Майстер провокативних запитань, Роман Вінтонів - співрозмовник стриманий. Складається враження, що всю свою енергію журналіст вкладає у власні справи. А може, просто вже стомився давати ексклюзивні інтерв'ю щодо кожного інформаційного приводу: то про звільнення з інтерівського НІСу, то щодо призначення шеф-редактором інформаційної служби львівського ZIK, то після рішення звільнитися з цієї посади.

На ниві тележурналістики Роман і впізнаваний, і передбачуваний. Для «Сніданку з 1+1» він тролив народних депутатів у костюмі зайця. Згодом запустив на YouTube проект «Чим живеш, Україно?» свого alter ego - Майкла Щура, ведучого «УТ-Торонто». З великою цікавістю, за його словами, Роман Вінтонів працює і в продакшні The Show Time над виробництвом проекту «Говорить Україна», де в рамках ток-шоу допомагає людям іти до своєї мети, а телеканалу «Україна» - здобувати показники :)

Ми зустрілися з Романом Вінтонівим, аби поставити йому запитання не лише про телевиробництво і комедійний тележанр, а й про варіанти розвитку живої людини в тісних форматах українських медіа.

«Говорить Україна»: «То ми питаємо, як у них справи, то вони в нас»

- Романе, на ток-шоу «Говорить Україна» ви прийшли із солідним досвідом роботи в тележурналістиці. Чим вам цікава участь у цьому проекті?

- У якийсь момент хотілося робити щось нове. І ток-шоу - спроба працювати над тим, чим я ніколи не займався. Ні в чому подібному я не працював.

- На якій посаді почали здобувати новий досвід?

- Старший редактор в одній із редакторських груп ток-шоу «Говорить Україна». До моїх обов'язків входять пошуки життєвих людських історій, виклад їх у сценаріях, робота з героями, зйомки й репортажі на місцях подій... Власне, все те, чим я займався у новинній журналістиці, лише помножене на сто: рівень складності трохи вищий, бо матеріали мають якось вписуватися в загальну драматургію програми.

- Все-таки дуже цікаво, хто у вас там «говорить»? :) Ставила це питання ведучому ток-шоу Олексію Суханову, і він сказав: «Говорит Украина». Насправді, за ким у вас останнє слово в цьому проекті? Хто саме найголовніший?

- Найголовніший - глядач. Глядачі самі звертаються до нас. А далі все просто - редакторська група пропонує історію керівнику, він дає добро на її реалізацію. Або не дає. А вже коли програма виходить в ефір, ми бачимо, як глядачі оцінили нашу роботу.

- На українських каналах зараз у дії ціла лінійка соціальних ток-шоу: на «Інтері», Першому національному, а тепер уже й на СТБ. Якою ви бачите нішу «Говорить Україна»? І чи враховуєте позиції конкурентів, працюючи над темою випуску?

- Звісно. У каналу є конкретна аудиторія, на параметри якої орієнтуємося. Ми розуміємо інтереси наших глядачів.

- У ваших редакційних параметрах чітко помітні дві складові - скандальна й актуальна. Можливо, ви мене доповните?

- Доповню. Можливо, ви зробили такий висновок подивившись не всі програми. Наприклад, програма про родину Павличенків - вона скандальна чи актуальна?

- Вона соціальна. Але її теж можна подати на певному рівні - як фільм «про живу людину Богдана Ступку».

- Та все ж - це скандальна чи соціальна це тема? Важко сказати. Або історія про жінку, якій чиновники не дозволили всиновити дитину з синдромом Дауна - вона скандальна чи актуальна? Звісно, є й інші людські історії, які можна віднести до «складових», які ви назвали - про жиголо або про порноакторку, яка виїхала з України і попросила політичного притулку за кордоном.

- Ну, про таке й на «Інтері» розповідають. Які саме соціальні аспекти є знахідкою телеканалу «Україна»?

- Ми працюємо в такому конкурентному середовищі - окрім ток-шоу «Інтера» та СТБ доводиться брати до уваги і «Шустер life. Адреналін», із якими частково перетинаємося за темами. І в таких умовах щойно якась із програм знаходить цікаву історію, як її відразу ж підхоплюють інші. Казати про якийсь ексклюзив важко, тому що ми дуже відкриті один до одного: всі бачать, що роблять конкуренти.

- Як зазначив Олексій Суханов, місія програми - допомагати людям. Кому саме вдалося допомогти вам?

- Медсестрі з Криму, яка хотіла всиновити дитину із синдромом Дауна. На той час вона мала дорослу доньку-студентку і дорослого сина, який уже мешкає окремо. Зробити це їй не дозволяли місцеві соціальні служби. Після того, як ми підняли у програмі тему про те, що робити з дітьми із синдромом Дауна - виховувати в дитбудинку чи дозволити виховувати таким людям, як ця медсестра, ситуація швидко вирішилася. Після ток-шоу за це питання взялися служби вищого рівня, ніж місцеві, і цій жінці дозволили всиновити хвору дитину.

