Одного разу 33 депутати Печерської районної ради постановили позбавити акредитації журналіста Юрія Шеляженка за "фальсифікацію фактів" у моїх публікаціях. В суд на мене ніхто не подавав, про невдоволення моєю роботою журналіста попереджав лише один депутат з фракції комуністів, і раптом, як грім з ясного неба...

Але все по порядку.

Є у великих містах такі органи самоврядування – районні ради. Чим вони займаються, більшість мешканців районів не знають. Принаймні, більшість моїх сусідів. По телебаченню та по радіо не транслюють засідання райрад (від нещодавна – і Київської міської ради), газети практично нічого не пишуть про місцеву політику як таку.

Пересічний киянин знає по іменах і впізнає обличчя кількох десятків депутатів Верховної Ради, дюжину міністрів. Але часто він не знає людей, які опікуються повсякденними речами – житлово-комунальним господарством в його будинку та благоустроєм околиць: від начальника ЖЕКу до районного голови.

У депутати районних рад проходять люди маловідомі, бізнесмени або посадовці, які прагнуть вирішити тільки питання, що турбують особисто їх. Чесність і прозорість роботи місцевого самоврядування їх не турбує. Районне начальство стало найбільш безконтрольним прошарком бюрократії в Україні завдячуючи тому, що ЗМІ мало цікавляться його буденною діяльністю.

Мешканці Печерського району дізнаються про діяльність районної ради та адміністрації лише з щомісячного офіційного видання "Печерськ", яке безкоштовно розкидається по поштових скриньках.

Жодного разу в цій газетці на 4 сторінки не критикувалася робота районних чиновників. Рішення районної ради друкуються вибірково, проекти рішень для попереднього громадського обговорення не друкувалися жодного разу.

Коли на початку 2007 року я почав висвітлювати діяльність Печерської районної ради, то зіткнувся з повним інформаційним вакуумом. І водночас у районного керівництва не було бажання в цей вакуум допускати когось "стороннього". Коли я вперше прийшов на засідання 6 березня і зареєструвався, мене провели в зал для засідань і посадили в задніх рядах – так, мабуть, традиційно приймали гостей на засіданнях Печерської райради.

Але голова районної адміністрації Сергій Сущенко через деякий час почав до мене придивлятися і заявив, що "в залі сторонні особи". Попросив представитись. Потім дав доручення секретаріату підшукати місце, де б журналіст міг дивитися на перебіг засідання, не перебуваючи в залі.

Мене відвели на "гальорку": невеличкий засклений балкон над актовим залом, завалений всяким хламом на зразок макетів проектів забудови. Тут сиділи співробітники секретаріату, стояв комп'ютер. Відвідувачів явно не чекали.

На наступне засідання 14 червня я акредитувався попередньо і прийшов з телекамерою.

Спокійно знімав сесію, потім оцифрував зйомку. Виклав в інтернеті фрагмент, де заступник міського голови Анатолій Голубченко "розкриває" юридичну технологію невиконання судових рішень про скасування підвищених тарифів на житлово-комунальні послуги.

Виявляється, Черновецькому достатньо самому скасувати оскаржене рішення і одразу прийняти нове аналогічного змісту. Що і робиться.

Вже перед цим засіданням мені вдалося добути у знайомого депутата порядок денний і всі проекти рішень. Я виклав їх для вільного доступу в Інтернеті, бо люди мають право знати, чим займається районна рада. Виклав в інтернет і проекти рішень останнього засідання 19 липня.

Тепер мені зрозуміло, що керівництво районної адміністрації дуже не хотіло оприлюднення рішення № 8. Цим рішенням "списуються" 27 дитячих майданчиків, 2 спортивні майданчики, будівлі спортивно-оздоровчого табору "Славутич" на Трухановому острові та майданчик для вигулу собак.

Списані дитячі майданчики підлягають демонтажу, деякі вже демонтовані "у зв'язку з аварійним станом" чи "у зв'язку із забудовою" - в Печерській районній раді ще з радянських часів заведено такий порядок, що питання розпорядження комунальним майном може самостійно вирішувати голова ради, а депутати затверджують його рішення постфактум; мої знайомі юристи кажуть, що це просто нонсенс!

Коштів на відновлення дитячих майданчиків після зносу в бюджеті та в програмі соціально-економічного розвитку району не передбачено.

Так само, як Київська міська рада роздає в оренду та продає землю, районні ради роздають районне майно: допоміжні приміщення, підвали, горища, бомбосховища. Більше того, районна рада опосередковано бере участь у землевиділенні під забудову, причому може продати вигідний земельний участок за безцінь – скажімо, віддавши якісь руїни по балансовій вартості підприємцеві.

Далі підприємець приватизує й землю під руїнами, бо має на це право, зносить руїни та будує хмарочос, отримуючи в результаті надприбутки. А добрячий відсоток тих прибутків, замість того, щоб поступити до бюджету, осідає в кишенях чиновників та депутатів, що допомогли організувати таку оборудку.

Навіть на засіданні районної ради голова Печерської райдержадміністрації Сергій Сущенко переконував депутатів, нібито в рішенні № 8 йдеться не про знесення дитячих майданчиків, а про "списання обладнання". Хоча в документі чітко написано: "підлягає демонтажу".

Дозволяючи знести дитячий майданчик або будівлі оздоровчого табору, районна влада звільняє землю під ними, а далі зацікавлений підприємець зможе отримати цю землю під забудову рішенням Київради.

