Сергій Лефтер: «Заручників у Слов’янську тримають для картинки російських ЗМІ»

Сергій Лефтер: «Заручників у Слов’янську тримають для картинки російських ЗМІ»

8 Травня 2014
7011

Сергій Лефтер: «Заручників у Слов’янську тримають для картинки російських ЗМІ»

7011
Український журналіст, репортер польського фонду «Відкритий діалог» Сергій Лефтер – про 17 днів свого перебування в полоні у слов'янських терористів
Сергій Лефтер: «Заручників у Слов’янську тримають для картинки російських ЗМІ»
Сергій Лефтер: «Заручників у Слов’янську тримають для картинки російських ЗМІ»

Українського журналіста Сергія Лефтера, репортера польського фонду «Відкритий діалог», який реалізовував місію спостереження за ситуацією на Сході України, 15 квітня було взято в полон у місті Слов'янськ Донецької області. Терористи звинуватили медійника в участі в «Правому секторі» та шпіонажі, через що протягом трьох тижнів його життя та здоров'я залишалося під загрозою.

 

Сергія Лефтера було звільнено з полону 2 травня, але з міркувань безпеки даний факт не розголошувався в ЗМІ. На прес-конференції, присвяченій своєму звільненню, журналіст розповів подробиці перебування в полоні. Сергій Лефтер зауважив, що намагався обрати позицію «найменшого супротиву» та завжди чесно відповідав на запитання терористів. Також медійник наголосив, що хоча й ставлення до журналістів у полоні нормальне, але перебувати там небезпечно для життя та здоров'я.

 

Сергій Лефтер та правозахисники вирішили не розголошувати механізм звільнення заручників, аби мати можливість використати схожу схему, допомагаючи іншим бранцям.

 

Далі «Детектор медіа» подає повний текст бліц-інтерв'ю з Сергієм Лефтером.

 

Коли і за що вас затримали?

Це сталося 15 травня, я якраз зв'язувався з фондом «Відкритий діалог», передавав новину. Після цього біля мерії до мене підійшли двоє людей і попросили пройти за ними, хотіли перевірити документи. Мене запідозрили в шпигунстві, бо я співпрацюю з польським фондом, хоча є українським журналістом із Києва. Це для них виглядало підозріло. Пізніше вони ще промоніторили мої соціальні мережі й з'ясували, що я був на Майдані, хоча дивно було би знайти в Києві людину, яка хоч би раз не була на ньому, навіть якщо не підтримувала. Це були основні причини. Мене звинуватили в співпраці з «Правим сектором» і добу протримали в мерії, після чого перевели в  підвали СБУ. Мене тримали в трьох різних кімнатах із різними людьми.

 

Після звільнення Сергію Лефтеру довелося чекати, аби виїхати з міста, захопленого терористами

 

Коли вас звільнили з полону?

Мене звільнили 2 травня. Відразу прошу вибачення за ту інформацію, яку було оприлюднено в інтернеті з приводу мого місця перебування. Це було зроблено для того, щоб я зміг нормально виїхати зі Слов'янська. Мене звільнили близько опівночі, але як виїхати звідти, не сказали. Просили чекати. Кого чекати? Чого чекати?

 

Вас звільнили 2 травня, а ви тільки сьогодні приїхали в Київ. Чому так довго їхали?

Насправді проблема полягає в тому, що мені нічого не віддали: ні документів, ні техніки, нічого. Я приїхав порожній повністю. Мене відпустили вночі, я мав можливість переночувати в одному місці. Після того переховувався в Слов'янську, бо виїхати не було змоги. Почався штурм, антитерористична операція.

 

 

Як вас звільнили?

Теж незрозуміло. Прийшла людина, яка посортувала полонених, нас там було приблизно 15 людей, на дві частини: одну відпустили, іншу - залишили.

 

З ким із бранців ви зустрілися, спілкувалися під час вашого перебування у полоні?

Станом на 2 травня я бачив там режисера Павла Юрова та його друга Дениса, які потрапили туди 25 квітня. Там ще точно був київський 19-річний студент Ігор. Це троє людей, про яких я знаю, що вони там. Із Ігорем все нормально, в нього були перев'язані скотчем руки й очі, але його на той момент не били. У Павла та Дениса набагато серйозніша ситуація: у Дениса є підозра, що в нього переламане одне ребро, а у Паші - що поламаний ніс. Вони просили, аби прийшли лікарі, але їх туди не пускають.

 

Звісно, людей там було набагато більше. Були ті, яких приводили на дві-три години й потім відпускали, або на добу-дві. Ми не з усіма знайомилися з міркувань безпеки. Наші співрозмовники могли нас «здати», розповісти, що ми журналісти чи ще щось.

 

Вивезти до Києва Сергія Лефтера і стрімера Артема Дейнегу, що також перебував у полоні терористів, допоміг російський журналіст-фрілансер Віктор Майстренко

 

Яке ставлення було до вас у полоні?

До журналістів ставилися майже найкраще. Якщо під час допиту могли вдарити, то можна сказати, що просто «гладили» в порівнянні з іншими. Найважче було в перший тиждень. Постійно були зв'язані руки, очі. Після того як мене вже розв'язали, я просто там сидів і чекав. У туалет водили на вулицю. Їжа також була: каша якась, якийсь борщ. Годували двічі на день. Нам у деякому сенсі «пощастило», оскільки з нами були місцеві, яким родичі передавали якісь харчі, вони ділилися з нами. Спали ми на підлозі, але охоронці приносили більш-менш теплий одяг, ми вкривалися ним як могли. Інколи вночі, коли було дуже холодно, спали майже в обнімку.

 

У міськраді до мене ставилися найбільш толерантно. Спочатку тримали зі зв'язаними руками й із заклеєними скотчем очима на другому поверсі. Потім спустили на перший поверх до охорони, розв'язали руки, очі, заспокоювали, давали їсти, там був телевізор - дивилися, спілкувалися постійно.

 

У СБУ було по-іншому. Мене туди перевели 16 квітня ввечері, з 17 на 18 квітня тривав допит, трохи побили, але в порівнянні з іншими - просто «погладили». З іншими хлопцями, яких, за чутками, знайшли мертвими, поводилися набагато гірше. Їх били сильніше і серйозніше. Я чув ці крики та удари.

 

Також постійно тиснули морально. Навіть коли виводили в туалет на вулицю, то там завжди хтось у спину кричав: «О, майдановєц, правосєк». Інколи нам говорили прибирати територію, але для нас це було «вау», бо була можливість двічі чи тричі на день виходити та рухатися, дихати свіжим повітрям. У камерах рухатися було майже неможливо, бо там було багато людей.

 

 

Чому вас тримали у полоні так довго?

Узагалі невідомо, чому тримали. Спочатку були підозри, що я шпигун, член «Правого сектору». Але коли вони перевірили документи, стало зрозуміло, що я журналіст, а не якийсь там «правосєк». Була така інформація, що вони хочуть протримати нас до «победного конца». Що таке «победный конец», я уявлення не мав. Після того я дізнався, що референдум призначили на 11 травня. Була думка, що 11 травня і є той самий «победный конец», але потім до нас дійшла ще одна інформація, що це може бути й після 11 травня, коли вже будуть розбирати барикади.

 

Хто вас допитував?

Я уявлення не маю, хто конкретно мене допитував, бо очі, руки та ноги були зв'язані. Коли мені вже через тиждень розв'язали очі, то я побачив усіх військових у масках. Ті, хто без масок, давно світилися на екранах і на фотографіях, не приховували своїх облич. По акценту було зрозуміло, що це українці. Також це було зрозуміло під час допитів. Коли вони запитували, звідки я приїхав, і я відповідав, що з Києва, вони розпитували деталі: що знаходиться там-то й там-то. Тобто вони орієнтуються. Теж саме й про Вінницю. Було зрозуміло, що вони українці.

 

Що ще запитували на допитах?

Допити стандартні. Вони починають розпитувати, хто ти та звідки. І коли відповідаєш, починають чіплятися до кожного слова, кожної відповіді. З моїх соціальних мереж вони дізналися, що я був на Майдані, і зробили висновок, що я «бандерівець, майданівець, журнашлюшка».

 

Чим займатиметеся далі? Чи плануєте повертатись у Слов'янськ?

Продовжу займатися журналістикою, якщо все буде добре і зі здоров'ям, і з життям. Який сенс туди повертатися? Я вже «засвічений» і пережите ще раз це все не хочеться.

 

У російських журналістів є якісь привілеї у роботі на Сході?

Там завжди раді каналам «Россия 24», LifeNews. Наскільки я зрозумів, «России 24» інколи навіть виділяють охорону - двох людей із самооборони, щоби до репортерів ніхто не чіплявся. У російських журналістів є широкий доступ, вони можуть заходити на територію СБУ, але в підвали їх не пускають.

 

Як журналісту потрібно себе вести в таких умовах, аби його не затримали?

Потрібно просто ходити містом, ні в кого нічого не розпитувати, нічого не фотографувати та не стояти біля барикад. Насправді багатьох затримували за те, що вони підходили до барикад і говорили: «Давайте ми вам допоможемо». Один наркоман, наприклад, прийшов під кайфом і почав просити автомат - таких затримували.

 

Фото Ігор Меделян

Відео - Ігор Меделян, ICTV

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7011
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду