Суб`єктивними були вкрай спостереження пана Яневського, тому й щирими й до душі припадали дівці, хоч про щось інакшу думку мала. „Зазвичай усі, хто про революцію, від народу намагаються мовити, - подумала – пафосу нагоняють, ніби вони бозна які посланці думки народної. А тут суб`єктивизм суцільний”. Розмріялась Підалькіна і давай телезірку Данилу Яневского пригадувати.

Спогад 1.

Сидить Герой на презентації своєї ж книжки у кав`ярні „Бабуїн” курить, вино п`є, промову тримає і чарівністю своєю Зіну бентежить. Д.Я. (відпиваючи з келиха червону рідину): У піст треба бути надзваичайно чесним, то скажу, що я не є автором цієї книжки.

Зінка ледь не гепнулась зі стільця бабуїнівського. „Хитро – розміркувалася – Хто ж тоді, якщо на помаранчевій політурці ім’я твоє вказане. Таке сказав, що мені нетямущій й до купи не зібрати”...

Д.Я. (своєї правлячи): Її писали громадяни України, колеги з „5 каналу” – генерація мого старшого сина, Олександр Красовицький. І головна принада книги – скрипти нашого каналу. Скажу чесно, що гонорар з кожної книжки відобразиться на печінці, свідомості моїх колег... (знов відпив з келиха) Ну ви розумієте про що я... (хитро всміхнувся) В нас горілки 20 ящиків ще є... Тож замість того, щоб тут марно теревнити, краще...

„Кохайтеся!” – вголос продовжила думку Яневского його коронним словом Зіна, і простір навколо вибухнув райдужним сміхом.”Кавалер який... – очима блимнула Підалькіна, змахуючи з вій сміхотливі сльзинки, бо такої „скромної” телезірки ще не стрічала. - Про усіх згадав. А про себе – ніц, ніби й ні до чого на цій презентації, а так... Просто повз „Бабуїн” пробігав та на келих вина заскочив”... Спогад 2. Покурює, димом простір насичає Яневський. В очах його бісинки хороводять, а він всміхається та як орел на публіку дивиться. Д.Я. (ковтаючи вино): Керівники 5 каналу довели, що вони не жлоби... Дозволили для книжки взяти скрипти і фото. Моїх текстів там майже нема. Бо що я нічого не маю казати людям, які довели, що вони набагато чистіші, чесніші, сміливіші за багатьох політиків та журналістів. Мої відступи я писав у літаках. В них і думок особливих немає, лише почуття, які переживав не завжди тверезий чоловік, коли дивився на темне місто з висоти пташиного лету. Тоді у будівлю студії звуки Майдану долітали до нас і ми розуміли, що говоримо не в порожнечу. Це було найглибшим моїм переживанням у житті. В книжку не увійшли людські історії, які, я сподіваюся, ще будуть описані. Що стосується передмови Петра Порошенка, то написав він її ще до того, як було вирішено у країні політичну ситуацію. Під скриптами імен журналістів немає, бо це було б несправедливо у відношенні до інших людей, які також працювали у той період над цими ж телесюжетами...

„Йой! – аж сплеснула у долоні Підалькіна, бо відчувала, що серце її не витримає такої тотальної шляхетності кавалера. „Ще пару слів й до душі закрадеться симпатія” - „зависла” Зіна у думках і ледь не забула, що вона на зустріч до Данили Яневського йде і не в спогадаїх, а в реальності українській існує.

ПОБАЧЕННЯ „Фантастично! – крикнула дівка, вказавши на книжку, побачивши Данилу - Мусите художні твори писати! А я читатиму”.... І давай у компліментах Яневському розводитися, як дурепа остання про одне, про інше каже.

Д.Я. (зупиняючи потік Зінчиних радощів, пропонуючи каву): Це дуже приємно і говорить тільки про те, що треба мати добрих товаришів та регулярно ходити до бані, бо саме там народилася ідея написати книгу (пауза). Але чи можна вважати автором людину, яка придумала структуру? В книжці – правда. Ми і стояли на Майдані, щоб мати можливість говорити все, що думаємо.

Зіна (здивовано й широко розкривши очі): Невже до революції ви брехали?Д.Я.: Ні. Але я, як і багато інших людей був готовий за це заплатити будь-яку ціну.

Зіна: В суб’єктивному погляді на події, певно, і є правда.

Д.Я.: Це стовідсотковий суб’єктивізм, окрім хроніки нашого каналу, яка на мій погляд більш менш відповідає журналістським професійним стандартам. Я передав свої відчуття, а якщо читач щось знаходить, то ми з ним в резонансі існуємо. І це приємно. (раптом) Якщо буду курити?.. Бо я залежний на цьому етапі мого життя від цього.

Підалькіна всміхнулась та заперечувати не стала, бо збагнула, що у цигарковому чаді її герой ще чарівнішим стає. Зіна: А от ви пишете, що, коли перейшли на „5 канал”, то потрапили у зовсім іншу ситуацію людських стосунків...

