Бійтеся натовпу!

Українські журналісти не працюють в умовах війни, не висвітлюють жорстких акцій непокори, але багатьом доводиться працювати під час мітингів, демонстрацій, концертів, футбольних матчів. Як резонно зауважив продюсер TV Reuters в Україні Сергій Каразій, навіть в умовах мирних демонстрацій є ризик конфлікту, який потрібно вчасно передбачити й зафільмувати, тому журналісти мають знати елементарні правила поведінки й роботи в натовпі.

«У будь-якій екстремальній ситуації ви повинні боятися. Страх діє як ліки: в маленьких дозах він лікує, при перевищеній нормі - вбиває», - почав свій виступ на тренінгу командир служби порятунку «Навігатор» Володимир Цвірко.

Володимир Цвірко

Головна рекомендація рятувальника - не потрапляти у велике скупчення людей, навіть якщо для кореспондентів ця думка неприйнятна. На думку пана Цвірка, журналіст під час масових акцій має поводитися як сторонній спостерігач, а не учасник подій.

«Натовп несе в собі руйнівну енергію. В натовпі учасники акцій стають агресивними: окрема людина не бачить, звідки йде небезпека, й не може правильно розрахувати ступінь загрози своєму життю, тому починає діяти, як діє її сусід», - зауважив експерт.

Великою помилкою пан Цвірко назвав запис сюжетів або начитування новин безпосередньо в натовпі, оскільки коментарі журналіста запросто можуть викликати негативну реакцію в учасників акції.

Якщо ж журналіст опинився в натовпі або свідомо планує це зробити, пан Цвірко рекомендує перш за все вивчити «поле бою». Перед початком заходу потрібно вивчити місцевість, знайти шляхи відступу й аварійні виходи, якщо це закрите приміщення. Коли в натовпі виникає загроза життю - потрібно рухатись у напрямку виходу, кидатись у натовп, який також намагається пробратися до виходу. Але при цьому рятувальник радить викинути все з кишень. «Навіть ручка чи копійки можуть поранити вас або людей навколо. Потрібно позбутися техніки: апаратура зазвичай дуже габаритна та важка, її друзки під час вибуху можуть спричинити численні поранення», - пояснив тренер.

Якщо ситуація загострюється, а натовп не рухається, рятувальник радить застрибнути на людей у натовпі й пересуватися до виходу по їхніх головах перекатами чи по-пластунськи. Виконуючи такий маневр, потрібно бути уважним, щоб вас не притиснули до стіни чи металевих ґрат. Більшість загиблих на футбольних матчах страждали в момент притиснення до огорож.

У натовпі на вулиці не потрібно намагатися рухатись назустріч йому, - «це все одно що дивитись у дуло зарядженого танку», - порівняв пан Цвірко. За його словами, переміщення в гущі людей має нагадувати рух шашок на гральній дошці. Також експерт не радить ані дивитися комусь в очі, ані опускати їх, натомість потрібно дивитися розсіяним погляд вниз обличчя. Журналістам також не варто стояти поряд із працівниками міліції, оскільки при великому скупченні людей правоохоронці завжди потрапляють під гарячу руку, наприклад їх можуть почати закидати камінням.

«Потрібно заховати аудіо- та відеоапаратуру й не намагатися знімати в натовпі, це викличе тільки додаткову агресію. Також краще зняти яскраві елементи одягу, в іншому випадку яскраві фарби накличуть біду або у вигляді кулака, або кулі снайпера», - додав рятувальник.

Володимир Цвірко також наголосив, що головне в натовпі - не нахилятися й будь-якою ціною намагатися встояти на ногах. «Якщо ви впали в натовпі - шанси на збереження здоров'я та життя практично нульові», - підкреслив експерт.

Робота в полі

Основний лікнеп щодо правил поводження журналіста в гарячих точках провів продюсер TV Reuters в Україні Сергій Каразій. Перш за все він наголосив на тому, що людям із проблемами зі здоров'ям та з недостатнім досвідом не варто братися за таку роботу.

Підготовку до репортажу з масових заходів пан Каразій радить почати з обмірковування можливих небезпек, які можуть мати місце під час події. «В демократичних країнах, таких як країни ЄС, наприклад, максимум, що з вами може трапитися - ви отримаєте кийком по спині. Якщо ж ви будете працювати в Єгипті чи Пакистані, то там акції закінчуються здебільшого розстрілами демонстрантів. Дуже добре треба уявляти, що на вас чекає», - пояснив експерт.

Обов'язковим кроком до роботи в іншій країні, на думку пана Каразія, є перегляд актуальних новини про події з цього місця. Важливо звернути увагу, як виглядають демонстранти, поліція, що вони кидають, чим захищаються, чим стріляють, які спецзасоби використовують. Безпосередньо перед подією варто піти на місце, де відбуватиметься акція чи мітинг. На місці потрібно прорахувати шляхи відступу, запам'ятати основні будівлі, знаки, які зможуть стати вказівниками в темряві чи під час газової атаки.

Перед виходом на подію пан Каразій радить журналістам усвідомити, який матеріал вони мають підготувати: текст, фото, відео. Продюсер TV Reuters переконаний, що пишучому кореспонденту не варто залізати всередину якоїсь бійки, а краще зробити кілька дзвінків і домовитися про інтерв'ю з лідерами груп протестантів, тим більше що в деяких випадках такі інтерв'ю можна провести телефоном.

Під час роботи на масових акціях потрібно правильно дібрати одяг. На таких заходах варто забути про підбори, босоніжки з відкритими пальцями, речі з синтетичних матеріалів. «Дуже часто все закінчується "коктейлями Молотова", а синтетичний одяг дуже легко спалахує», - коментує пан Каразій. Одяг повинен бути легким, зручним, із натуральної тканини. Про всяк випадок потрібно мати з собою дощовик. У рюкзаку також мають бути вода та щось із їжі. Якщо відомо, що поліція може використовувати сльозогінний газ, обов'язково потрібно йти на такий захід із протигазом, чи респіратором, чи спеціальними окулярами.

Щодо техніки, то пан Каразій не радить нести з собою «повний набір»: камеру, штатив, кабелі. Брати потрібно стільки речей, щоб можна було вільно рухатись і за потреби тікати. Не зайвим буде також скласти умовний список техніки за цінністю, на випадок того, що, втікаючи, потрібно буде викидати щось.

«Перше, що я викину - штатив. Друге, що я викину - рюкзак із батареями, третє - камеру. Перед тим, звичайно ж, вийму з неї картку пам'яті. Я у своєму житті втратив декілька камер і не вважаю це проблемою. Порівняно з вашим життям камера - це ніщо», - сказав відеорепортер.

Сергій Каразій також зазначив, що в екстремальних умовах краще працювати в парі: напарник зможе за необхідності прикрити й попередити про небезпеку. Якщо такої можливості немає, то потрібно старатися триматися колег з інших ЗМІ.

«На масових акціях ви навряд чи отримаєте якийсь суперексклюзив, який вартий того, щоб ви ризикували своїм життям. Коли ж ви тримаєтесь інших журналістів - це безпечніше. Поліція зазвичай швидко вираховує, де знаходиться преса, якщо вони захочуть зачистити - вони зачистять, якщо ж ні - вони перестають реагувати на журналістів. Якщо ж правоохоронці бачать одну людину, а тим більше з маленькою камерою, вони вас можуть прийняти за демонстранта і ви можете постраждати», - додав пан Каразій.

Продовжуючи тему виступу Сергія Каразія, фотокореспондент Associated Press в Україні Єфрем Лукацький вирішив наголосити на тому, що найважливіше при роботі в конфліктних ситуаціях - перша фраза, якою журналіст починає розмову чи то із солдатами, чи з місцевими жителями, чи з бойовиками.

«Якщо ви в Осетії скаже: "Здравствуйте", то вас приймуть за журналіста ОРТ, який постійно говорив неправду про війну. Осетинці бачили по телевізору, що російське телебачення відверто говорило, що війни немає. Зрозуміло, що осетинці ненавиділи цих журналістів, тому, вітаючись російською, ви могли стати жертвою», - пояснив фотожурналіст.

На думку пана Лукацького, універсальною першою фразою буде англійське «Press».

Важливість звертання журналіста підтвердив і фотограф European Press-Photo Agency (Грузія) Зураб Курцикідзе, який нагадав учасникам тренінгу, як у 2008 році у Південній Осетії було вбито двох журналістів, які привіталися з осетинськими бойовиками грузинською мовою.

Також перед присутніми виступив інструктор із техніки безпеки Centurion Джим Джайлс, він презентував українцям начальний курс із роботи в екстремальних умовах, який можна пройти в компанії Centurion.

Міжнародний поліцейський досвід

Міжнародний експерт із понад 30-річним досвідом роботи з пресою в британських правоохоронних органах Девід Вослі у своєму виступі торкнувся теми взаємодії представників ЗМІ з правоохоронцями в умовах надзвичайних ситуацій.

Пан Вослі наголосив, що в правоохоронних органів, рятувальників в умовах надзвичайних ситуацій повинен бути розроблений план дій, якого чітко повинні дотримуватися як працівники ЗМІ, так і поліція. У Великій Британії, за словами експерта, на розробку головних принципів такого плану пішло багато років.

«Ми регулярно розповідаємо поліцейським, як поводитися з представниками ЗМІ, особливу увагу приділяємо роботі з новачками, які не завжди з першого разу розуміють, що перешкоджати журналістам у їхній діяльності не варто. Стараємося перед мітингами, демонстраціями проводити збори, на яких нагадуємо поліцейським їхні права та обов'язки, тоді ж ми й нагадуємо, як поводитися з журналістами», - розповів пан Вослі.

Девід Вослі також сказав, що журналісти своєю роботою допомагають контролювати якість роботи поліцейських.

«Застосування сили - це останній крок, на який має йти поліцейський. Наші правоохоронці не мають права бити протестувальників, застосовувати насилля. Ми рекомендуємо спілкуватися, давати поради, пояснювати натовпу, чому ми (поліція) змушені діяти так чи інакше. Проконтролювати, як поліцейські виконують це, нам допомагають журналісти своїми фотоапаратами та камерами. Кожен рядовий розуміє, що якщо він когось ударить - це потрапить в об'єктив журналіста, таке фото може стати доказом у суді, рішенням якого його можуть звільнити з поліції», - розповів міжнародний експерт.

Пан Вослі також пояснив, що в розслідуванні справ допомагає нова форма поліції, за новим зразком якої в кожного поліцейського на шоломі нанесено службовий номер. Цей номер легко ідентифікувати по фотографіях та відео, тому й поліцейського, який порушив правила, знайти легко. Експерт також розповів, що такі номери на шоломах набагато зручніші за номери на сорочках чи інших елементах одягу, адже їх важко приховати.

Ідея доукомплектування форми правоохоронців великим службовим номером на шоломі дуже сподобалася Сергію Каразію. «Звісно, якщо в міліціонера на касці буде номер, який добре видно, і його буде легко знайти після конфлікту, він багато разів подумає перед тим, як розвивати конфлікт із журналістом», - вважає пан Каразій.

На думку пана Вослі, співпрацювати зі ЗМІ буде набагато простіше, якщо в місцях, де трапляються надзвичайні ситуації, відразу виділити для медійників місце для зйомок та організувати брифінги з компетентними експертами, рятувальниками.

Сергій Каразій (ліворуч) і гендиректор «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко (у центрі)

Вічні журналістські питання

Лекція про безпеку журналістів продовжилася панельною дискусією, яку модерував Андрій Куликов, експерт із засобів масової інформації, журналіст, ведучий програми «Свобода слова» та лідер «Громадського радіо». Під час дискусії українських журналістів найбільше цікавило, якими морально-етичними принципами має володіти журналіст при роботі в екстремальних ситуаціях: чи має він допомагати потерпілим, чи має повністю довіряти правоохоронцям, чи обов'язково повинен носити жилет із написом «Press».

- Чи допомагати потерпілим під час виконання професійних обов'язків?

Зураб Курцикідзе: Потрібно виходити з того, наскільки кваліфіковану допомогу ви можете надати. Я особисто не володію навичками надання медичної допомоги після бомбардування, тому не знаю, як можу допомогти постраждалим.

Єфрем Лукацький: Для відповіді на це запитання мені варто розповісти історію, яка вплинула на мій вибір. Під час війни в Грозному я працював із групою журналістів з інших країн. У нашій групі були зіркові фотожурналісти: пулітцерівські лауреати, переможці інших премій. Ми були за якоюсь стіною, бо снайпер стріляв уздовж вулиці. Місцева жителька в цей час вийшла з відром по воду. Снайпер вистрілив у цю жінку - вона впала, відро відкотилося. Перше, що зробили зіркові журналісти - кинули свої відеокамери й побігли до цієї жінки, щоб відтягнути її в безпечне місце. Вони її несли, а в цей час один із їхніх колег фотографував це все. Потім цей фотограф надіслав зроблені фотографії у свою редакцію, пізніше йому зателефонував віце-президент компанії і засудив журналіста за те, що він фотографував, а не допомагав. Зроблену світлину відмовилися публікували.

Єфрем Лукацький

Сергій Каразій: Дуже багато залежить від ситуації. Якщо ти не володієш навичками надання медичної допомоги - тобі реально легше, бо заспокоюєш себе, що навряд чи надаси кваліфіковану допомогу. І як би це не звучало банально, але робота журналіста полягає у фіксуванні цих подій. Передати кадри, повідомити про те, що відбувається - справді дуже важливо. В Сараєво, наприклад, була ситуація, коли оператор знімав, як журналісти надають потерпілим допомогу - це був ідеальний варіант: були й кадри, була й допомога. Якщо крім журналістів є рятувальники, медики, то я не візьмуся за надання допомоги: я можу заважати фахівцям. Але якщо ситуація буде «або - або», то я рятуватиму людину. Правда, я спробую поставити камеру на загальний план і почати зйомку.

- Чи варто довіряти правоохоронцям?

Сергій Каразій: Зі свого досвіду скажу, що я ніколи не буду повністю довіряти правоохоронцям. Так я вирішив після свого завдання в Белграді. Там протистояння між поліцією й демонстрантами тривало днями. Ми з поліцією обмінювалися цигарками, розказували анекдоти, подружилися добре. Як тільки правоохоронці отримали по рації наказ розганяти натовп - сусід того, з ким я курив і розказував анекдоти, дістав дубинку й розбив мені лампу на камері. Із цього випадку я зробив висновок, що журналісти й правоохоронці не будуть довіряти один одному, бо робота в нас різна. Але попри це ми можемо будувати наші відносини цивілізовано.

Єфрем Лукацький: Головне - це психологія. Коли я бачу, що в Грузії, Україні на мене біжить силовик із дубинкою, то я не думаю, якою мовою йому сказати «Добрий день», я відразу говорю англійською: «Press», після чого він може мене делікатно штовхнути і сказати «Go!». А так - скрізь є покидьки: серед правоохоронців, журналістів, лікарів. Таке вже суспільство, не можна якійсь групі повністю довіряти.

Джим Джайлс: Тут ідеться про природну довіру. І вона не виникає через навчання та тренінги, такими засобами можна лише налагодити нормальні відносини між журналістами та правоохоронцями. Також не потрібно забувати про людський фактор: є хороші полісмени, а є й погані, так само є хороші журналісти, а є й погані. Потрібно навчитися працювати в таких умовах.

Зураб Курцикідзе: Якоюсь мірою я довіряю поліції, в основному все будується на взаєминах між людьми. Сьогодні правоохоронці вчинили погано, завтра, може, буде краще.

Сергій Каразій і Зураб Курцикідзе

- Чи потрібно журналістам під час роботи на масових акціях носити спеціальні жилети?

Сергій Каразій: Жилети - це нісенітниця. Є багато варіантів використання цих жилетів не за призначенням, наприклад, їх можуть використати у провокаціях, також можлива і сегрегація: тим жилет дали, а іншим - не дали. Саме тому жилети не працюватимуть. Працюватимуть тренінги для міліції, системна робота з правоохоронцями.

Зураб Курцикідзе: Правду кажучи, мені не доводилося носити жилет. Відеокамера достатньо серйозно заявляє публіці, що я журналіст, тому жилет - це зайве.

Джим Джайлс: Журналіст має право одягати таке маркування, але також він може й відмовитися від нього. Я не думаю, що це має ставати темою для широких дискусій.

Єфрем Лукацький: Хороший журналіст повинен бути як вампір: не кидати тінь і не відображатись у дзеркалах. Це я до того, що журналіст у жилеті не має ставати центром новини. Коли журналісти потрапляють у новини - мене це дуже дратує, бо ми маємо робити новини, а не ставати ними.

Фото, відео - Facebook «Відкритої розмови» та elshaab.org