За кадром лишається те, яку кількість людей програма зводить докупи. Після кожного випуску в гримерці активно спілкуються учасники ток-шоу - сидять, телефонами обмінюються, дають координати для направлення звернень, призначають зустрічі...

- Частина команди ток-шоу з Росії. Як вам працюється з цими колегами? Якою мовою говорите на летючках?

- Кому якою мовою зручно, той такою і спілкується. Росіяни входять до складу знімальної групи: режисер, оператор-постановник, наприклад. Ми працюємо з ними тісно вже на знімальному майданчику, коли приносимо їм сценарій. Також консультуємося з ними при потребі - це ж усе таки командна робота.

- З якими героями вам працювати найцікавіше? І який підхід у вас до людей?

- Зараз я не можу відповісти на це питання, тому що за кожною людиною стоїть життєва історія. У когось трагічна, у когось комічна. Але це все живі люди, й тому на це питання важко відповісти. Підхід до людей завжди персональний - із деким продовжуємо спілкуватися після виходу програми. То ми питаємо, як у них справи, то вони в нас.

- Що вас тримає на цій роботі і чи приносить вона вам задоволення як журналісту?

- Я сюди прийшов не реалізовувати свої ідеї як журналіст. Тому не варто ставити так питання - чи ця робота приносить мені задоволення як журналісту. Тут трохи інше: я працюю редактором, який робить щось більше, ніж журналістський матеріал. А свої журналістські ідеї реалізовую в іншому напрямку...

Цей досвід можна буде потім використовувати будь-де. Цікаво бути учасником командної роботи такого масштабу.

«Всі знали, що репортажі Майкла Щура мають вийти на "УТ-Торонто".

Ну, і я сподіваюся, все там і вийшло»

- Кажуть, ви непогано знайомі з таким журналістом, як Майкл Щур :) Часом викладаєте відео його програм на своїй сторінці у Facebook. Щоправда, зараз не бачу випусків. Що з Майклом? Де він тепер?

- Майкл у творчій відпустці. Подався до Канади.

- Чи благополучно він долетів після творчих здобутків у Києві?

- Так, прекрасно долетів. Він казав, що збирається до України ще раз.

- Минулого року він висвітлював парламентські вибори в Україні. А що далі? Як він діятиме на базі заведених у Києві контактів із ключовими фігурами українського істеблішменту?

- Він сподівається більше з простими людьми спілкуватися для повноти картини.

- Таки поїде в регіони, про що повідомляв в ефірі каналу ТВі... А його попередній доробок? Чи мав він успіх у телеглядачів Торонто?

- Пригадую, плашки якогось каналу на його відео були. Чи потрапили ці випуски в ефір, мені невідомо - у Торонто я не був, не бачив.

- Чи обмінювався із вами Майкл досвідом співпраці з українськими прес-службами? Все ж таки він харизматична людина: попри те, що піарники відомих політиків уперше його бачили, вони радо організовували для нього інтерв`ю. Впевнена, ніхто з прес-служб не утруднював себе перевірити посвідчення цього нового в Україні журналіста.

- Ну, я ж не перевіряю ваше посвідчення... Це якось у нас у Києві так є. Як розповідав Майкл, просто писав усім запити, листи, телефонував. І люди йшли йому назустріч.

- Як неодноразово підкреслював Майкл Щур, у Канаді зі свободою слова краще, ніж в Україні. Чого ж він ставив такі прості запитання політикам? Міг би зробити корисну справу, як-от з`ясувати, куди саме спрямовуються кошти з держбюджету чи хто очолить Міністерство культури в новому уряді.

-У журналістів уже немає питань, які б не ставили політикам. Політиків уже стільки разів інтерв'ювали, що вони давно знайшли правильні відповіді для всіх ЗМІ.

Майклу Щуру хотілося поставити свої запитання. Може, вони й надто наївні чи елементарні. Але він принаймні спробував отримати на них відповідь.

- Окрім вірусного ефекту, комедійний формат має й інші переваги як яскравий креативний і дотепний продукт. Його вадою є передбачуваність: як правило, ведучі таких проектів діють за однією схемою, і коли, наприклад, команда Олексія Дурнєва приїздить на захід, уже відомо, про що приблизно він запитає. Так само могли б передбачувати дії Майкла Щура і його співрозмовники, аби вони були трохи обізнаніші з журналістським середовищем, а їхні піарники - із соцмережами... Як можна розвивати такі формати?

- Я не знаю, як їх можна розвивати. Побачимо, як Майкл Щур рухатиметься далі.

- Ситуацію ускладнює те, що Майкл Щур запав у душу частині українців. Принаймні, Віктор Пинзеник його точно впізнає... Та й Олег Ляшко, гадаю.

- Як у цих умовах Майкл Щур поводитиметься, я не знаю. Буде видно, чи опиниться він у таких умовах...

- Можливо, навіть доведеться йому позичати ваш костюм зайця :) Тролінг, на вашу думку, можливий лише в інтернеті? Як бачимо на прикладі Олексія Дурнєва, який прийшов на ТЕТ із соцмереж, випуски його програм продовжують жити в інтернеті. Чи були у Майкла Щура потуги запропонувати свій доробок і українським телепродюсерам?

- Майкл Щур зробив загалом шість репортажів. Щодо шансів на українському телебаченні ми з ним не дискутували - я в такі питання ніколи не заглиблююсь. Та й він собі їх ніколи не ставить, просто робить, що вважає за потрібне. І він не думає, що буде потім, як розвивати «жанр», як ви кажете...

- Дуже дивно. На мене він справив враження вдумливого журналіста. Виходить, що він свої ідеї та новаторство не планує поширювати за межі YouTube і Торонто? Творчої свободи - безмір...

- Ця робота Майкла Щура не є постійною його основною діяльністю. Є час - знімаються репортажі, немає часу - не знімаються.

-А він не розказував - хоч не ганялися за ним ті депутати?

- Ні, жоден із депутатів не виявив агресії. Більше того, всі були досить люб'язні.

-А прес-служби не просили зазначити, коли інтерв`ю вийде в ефір і на якому каналі?

- Звичайно, просили. Всі знали, що це має вийти на «УТ-Торонто». Ну, і я сподіваюся, все там і вийшло.

«Щодо сьогоднішніх питань і дій - подивимось, як працюватиме парламент»

- Ви самі маєте неабиякий творчий, я б сказала, досвід співпраці з депутатами. Зокрема, всі пам'ятають вашу манеру спілкування із членами парламенту. І навіть зразкова кореспондентка 5-го каналу Ольга Сніцарчук у своєму інтерв'ю зазначила, що «адекватна парламентська журналістика - це Вінтонів у костюмі зайця». Це було у 2011-му. Чи переглянули ви свої погляди тепер - які запитання і дії, на вашу думку, є адекватними для парламентського журналіста сьогодні?

- Мені дуже полестила така оцінка Олі Сніцарчук. А щодо сьогоднішніх питань і дій - подивимось, як парламент буде працювати.

- Чи працювали б ви у новинах зараз - редактором, журналістом, ведучим?

- Журналістом би працював.

- Якими б темами займалися?

- Будь якими - від спорту до теми цвітіння бузку в Ісландії.

- Як бачимо на досвіді вашої співпраці із телеканалом ZIK чи співпраці Сергія Мамаєва із Кіровоградською ОДТРК, корисно, коли люди з різних інформаційних середовищ обмінюються ідеями й досвідом. Ваші проекти на львівському каналі мали успіх. Чому після трьох місяців співпраці вирішили не продовжувати контракту?

-У Львові, і на ZIKу зокрема, працюють люди, які навчили мене журналістики. Тому я б не казав, що «я людина не з львівського інформаційного середовища».

А до Києва я переїхав через особисті обставини: закінчення контракту збіглося з тим, що моя дружина Анна Бабінець знайшла роботу в Києві.

- Нині все більше вдумливих журналістів втомлюються від форматів і готові втілювати свою мету без жодного роботодавця і фінансування. Свіжий приклад - самостійне відрядження на Близький Схід журналістки-міжнародниці Наталії Гуменюк. Вирушаючи у не зовсім безпечну подорож, вона працювала над створенням документального фільму, позаяк інститут фрілансу в Україні фактично відсутній. Як ви оцінюєте перспективи займатися журналістикою заради власного задоволення?

- Перспектива робити щось своє - це завжди кльово. І робити це завжди варто. На щастя, зараз є можливість поширювати щось своє.

Щодо Наталки Гуменюк - це фантастична людина. Я не знаю, звідки вона бере енергію, як можна отак зірватися й поїхати в Сполучені Штати чи кататися по Близькому Сходу. Як може одна людина виконати функцію Міністерства закордонних справ України? Це треба мати всередині атомний генератор.

- Щодо енергії, як зазначив наш колега, автор репортажів «Врятувати людину» Стас Ясинський, кожен журналіст має комусь допомогти. Як ви ставитеся до «адресної допомоги» в журналістиці? Хіба ви чи Майкл Щур працюєте на благо не всього суспільства?

-Я б не обмежувався лише журналістами. Так склалося, що журналісти мають майданчик і можуть привернути більше уваги до певної проблеми. Але й у інших людей є якийсь свій «ресурс». І якщо кожен задіє свій невеликий ресурс, щоб допомогти, буде круто.

- Ви змінили стільки місць роботи, що час уже виступати із майстер-класами для початківців. Які, на вашу думку, можливі варіанти розвитку успішної кар'єри журналіста в Україні?

- Робити те, що подобається, і слухати старших. Або навпаки. Рано чи пізно це почне приносити плоди. Можливо.

Фото Павла Довганя, а також скріншоти з відеорепортажів Майкла Щура на YouTube