Д.Я.: Це щасливий момент мого життя. Треба цінувати, коли попадаєш в резонанс з іншими людьми. Це може бути робота, може бути кохання... Це як на футболі, коли ти приходиш уболівати – є резонанс між болільниками. Я на „5 каналі” свій серед своїх.

Зіна: Революція змінила вас?

Д.Я.: Так. Я життя жив у своєму власному гетто. Сказати правду, не дуже шанував своїх співгромадян. Тепер я поважаю усіх, хто чесно стояв по обидва боки барикад. Немає ворожих точок зору. Є просто різні погляди на реальність. Треба бути мудрим і чесним, щоб це зрозуміти і навчитися слухати інших людей. Люди довели, що вони на порядок розумніші... Я їм за це вдячний, тому що я сидів би зараз десь у Чікаго і їв би у якомусь фаст-фуді, проклинаючи усе на світі. Ці люди врятували і моє життя.

Зіна: Минуло декілька місяців після інавгурації, суспільство повернулося до свого ритму життя, проблеми, які існували до „помаранчевої весни” так і лишилися невирішеними...

Д.Я.: А ми стояли на Майдані за те, щоб в країні було тихо. Щоб люди спокійно заробляли гроші, створювали сім”ї, народжували дітей, будували будинки, вирощували сади – жили далі. Після того, що з країною відбулося у ХХ столітті, вона мусить спочатку наїстися і відчути себе в безпеці.

Зіна: Данило, а чому ви закінчуєте новини словом: „кохайтеся”?

Д.Я.: Це класичне запитання. Його мені ставлять де б я не був. „Мільйонера” на „1+1” я закінчував такими ж словами, але цього ніхто не помічав. А тут усі помітили. Я вважаю, що світ врятує не краса, як стверджував Федір Михайлович, а любов. У святого Франциска є знаменита молитва: „Господи дай мені сили і мудрість прийняти все те, на що я не можу вплинути”. Любов і є безоціночним прийняттям навколишнього світу. Тому і „кохайтеся”.

Зіна: На презентації ви казали, що тим, хто в дорозі, у піст дозволено пити і зауважили, що самі знаходитесь в дорозі...

Д.Я.: Ми всі в дорозі між богом і богом. Це дуже коротка дорога. Треба пам’ятати це. Як пройти цю дорогу? Треба так, щоб не дуже захлюпатись. Рок-виконавець Юрій Шевчук має пісню, якою закінчує усі концерти, де є текст: „Что останется после нас – куча дерьма и грязи или немножко любви?”. Це ключове питання – який спомин залишиш в серцях, скільки людей прийдуть на твої похорони, чи будуть діти ходити на твою могилу.

Зіна: Ви настільки артистичні, що виникає враження, що ви якоюсь мірою є гравцем. Певно, інтуїтивно якісь кроки прораховуєте наперед... З книжкою про „помаранчеву” революцію теж так було? Д.Я.: Ідея видати її прийшла не до мене, а до видавця Олександра Красовицького. Вирішили дати скрипти, які творили колеги і декілька слів написати про те, що я бачив у темне вікно, знаходячись на 12 поверсі. Думаю, що Олександр зрозумів, що це буде комерційний проект, але ми хотіли створити його без пошлості і дидактики.

Спомин 3. Він наскочив на Зіну несподівано. Згадала Зіна подругу свою сердешную, яка прибігла до неї, й задихавшись від хвилювання кинула: „Чуєш Зіна, Дануло Яневський радіо „Свобода” керує. Він такеє втнув... Об`яву повісив в офісі, що чоловікам не можна у білих шкарпетках ходити”... Ледь не гигнула Зіна на таке повідомлення, бо розвеселило воно її вкрай – ніяк не могла уявити на такому поважному місці, де працюють не шановані люди, з абсурдистської п`єси об`яву. ПОБАЧЕННІ ІЗНОВ...

Зіна (хитро): Ви керували „Свободою”... Кажуть епатували поведінкою своєю оточення. Епатаж у житті вітаєте?

Д.Я. (подивився на Зіну, паузу взяв, закашлявся): І так, і ні. Кожна дія, яку вчиняє відповідальний чоловік, має бути продуктивною. Якщо епатажний вислів спрямований на те, щоб людину зупинити й повернути її погляд в інший бік, то я сказав би так: це треба робити, щоб вибити її з рутини, у якій ми усі живемо. Слоган Макінтоша, користувачем якого я є - „Думай інакше”. Я так і кажу - коли йдеш на зйомку чи пишеш матеріал, знай, що усі про це напишуть, й подумай про те, що існує інший погляд, і він може бути кращим. Кожна людина з одного боку є нескінченним кладовищем, а з іншого - має шар незвичайних якостей – інтелектуальних, емоційних, фізичних... Спрямованість епатажу - вибити і повернути людину до себе. Я сформувався у Радянському Союзів й виріс, граючи в преферанс з системою. Треба грати, а не з натугою жити. Життя чудове саме по собі.