Я одразу пов'язав проект рішення про знесення дитячих майданчиків із заявами мера Києва Леоніда Черновецького стосовно того, що в столиці віднині не знесуть жодного дитячого майданчика задля забудови, що буде створено реєстр парків та дитячих майданчиків, на місці яких не буде виділятись земля під забудову, а вже існуючі рішення буде скасовано.

Якщо під час складання такого реєстру та внесення дитмайданчиків у генеральний план міста певні майданчики будуть "демонтовані", тимчасово чи назавжди, у реєстр вони не увійдуть!

Після виходу моєї статті "Мир – застройкам, война – детским площадкам!" депутати Печерської районної ради внесли зміни до проекту рішення, зобов'язавши районну адміністрацію протягом року побудувати нові майданчики на місці "демонтованих".

На 4-х майданчиках це було вже зроблено до засідання. Як я вже згадував, депутати районної ради за поганим радянським звичаєм часто-густо лише "ухвалюють" рішення, які без їх участі прийняті та здійснені виконавчим органом.

Було ще кілька моментів, коли мої публікації отримали вибуховий резонанс в масштабах району. Скажімо, читачі бібліотеки ім. Івана Кудрі на вулиці Кутузова, 14 поскаржилися мені, що їх бібліотеку хочуть ліквідувати, а приміщення віддати "Українській правничій фундації" (засновник і меценат якої – народний депутат V скликання Сергій Головатий).

Я прийшов на збори мешканців, на свої очі бачив, як депутат Київради від Комуністичної Партії України і заступник голови районної адміністрації Володимир Шпундра умовляє читачів не протестувати проти знищення бібліотеки.

Після виходу статті депутат Київради і колишній районний голова Анатолій Коваленко зробив депутатський запит до мера Києва, вимагаючи зберегти бібліотеку. А пан Шпундра на мене дуже образився. Він стверджував, що я його неправильно цитую, хоча у мене є диктофонні записи його виступів і він чудово знає, що я можу підтвердити правдивість своїх публікацій. Тому і не звертається до суду. Натомість він звернувся до колег-депутатів і заявив:

- Я опинився в такій незручній ситуації, коли покликали мешканці бібліотеки, я пішов і не знав, що там робиться, то на наступний день я про себе прочитав таке завдяки пану журналісту, що дуже здивувався... Мені зателефонував мешканець, ми приїхали, разом вирішили нікуди не звертатися, усі разом вирішували... Пропоную цьому пану журналісту відмовити в акредитації.

Пана Шпундру підтримало ще кілька депутатів, занепокоєних відеозйомкою сесії. Із залу лунали вигуки, що треба перервати сесію до тих пір, поки людину з телекамерою не виженуть.

Районний голова Сергій Сущенко пропонував не поспішати, обговорити це питання в профільній комісії і винести на наступне засідання. Але секретар райради Михайло Мошкола негайно вийшов з президії, начебто, щоб готувати проект рішення.

Пізніше в кулуарах я почув таку версію, що рішення було заздалегідь готове, а "депутатське обурення" просто інсценоване; розповідають, пан Мошкола дуже образився на мене після виходу статті "Идите вы все в... секретариат" про те, що секретаріат займається акредитацією журналістів замість прес-служби.

Поки готувалося рішення про вигнання "замовного журналіста" з храму печерської демократії, депутати шуміли і шепталися. Один з них махав мені рукою і кричав "Зніми мене! Я хочу бути знаменитим!". Зняв його... Нарешті пан Мошкола повернувся і дав Сергію Сущенку рішення. Той зачитав:

- Назва: "Про відмову в акредитації журналіста Юрія Шеляженка". На підставі пункту 15-1 Регламенту Печерської районної у місті Києві ради V скликання за необ'єктивне висвітлення в газеті "Вечірні Вісті" діяльності районної ради, фальсифікацію фактів журналістом Шеляженко, зйомку засідання районної ради без погодження з секретаріатом вносимо пропозицію щодо відмови в акредитації Юрія Шеляженка.

Лічильна комісія нарахувала 33 підняті руки депутатів. Я на відеозаписі нарахував лише 27. Районний голова Сергій Сущенко руку не піднімав. Також не голосували фракції БЮТ та "Реформи і Порядок"... Потім до мене на "гальорку" прийшов пан Мошкола з помічниками та міліціонером і, незважаючи на мої протести та вимогу дати копію рішення районної ради примусив мене залишити приміщення.

Я змушений піти, бо інакше секретар райради забрав би у мене дорогу відеокамеру – він добряче вхопився у неї і тягнув мене до дверей... Єдиний документ, який видали мені на руки – гнівний і неправдивий, на мою думку, лист до головного редактора...

Щорічно депутати Печерської районної ради збираються на пікнік, щоб "укріпити командний дух", за виразом організаторів. В суботу 21 липня вони поїхали на базу відпочинку банку "Аваль" на 39-му кілометрі житомирської траси - бенкетували, купалися, грали в спортивні ігри.

Я не буду задавати риторичного питання, чи не зветься це політичною корупцією, коли комерційний банк за власний кошт пригощає депутатів – мене, мабуть, знову звинуватять у "поливанні брудом" і т.п.

Я задам інше риторичне питання: чи матимуть можливість діти Печерського району недорого оздоровлюватись на базі відпочинку банку "Аваль", коли їх вже позбавили табору "Славутич" на Трухановому острові?!

Юрій Шеляженко, для УП