Цілодобовість більшості процесів швидко набридає. На щастя, це не стосується  поезії.  Ще краще, якщо поезія лунає українською мовою.

Коротко і майже без модного нині сексуального підтексту: «Цілодобово!» – збірка віршів,яку презентувало у кав’ярні Бабуїн видавництво «Факт» у компанії трьох молодих поетів: Олега Коцарева, Павла Коробчука та Богдана-Олега Горобчука (абревітура імені останнього вражає своєю непретензійністю).

- Яка головна  ідея збірки?

Олег Коцарев: «Один із головних лейтмотивів цієї збірки – це кохання. Ми звикли, що про кохання зазвичай пишуть слиняві одноманітні вірші. Наша збірка показує, що про кохання можна писати дуже по-різному. Це занурення в сучасне життя, коли люди пишуть про сучасне місто, про щось таке. Вони зазвичай ніби бояться цього міста, такий розламаний світ. А ми показуємо,що навіть у цьому пострадянському жахливому світі можна якось насолоджуватися. Поезія – це до певної міри такі кольорові окуляри виробництва певного автора. І ми пропонуємо ці окуляри, щоб подивитися на наш світ, щоб зрозуміти, що він такий  поганий».

Олег Коцарев

- Як виникла ідея зібрати саме вас трьох?

Богдан-Олег Горобчук: «Це була моя ініціатива. Мені здається, що ми знаходимося в одному дискурсі саме молодої поезії. Це поезія любові і нових вражень. Вона,на мою думку значно відрізняється від того, що було до нас. По великому рахунку, це повернення до щирості, не  до конструювання текстів, а до висловлювання нас самих».

Богдан-Олег Горобчук

Вони виходять на сцену, лягають та одночасно починають читати вірші. Все це підкріплюється музичним акомпонементом та демонстрацією фільму Дзиґи Вертова  1929 року. Невідомо,чи образився б сам автор на те, що його фільм зробили звичайнісіньким фоном, але публіці мистецьке різноманіття на сцені сподобалось.

Далі хлопці по черзі зачитують свої вірші.

Найстаршому з них всього 26, наймолодшому -  20. Вони люблять гратися  і  навпомацки визначати дорогу. Тому,  переплітаючи кохання з ерекцією, а поїзди з патріотизмом, ці молодики досить влучно цілять у рефлексійні потреби свого читача.

Павло Коробчук

Однак вони не змушують публіку перетворюватися у суцільний слух, аби не пропустити жодного в мистецьких муках створеного слова. Поки читає один, двоє інших по-студентськи майстерно влаштовують шоу: перевдягаються у жіночі  халати, чистять зуби, поїдають бутерброди з ковбасою та саджають сакуру. Все це справді смішно, без зайвих псевдоакторських закидів.

Не обійшлося й без еротичного перфоменсу. Це вже наче вимоги часу. Поети витягли на сцену дівчину, роздягнули її  до стану «топлес» і вчинили гастрономічний боді-арт.

Літературно налаштованих гостей прийшло чимало, серед них і відомі постаті.

Світлана Поваляєва, письменниця: «В мене таке враження, що я в хорошому сенсі потрапила в 60-ті. Це був хепенінг на рівні революції квітів, він рвав своєю енергетикою, попри технічні недоліки і так далі. Але енергетика така... come on baby, let my fire! Це прекрасно, мені, як людині, яка космічно пам’ятає 60-ті, було дуже приємно. Саме тому я сюди і прийшла».

Світлана Поваляєва

Дмитро Лазуткін, поет, журналіст: «Я думаю, що збірка доволі потужна. Принаймні,  вона рівна, тобто автори приблизно співпадають за органікою. По-друге, ясна річ, коли багато людей і коли роздягають дівчат на сцені, це відволікає трохи від текстів як таких. Це не є добре не є погано, це те, на що ведуться люди».

Олександр Кабанов, поет, головний редактор журналу «ШО» :  «Ребята – хорошие поэты, но сама манера подачи меня не вдохновила. Были лишними и не дополняли их поэзию эти переодевания. То есть музыка и действие не дополняли сам текст. В данной ситуации мне было бы интереснее просто их послушать вне всего происходящего, тогда бы текст на фоне тишины выглядел бы  интереснее, вдумчивее. Ребята пытались повторить клубный формат. В начале 90-х годов тоже надо было раздеть девушку или юношу, что-то сделать руками, забить гвоздь в спину, как в «Городке». Мне кажется, что это было не по делу, или же надо было подавать в ином музыкальном контексте. А так тексты замыливались , выглядели не столь сильно, как они выглядят в книжке, когда ее просто читаешь. Но очень важен факт, что книжка есть, она состоялась. Вдумчивый читатель ее приобретет, почитает и там, в тишине, сравнит, что было не сцене и что есть в книжке!».  

Напевно, їхні вірші поза межами видовища сприматимуться інакше. Кимось - глибше, кимось навпаки. Однак, без сумніву, це жваво та іронічно, тому.. why not?

Фото - Сергій Бечко