«Детектор медіа» вирішила розпитати медійників, які висвітлюють масові протести в Києві, про їхні історії з євромайдану. У нашій першій добірці - розповіді журналістів «Радіо Свобода», каналу «24», 5-го каналу та сайту й газети ВО «Свобода».

Журналістське чуття

«Радіо Свобода» висвітлює акції протесту з першого дня євромайдану 21 листопада. Офіс редакції міститься неподалік від Майдану Незалежності, тому ще в перший день мітингу редакція вирішила вести прямі трансляції цих подій. На «Радіо Свобода» працює дві камери - найчастіше в кожній зі знімальних груп є журналіст і оператор. При цьому вони постійно міняються ролями.

«У нас кожен має вміти все. Тому, якщо я сьогодні працюю як оператор, то завтра працюватиму як журналіст. Кожен повинен уміти поводитись із технікою і, приїхавши в редакцію, швидко монтувати відео. У кадрі в нас постійний рух, рух, інтерв'ю, синхрони. Ми маємо подавати не лише хорошу картинку, а й спілкуватися з різними людьми», - розповідає журналіст Левко Стек, якому вдалося 1 грудня під час штурму Адміністрації президента відзняти відео, що потрапило на CNN.

Разом із Левком Стеком біля АП був журналіст Дмитро Шурхало. Він розповідає, що 1 грудня керівництво відправляло його вести трансляцію з Майдану Незалежності, однак журналіст відчував, що «найгарячіше» буде коло Кабінету Міністрів чи Адміністрації президента.

«Я не мав інформації про те, що там має щось статися. Але я довго сперечався й пішов, куди вважав за потрібне сам, і думаю, що не прогадав. У такі моменти спрацьовує така чуйка, випрацьована роками роботи в політичній журналістиці», - каже Дмитро. Коли він побачив натовп людей, зрозумів, що очікується щось важливе.

У цей день Дмитро Шурхало працював у парі з операторами Андрієм Дубчаком і Левком Стеком. Знімальна група «Радіо Свободи» прийшла ще до початку сутичок, хлопці фотографували, знімали, брали коментарі.

«Наша група однією з перших прибула до Адміністрації президента, де бульдозер уперше таранив кордони міліції, і картинка дійсно вийшла дуже яскравою. Оскільки були проблеми зі зв'язком, не було прямої трансляції. Але відео ми записали і швидко змонтували», - розказує Левко Стек.

Журналісти «Радіо Свобода» кажуть, що ніколи не забувають про безпеку під час роботи в епіцентрі таких подій, адже «навіть найяскравіші кадри не варті здоров'я та життя журналіста та оператора». Украй важливим є якісне екіпірування: журналісти працюють у шоломах із маркуванням преси, в жилетах, у масках та зі спеціальними окулярами. «Від цього певною мірою залежить якість картинки, бо з заплющеними очима важко знімати», - звертає увагу Левко Стек.

Дмитро Штурхало і Левко Стек

Однак не лише якісне екіпірування врятувало журналістів від кийків «Беркуту», а, знов-таки, незмінне професійне чуття.

«Через те, що в епіцентрі сутички був поганий зв'язок, я підходив і дивився на те, що відбувається, а далі вертався до камери й розповідав про те, що відбувається, - розказує Дмитро Шурхало. - У певний момент чуйка підказала, що зараз будуть активні дії з боку міліції. І я вирішив, що краще триматися подалі. Мені доводилося висвітлювати події з 2001 року, і я знаю, що міліція в таких випадках особливо не розбирається - журналіст ти, політик чи протестувальник. Не знаю, якого рівня треба бути (певно, Кличком), щоб тобі не дали по голові. Я попередив оператора, що краще триматися подалі. Ми під роздачу не потрапили».

За словами Левка Стека, дуже часто при висвітлення акцій протесту йому таланило: «Ще під час першого конфлікту біля Кабміну, до розгону майдану, між тітушками та мітингувальниками виникли сутички. Я тоді просто проходив вулицею, і випадково встиг зняти увесь цей конфлікт».

А буває, що під час самої трансляції вдається створити випадковий ефект присутності. «Одного разу, коли вели трансляцію, зайшли до Будинку профспілок у прес-центр, і якраз потрапили на брифінг Руслани, яка разом зі студентом розказували про розгін майдану. Так ми в прямому ефірі отримали цікаве інформативне інтерв'ю», - додає Левко.

Як Петро Порошенко «піарив» канал «24»

Журналіст каналу «24» Вікторія Лісецька теж працювала під час висвітлення подій 1 грудня біля Адміністрації президента. Оскільки в центрі Києва були проблеми зі зв'язком, журналістка проводила включення на радіо й телеканалі «24» не в самому епіцентрі подій на Банковій, а поодаль. Їй вартувало зусиль пробратись у центр натовпу, як несподівано вона помітила народного депутата і власника 5-го каналу Петра Порошенка, який разом зі своєю охороною прямував до бульдозера, оточеного радикально налаштованими протестувальниками.

«Щоб потрапити у центр подій, мені не лишалося нічого іншого, як тільки сісти йому на хвіст і рухатись разом із цією малою колоною. Він ішов із Інститутської по Банковій. Коли Петро Олексійович поліз на грейдер, щоб угамувати натовп, я як старанний журналіст полізла за ним, сіла під його ногами і простягла мікрофон, аби мати чистий звук. Тому що наш оператор стояв на підвіконні однієї із сусідніх будівель і нікуди рухатись не міг. Але Петро Олексійович на емоційному пориві, певно, вирішив, що йому пропонують мікрофон для виступу. Він вихоплює мікрофон у мене з рук і починає в нього волати та вгамовувати натовп:). Покричавши в мікрофон і зрозумівши, що від цього мало користі, він мені його повернув. Але в нас вийшли такі смішні відео та фото», - пригадує Вікторія Лісецька.

Після цього журналістці вдалося, хоча й не без синців на плечах, вилізти із натовпу. Вона каже, що люди, які оточували бульдозер, із розумінням поставилися до її ситуації, і «чиїсь міцні руки» зняли її з трактора, і вона вибралася звідти. «Я вперше в житті надихалася газом і незрозумілим димом, і вперше в житті перескакувала через паркани, коли ми втікали. Згадала уроки фізкультури... Інші втікачі з розумінням ставилися до того, що я дівчина й журналіст, і усіляко допомагали», - згадує вона.

Того дня в ролі асистента оператора каналу «24» Олександра Шияна виступав новий водій. «Він допоміг йому залізти на підвіконня, й окрім того усіляко підтримував та страхував мого Сашка й оптимістично казав: буде що дітям розказати. Що приємно: у мене була й гарна картинка, й чистий звук», - резюмує Вікторія.

«Втеча від зомбі»

Журналіст 5-го каналу Ксенія Дворнікова, як і її колеги, опинилася в епіцентрі подій 1 грудня коло Адміністрації президента. Те, що відбувалося довкола - шумові гранати, газ, зачистка «Беркуту» - нагадало їй екшн із пригодницьких фільмів.

«Я працювала на Банковій 1 грудня. Ми з оператором пішли висвітлювати ситуацію якраз тоді, як тільки-но з'явився той трактор. Спочатку все було спокійно - звичайна акція протесту. А далі почали летіти фаєри, вогонь, шумові гранати. Усе було, як у кіно: я на це дивилась і не вірила, що все дійсно відбувалося зі мною. Оператор поліз на паркан, щоб була гарна картинка, а я стояла поряд, записувала різні бліци з учасниками акції протесту», - розповідає Ксенія.

У цей день журналістка була без каски й відповідного екіпірування. Учасника акції дали їй та оператору маски, а якийсь чоловік - ганчірку з оцтом, щоб легше було дихати, коли випустили сльозогінний газ. «Виявилося, що в цій ситуації найголовніше - ОБЖ, яке ми в школі погано вчили. Одразу думаєш, як треба діяти з газом», - каже Ксенія.

Ксенія Дворнікова

Спершу журналістка зідзвонювалась із редактором і повідомляла про перебіг подій, та згодом ситуація почала загострюватися.

«Усе це нагадало фільм "Всесвітня війна Z" із Бредом Піттом. Я почала думати про шляхи відступу, куди варто втікати, ховатись, якщо піде "Беркут". Ми обійшли територію. Потім я почула, що "Беркут" таки йде. І далі, як у фільмі про зомбі, треба було втікати, інакше тебе наздоженуть і все. Було саме таке відчуття», - згадує Ксенія передчуття зустрічі із силовиками.

Ксенія тікала з мікрофоном і забігла у прилеглий двір, тоді як оператор 5-го каналу продовжував знімати з паркану й перебував у відносній безпеці. «Ти біжиш, шукаєш повороти, місце, де можна сховатися. Спершу було драйвово, але далі вже було несмішно. Я забігла в під'їзд із якимись людьми і побачила, що весь під'їзд залитий кров'ю, довкола люди з розбитими головами. Ми хотіли чимось допомогти і не знали, як, шукали хустинки тощо. З цього я винесла, що в школі слід вивчати потрібні предмети», - розмірковує журналістка.

Коли Ксенія вийшла з під'їзду, до неї підійшов один із силовиків і замахнувся кийком. «Я його просила: не бийте мене, будь ласка, я журналіст, - згадує журналістка 5-го. - Він уважно подивився на мене, аж тут підбігає інший правоохоронець, який до цього добивав якогось хлопця, і теж замахується на мене палицею. Зненацька невідомий чоловік відштовхнув і затулив мене собою, крикнувши: "Біжи!". І якраз його вдарили. Я ніколи в житті не знала, що так швидко бігаю, а коли добігла до паркану, то ніколи не думала, що так високо стрибаю. Не знаю, звідки взявся той рятівник, навіть не бачила його обличчя. Але ви уявляєте, що таке в наш час потрапити в руки до правоохоронних органів? Сподіваюся, з ним усе добре», - каже журналістка.

Завдяки невідомому рятівнику Ксенії Дворнікової вдалось уникнути ушкоджень, на відміну від інших колег. На думку журналістки, найголовніше на акціях протесту - це зручний одяг і взуття. «Журналісти як зазвичай намагаються виглядати? На підборах із сумочкою. Але на акціях протесту це подібно до смерті. Має бути хороше, тепле взуття, зручне пальто, куртка, шапка, шарф. Не повинно бути ніяких сумок, я завжди ходжу з рюкзаком. У спідниці й на підборах дуже складно працювати. Треба виглядати залежно від того, куди ти йдеш», - радить вона.

Робота під прикриттям

Журналіст партійних газети й інтернет-видання ВО «Свобода» Володимир Тищенко зміг зафіксувати на відео побиття беркутівцями тих мітингувальників, яких було затримано біля Адміністрації президента 1 грудня. Жорстокі кадри облетіли багато каналів, також запис є доказом у суді. А самому журналістові, щоб відзняти і зберегти відео, довелося побувати в ролі спецпризначенця.

Володимир Тищенко

«На все воля Божа, бо іншими словами, я не можу пояснити, як мені вдалося винести це відео. Усе почалося з того, що я прийшов знімати сутички між "Беркутом" і мітингувальниками», - згадує Володимир.

Під час беркутівської зачистки журналіст побачив непритомного юнака, що лежав на землі. У нього на шиї висів фотоапарат. «Раніше він теж щось фільмував, але в нього під ногами вибухнула шумова граната, і він упав як підкошений. Я зрозумів що зараз цього хлопця просто затопчуть, і почав його відтягувати до стіни, де став приводити до тями», - розповідає Володимир Тищенко. Так журналіст із постраждалим опинився «по інший бік барикад» - на стороні, зачищеній «Беркутом» від мітингувальників. Повз них пробігали правоохоронці, журналіст просив їх допомогти пораненому, але охочий донести його до лікарів знайшовся не одразу. Кілька беркутівців, за словами Володимира, відреагували на його прохання нецензурною лексикою. І лише згодом двоє правоохоронців донесли постраждалого до будівлі Адміністрації президента, біля якої стояла швидка. А Володимир Тищенко повернувся до зйомки - цього разу «під прикриттям».

«Я досить часто буваю на подібних заходах і знаю, як діють тихушники (сбушники, які постійно присутні на різних пікетах, усе фільмують і віддають відзняте до суду - так потім активісти отримують строки). Вони завжди непомітні, стоять у капюшонах і знімають на маленькі камери. Я вирішив, що відкрито знімати на ворожій території не варто, і почав фільмувати на телефон. Я поклав його до кишені і знімав звідти. Інший телефон я приклав до вуха й почав голосно розмовляти російською мовою», - розказує Володимир.

За його словами, дії силовиків були жахливими: «На відео я не все міг відзняти, щоб бути непоміченим. Один момент, який не потрапив на відео: на землю поклали одного юнака, нахилились і почали в обличчя прискати газом. Іншого поклали на спину, покопали ногами, обшукали, і далі один міліціонер засунув йому папірець до рота й плюнув в обличчя».

Володимир Тищенко потай знімав хвилин 20-30, а після цього до нього підійшов чоловік у штатському з рацією і попросив назватись. «Я діяв навмання і сказав: "Сергей Николаевич сказал мне здесь стоять". Він у відповідь назвав прізвище, яке я не запам'ятав, і спитав: "Вы в управлении работаете?". Я підтвердив, - пригадує журналіст-свободівець. - Він майже мені повірив, однак усе одно наполягав на тому, щоб я показав посвідчення. Я зрозумів, що якщо він знайде в мене журналістське посвідчення, то відео звідси точно не винесу, тому я почав ритись у сумці. За хвилину хтось його покликав. Він відходить на метрів 10, а я відчуваю, що він стежить за мною. Я спокійно вдягнув сумку, зайшов за автобус і добіг до кордону з "Беркутом". Так мені вдалося винести відео».

Фото - Івана Ковпашка, Facebook, YouTube