Така собі маленька корупція нібито на благо дитини, яка вступає. Ніхто у той момент не думає, що через п’ять років ця дитина прийде в редакцію – і що тоді, хто за неї тоді писатиме тексти? Були й позитивні приклади, наприклад, творчий конкурс для юнкорів «Шанс», завдяки якому переможці  могли вступати на пільгових умовах до Інституту журналістики.

 

Я переконана, треба оцінювати не лише загальні знання майбутніх журналістів з тих чи інших предметів, але й те, чи володіють вони словом. Хтось буде іронізувати з цього приводу, але дарма. Сама стикалась не раз і з практикантами в редакції, і зі студентами у виші, які не вміють скласти докупи  два слова. Бували такі незграбні тексти, які навіть редагуванню не підлягають, бо в них відсутня внутрішня логіка.

 

Міністерство прийняло рішення виключити спеціальність «журналістика» з переліку творчих професій, але що запропоновано взамін? Не можна ставити всі спеціальності під одну лінійку, тобто зводити все лише до тестування. Звичайно ж, тести не допоможуть визначити, чи володіє людина словом достатньо, аби потім працювати журналістом. Отже, потрібна нова система оцінювання студентів-журналістів, причому – і вступників, і випускників. Якою має бути ця система – тема для обговорення.

 

 

– Я думаю, що це не дуже позитивне рішення для журналістики, бо, наприклад, Могилянська школа журналістики завжди вимагала в абітурієнтів, які вступають на нашу програму, творчі доробки, що були серйозною підставою – розглядати того чи іншого кандидата чи не розглядати. Ми й надалі продовжуватимемо цю практику і дивитимемось на творчі доробки наших студентів.

 

Однак питання приналежності журналістики до творчої професії є доволі дискусійним. Навряд чи її можна прирівнювати до театральних чи художніх шкіл, адже тут зовсім інша специфіка. Ми у нашій школі розглядаємо цю дисципліну з точки зору фахового викладання, і не завжди творчість у чистому вигляді ставимо на перше місце. Для нас важливішим є те, щоб людина розуміла принципи діяльності медіаіндустрії, отримувала основні навички. І якщо подивитися на характер цих навичок, то не всі вони є творчими. Більшість із них може бути рутиною. Тому і під час навчання на нашій програмі ми цінуємо творчий характер цих доробків, але це є далеко не основним показником фаховості для цієї дисципліни.

 

Я не думаю, що це рішення матиме якісь прямі наслідки для журналістської корпорації. Тому що взагалі журналістська освіта не має прямих наслідків для журналістської корпорації. Зараз це два світи, дві системи. І я не сприймаю це як найбільшу проблему. Хоча, з іншого боку, це може бути сигналом для того, щоб медіаіндустрія ретельніше придивилася до того, що відбувається у сфері журналістської освіти, перестала скаржитися на те, що все, що роблять медіаосвітяни, відбувається не так, і почала брати участь у цих процесах.

 

 

– Насамперед, я вважаю рішення про виключення журналістики з переліку творчих професій безпідставним. Оскільки, приміром, «університет Поплавського» (так званий у народі) і спеціальності, які він надає, до мистецтва чомусь відносяться. До того ж, журналістика є творчою професією, що визначено навіть законодавчо. Закон «Про друковані ЗМІ», ст. 25 визначає журналіста як творчого працівника, закон «Про державну підтримку ЗМІ» також зазначає, що журналістська діяльність має творчий характер, закон «Про інформаційні агентства» свідчить: працівник інформагентства – творчий працівник, закон «Про телебачення та радіомовлення», ст. 58 зазначає: «творчий колектив складається з телерадіожурналістів», ст.1: «телерадіожурналіст – творчий працівник телерадіоорганізації». Тобто, це вже п’ять законів, які визначають журналіста як творчого працівника і журналістику як творчу професію.

 

Мені здається, що коли йдеться про такі речі, то насамперед потрібно дуже добре проконсультуватися. Бо якщо набирати на журналістику людей на загальному конкурсі, то як же бути з дітьми, які є членами творчих спілок ще зі школи? Є діти, які вже є членами «Спілки журналістів», хоча вони ще школярі. Вони вже приносять цікаві публікації, вони вже присвятили себе цій спеціальності. А якщо вони недоберуть кілька балів?.. Та й хіба всі талановиті журналісти, яких ми знаємо, були відмінниками? Вони були творчими людьми. Тому, по-перше, виключення журналістики з переліку творчих спеціальностей, на мою думку, є порушенням закону, а по-друге – це дії абсолютно безпідставні. Це нонсенс!

 

Для журналістської корпорації це може означати притік непрофесіоналів, людей, які лише отримують диплом та не мають уявлення про цю професію.

 

 

Ігор Куляс, тренер МГО «Інтерньюз Україна», екс-шеф-редактор Нового каналу:

– Мені здається, що у нас уся система освіти побудована хибно і неправильно. Тому що такі речі не можуть ухвалюватись рішенням однієї людини, яка у цей момент займає міністерську посаду. Ці питання мають вирішувати фахівці – ті, хто ближче до навчального процесу. І вони мають вирішуватися не на всю країну (це взагалі дурна мода), а кожен вуз має вибудовувати свою систему. Те, що відбувається зараз, це продовження системи освіти, успадкованої від Радянського Союзу, і вона є бюрократичною та нежиттєздатною.

 

Звісно, відбір на такі професії, як журналістика, не може обмежуватися просто якимось знаннями. Потрібно з’ясовувати, як мислить людина. А за великим рахунком, мені здається більш прогресивною та нормальною західна система освіти, де журналістика є лише другою вищою освітою. Тобто, туди приходять люди, які вже мають вищу освіту у будь-якій сфері. У такій системі творчий конкурс відігравав би більш концептуальну роль.

 

 

– Я категорично проти цього. Спілка вже направила листа з цього приводу міністру освіти і науки України Івану Вакарчуку. Ми звернулися до нього з проханням включити цю спеціальність до переліку тих, для яких передбачається творчий конкурс.

 

Національна спілка журналістів України постійно працює над удосконаленням підготовки журналістських кадрів у вищих навчальних закладах. З-поміж іншого, протягом останніх років ми проводимо для учнів старших класів загальноосвітніх шкіл конкурс «Шанс». Його учасники – активні дописувачі газет і журналів, автори дитячих теле- і радіопрограм.

 

Переможці конкурсу, одержавши рекомендацію Спілки, за співбесідою вступають на бюджетну форму навчання Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та деяких інших навчальних закладів. Але, на жаль, тепер вони не матимуть ніяких переваг при вступі на журналістські спеціальності університетів та академії, бо затверджені 25 грудня умови вступу до вищих навчальних закладів не роблять різниці між тими, хто обирає професію за красиве звучання, і тими, хто роками, зі шкільної лави, активно співпрацює з редакціями, мріючи присвятити своє життя журналістиці.

 

- Останнім часом журналісти самі себе стали позиціонувати винятково як комунікатори. Мовляв, частка літературного обдарування в журналістиці мінімальна, достатньо хисту до інформації; тобто вміння пошуку її та опрацювання. До речі, я підтримую таку тезу.

 

Очевидно, міністр щось чув про журналістику як суто комунікативний фах і вирішив так учинити. Ну, справді, не порівняти журналіста, приміром, із музикантом, зокрема випускником консерваторії, чи художником. Хоча будь-який фах вимагає творчого ставлення (перепрошую за банальність).    

 

Негативних наслідків не бачу, як і позитивних. Вчитися на журналіста завжди йтимуть ті, хто відчуває насолоду від інформаційного драйву. Частка випадкових, розчарованих, гадаю, не зміниться.

 

 

- Творчий конкурс при вступі на журналістське навчання потрібний, бо завдяки йому можна розрізнити здатність абітурієнтів до праці в нашій галузі – вміння збирати і швидко аналізувати факти; викладати їх так, щоби було цікаво і зрозуміло; встигати зробити це до крайнього терміну. Але цей творчий конкурс не має бути зведений до подачі наявних публікацій. Імовірність об’єктивної оцінки журналістської спроможності можуть забезпечити творчі завдання, які мають виконати абітурієнти під час вступу.  

 

Як працівники галузі більшість завдань починають виконувати «з нуля», так і абітурієнти мають бути поставлені в рівні умови. Результати навчання в школі тут мало допоможуть, бо навчання в школі відбувається за суттєво відмінних умов. Навіть звичайні іспити відбуваються за суттєво інших умов, коли процес підготовки розтягнутий на багато днів, а то й років (класів).

 

Журналістика – відкрита професія. Чимало з нас не мають журналістської освіти. Але здобули професію завдяки своєрідним творчим конкурсам, що відбуваються для нас у різні часи, коли ми, нарешті, доходимо розуміння, що саме в цій галузі маємо працювати. Дати змогу абітурієнтам пройти творчий конкурс якомога раніше, випробувати їх на швидкість і влучність реакції – спосіб залучити справді потрібних людей до галузі.