17:25
Понеділок, 11 Березня 2013

Ярослав Лодигін: Кіноверсію «Ворошиловграда» ми з Сергієм Жаданом задумали як український вестерн про Донбас

36 594
Співзасновник продакшну Camaradas – про творчість у медіа, кіноверсію «Ворошиловграда», проблеми українського радіо й авторський кіноосвітній проект
Ярослав Лодигін: Кіноверсію «Ворошиловграда» ми з Сергієм Жаданом задумали як український вестерн про Донбас

Ярослав Лодигін українській телеаудиторії найбільше відомий за проектом «Наші», у якому виступав сценаристом і ведучим. А ще він є ведучим на «Просто радіо», сценаристом, продюсером, режисером-початківцем, актором і поетом родом із Харкова, який у 17 років мріяв не так про космічну кар'єру, як про екранізацію роману «Ворошиловград» Сергія Жадана.

 

Нині цей задум почав втілюватися в життя. На перешкоді в незалежного проекту стали фінансові питання.

 

Якби не вони, у біографії Ярослава Лодигіна було б набагато більше відзнятих картин. Нині ж студія продакшну і постпродакшну Camaradas, співзасновником якої є співрозмовник «Детектор медіа», готує сценарії серіалів і фільмів та контенту для медіа. Допомагає їй у цьому творча група сценаристів «Віктор Хлєбоусов».

 

Зараз, за словами Ярослава Лодигіна, основними джерелами прибутків для них є співпраця з «Просто радіо», постпродакшн, реклама, дизайн. Сам «Віктор Хлєбоусов», схоже, коштами не розкидається. Відповідаючи на запитання «хто це?», Ярослав хитро посміхається й каже: «Це людина, яка допомагає нам бути вільними творчо, не думати про усі ці грьобані формати і намагатися здійснити задумане».

 

У розмові з ТК Ярослав Лодигін не став наслідувати досвід спонсорів, а щедро поділився поглядами на кіновиробництво, медіаформати і специфіку українського радіопростору.

 



 

«Переговори щодо "Ворошиловграда" ведемо з інвесторами з усього світу»

 

- Ярославе, ви розповіли «Детектор медіа», що спільно з Сергієм Жаданом плануєте екранізувати «Ворошиловград». Давно вже плануєте? :)

- Я про це мріяв із 17 років. Власне, через моє нестримне бажання знімати кіно ми із Сергієм і познайомилися ... На той час я ще мешкав у Харкові і знав про нього як про відомого письменника, автора «Депеш мод». Одного разу я зустрів Сергія в легендарному харківському барі «Черчилль», і мав нахабство підійти до нього і сказати: «Серього, я хочу зняти кіно за твоєю книгою, давай номер телефона...». :) Мені здається, зараз він уже навіть не згадає про ту зустріч. Та й мене з цього приводу досить скоро відпустило.

 

Ішли роки, я прочитав «Ворошиловград», головний герой якого навчався на тому ж історичному факультеті ХНУ імені Каразіна, що і я... На мою думку, це дуже сильно збитий роман, і він дуже кіношний і дуже актуальний. Він про рейдерів, про нас, про Схід, про Донбас, про Україну. Цей фільм дуже потрібний зараз, коли в Україні фактично повертаються реалії 90-х.

 

Звісно, і мені, і друзям страшно закортіло побачити це. І минулого року я знову зустрівся з Сергієм, у тому ж таки «Черчиллі». На той момент у нас було вже багато спільних друзів, і з повторним знайомством усе склалося краще. Ми предметніше поспілкувалися щодо екранізації «Ворошиловграда». І вже не раз мали зустрічі щодо нового прочитання цього роману.

 

- Сергій Жадан каже, що готовий виступити автором сценарію, як тільки вирішаться фінансові питання.

- Підтримки на українському телебаченні ми поки що не знайшли. Сподіваємося на залучення коштів з інших країн.

 

Зазвичай телепродюсери починають розмову із запитання, хто такий Жадан і скільки книжок він продав. Я кажу: «30 тисяч» - здається, це кількість проданих примірників за рік. «Нас це не цікавить». Якщо розмова заходить далі, кажу: «Це роман, який ВВС визнала Книгою року!». Жодної реакції...