Зіна: Книжку ви видали, революція скінчилася...

Д.Я. (емоційно перебиваючи Зіну): Ні... Все ще попереду. Україна до сьогоднішнього дня не вирішила два системоутворюючі конфлікти. Перший – міжцивілізаційний євразійський, який країну „розриває на частини”. Другий - внутрішній між сільською і міською цивілізаціями. Європа це питання давно вирішила. Ми ж маємо напівміське, напівсільське середовище. Ми - наполовину Європа, наполовину Азія. Немає спільного минулого, спільних вірувань, міфів, спільного продуктивного сьогодення. Сім мільйонів освічених людей виїхали за межі України, і треба вирішити, що важливіше – українська самостійна держава, чи людина. Поки український народ не вирішать це - нічого тут не буде. До того ж у нас заблоковані соціальні шляхи підйому – люди не можуть знизу вибитися наверх. Людина в якомусь Жашкові приречена – їй треба йти в еміграцію, чи спиватися...Сучасна еліта не дозріла до вирішення усіх цих проблем. Революція ж показала, що люди в країні мають великий політичний потенціал. І пролема держави полягає в тому, щоб відкрити шляхи і допомогти виявити його. Я вже відчуваю дихання в спину іншої генерації... І слава богу.

Зіна: Тобто ви хочете сказати, що, як на телебаченні, так і в інших сферах суспільної діяльності, сьогодні конче необхідні нові обличчя?

Д.Я.: Технологія телебачення зміниться, воно тяжітиме до інтернету, стане частиною интертейменду. Наприклад, на тлі подібних один до одного каналів „5 канал” є новою формою. Його політику визначаю не я, а генерація мого сина. Я не є людина, яку вони обслуговують, а я ресурс для них.

Зіна: І ви не боїтесь, як інші „зірк”, що вас витісняє молодь?

Д.Я. (емоційно й здивовано): Та ми ж талановиті люди! Знайдемо чим займатися. Їм треба відкрити дорогу, вони - майбутнє. Вони зметуть усе на своєму шляху, якщо не дати їм шанс. „Пора” – приклад такого протистояння. Взагалі усю попсу, яка існує у суспільстві треба „змити” у політиці, літературі, музиці. Мусить прийти рокове покоління. Рок – міська культура, а Україна - міська країна, якою, на жаль, керують у більшості сільські люди Рок - це передусім поліфонічність, можливість співіснування різних поглядів в одному просторі. Найголовніше створити умови, щоб людина могла розвивати свою сексуальну, культурну, релігійну, національну, політичну ідентичність. Фанатизм – це перша ознака обмеженості. Попса – це тільки одна відповідь на питання. А світ – це багатоголосся. Для мене рокове віроспровідання є католицьке, тому що воно апокрифічне.

Зіна: А от у книжці ви говорите про те, що слід слухати знаки, які посилає нам Бог...

Д.Я.: Я йду перед роботою до церкви й кажу: „Господи, я відкрив сьогодні очі, в мене є що пити, їсти, я бачу сонце, мене вдома чекає жінка, діти здорові, я йду на роботу, яку я люблю, в мене в портфелі книжка і пляшка вина - дай мені знак, щоб я почув тебе”. Знаком може бути все, що завгодно - пожежа, людина. Треба слухати життя. Можна поставити ціль – бути ведучим на телебаченні, усе віддати, щоб досягти її, але життя перекриває ці шляхи, дає щось інше. Людина сприймає це як поразку. А це не поразка, бог дає можливість розвинути ті здібності, які закладені саме в тобі. Прагнення бути популярним, багатим, мати усіх жінок – це соціальний штамп. (раптом ніби вибачаючись) Щось таке кажу...

Зіна (усміхнулась лагідно): Кажіть... Я виберу... Головне, щоб текст був гарним.

Д.Я. (прискіпливо глянув на Зіну, романтично мовив): Дипломат ви... Але ви, певно, так і відчуваєте життя...

Зашарілася дівчина від компліменту. Сором`язливо блимнула в бік телезірки. Та той курив і у думки свої занурювався. Зіна (виводячи героя із задуми): Зазвичай люди, які працюють на телебаченні, жаліються на метушню, яка їх оточує.

Д.Я. (жваво): Метушня ж – це кайф. Це перша ознака, що ти живий. (весело) Тільки на цвинтарі нема метушні (захихотіла Зіна дрібно, бо вподобала жарт Данили). Там усе тихо і спокійно. Жити треба. Жити кожну хвилину. Віддавати позитив. Коли хтось поруч робить хамство, думати: „Як добре, що є ця людина, бо якби її не було, ти б це вигрібав”. Бог створив і показав тобі цю людину, щоб ти збагнув, що то не твій шлях. Але не можна оцінювати. Я шкодую, що в час помаранчевих подій багатьом гостям 5 каналу ставив оцінки. Але я жива людина. Я розвиваюся. Щодня у кожному кроці шукаю гармонію.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись