На лаві підсудних сиділи колишні працівники МВС, які тої вересневої ночі вбили Георгія Гонгадзе. Валерію Протасову суд призначив покарання у вигляді 13 років позбавлення волі, Олександру Поповичу і Валерію Костенку – по 12 років ув’язнення. Їх позбавили міліцейських звань та права працювати на державній службі протягом трьох років. А ті, хто злочин замовив і організував, так і лишаються непокараними. Вдова журналіста Мирослава Гонгадзе наголошує, що на лаву підсудних мають сісти організатори та замовники вбивства. "Поки покарання не понесуть усі причетні до вбивства Георгія, ні президент, ні інші високопосадовці не мають права сказати суспільству та міжнародній спільноті, що справа Гонгадзе завершена", йдеться у заяві, розповсюдженій після оголошення вироку. Але ініціаторів злочину шукати не поспішають. У вироку зазначено, що засуджені діяли не з власної волі, проте слідство стосовно замовників лишається заблокованим. 

 

Як сказано у заяві Мирослави Гонгадзе, «судове рішення у справі вбивства Георгія юридично закріплює факт, що за часів режиму Кучми підрозділи чи окремі працівники міліції використовувались для виконання політично замовних злочинів».

 

У вироку, який зачитували протягом 5 годин, вмістилась вся історія незаконного стеження за Георгієм, страшний злочин і вся тогочасна система. Обвинувачені заявляли, що не мали наміру вбивати Гонгадзе, а просто хотіли його налякати. Пукач, який власними руками душив журналіста, віддав наказ – і його сумлінно виконували. І тут йдеться навіть не про те, що високопосадовці МВС – не малі діти, важко уявити, що вони не розуміли, що відбувається. Випливає, що всі ті події для них були нормальні. Було цілком нормальним, що людину викрадають з центру Києва, везуть за місто, б’ють, кладуть у викопану могилу та душать. Генерал наказав - і йому допомагають вбити людину. Так, Олексій Пукач теж був виконавцем, якому дали наказ. Про це, мабуть, міг би багато розповісти покійний Кравченко. Залишається гадати, чи ще живий Олексій Пукач… Ми знаємо, хто вбив, але лише здогадуємось, хто замовив і хто створив в Україні систему, де будь-кого, хто заважає, можуть повезти за місто…

 

Леся Гонгадзе вважає, що після винесення вироку виконавцям справу щодо замовників закриють, і їх імена ніколи не назвуть. Як вона заявила в інтерв’ю «Німецькій хвилі», «обвинувачені стали радше «заручниками», «зброєю у руках держави», на яких «повісили» суворий вирок, який насправді слід було розділити між прокуратурою та замовниками».

 

Дійсно, приводів для оптимізму лишається все менше. Від убивства минуло понад сім років. Екс-гепрокурор Потебенько отримав орден Ярослава Мудрого, а суддя Марія Приндюк (яка ухвалила рішення закрити кримінальну справу проти генерала Пукача за фактом знищення документів, що мали відношення до розслідування справи Гонгадзе і в такий спосіб збільшила шанси Олексія Пукача уникнути відповідальності) – звання «Заслужений юрист України» (реакції на інформаційний запит до Секретаріату Президента щодо присвоєння цього звання ІМІ, до речі, так і не отримав).

 

Здавалось би, коментарі зайві. Але десятки телекамер та журналістів, які заповнили залу Апеляційного суду в суботу – нагадування, що ніщо не забуте. Це нагадування правоохоронцям, що влада та генерали змінюються і йдуть, а служити треба народу України – не керівництву та власним службовим званням. Останніх можуть легко позбавити рішенням суду.

 

Політики можуть і даватимуть одне одному гарантії замовчування певних речей, як це, складається враження, і сталося зі справою Гонгадзе. Але завдання суспільства - вимагати справедливості і повного розслідування всіх злочинів. І особливо – найрезонанснішого політичного вбивства в історії незалежної України.