 

Ніхто не бере до уваги ситуацію на книжковому ринку України. Як і того, що читач поки що орієнтований виключно на легку літературу. Так, за рейтингом журналу «Фокус» Сергій Жадан увійшов до числа найуспішніших українських письменників. Однак він опинився на 20-й позиції, тоді як на перших є лідери продажів Симона Вілар, Люко Дашвар, Світлана Талан... Цих прізвищ до рейтингу «Фокуса» я навіть не чув.

 

Переговори щодо фінансових питань ведемо з інвесторами з усього світу. І вони дуже важкі, адже в проекту є лише незалежний спосіб з'явитися на світ. Ми не можемо розраховувати, що хтось відразу ж погодиться ризикувати, вкладаючи кошти у фільм, де буде суржик, олігархи, рейдери, бандити і Донбас... Чому на це варто наважитися, ми розповідаємо в документальному фільмі про підготовку екранізації, який, я сподіваюся, допоможе нам пришвидшити фандрайзинг.

 

Влітку ми влаштували експедицію за місцями роману, аби пошукати локації та краще відчути місце. Під час поїздки до Старобільська я краще зрозумів реалії роману. Я собі уявляв місто із 200-метровою трубою посередині, з якої валить синє полум`я, терикони, жорстких робітників.... А виявилося, що це маленьке миле містечко, де всі на велосипедах їздять і спілкуються українською. І взагалі, як виявилося, Донбас - такий український регіон. А до знайомства зі Старобільськом українська героїв «Ворошиловграда» мені видавалася дивною.

 

Цей документальний фільм створюється не для телебачення, а радше для YouТube. Завдяки йому люди мають зрозуміти, чому нашу стрічку варто підтримати. І переглянути - після того, як наш вестерн про Донбас буде готовий :)

 

- Який обсяг коштів знадобиться?

- Від 500 тисяч доларів.

 



- Поціновувачі «Ворошиловграда» та феєричних театральних робіт Жадана бажають вам у цьому успіху :) До речі, а які у вас культурні орієнтири? Ви читаєте GQ, Esquire? :)

- Ні, не читаю. Окремі цікаві статті чи фотосесії Esquire переглядаю в інтернеті. У паперовій версії забагато реклами.

 

Раніше часто купував «Спорт Експрес», а зараз я полюбив «Вокруг света». Один номер може мені дати стільки ідей! До того ж, там публікуються чудові фотографії.

 

- А які режисери вам найближчі по духу?

- Коени. Я би хотів, щоби «Ворошиловград» був українським вестерном. Адже в романі відчувається дух і Коенів, і Кустуріци. Я хотів би, щоб це був наш пригодницький фільм за своїм розумом, гумором, діалогом - я ще Вуді Аллена обожнюю :)

 



 

«Ми хочемо зняти в Україні серіал нового рівня»

 

- А чим доведете, що у вас із екранізацією «Ворошиловграда» усе складеться? :)

- Це вже не перша стрічка нашої команди. Дописуємо перший сезон телесеріалу «Пам'ять» на етапі його сценарної розробки. Крім того, ми перемогли в конкурсі Держкіно.

 

А з уже реалізованого маємо два короткометражних фільми. Один із них, «Дрифтер», за роки незалежності подивилася найбільша кількість людей, понад мільйон. Він представляв Україну на міжнародних кінофестивалях, у тому числі на «Берлінале». Причому ми нічого не робили для цього, просто виклали на YouTube.

 

У стрічці «Дрифтер» Ярослав Лодигін виступив сценаристом, актором і продюсером:

 

 

А нашу дебютну стрічку, «Золотий парашут», у YouTube переглянули близько 100 тисяч. Після цієї комедії про офісне життя нас задіяли як знімальну групу проекту «Наші» на «Інтері».

 

- Телесеріал «Пам'ять» створюється на замовлення?

- Ми ведемо переговори з декількома каналами і студіями щодо копродакшну. Нам хотілося б зробити це з розмахом...

