На інтерв’ю, заплановане в рамках дослідження Медіа-профспілки щодо взаємовідносин влади з журналістами та доступу до інформації, начальник Центру зв’язків із громадкістю ГУ МВС міста Києва Володимир Поліщук погодився відразу після першої телефонної розмови. Давши номер свого мобільного телефону, він запропонував наступного ж ранку прийти на Володимирську, 15 (де, власне, і знаходиться відомство). Але потрапити до кабінету керівника міліцейської прес-служби не вдалось. «Я на переході біля Михайлівської площі, записую стенд-ап, – енергійно привітав мене пан Володимир. – Підходьте туди, там і поспілкуємося!». Зайве й казати, що під час інтерв’ю він продовжував давати вказівки оператору щодо потрібних кадрів та майже через кожних 5 хвилин по телефону відповідав на запитання журналістів. Це була зйомка власної телепрограми – одного з проектів столичної міліції.

- Пане Володимире, розкажіть, що це за проекти та хто їх фінансує?

- Це щотижнева телепрограма на 5 каналі «Територія закону» хронометражем 20 хвилин, де в кількох рубриках ми розповідаємо про криміногенну ситуацію та резонансні злочини. Щоби не створювати в цій програмі суто негативного фону, ми обов’язково показуємо профілактику, як не стати жертвою злочинців, а закінчуємо «добрим» сюжетом – про цікавий підрозділ міліції (наприклад, кінну, вело- чи водну міліцію) або про людей, які, маючи погони міліціонерів, відрізняються чимось особливим. Цей проект стартував у січні минулого року, але вже встиг вибороти найпрестижнішу нагороду в галузі теле- та кінопродукції на правоохоронну тематику – Гран-прі Міжнародного фестивалю «Золотий Георгій», який проводився із 7 по 9 грудня минулого року в київському Будинку кіно У цьому телефорумі брали участь телепрограми з Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану та України. Крім того, з червня почали виходити програми «Володимирська, 15» на Київській державній регіональній телерадіокомпанії і «Кримінальні новини» на ТВ-1 (колишня «Заграва»). Також у нас є щоденні програми на «Дорослому радіо» та радіо «Київ». Існує й відомчий веб-сайт «Кримінальні хроніки Києва», створений за підтримки приватної компанії. І це ще не все. Є плани, які ми наступного року будемо реалізовувати. Це нові медіа-проекти.

- Яким чином будуються відносини з приватними медіа, де з’являються проекти вашого виробництва?

- Ми співпрацюємо на договірних умовах. Тобто, ми не платимо їм гроші за розміщення власних телепроектів. І так само вони не платять нам за отриманий продукт.

- На яких умовах ви співпрацюєте з комунальними та державними засобами масової інформації?

- Оскільки моїм безпосереднім керівником є начальник київської міліції, я користуюся у роботі переважно внутрішніми наказами. Звичайно, беруться до уваги постанови Київської міської державної адміністрації. Зокрема, прес-служба КМДА завжди отримує від нас копії негативних матеріалів на тематику «безпека киян» та відповідей на запити ЗМІ. Але жодних директив вони нам не дають і давати не можуть. Наша співпраця виражається в обміні інформацією та розміщенні своїх сюжетів на КДРТРК, ТРК «Київ» і радіо «Голос Києва». Але в обов’язках ЦГЗ є не лише підготовка власних проектів, а й сприяння всім засобам масової інформації – як комунальним, так і комерційним - у підготовці матеріалів.

- Як саме ви сприяєте роботі журналістів?

- Ми просто сильно не формалізуємо свою роботу. Про це можете спитати в самих журналістів. Кожного дня ми отримуємо звернення від різних ЗМІ у вигляді письмових запитів, факсів та електронних листів. Якщо журналіст цікавиться ходом розслідування кримінальної справи або статистичними даними, то запит кладеться на стіл начальника столичної міліції, і він резолюцією відписує його на того співробітника, в чиїй компетенції те чи інше питання. Якщо якісь питання можна вирішити в телефонному режимі, ми не створюємо формальності, не вимагаємо, щоб вони готували листи та підписували їх у редакторів видань.

- Звідки журналісти дізнаються про події та заходи київської міліції, як ви їх зазвичай запрошуєте?

- Запрошення для журналістів ми розміщуємо на своєму сайті, а також у телефонному режимі повідомляємо їм про прес-конференцію або брифінг. Іноді ініціаторами заходів стають самі журналісти, коли їх цікавлять якісь резонансні справи. Так було, наприклад, під час затримання авторитетів в Америці, коли київська міліція разом з американською поліцією проводила спільну працю по затриманню колишніх мешканців Радянського Союзу, котрі займалися там протиправною діяльністю. Звичайно, журналісти отримують прес-релізи і, при необхідності, відеоряд, який під час прес-конференції демонструється на плазмі або на екрані телевізора. Тому вони мають можливість, повертаючись до телекомпаній, одразу готувати матеріал. Також ми організовуємо для журналістів виїзні рейди, щоб вони могли разом із нарядами міліції побачити, як знаходять бомжуючих неповнолітніх дітей у підвалах, притонах, будинках розпусти, як торгують наркотиками в нічних закладах та інше. Але, щоб не створювати негативних умов для роботи міліціонерів, на такі заходи ми запрошуємо одну-дві телекомпанії та одного чи двох журналістів із друкованих ЗМІ.

- На Вашу думку, чи щось змінилося у взаємостосунках між управлянням міліції Києва та столичними журналістами після виборів Президента України 2004 року? Якщо зміни відбулися, то які саме?

- У ті часи, коли в країні відбувалася «помаранчева» революція, я був керівником прес-центру внутрішніх військ. І тому мені дуже добре видно, що зміни пройшли просто кардинальні. Можливо, це пов’язано з тим, що київською міліцією почав керувати Віталій Ярема (на цю посаду його призначили 17.02.2005 року. – Прим. Г.Ш.). Це молода, амбітна, розумна й талановита людина, яка розуміє, що потрібно не приховувати якісь негаразди від преси, а краще відкрито розкривати перед суспільством причини проблем та розповідати про хід їх розслідування. Навіть якщо це стосується «міліціонерів-перевертнів» чи інших негативних ситуацій у міліції, про які нам би не хотілося розповідати, – ми говоримо про це.

- Чи втручається керівництво київської міліції в підготовку тих сюжетів, які ви створюєте для телевізійних та радіопрограм?

- У нас зовсім відсутня так звана «ревізорщина» телепроектів. Наш підрозділ самостійно робить ці проекти, ми знаємо, що ми робимо, і не боїмося, що нас посварять за те, що ми сказали щось відкрито. Звичайно, під час роботи над програмами ми беремо до уваги актуальність обраної тематики і, насамперед, їхніх профілактичних рубрик. Якщо у начальника главку є час їх переглянути – він із зацікавленням їх переглядає, пропонує теми для майбутніх сюжетів і всіляко допомагає ЦЗГ як в організаційному та моральному плані, так і матеріально... Якщо б не Віталій Григорович, то навряд чи вдалося закупити доволі вартісну теле- та відеотехніку.

- Чи існують серед столичних ЗМІ та журналістів такі, що користуються привілейованим ставленням з боку київської міліції? Чи маєте спеціальний список журналістів, яких обов’язково інформуєте про всі події, які гарантовано отримують акредитацію на офіційні заходи та будь-яку потрібно інформацію?

- Ні, в нас такого немає. В нас є просто коло журналістів, які пишуть на правоохоронну тематику. Це всі люди, які нам вже давно відомі. Вони постійно відвідують всі прес-конференції, приходять до нас із запитами або звертаються по телефону, факсу. Ми не обмежуємо список журналістів, з якими співпрацюємо. Ми навіть не проводимо так звану акредитацію. Всі, кому цікаві наші події, вільно приходять. Ми раді всім.

- Чи змінюється ставлення до журналістів, які пишуть скандальні статті, що не подобаються вашому керівництву, подають недостовірну інформацію, перекручують факти? Перед ними зачиняються двері вашого відомства чи ви продовжуєте з ними співпрацювати?

- Справді, серед журналістів, з якими ми співпрацюємо, є такі, що пишуть дуже неприємні для нас речі. Два роки тому це могло обернутися скандалом. Мене, як начальника центру громадських зв’язків, вже строїли б по стійці «смирно», якщо б я не попередив вихід такого матеріалу в ЗМІ. Такі випадки у нас у внутрішніх військах були. Зараз такого немає.

Наприклад, редактор відділу газети «Комсомольська правда в Україні» Інна Золотухіна пише багато неприємних речей, але ми співпрацюємо з нею так само, як із іншими журналістами.

Просто в сьогоднішніх умовах ми обрали наступний шлях: ми не приховуємо жодних подій, навіть тих, що негативно характеризують якогось міліціонера чи відомство, а даємо на все свій коментар. І журналісти вже знають, що ми ніколи не відмовляємося від коментарів, тому завжди до нас звертаються. На мою думку, приховувати негатив від суспільства – хибний шлях. Краще розібратися, чому він трапляється та як його подолати.

- Чи виникали у вас якісь конфлікти з київськими журналістами чи ЗМІ? Якщо так, то в чому полягала суть та характер цих конфліктів?

- У нас конфліктів із журналістами взагалі немає. Ми обрали тактику коментарів – навіть на неприємні, нестандартні, складні запитання. Наприклад, коли проводилася прес-конференція «Пори» з приводу того, що працівник міліції начебто підстрелив студента, я приїхав туди і висловив нашу позицію, розповів, за яких умов це сталося. Буває, що журналісти помиляються у законодавстві, допускають неправдиві або некоректні по відношенню до міліції вислови. Тоді, будучи в нормальних ділових стосунках, ми телефонуємо і пояснюємо їхню помилку.

- Ви говорите, що завжди надаєте журналістам інформацію, але чи задоволені вони її повнотою та своєчасністю? Невже ніколи не було відповідних скарг?

- Ні. Є таке поняття – «презумпція невинуватості». Тому при підготовці сюжетів на основі матеріалів, за якими тільки порушено кримінальну справу, ми не називаємо прізвищ та підрозділів організації, де працюють підозрювані. Іноді прокуратура буває незадоволена нами, бо ми надаємо ЗМІ інформацію, за якою ще триває розслідування.

- Чи доводилося вам судитися з медіа? Чи були позови з вашого боку чи з боку журналістів?

- Журналісти не судилися з нами, а от в нас така думка була. Точніше, профспілка київської міліції запропонувала подати позов на журналіста 5 каналу, який в програмі «Чи на п’ять?» зробив сюжет про побиття студента працівниками деснянської міліції. Хоча я в цій програмі дав коментар, що справжніх злочинців знайдено і то ніякі не міліціонери, у сюжеті це прозвучало так, ніби винна міліція. Студент був трошки напідпитку, і чомусь втовкмачив собі в голову, що це його били працівники міліції. Можливо, він переплутав їх із охоронцем, який був у формі. Але подавати до суду ми не стали. Я просто в розмові з ведучим програми Єгором Соболєвим сказав, що інформація недостовірна, тому що суд довів причетність до побиття тих людей, яких затримала міліція.

- Як ви ставитеся до ідеї роздержавлення комунальних та державних ЗМІ в Україні? Чи призведе це, на вашу думку, до більшої незалежності мас-медіа, що будуть створені на їх основі?

- Моя власна думка на це така: повинен існувати хороший баланс між державними та приватними ЗМІ. Всі вони мають працювати на основі конкуренції. Державні медіа мають бути, бо вони висвітлюють ті питання, якими не займаються комерційні ЗМІ. Це проблема виховання дітей, правоохоронна тематика та патріотичні питання.

- Відомчі ЗМІ теж, на вашу думку, слід залишати?

- Прес-служба однозначно завжди буде потрібною. Щодо ЗМІ, то тут доречно звернутися до досвіду іноземних країн. Наприклад, жандармерія Франції та поліція Італії завжди мали власну пресу. Вони готують приблизно такі ж власні або спільні зі телеканалами проекти, як і ми.

- На вашу думку, чи потрібно запроваджувати якісь законодавчі, нормотворчі або організаційні заходи для того, щоби покращити взаємовідносини між столичною міліцією та медіа?

- Жодних не треба. Всі прийняті закони – гарні, їх лише слід виконувати. Передусім, тут дуже багато залежить від керівника міліції. Якщо ця людина розуміє роль та місце ЗМІ у створенні позитивного іміджу відомства, висвітлення проблематики та організації співпраці з населенням і громадськими організаціями, то тут не виникає жодних проблем.