17 вересня в Україні стартував спільний проект МВС та Координатора проектів ОБСЄ в Україні «Подальше сприяння вдосконаленню практики взаємодії між правоохоронними органами та працівниками ЗМІ», мета якого - навчити українські правоохоронні органи співпрацювати з журналістами. В кожному регіоні слухачами курсів про взаємодію зі ЗМІ стануть керівні органи міліції: від начальників райвідділів до керівників слідчих управлінь.

Півроку українська міліція вчитиметься співпрацювати зі ЗМІ: відповідати на інформаційні запити, моніторити новини та організовувати роботу журналістів у місцях стихійного лиха й масових акцій.

Прочитати українським міліціонерам вступні лекції організатори запросили міжнародних експертів Мікаеля Фрайєнштайна з Німеччини та Девіда Вослі з Великої Британії. Обидва лектори мають багаторічний досвід роботи у правоохоронних органах на посадах, які передбачають співпрацю зі ЗМІ. Слухачами вступного заняття стали керівники регіональних слідчих управлінь.

«Детектор медіа» також відвідала «урок порозуміння» та записала головні поради фахівців.

Імідж правоохоронців понад усе

Більшість громадян отримають інформацію про міліцію та її підрозділи не з власного досвіду, досвіду близьких, а з преси, телебачення. Через гонитву журналістів за скандалами й трагедіями більшість міліцейських новин в інформаційному просторі стосуються зловживань у правоохоронних органах, корупції, недбалості, помилок керівництва і т. д. Як наслідок довіра до міліції падає.

Нормальна комунікація зі ЗМІ покликана подолати явну чи приховану ворожість між журналістами й міліціонерами. Налагодити діалог корисно обом сторонам: журналісти вчасно отримуватимуть необхідну інформацію, а міліціонери зможуть показати, що заслуговують на довіру громадян.

«Можна сказати, завдяки комунікації з громадянами через ЗМІ ми почали перемагати злочинність. Коли в середині 90-х років ми в Німеччині почали ставати відкритішими й повідомляти про свою роботу, рівень правопорушень знизився. Наші битви тепер перейшли з вулиць у газети», - прокоментував пан Фрайєнштайн.

Експерти виділили дві основні стратегії спілкування між правоохоронними органами та журналістами: реагування та проактивність. Стратегія реагування передбачає відповіді на інформаційні запит та спростування недостовірної інформації, яка з'явилась у ЗМІ. Відповідно до проективної моделі, прес-секретарі мають активно повідомляти журналістам про успіхи міліції, їхні героїчні вчинки та успішні операції. В ідеалі комунікація із ЗМІ повинна буди проактивною.

Щоби перейти від стратегії реагування до проактивної, потрібно, перш за все, переконати керівництво підрозділу чи навіть найвищі органи, що цей перехід необхідний і зможе покращити імідж міліції. Як розповів Деві Вослі, коли в нього та його колег з'явилась ідея та бажання перейти на проактивну стратегію, керівництво лише виділило робочій групі приміщення, в якому зацікавлені розробляли план оновленої роботи прес-служби. Новий план керівництву сподобався, і його затвердили. На цьому прикладі лектор із Великої Британії показав, що ініціатива такого переходу має йти знизу, а ініціатори змін повинні брати на себе відповідальність за подальше впровадження змін.

Wish-list міліціонера-комунікатора

Щоби краще спілкуватися з громадськістю й журналістами, одного офіційного сайту міліціонерам замало. Так само замало просто виділити людину, яка відповідатиме за зв'язки з громадськістю та ЗМІ. Для повноцінної роботи таких підрозділів в ідеалі потрібно обладнати кабінети міліціонерів-комунікаторів необхідною фото- й відеотехнікою, мати приміщення для проведення можливих прес-конференцій, брифінгів та навчити персонал редагувати фото, аудіо, відео, користуватися соціальними мережами.

Міжнародні експерти додали, що швидкість надходження повідомлень від правоохоронних органів має конкурувати зі швидкістю поширення інформації в соціальних мережах. Адже де б не відбувалися події, в них зажди будуть очевидці, які поширюватимуть інформацію через свої профілі в мережі.

«Зменшити інформаційну хвилю можна лише будучи попереду її. Що більше інформації надходитиме від вас, то меншою буде хвиля з боку журналістів та інтернет-користувачів», - наголосив пан Фрайєнштайн.

Також експерти радять міліціонерам товаришувати з журналістами, зустрічатися в позаробочий час, ходити на каву, спілкуватися на теми, які не стосуються роботи. На думку лекторів, неформальне спілкування має підтвердити на практиці, що й міліціонери, й журналісти - звичайні люди, які мають виконувати свою роботу.

Ієрархічна комунікація. Стороннім вхід заборонено

Щоб налагодити комунікацію зі ЗМІ, слід спочатку налагодити обмін інформацією у структурі правоохоронних органів. Для своєчасної відповіді на запит журналіста, спростування недостовірної інформації, яка вже з'явилася в інформаційному просторі, прес-секретарі повинні вміти швидко знайти необхідні дані в якомусь із відомств чи підрозділів. Неможливо надсилати запити про події в якомусь маленькому населеному пункті до міністра, адже в нього може не бути цієї інформації. Логічно, що міліціонери на місцях отримують багато запитань від преси, але через субординацію або бояться відповідати самостійно, або не вміють цього робити. Кадри на всіх рівнях ієрархічної структури мають бути навчені надавати інформацію відповідно до цілей Міністерства. В нормальних відносинах зі ЗМІ неможливо повідомляти й коментувати все лише згори, попередньо затвердивши кожне слово.

«Інформація у випадках комунікації зі ЗМІ нагадує не потік води, який ллється згори вниз, але воду, яка в будь-який момент може просочитись з якоїсь шпаринки», - зауважив Мікаель Фрайєнштайн.

Девід Вослі наголосив на тому, що правоохоронним органам також важливо не приховувати дозволеної інформації, адже це може породити підозри та, відповідно, ще більше втручання в процес розслідування. «Правильна комунікація, своєчасне повідомлення про хід розслідування позбавляє правоохоронні органи багатьох проблем, натомість замкненість і відмова в комунікації ці проблеми породжують», - пояснив пан Вослі.

Девід Вослі, начальник управління зв'язків з громадськістю МВС Сергій Бурлаков і начальник Головного слідчого управління МВС Микола Чинчин

Одностайними експерти були й у думці, що службовцям на всіх рівнях ієрархічної структури правоохоронних органів важливо донести інформацію, що журналісти не вороги. Саме ворожість до медійників породжує проблеми в комунікації правоохоронців та журналістів.

Мікаель Фрайєнштайн розповів: коли в Німеччині вирішили налагоджувати комунікацією між поліцією та ЗМІ, спочатку на посади зв'язківців із пресою запросили журналістів. Але такий експеримент не був вдалим, бо журналісти не завжди розумілися на тонкощах роботи слідчих і підходили до справи виключно з метою надати громадськості якнайбільше інформації. Пізніше журналістські кадри в поліції було замінено офіцерами, які займались оперативно-розшуковою роботою. Такі працівники краще розуміли, до кого звертатися по інформацією, яку саме інформацію можна надавати для оприлюднення, а яку -  ні.

Міліціонер журналісту друг, порадник і захисник

Правоохоронні органи, так само як і журналісти, повинні зрозуміти: кожен має добре виконувати свою роботу. Для плідної співпраці слід поважати взаємні потреби: журналістів - в інформації, а міліції  - у збереженні таємниці слідства.

Експерти переконані, що контролювати пресу можна лише давши їй те, чого вона хоче. Саме тому у Великій Британії та Німеччині міліціонери не тільки не заважають журналістам, а й намагаються допомагати їм працювати в екстремальних умовах. Так, у Великій Британії поліція облаштовує для журналістів прес-центри в місцях, де трапилися великі природні чи техногенні катастрофи. У таких прес-центрах медійникам створюють умови для роботи: забезпечують електроенергією, інтернетом, гарячими напоями, туалетами. Крім того в таких прес-центрах правоохоронні органи регулярно влаштовують брифінги й постійно звітують про виконання рятувальних робіт.

Мікаель Фрайєнштайн розповів, що в Німеччині поліція також має звичку піклуватися про медійників. «У листопаді 2011 року в місті Крефельді під час розвантаження голландського танкеру Stolt Rotterdam, який транспортував 1800 тонн азотної кислоти, відбулася пожежа й судно почало тонути. Виникла величезна загроза, що весь азот витече в Рейн. На місце пригоди відразу прибули журналісти, почали знімати, ходити, куди їм захочеться. Тоді нам довелося буквально виловлювати їх із території поблизу цього судна й роздавати захисні костюми, які могли їм знадобитись у разі витоку азоту. Також ми виділили їм місце, з якого вони можуть знімати й вести свої репортажі безпечно для свого життя», -  навів приклад пан Фрайєнштайн.

Мікаель Фрайєнштайн навчає українських міліціонерів

Фотографування та відеозйомку з місця пригоди, наприклад після ДТП, європейські полісмени вважають недоцільними та некомфортними як для жертв, так і для своїх колег, які прибули для з'ясування причин аварії. Та попри це вони не заважають журналістам виконувати свої професійні обов'язки. Дозволяючи таке, полісмени довіряють професійній компетентності медійників. Журналісти можуть публікувати зроблені фотографії, але, відповідно до законодавства, обличчя на цих знімках має бути приховано. Також знімки жертв із місця аварій проходять самоцензуру етичними та моральними нормами журналіста, шановані видання не публікуватимуть понівечені тіла та інші жахіття.

Практичний бік медалі

Хороші зв'язки зі ЗМІ можуть не тільки покращити імідж правоохоронних органів та підвищити довіру до них, а й часом запобігти масовій паніці та заворушенням.

На підтвердження цієї тези пан Фрайєнштайн розповів історію, яка трапилася 1997 року в місті Крефельді й мало не спричинилася до загострення міжнаціональної ворожнечі через звинувачення німців у нападах на турків. Історія почалася з того, що невідомий кинув запальну суміш у квартиру турків, підпаливши приміщення. Під час пожежі загинуло троє людей: матір і двоє дітей. Тема національної ворожнечі була дуже гарячою для ЗМІ, напрошувалися публікації про неонацизм, ненависть до меншин, які проживають у Німеччині. Поліція Крефельда попросила пресу не робити поспішних висновків про зловмисника до завершення розслідування. Німецькі журналісти дослухалися й не робили таких висновків, тоді як у турецьких ЗМІ почали виходити статті із заголовками «Вони спалили ще одну сім'ю», «Чергове звірство в Німеччині», натякаючи, що пожежа у Крефельді є актом ненависті німців до турків. Справа про цей підпал набула такого розголосу, що за її розслідуванням почав стежити прем'єр-міністр та міністр внутрішніх справ Туреччини. Ба більше, у Крефельд почали з'їжджатися турки, тисячний натовп вимагав припинити знущання й покарати винних. Ситуація ризикувала перерости в бунт. На розслідування злочину пішло чотири дні. Виявилося, що підпалив квартиру батько цієї родини, також турок. Слідчі знайшли відео, де за кілька годин до підпалу чоловік купував займисті матеріали на заправці неподалік від своєї квартири.

Ситуація у Крефельді доводить: жагу журналістів до сенсації можна приборкати завдяки налагодженій комунікації; варто застерігати журналістів від передчасних висновків про винуватців злочину. Водночас цей же приклад показав, які протести могли охопити місто, якби німецькі медіа почали озвучувати підозри на адресу німецьких неонацистів.

Утім, журналісти часом можуть допомагати в розслідуванні, зауважив Мікаель Фрайєнштайн. Інколи журналісти володіють інформацією, яка допомагає слідчим у розслідуванні, а через широкий розголос про якусь справу правоохоронні органи можуть отримати допомогу від очевидців, знайомих потерпілих, підозрюваних, які дізналися про ситуацію зі ЗМІ. Загалом, зазначили експерти, спілкування офрекордз вигідне обом сторонам.

Попри налагодження хороших стосунків зі ЗМІ правоохоронні органи залишаються правоохоронними органами, а журналісти - журналістами. Не все можна оприлюнювати, але відмовляти ЗМІ можна лише аргументовано, не прикриваючись популярним «без коментарів». У жодному випадку не можна надавати ЗМІ неправдиву інформацію - це може стати темою наступного журналістського розслідування про недобросовісність міліції, резюмували експерти.

Фото - "Інфодопомога", прес-служби МВС, слайди - з презентацій тренерів