 

Почну з того, що я величезний фанат телебачення. І я переконаний, що коли молоді люди часом стверджують, мовляв, «ми не дивимося телебачення», це не зовсім відповідає дійсності. Всі дивляться телебачення! «Доктор Хаус» - це телебачення. Mad Man - це телебачення. Californication - це телебачення. І зараз ми маємо унікальну можливість спостерігати золоту епоху американського телебачення, коли особистість сценариста вийшла на перше місце, і, по суті, нам пропонують масове авторське кіно в HD-якості. І мені хотілося б, щоб таке телебачення рано чи пізно прийшло в Україну. Воно вже приходить у Росію, воно є в Європі. І мені хотілося б побачити такий серіал український.

 

Тож ми хочемо, щоб серіал «Пам'ять» був нового рівня. Маємо спробувати і зрозуміти, як можна таку тонку річ, яку роблять в Америці, втілити тут. Я багато чув щодо того, що цього не можна зробити в Україні й Росії. Але оскільки ми трошки чокнуті, і в нас немає іншого виходу, ніж зробити це добре, я маю надію, що в нас вийде.

 

Героя серіалу «Пам'ять» переслідують видіння з минулого упереміш із амнезією. Вся сіль у тому, що доки ми не знатимемо свого минулого, не зможемо жити на цій землі зараз:

 

 

«Пам'ять» вабить глядача в маленьке східноукраїнське містечко, із кримінальних нетрів якого виринають наркотики, депресивні вулиці, зомбі й напівмістичні екшени. Спочатку цієї містичної атмосфери шукали в селі. Однак на місці виявилося, що українське село, навпаки, дуже миле. Тож ми перенесли зйомки до Лисичанська :)

 

- Чи маєте власну історію участі пітчингів Держкіно?

- Ми тричі подавалися з нашим проектом і пройшли дуже довгий шлях, який, з одного боку, дуже загальмував нас, а з іншого - підштовхнув до створення Camaradas :)

 

У нас була ідея зняти із залученням державного фінансування фільм «Ваня чокнулся от любви». Це дещо провокативна тінейджерська історія без купюр про школу 2000-х років. Із цим проектом ми подавалися на перший конкурс Держкіно у 2011-му. Він знайшов підтримку в кінознавців. Але не в усіх: окремі експерти виступили проти використання у фільмі ненормативної лексики.

 

На третій раз цей проект уже був доволі яскраво представлений, і ми здобули прихильність комісії пітчингів.

 

Але те, що почало відбуватися далі, я поки не можу пережити. Договори, які Держкіно змушене пропонувати виробникам, дуже тяжкі для таких молодих компаній, як Camaradas. Найбільша проблема, що держава не підтримує повнометражних проектів повністю. Вона може дати тобі що найбільше 50%. Тож поки що роботу над фільмом ми відклали - юристи не наважилися підписати договір із Держкіно.

 

Я хотів би сказати багато добрих слів на адресу Катерини Копилової, тому що агентству вдалося дуже багато зробити з цим конкурсом, і вони самі мучаться з тим, що мають. Бо не все залежить від Держкіно, яке фактично виступає в цій справі агентом. Є ще Мінкульт, держава, законодавство.

 

 




 

«Не кожній програмі потрібне телебачення»

 

- Завдяки чому з'явився кіноосвітній проект «Таємний підвал Ярослава Лодигіна»?

- Від цікавості й нестачі якісної кінематографічної освіти в Україні. У такій ситуації я та колеги з Camaradas попросили поділитися досвідом авторитетних для нас кінематографістів.

 

Спочатку режисер Анатолій Матешко зголосився розповісти, як працювати з акторами. Мені цікаво було дізнатися про цю величезну проблему саме від людини, яка зробила найкращий, на мою думку, український серіал. Етаповий - адже після «Дня народження буржуя» багато що змінилося для виробників, які хочуть знімати тут хороші серіали.

 

Домовляючись із Матешком про зустріч, я подумав: «Варто було б покликати й друзів, з якими зніматимемо кіно». Потім замислився: «Не завадить запросити ще кількох друзів». Потім я сказав: «Фак, у мене дуже багато людей. Треба створити подію, в рамках якої Матешко все це оповідатиме». А потім я прийшов до того, що людей, які потребують практичних знань щодо кіновиробництва, набагато більше, ніж усіх, кого я знаю. Більше того, нестача цих знань - величезна проблема. Так я дійшов до ідеї ток-шоу.

 

Від початку планував, що запрошуватиму по кілька людей, які спілкуватимуться в неформальній атмосфері зали із певним чином виставленим освітленням. І розмова, й тези має бути подано легко. Під час бесіди можна курити, пити, матюкатися... Це той проект, який ніколи не буде створено на базі українського університету чи Міносвіти.

 

- Коли сподіватися наступних випусків ток-шоу і якій темі буде його присвячено?

- У мене є сподівання зробити випуски більш-менш регулярними. Проект так само потребує коштів, як і «Ворошиловград». Ми пропонуємо його телеканалам та профільним сайтам.

 

Якщо нам пощастить, цей освітній проект буде цікавий широкий аудиторії. Кіно зараз знімають усі - на фотики, айфони - тож «Підвал» може бути цікавим багатьом. Якщо так - окей, нам пощастило, як із «Українським четвергом» на «Просто радіо». Якщо ні - нехай, ми отримали нові знання. Я щасливий уже від того, що маю можливість запросити знімальну групу та донести цікавий досвід для широкої аудиторії.

 

- Драматургію випусків визначає сценарій чи імпровізація?

- Дебютний випуск починається з епізоду, де я викладаю на стіл книгу Пудовкіна 1934 року, і вона розвалюється. Бо «Актёр в фильме» - це останнє видання кирилицею на тему, яку ми розглядаємо.

 

Нещодавно я був у Бангкоку і 40 хвилин постояв у крамниці, де є широченна полиця книжок на цю вузьку тему. В українській же книгарні не знайдеш нічого, окрім творів про Людмилу Гурченко та Леоніда Бикова. Тому в наших випусках має цінність будь-яка інформація.

 

У дискусії ток-шоу я йду за питаннями, які вважаю провідними для себе й колег. Це маленька частина того, про що хотілося б розпитати. Але коли в тебе за столом сидить Віктор Андрієнко, дуже важко модерувати бесіду такому молодому ведучому, як я. Після монтажу лишається приблизно половина.

 

Хотілося б зробити сезон майстер-класів про кіно і телебачення. Можна було б зупинитися на продюсуванні, операторській майстерності, розповісти про такі професії, як гример. От у нас останній, зазвичай, - це гример-стиліст. А в Європі чи Америці це make up artist. Artist! І мені хотілося б говорити про те, як перетворити цю складову кіновиробництва на мистецтво. Принаймні, я не знаю, де про це прочитати. Та й із книжок не все зрозумієш.

 

- В ідеалі ви бачите цей проект в ефірі телеканалу чи на авторитетному інтернет- сайті?

- У мене немає комерційних амбіцій. Я хочу дати цьому проекту дрифт, аби він себе створив і показав.

 

Якщо якийсь канал скаже «Давай, роби це в нас», і не скаже: «Так, лише ти не сутулишся. Гості будуть такі, які ми скажемо. І ще, не пий каву в кадрі. Краще вставимо відео, про яке йдеться у тезах учасників зйомки, щоб людям було цікавіше дивитися», тоді окей. В іншому випадку нехай цей проект краще буде таким, як він є, тому що освітнє ток-шоу в тому вигляді, у якому його бачать телепродакшни, нікому не потрібне.

 

Декілька місяців тому я переглядав на «Дожде» програму про сучасний стан музичного бізнесу і про музичні канали, які вмирають. Гості студії - Влад Сташевський і продюсери минулої доби - дискутували, чи потрібні музичному бізнесу всі ці музичні канали. І от вони запитали в Алана Бадоєва: «Тобі, успішному кліпмейкеру, потрібні ці канали?». Він відказав, що йому достатньо YouTube і сайтів.

 

І я переконаний, що не кожній програмі потрібне телебачення. Коли я закурив у «Підвалі», коли Ірма закурила, почалася Вітовська, якою я її ніколи раніше не бачив. Та й сама б розмова навряд чи відбулася б у такому ключі, якби її учасники перебували в студії якогось каналу.

 

- Якби на телебаченні вам і сказали «окей», то це ток-шоу виходило б далеко за північ...

- Головне - щоб умови контракту з каналом не обмежували можливостей викладати «Підвал» у вільний доступ в інтернеті.

 





 

«Власники радіостанцій не розуміють, що можуть заробляти ще більше»

 

- На початку березня на «Просто радіо» мав стартувати оновлений сезон «Ранкового шоу», однією зі складових якого є «Українські четверги». Ви сподівалися збільшити бюджет проекту. Що вдалося?

- Ранкове шоу все ще не вийшло в ефір, ми справді збільшили бюджет, і зараз його наповнюємо. У новому сезоні ми спробуємо популяризувати м'яку українську «Г» в російській мові, зробимо набагато більше радіоконцертів, більше важливих інтерв'ю і додамо слухачам відчуття існування справжніх друзів в ефірі.

 

- Спонсора проекту ви шукали власними силами. Чи не абсурдне це заняття для творчої команди? :)

- Зараз на радіо дуже непроста ситуація всюди, в тому числі на рекламному ринку. Тож якщо ти хочеш зробити нормальний продукт, треба самому докласти до цього зусиль. Ми («Віктор Хлєбоусов». - ТК) виробляємо це шоу в співпраці з «Просто радіо».

 

- Які найбільші статті затрат у таких проектах, як «Український четвер»?

- Перш за все, це оплата праці творчих співробітників і технічного персоналу. Так, для сторінки «Ранкового шоу» у Facebook непогано залучити карикатуриста. У нас є сторінка на Facebook, і ми найпопулярніше радіо в соцмережах. Намагаємося підтримати аудиторію і працювати для них.

 

Крім того, з «Українського четверга» народилися кілька супутніх ідей. Так, ми виступили організаторами концерту віднайденого нами покоління молодих українських виконавців. І цей захід сайт Open.ua відзначив як один із найкращих концертів 2012 року. У рейтингу видання він посів 12-ту сходинку, обігнавши концерти Tricky, Placebo та великі фестивалі. І це маленький аванс, але для нас це велике досягнення: ми почали допомагати виводити на серйозний рівень молодих людей, які роблять якісний продукт у музиці і які потребують ротацій на радіо. І в цьому році гурт Hardkiss отримав перший свій національний ефір. Вони відкривали «Телетріумф». І ми відчуваємо, що в їхньому успіху є частка й нашого успіху.

 

Мені здається, що ми трошки змінили сприйняття радіо серед професіоналів на радіо. Для цього потрібно було просто побути чесними в ефірі і побути самими собою, чого на радіо давно не було. На жаль. А в 1990-х було.

 

І зараз ми сподіваємося змінити ситуацію. Довкола ранкового шоу з'являються інші проекти - «Очень вечернее шоу», наприклад.

 



- «Український четвер» - нетиповий проект для українських радіостанцій комерційної форми власності. У маршрутках такі програми крутять нечасто... Чому популяризація мови вам видалася виграшною темою?

- Коли ми починаємо щось робити, як на це відреагують люди - не перше, чим ми переймаємося. Спочатку нас хвилює, чи це треба нам, чи цікаво це і чи хотіли б ми це робити...

 

Ми задумували «Український четвер» як складову «Ранкового шоу». Це така гра сім разів на тиждень, коли російськомовні українці цілу добу мають спілкуватися українською, як би в них це не виходило та як би не реагували друзі та колеги. Це спосіб дослідити себе, людей навколо й ті психологічні перепони, яки заважають нам говорити українською.

 

Єдиний припустимий для творчості принцип: ти робиш те, що з тебе йде, і ти розраховуєш, що тобі пощастить і цей продукт комусь сподобається. І слава Богу, виявилося, що ми мали рацію: в Києві є достатня кількість людей, які відчувають той самий порив говорити українською мовою і хочуть вирішити внутрішньо це питання для себе. І несподівано для нас цей проект привернув дуже багато уваги. За ці півроку ми мали кілька національних ефірів, розповіли про «Українські четверги» Euronews та журналістам із загальнонаціональних та інтернет-ЗМІ.

 

- Чи мали комерційний успіх?

- Ми не заробили нічого. Виняток склали окремі спонсори, які підтримали нас призами чи банерами.

 

- У «Просто радіо», та й «Ранкового шоу» - потужна гучна історія. Чи порівнюють ваш внесок з іншими періодами - скажімо, злету Андрія Доманського? Чи важко сьогодні конкурувати з ранковими шоу?

- Досі ніхто не порівнював. Слухачі «Просто радіо» - взагалі цікава аудиторія, я її вивчаю з великою цікавістю. Для цього ми проводимо офлайнові зустрічі. Приходять на них дуже несподівані люди - від менеджерів до пересічних українців - якщо місце не пафосне, вони приходять. І ці люди, я думаю, відчувають, що наше «Ранкове шоу» - логічне продовження попереднього проекту.

 

Щодо конкуренції - люди в авто радіо слухають, однак часто перемикають. Може, через те, що не чують якихось особистостей в ефірі?

 

Ситуація на радіоринку така, що професіонали після 30 років там не затримуються. Бо якщо ти заробляєш 200 доларів і маєш сім'ю, ти не здатний на адекватне ставлення до роботи і виробництво якісного продукту. І щойно люди на радіо стають професіоналами, вони залишають цю сферу. Натомість приходять нові 18-літні... Тому ми й не чуємо нормального радіо, а наші зірки зовсім не в тому зоряному статусі, як їхні західні колеги. Останні можуть дозволити собі дорогі авто й будинки - у світі радіо все ще є важливим медіа, і часом ВВС повідомляє про рекордну семимільйонну аудиторію свого радіошоу.

 

Велика проблема в різниці зарплат керівництва радіо і творчого персоналу. При цьому менеджери комерційних відділів і директори творчий персонал зневажають. І сучасні «акули мікрофона» заслужили таке ставлення своєю роботою. Ситуація зміниться, коли комерційні директори зрозуміють: якщо вони будуть ділитися більше з творчими співробітниками радіо, то зможуть більше зростити свої загальні доходи. А нинішнє положення недалекоглядне. Вони беруть собі все, що є. А є три копійки.

 

При цьому власники радіостанцій не розуміють, що вони можуть заробляти на радіо ще більше. Вони думають, що це край: мати сім FM-ок, із яких одна приносить прибутки, а решта на дотаціях. Вони не розуміють: радіостанція ніколи не буває просто радіостанцією, за нею ще великі концерти, премії, як і вплив на музичний ринок. А музичний ринок - це окремий ринок, який несе в собі величезний обсяг грошей.

 

- І в Україні він є?

- Він колись сформується. Та якщо на нього не впливати, він і не з'явиться.

 

 

- Чи хотіли б відкрити власну радіостанцію?

- Так, ми вже маємо ідеї щодо цього і шукаємо можливості розпочати такий проект. У ньому я орієнтуюся на досвід ВВС з його пріоритетами щодо ведучих-особистостей та вільною музичною структурою.

 

Адже формат існує, насправді, в головах у програмних директорів і власників. Якщо діджей професійний і любить те, що ставить в ефір, і зуміє все подати з любов'ю, то, от як на ВВС, можна ставити для однієї й тієї ж аудиторії протягом десяти хвилин і Шопена, і Джессі Уейр, і Юрія Антонова.

 

Згадайте, як ви полюбили якусь музику вперше у своєму житті - хтось класний, людина або журнал, порадив вам - послухай це, тут на тридцятій секунді таке соло - і ви чекали тієї 30-ї секунди і того соло, і відтоді слухаєте пісню з особливою увагою. А на практиці українських радіостанцій пісню в ефір ставить автомат. А потім діджей, хороша ця пісня чи ні, назве її «найкращим продовженням вашого дня», і піде собі палити далі. Завдяки таким «профі» й зростає популярність ретро-музики. Музику треба вміти подавати.

 

Фото Павла Довганя

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
36594
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду