Вистава, так і не зустрівшись з пересічним глядачем, увійшла в історію вітчизняного театру. І не тому, що її заборонив режим. „А тому, що український театр такого рівня відвертості в грі та вислові режисера років зі сто не бачив”, – мовила Зіна. І можна їй було пробачити деяке перебільшення – такі-то дівчата емоційні пішли, що з часом аж ніяк не потоваришують. Тепер Марк Нєстантінер живе у Німеччині, а до України приїхав поставити з Віталієм Лінецьким „Записки божевільного”...

ЗУСТРІЧ З РЕЖИСЕРОМ

„Марк у Нелі Корнієнко в кабінеті, телевізор дивиться”, – вивів зі згадок Підалькіну охоронець Театрального центру імені Леся Курбаса. І захихотіла Зіна з радощів нестримних, бо збагнула, що предмет розмови тепер є.

„Я не заваджу?” – тихенько спитала, відкриваючи дверцята кабінету керівника центру. „Ніщо мені не завадить, – мовив суворо Марк. - Нема ніяких думок. Слова є, думок нема”. В телевізорі крутилася безтурботна реклама.

Зіна (сідаючи на стілець і вказуючи на екран): Німецьке телебачення теж низький рівень продукції демонструє?

Марк (пропонуючи чай): Я б не порівнював німецьке та українське телебачення. Я зараз говорю про українське. Мене вражає його заполітизованість. Ще в перший день перебування в Україні я, продивившись новини, збагнув, що люди влади заволоділи засобами масової інформації і у свою сутичку затягують народ. Це призводить до ворожнечі. Я вже не кажу про тотальну дезінформацію...

Зіна (повівши здивованим оком): Невже на усіх каналах?

Марк: Так. Я бачу маніпулювання свідомістю на усіх каналах, бо інформація подається вельми однобоко. Припустимо, зараз говорять про вступ у НАТО, що країни, які вступили в НАТО, здійснили свій демократичний вибір. I таке інше. При цьому не говорять про Швейцарію, Австрію, Швецію, які не є членами НАТО, але теж зробили свій демократичний вибір. Глядачам, як завжди, пропонують меню вщент обмежене. З нього ми й мусимо вибирати – нібито нічого третього не існує. НАТО – агресивний блок. Бомбувало Сербію й знищувало 19 країн три місяці поспіль; 24 години на добу знищували незалежну країну в центрі Європи, яка не хотіла підкоритися вимогам НАТО. Йде дезінформація населення. Безпрецедентна....

Зіна (спостерігаючи, як чорне кошеня стрибнуло на стіл): Ви кажете про блок новин. А як вам інші програми українського телебачення?

Марк: А інших просто немає...

Зіна: А ток-шоу, наприклад...

Марк (знімаючи кошеня зі столу і відправляючи його у коридор): Їм бракує глибинного сенсу. В них немає змісту. Це буцімто світська балаканина. От кажуть про прокляті радянські часи. Дійсно, було недоліків безліч, але я міг по телевізору почути відомого культуролога Лотмана, котрий систематично вів свою програму. Міг зустрітися з Каплєром, котрий вів програму, присвячену кіно, з дивовижними ведучими з „Клубу кіноподорожей”, „У світі тварин”. А скільки було програм, присвячених життю відомих людей! Я досі пам’ятаю програми, які вела Тетяна Костянтинівна Шах-Азізова, присвячені Антону Павловичу Чехову. Тепер усе це зникло. Коли я приїжджаю в незалежну Україну, в мене є пристрасне бажання почути співака Івана Семеновича Козловського, Гмирю, Петрусенка... Чому наші можливості такі обмежені? Чому телебачення мені у цьому відмовляє?..

Зіна: Українському телебаченню і справді бракує каналу „Культура”. А яким він мусить бути у нас?

Марк: На ньому мають показувати геніальні фільми усіх часів і народів. Такий канал дасть можливість працювати й українським акторам, які дублюватимуть ці фільми, - не граючи, а нейтрально промовляючи тексти. Також треба показувати і театри – Стрелера, Брука, Жана Луї-Барро, Мнушкіну... Необхідно задати планку, до якої б прагнули наші театри і глядачі виховували б свій смак. Якщо брати українські театри, мусить бути жорсткий відбір, бо багато хто схоче, щоб його неякісні постановки також транслювалися поруч з Бруком та Стрелером. Через нашу безпринципність на каналі „Культура” може утворитися вінегрет. Мають відбуватися дискусії з всесвітньо відомими філософами, літераторами. На каналі „Культура” мусять бути передачі, присвячені звичаям та побуту різних народів і часів. Адже мало хто знає, як козак точив шаблю, і як боронилися чумаки від турків та татар, коли перевозили сіль. А це цікаво для всіх. Мусить звучати світова опера, класика, фольклор і джаз. Як було б прекрасно, якби наші глядачі познайомились з французьким кінним театром, „Зінгаро”. Якщо такий канал буде, наші діти залучатимуться до найвищих зразків вітчизняної та світової культури. А не тільки з пляшкою пива кричати на Хрещатику „Давай рок!” Якщо те, що робиться на Хрещатику, називається піклуванням про нове покоління, то це ПРОСТО абсурд. Таким чином наше "натівське" майбутнє нічого спільного з залученням до світової культири не має.

Зіна: Президент каже, що він за те, щоб берегти перш за все культурну спадщину.

Марк: Це просто набір слів. Я, наприклад, займався тим, щоб в Києві був Дім Параджанова – людини, яка внесла неоціненний вклад в українську культуру. Нагадав світові в 60-ті роки, що така культура існує. Усі мої дії щодо цього виявилися марними. Якщо влада за збереження української спадщини, то чому ми на телебаченні не бачимо „Землю” Довженка? Я вже вкотре на Заході передивляюсь цей фільм. Чому не побачиш фільми Юрія Іллєнка „Білий птах з чорною ознакою”, Льоні Осики „Камінний хрест”, фільми Івана Миколайчика? Принаймні, для нас це було б нагадуванням про славні часи українського кіно про його можливості. Борис Барнет працював на кіностудії Довженка, а Микита Михалков присвятив один з московських фестивалів творчості Барнета. Але ж він працював у нас! Нам все треба починати спочатку...

Зіна (емоційно): Але Марку, телевізійники кажуть, що вони не можуть ставити щось серйозне, тому що народ прагне розваг.

Марк: Мистецтво належить народові, і народ мусить його зрозуміти. Це не означає, що ми не повинні робити кроків до споживачів мистецтва. Святе місце пустим не буває. Якщо віддати ініціативу, то усе буде заповнюватися третьосортною продукцією, відбуватиметься цілеспрямоване знищення нашого духу... Ми мусимо піклуватися про духовне здоров’я нації. Це і є найголовніша проблема. Мова йде про нове покоління. Заради кого існує країна? Мені б хотілося, щоб не дезорієнтували глядача, не повертали свідомості в той чи інший бік, а займалися будівництвом душі. А тут поки що є лише класовий, партійний орієнтир. І на жаль, орієнтовано усе на експорт, не на внутрішні проблеми. Усе більше й більше ми перетворюємося у країну, що знаходиться на побігеньках у якихось інших країн.

Зіна (смутно): А з чим же ж це пов’язано?

Марк: З відсутністю ідеалів. Ми занадто багато говоримо про духовність і договорилися вже до того, що це слово втратило свій зміст. У нас є дивовижні традиції, які вироблялися століттями. В нас є опора. Великий американський філософ Жорж Сантоян сказав: „Вчитися треба не в живих. Вчитися треба у мертвих. Їх на землі набагато більше”. А ми чомусь берем собі у наставники людей, які самі ще не доторкнулися до культури. Це нагадує картину Брaйгеля, де сліпі ведуть сліпих. Але в нашому випадку сліпих цих ведуть певні сили нашого телебачення, які, на мій погляд, не мають нічого спільного з суттєвими потребами України.

Зіна: А німецьке хіба не заангажоване?

Марк: Щодо стосується зовнішньої політики усі канали єдині, бо зовнішні інтереси Німеччини – незламні. Мілошевича біля шести років тому було заарештовано. Він досі залишається за ґратами незасудженим. Досі не оголошено складу злочину. Я був вражений, коли транслювали цей суд. Повідомляли так: „Завтра ви подивитеся перше відкрите судове засідання над військовим злочинцем Мілошевичем”. Як можна називати кого-небудь злочинцем, якщо засідання ще не відбулося? Трансляцію суду почали о 10 годині ранку. Кожні 20 хвилин я бачив текст, що ми дивимося пряму трансляцію суду над військовим злочинцем Мілошевичем. Коли через годину Мілошевич став щось говорити, диктор заявив, що сербська мова важко перекладається на німецьку, тому немає змоги про усе ретельно повідомити. П’ять із половиною років минуло з того часу, як його викрали, порушуючи усі міжнародні норми, і він знаходиться за ґратами, бо Заходу це вигідно. Вони не можуть допустити того, щоб Європа була негомогенною. Щодо внутрішньої політики, то, звісна річ, є плюралізм думок і суперечки. Великим надбанням Європейського телебачення є канал „АРТ”.

Зіна: А щодо свят - такі свята, як на Хрещатику, - є ж і в Німеччині?

Марк (категорично): Але не щотижня. В Німеччині інша система, і не можна сліпо переймати її досвід. Німці – народ законослухняний і здатний до самоорганізації. У них є досвід управління масами. Вони, з одного боку, вільні, і в той же час - абсолютно керовані.

Зіна: А щодо змін в Україні, яка ваша думка?

Марк: Коли я приїхав минулого року в період помаранчевих подій, то зіткнувся з масовими маніпуляціями людською свідомістю. Люди несли на майдан свої світлі надії, але я розумів, чим це скінчиться. Будь-яка участь у масових демонстраціях завжди викликала у мене відразу. У ХХ столітті вже були подібні прецеденти, наприклад, у 17 році. Невже нашого історичного досвіду нам недостатньо? Коли мені кажуть, що на Майдані була дивовижна атмосфера, то нехай продивляться кадри із хроніки тридцятих років – на щасливі обличчя жінок, що простягали до Гітлера своїх дітей. Інтелігентну людину відрізняє незалежність мислення. Нам практично запропонували двох кандидатів, з яких ми і мали обрати. Невже в Україні не можна знайти достойніших людей? Один пише слово професор з двома „ф”, а другий начебто українською мовою каже - з однієї сторони, з другої сторони, і з третьої. По-перше – з одного боку і з другого. А з третього буває лише в психіатричній лікарні.