Круглий стіл, організований Незалежною асоціацією телерадіомовників, відбувся 7 липня в прес-центрі Національної спілки журналістів України. Ця панельна дискусія стала завершальною в низці заходів, присвячених семінарам для медійників, що організовувалися по всій Україні, в тому числі й у Донецьку та Луганську напередодні того, коли українським журналістом фактично «закрили коридор» для в'їзду.

На думку голови Комісії з журналістської етики Володимира Мостового, результати круглого столу мали б переконати журналістів уникати таких явищ, як прихована агітація та джинса.

До участі в заході було запрошено медійників та експертів, які відстежували останню президентську виборчу кампанію. І хоча дискусію було вирішено розділити на два блоки, останній із яких мав бути присвячений висвітленню збройного конфлікту на сході України, його витіснила тематика порушення медійниками загальноетичних принципів роботи та використання джинси, тобто замовних матеріалів агітаційного характеру, під час виборчих перегонів.

Джинса чи непрофесіоналізм?

На необхідності визначення самого поняття джинса наголосила керівник центру законодавчих ініціатив Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова.

«Для мене як для юриста це слово завжди було синонімом прихованої агітації, реклами чи накручування рейтингу. Але ознакою джинси також вважається, наприклад, наявність лише позитивних цитат чотирьох лідерів політичних блоків у сюжеті чи статті. За відсутності в матеріалі критики експерти одразу висувають йому вирок: дисбаланс, а отже піар. Можливо, це не дуже професійні матеріали. Але насправді розрізнити телесюжет із елементами замовності і просто неякісно зроблений, важко», ‒ наголошує пані Большакова. На думку експерта, відсутність протилежної точки зору в матеріалах можна балансувати її наявністю в наступних статтях видання або випусках телеканалу, якщо інше не передбачено за форматом.

Ольга Большакова (НАМ)

В інтернет-ЗМІ ж протилежна точка зору часто не подається взагалі, вважає експерт Інституту масової інформації Олени Голуб. Це можна пояснити тим, що головний акцент в інтерактивних виданнях робиться на швидкості подачі інформації. Але часто саме через оперативність страждають інші стандарти.

Медіаексперт Сергій Рачинський висловив тезу, що місце для джинси з'являється там, де бракує оригінальної інформації. Зараз багато видань замість генерувати інформацію займаються її перепродажем. «Сьогодні виграє не той, хто має якісний контент, а той, хто володіє технологією поширення будь-якої інформації. Часто таких людей навіть не цікавить, чи буде вона корисною для аудиторії», ‒ вважає пан Рачинський. На його погляд, напрацьовані роками особистий авторитет та ім'я журналіста спроможні подолати явище джинси.

Виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників Катерина М'ясникова пояснює, що правдиві сюжети часто виглядають як проплачені через непрофесійність редактора або його особисте ставлення до проблеми. «Журналісти поводилися як пересічні громадяни, коли запевнювали аудиторію в тому, що Тимошенко або Порошенко нібито мають перемогти, оскільки це буде найкращим варіантом для сучасної України. Так само хтось вважає, що схід і захід треба об'єднати, а хтось підтримує федералізм», ‒ додала вона.

Звісно, ЗМІ мають висвітлювати діяльність кандидатів, але не можна ідеалізувати будь-якого з лідерів, пояснюють експерти. «Спекулюючи складною ситуацією в країні, ЗМІ фактично вмовляли виборців проголосувати за найбільш рейтингових кандидатів, аби завершити процес в першому турі. Я не уявляю, як така точка зору взагалі можлива в демократичному суспільстві», ‒ дивується Олена Голуб.

Олена Голуб (ІМІ)

Чи виступати в ролі громадянина, а чи журналіста, залежить від ситуації, в якій опиняється людина, вважає член правління Харківської обласної організації Національної спілки журналістів України Євген Маслов: «Коли я хочу висловити свою суб'єктивну позицію, я завжди наголошую: зараз говорю не як журналіст, а як громадянин, якого безпосередньо торкнеться певна проблема».

Проблеми пропаганди

На думку Володимира Павліва, викладача школи журналістики Українського католицького університету, існує загроза більша за джинсу. «Я вважаю, що досвідчений джинсовик є менш небезпечним, ніж пропагандист-фанат. Зараз у телесюжетах лунають фрази на кшталт: "Сьогодні українці вбили близько сотні терористів". Але вже доведено, що серед людей, які взяли до рук зброю на сході, є й чимало місцевих жителів. Фактично, бути українцями вони не перестали, і як професіонали ми не маємо права так висловлюватися», ‒ вважає пан Павлів.

Володимир Павлів (Український католицький університет, Львів)

На його думку, видання перестають бути об'єктивними, коли виділяють для висвітлення лише одну точку зору. «На початку протистояння в Донбасі я надсилав статтю до одного інтернет-видання, в якій порушував питання доцільності залишення регіону в складі України, якщо це є економічно невигідним. Мені здавалося доцільним повідомити читачеві про можливий альтернативний розвиток подій». Натомість журналістові повідомили про нову редакційну політику ЗМІ - не публікувати матеріали, які ставлять під сумнів територіальну цілісність України. «Коли я запропонував редакторові опублікувати цей офіційний припис на сайті, аби читачі також знали, що матеріали потрапляють до ЗМІ за вибірковим принципом, він відповів, що не зробить цього, адже вважає своє видання об'єктивним. Я ж заявив, що вони суб'єктивні, і це їхнє право. Але приховувати даний факт від аудиторії - маленький, та злочин», ‒ вважає пан Павлів.

Цю думку поділяє й член Комісії з журналістської етики Тарас Кузьмов, який повідомив про настрої журналістів на півдні та сході. «Вони не свідомо продажні, навпаки ‒ свідомо патріотичні, і вимірюють всі події дуже небезпечною і специфічною міркою патріотизму. Припустимо, що суб'єктивність, головним виправданням для якої нині є бажання зберегти країну, можлива у військовий час. Але війна обов'язково закінчиться, і які гарантії, що межу не буде перетнуто завтра?»

Тарас Кузьмов (Комісія з журналістської етики)

Причини порушень

Євген Маслов вважає, що за нинішньої ситуації характерною є розгубленість ЗМІ. З одного боку, в них з'явився новий стимул для роботи - можливість відстоювати громадянську позицію, з іншого - побоювання щодо наслідків відновлення контролю над медіаринком.

«У нас же досі не пройшло роздержавлення ЗМІ. Непрозорість власників існує. Якщо зараз віддати це питання на розсуд громадян, які ЗМІ вони підтримають? Така кількість медіа просто не виживає за інших умов, ніж коли вони продукують джинсу, тобто, служать одному власникові», ‒ вважає пан Маслов.

Володимир Мостовий наголосив, що найбільша кількість замовних матеріалів досі спостерігається в бюджетних комунальних ЗМІ, тому що вони існують державним коштом. А теза щодо зменшення кількості джинси не відповідає дійсності, бо критична кількість ЗМІ були спеціально створені, аби джинсувати на користь своїх власників.

Що ж до головної причини існування джинси в Україні, то це відсутність в Україні рекламного ринку, запевнила Раїса Стоян, викладач кафедри журналістики та філології Сумського державного університету. Відповідно, для регіональних ЗМІ президентська чи парламентська кампанія - чи не єдиний спосіб заробити. Якби в Україні діяв принцип цивілізованого ринку, як у Європі, то з компаній залишалися б лише ті, які чесно працюють і заробляють на комерційній рекламі. «Поки ж редактори, принаймні регіональних ЗМІ, поставлені в ситуацію, коли їм потрібно забезпечувати робітників мінімальною зарплатнею. Тож багато з них вдаються і до неетичних способів подання інформації», ‒ вважає пані Стоян.

Раїса Стоян (Сумський державний університет)

Для чого ж тоді потрібна преса і чи можна виправдати будь-яке злодіяння або помилку браком коштів? З такою позицією була категорично не згодна Олена Голуб. «Я займаюся моніторингом ЗМІ вже п'ять років, і щоразу дивуюся зухвалості журналістів, як уперше. Мені видається дивним, що мої колеги вважають джинсу, яка в умовах війни є найближчою родичкою пропаганди, чимось природнім, і навіть вдаються до виправдання такої діяльності», ‒ заявила пані Голуб.

За результатами обговорення було визначено основні фактори впливу, завдяки яким відбувається порушення журналістських стандартів:

- адмінресурс;

- непрозорість власності ЗМІ;

- відсутність роздержавлення медіа або ж тиск, що здійснюється на них з боку держави;

- відсутність чіткої бізнес-стратегії та стратегії цінностей у великої кількості видань;

- відсутність економічної збалансованості на ринку.

Валерій Іванов (Академія української преси), Ольга Большакова (НАМ)

Як побороти джинсу

Катерина М'ясникова висловила думку, що ЗМІ повинні підтримувати децентралізацію та зменшення державного контролю на медіапростором, але цю порожнечу має швидко заповнити саморегулювання.

На думку голови Чернівецької міжредакційної організації НМПУ Вадима Пелеха, потрібно не розмірковувати абстрактно, а виходити з конкретних випадків порушення журналістських стандартів. «Коли, наприклад, в одного з керівників каналу в офісі знайшли склад із поліграфічними матеріалами проти іншого кандидата, це вже інакша справа, ніж просте словесне обвинувачення. Зрозумійте, що, не дійшовши аргументованих висновків, ми просто пересваримо між собою всіх журналістів», ‒ вважає пан Пелех.

Вадим Пелех (НМПУ, Чернівці)

Володимир Павлів висловив думку, що журналіст не має морального права публікувати проплачені матеріали: «Це все одно що сказати: "Так, ми працюємо в "Беркуті" і взагалі-то захищаємо правопорядок. Але щоб вижити, виконаємо ці злочинні накази. (Маються на увазі випадки з неправомірними діями бійців підрозділу "Беркут" під час революційних подій на Майдані Незалежності в Києві. - ТК). Обов'язок журналіста - писати правду».

Учасники дискусії дійшли висновку, що за недотримання цього головного журналістського стандарту до порушника має бути застосовано найвищу форму публічного осуду - обструкцію з боку колег.

«Та що станеться з пропагандистом або недобросовісним журналістом, якого публічно освистають? Ну, постраждає трошки, ‒ зауважив Володимир Мостовий. ‒ Візьміть хоча б таких досвідчених брехунів, як Дмитро Кисельов, якого на словах осуджує весь світ. Я "оптимістично" вважаю, що повної солідарності журналістської спільноти у питанні обструкції ніколи не буде».

Володимир Мостовий (Комісія з журналістської етики), Ганна Прокаєва (НМПУ, Харків)

Олена Голуб висловила припущення, що складність обговорюваних питань полягає саме в неможливості врегулювати їх на офіційному рівні. Звертатися до ЗМІ не можна, бо в них головний аргумент порушення стандартів - гроші; до політиків звертатися безрезультатно, адже для них зручно залишати ЗМІ важелем впливу. Залишається покладати надію на громадян, які б своїми коштами фактично голосували за ЗМІ, котре не вдаватиметься до брудних технологій, зазначила пані Голуб.

Наприкінці дискусії Катерина М'ясникова висловила сподівання, що складні події в Україні підуть лише на користь вітчизняним ЗМІ. «Я сподіваюся, що вже незабаром ми станемо свідками парламентських виборів. Буде цікаво проаналізувати цю швидку кампанію та те, які нові виклики вона поставить перед ЗМІ. Для сучасної преси це перший досвід подібного роду, втім, як і війна. Тому й вирішити, чи повинні журналісти критикувати дії влади та армії у військовий час, виявляється настільки складно. Вирішувати це потрібно всією редакційною колегією, керуючись етичними засадами діяльності», ‒ резюмувала вона.

Катерина М'ясникова (НАМ)

На думку учасників, найбільш перспективними напрямами, за якими можна вирішувати проблеми порушення стандартів, можуть бути:

- підвищення медіаграмотності;

- поширення впливу профспілок;

- модифікація редакційних угод, які б зменшували загальний вплив власників ЗМІ;

- громадський осуд, повне ізолювання журналіста чи ЗМІ від професійного оточення та виключення з профспілки винних у поширенні хибних даних;

- до обструкції медійних осіб повинні залучатися найбільш шановані та популярні колеги.

Фото автора