Святослав Цеголко: «У 2005-му Президент пив чай з помаранчевої чашки, у 2006-му - з білої»

3 Листопада 2006
20104
3 Листопада 2006
23:24

Святослав Цеголко: «У 2005-му Президент пив чай з помаранчевої чашки, у 2006-му - з білої»

20104
Інтерв’ю з автором документального проекту «Українська незалежність».
Святослав Цеголко: «У 2005-му Президент пив чай з помаранчевої чашки, у 2006-му - з білої»

Працюючи на телебаченні з 2001 року, Святослав Цеголко став відомим глядачеві передусім як репортер. На Новому каналі він був співавтором програми «Спецрепортер». Після переходу на 5 канал у 2004-му Святославові часто доводилось бувати в гарячих точках – як зарубіжних, так і українських. Під час «Помаранчевої революції» його завжди можна було бачити «на передовій». Свій «Телетріумф» Святослав отримав також за репортерську роботу, а вже 2005 року зайнявся ґрунтовнішим і менш екстремальним жанром телетворчості – документалістикою.

 

До річниці Майдану був створений фільм «Українська революція: за півкроку до крові». Напередодні виборів – цикл «П’яте скликання». У новому телесезоні в ефір 5 каналу вийшов новий проект Святослава Цеголка – «Українська незалежність», серія документальних фільмів про людей, що відіграли визначну роль у здобутті та становленні незалежності України. «Детектор медіа» вже публікувала відгук нашого постійного автора Юрія Луканова на перший з десяти фільмів циклу. Про цей та інші проекти Святослава Цеголка, про його досвід спілкування з першими особами держави, а також про те, як він оцінює сьогоднішню ситуацію в медіапросторі читайте в інтерв’ю «ТК».

 

- Як виникла ідея проекту «Українська незалежність»?

- Ідея виникла минулого року під час святкування чергової річниці незалежності України. Друга половина серпня - це час коли ми згадуємо про те, як народилася Українська держава, віддаємо цій даті шану... і всяке таке інше. Але з кожним роком ми (і тут я маю на увазі журналістів, політиків, чиновників) сприяємо росту стереотипу про те, що незалежність - це 91-ий рік. Але ж даруйте, 1996-й, 2004-й і 2006-й - це також незалежність. Кожен прожитий державою день - це її незалежність (або боротьба за неї). Тому мені захотілося зруйнувати стереотип «датності». Незалежність - це не лише події на початку дев'яностих, але й пізніше. Так виникла назва, а згодом і сам проект.

 

- Формулювання «герої незалежності» щодо людей, яким присвячені фільми проекту, створює дещо міфологізаційний ефект. Наче ви виокремлюєте з політичного контексту останніх 15 років пантеон найвизначніших постатей, незалежно від того, чи була їхня роль у здобутті та розбудові незалежності конструктивною, чи навпаки. За якими саме принципами ви добирали героїв?

- Термін «герой» тут використаний у значенні особи, яка спричинилася до найвизначніших подій та явищ в історії України за останні 15 років. Герої бувають позитивними і негативними у масовій свідомості. При цьому вони можуть сприйматися негативно через останні свої вчинки. Але це зовсім не означає, що цінність попередніх нівелювалася. Героїв ми добирали з допомогою експертів. Це історики, соціологи, політологи, які висловили своє бачення ключових постатей, що спричинили певні явища і своїми вчинками «писали історію України». Багато експертів радили зняти фільми про людей спорту, літератури чи шоу-бізнесу. Але ми вирішили зробити це пізніше. Проект «Українська незалежність» можна продовжити, доповнивши його іншими іменами.

 

- У фільмах ви не даєте оцінок герою та його вчинкам. Чи то пак, намагаєтесь не давати. В цьому можна вбачати такий меседж: мовляв, усі вони різні, гірші чи краще, але кожен із них зробив свій неповторний внесок у Незалежність і став її героєм. Звісно, рано чи пізно суспільство має примиритись зі своєю історією, але чи не зарано?

- Роздумувати над історією ніколи не рано і не пізно. До того ж багато подій актуальні сьогодні. Аналізуючи їх, розумієш, що ми вже на ці граблі ставали. Чому ж знову отримуємо по лобі? Відповідь проста. Ми звикли жити сьогодні. У нашому стрімкому світі немає часу озирнутися, а проаналізувати події кількарічної давнини - взагалі розкіш. Щодо оцінок певним постатям. Працюючи над «Українською незалежністю», я навмисне обмежив власні оцінки. У цьому документальному серіалі герої самі характеризують певні події (виражаючи цим своє ставлення до них), а їхні соратники і опоненти демонструють ставлення до самих героїв.

 

- Дивлячись на перелік «Кравчук, Мороз, Кучма, Тимошенко, Ющенко...», хочеться продовжити: Лазаренко, Марчук, Медведчук, Литвин... Чи будуть ці люди представлені в «Українській незалежності»? Як щодо теперішнього Прем'єра, який теж протягом останніх 4 років відігравав у політичному житті України вагому роль?

- Володимир Литвин є серед героїв «Української незалежності». Він розповідає про штурм Верховної Ради 30 листопада 2004 року, коментує круглі столи і піднімає завісу над тим, як на президента Кучму у розпал революції вдягали помаранчевий шалик. Щодо інших прізвищ... Ми зв'язувалися з Павлом Лазаренком і планували зробити цілу серію про корупцію, однак через нові обставини в його судовій справі, отримали відмову. Євген Марчук та Віктор Медведчук є серед коментаторів у кількох серіях «Української незалежності». Думаю, такі люди, як вони, будуть героями серіалу після того, як ми продовжимо проект. Що ж до Віктора Януковича, то на інтерв'ю з ним 5 канал «стоїть у черзі» ще з 2004 року.

 

- В інтерв'ю «Поступу» у травні ви казали, що серед героїв буде Рінат Ахметов. Це інтерв'ю вже записане? Чи можна чекати якихось сенсаційних зізнань?

- З командою Ріната Ахметова ми продовжуємо переговори. Шкодую, що «добро» на інтерв'ю з ним ми поки що не отримали. Думаю, у наступних проектах він обов'язково з'явиться.

 

- Фільм про Ґонґадзе зроблений у максимально розповідній, врівноваженій, відстороненій манері. Він, з одного боку, досить вдало зафіксував нинішній стан справи як на фактологічному рівні, так і на рівні відчуттів з приводу цього головних людей - перш за все, мами Георгія. Власне, такий формат продукту і не має претендувати на якісь відкриття, нову інформацію, нові версії тощо. Але хочеться запитати ось про що, і саме в контексті того, що фільм було зроблено в циклі «Українська незалежність». Всі фільми цього циклу були побудовані на висвітленні саме особистої ролі відзнятих вами героїв. А цей фільм не є фільмом про самого журналіста або навіть про те, як саме його смерть змінила суспільство та владу, яке значення саме смерть Георгія мала для шляху України до незалежності. Фільм, скоріше, розповідає про неназваних, але усім відомих, сучасних українських політиків. Вони, не можуть дати відповіді на запитання про вбивство журналіста, бо вони самі у цьому вбивстві по вуха - більшість з них непрямо, але, тим не менш... Такий акцент був вашим свідомим вибором?

- Так. Навмисне не хотілося підмінювати Генеральну прокуратуру і називати замовників убивства на базі лише власного журналістського розслідування. Та й усе це навряд чи помістилося б у 26 хвилин. Для цього варто зробити окремий фільм. Але в рамках «Української незалежності» не говорити про Георгія Ґонґадзе неможливо. У серії про нього є кілька натяків, але всі вони зроблені героями-коментаторами.

 

Мій головний висновок - потрібні кримінальні справи не лише щодо виконавців і замовників убивства, але й щодо тих, хто на різних етапах фальсифікував справу, вводив суспільство в оману і що найгірше - використовував її у своїх політичних цілях. Зробити висновок про місце Георгія Ґонґадзе в історії неможливо без його справи. Справи, яка досі не розкрита і процес її розкриття - невід'ємна жахлива частина української дійсності.

 

- Два роки тому, напередодні президентських виборів, в ефір 5 каналу вийшла програма «Прихована істина» Володимира Ар'єва - спроба журналістського розслідування справи Ґонґадзе. Цю програму відчутно критикували (на «ТК», зокрема, Анна Шерман та Ірина Погорєлова), переважно за конспірологічну непереконливість озвучених версій. Ви враховували досвід цієї роботи під час зйомок свого фільму?

- Я бачив цю програму тоді, більше її не переглядав.

 

- «Детектор медіа» часто підіймає питання доступності, відкритості влади для ЗМІ. Відомо, що домовитись про ексклюзивне інтерв'ю з Віктором Ющенком (хіба що крім поодиноких випадків, коли йому самому потрібно було звернутись до народу за посередництвом телебачення) майже неможливо. Розкажіть, як це вдалось вам? Ви використовували особисті зв'язки чи домовлялись через прес-службу?

- Ні, написав листа у прес-службу. Зустрівся з новим прес-секретарем Президента. Розповів, що проект спрямований не на сьогодення, а на майбутнє. Він важливий не тільки для нас, але й для наших дітей. Я дуже сподіваюся, що історію не почнуть перетрактовувати. Сподіваюся, але все ж хочу мати відповідь на питання наступних поколінь: «чого ж ви не знімали фільмів про історію в той час, коли це було можливо?». Що стосується ексклюзивних інтерв'ю Віктора Ющенка, 5 канал брав їх не лише тоді, коли він вступив на посаду Президента, але значно раніше. Особливо в той час, коли 5 канал був єдиним, хто такі інтерв'ю міг ініціювати.

 

- Приблизно рік тому ви брали інтерв'ю у Ющенка для фільму «Українська революція. За півкроку до крові». Порівнюючи ці дві розмови, чи помітили ви якісь зміни у поведінці, судженнях Президента? Чи змінився він за цей рік як особистість??

- Безумовно, змінився. У 2005 році Віктор Ющенко був більше зорієнтований на минуле. Він охоче пригадував і «смакував» цілі фрагменти зі своєї виборчої кампанії. Президент жив спогадами, які були для нього дуже приємними. Тепер у нього з'явилися й інші спогади. В інтерв'ю, яке я записав для «Української незалежності», Ющенко все частіше розмірковує над майбутнім. Маленька деталь, яка це найкраще характеризує, це чашка. У 2005-му Президент пив чай з помаранчевої чашки, у 2006-му - з білої.

 

Він не змінив своїх поглядів на події. Як і минулого року, називає уряд Віктора Януковича причетним до фальсифікації президентських виборів. Щоправда, зараз воліє більше говорити про «чесну кампанію 2006 року». Наведу дві цитати. «Думаю, що безпосередньо душею фальсифікації була команда Януковича і команда Кучми». Так Віктор Ющенко сказав в інтерв'ю у 2005 році. А так у 2006-му: «Я думаю, що уряд був глибоко причетний до того, що була фальсифікація. Але історія вже пройшла. І можливо варто зараз говорити про інші речі»

 

- Колись ви казали, що знімете фільм про отруєння Ющенка. Зараз цю тему намагаються якщо не замовчувати, то, принаймні, особливо не педалювати - справа залишилась нерозкритою... Чи з'явиться цей фільм?

- Я збираю матеріали на цю тему. Наразі бачу два сценарії: один із сенсаційними відкриттями і звинуваченнями, інший - просто хронологічний виклад. Обидва варіанти мене не влаштовують. Для першого поки замало матеріалів, другий не матиме резонансу. Окрім отруєння кандидата на посаду Президента, хотілося б зачепити тему сепаратизму. Як на мене, сьогодні вона болючіша.

 

- Як кореспондент 5 каналу, на мою думку, ви завжди вирізнялись динамічністю, здатністю працювати в нестандартних ситуаціях. Були екстремальні сюжети під час революції, гарячі точки, «Телетріумф» за репортерську роботу... Протягом останнього року ви часто звертаєтесь до більш «статичних», описових жанрів. «Українська революція», потім «П'яте скликання». Ще була інформація, що після «Української незалежності» ви збираєтесь знімати документальну трилогію про українських Президентів. Чим пояснюється така зміна?

- Упродовж 2004-2005 років я отримав неоціненний досвід. Кілька місяців знімав, так би мовити, «на передовій» президентську передвиборну кампанію, побачив кілька революцій, чекав війська на Майдані, зрозумів, як діє натовп в екстремальних умовах і коли він стає неконтрольованим, як неконтрольованими стають політики і як вони за це не несуть відповідальності. Прикладів безліч: Киргизстан, Італія, Узбекистан, Росія і , на жаль, Україна.

З 2001 року, коли я переїхав до Києва, я постійно вчився і брав від інших. У 2006 році настав час віддавати. За останні 15 років так багато змінилося. Захотілося осмислити побачене і найголовніше зазирнути в той час, коли я політикою не цікавився. Усі документальні проекти - це підготовка і самовдосконалення перед 2007 роком. Тоді я маю намір розпочати нову програму. Вона шукатиме відповіді на те, що відбувається сьогодні уже зараз. Звичайно, документалістикою я займатися не перестану. Є кілька нових ідей, але про них я волів би говорити пізніше.

 

- Ви мали намір виступити цієї осені як ведучий підсумкової аналітичної програми. Чи з'явиться вона, і якщо так, то коли?

- Перед каналом зараз стоїть важливе завдання - посилити щоденний прайм-тайм. Тому бажання вести тижневик видозмінилося до необхідності програми на щодень. Ми працюємо над нею разом з Єгором Соболєвим. Концепцію програми ми подали керівництву каналу. Після остаточного затвердження вона з'явиться в ефірі.

 

- На недавній прес-конференції Олександр Народецький сказав, що одним із векторів розвитку 5 каналу буде посилення міжнародного блоку. Ви, як досвідчений міжнародник, братимете в цьому участь?

- Я беру участь у всьому, що стосується нових програм на каналі. Наразі міжнародний блок посилюють у новинах. А це парафія шеф-редактора новин.


- Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в українських медіа з точки зору стандартів професії? Які тенденції вам до вподоби, а що ви вважаєте найсуттєвішими загрозами професії - які існують, безумовно, і зараз?

- Ми спритно повертаємося у 2004 рік. Не сповзаємо, а красиво біжимо. Інколи таке враження, що нам навіть це подобається. Кажучи «нам», я маю на увазі не окремий канал, а всіх журналістів.

 

Так, на телеканалах представлені різні точки зору, опозиція критикує владу. Влада соромить опозицію. Усі сваряться, журналістам це подобається. «Ну, це ж потрібно глядачеві», - кажуть випускові редактори. А за скандалами і чварами часом губиться зміст. Що цінніше - висловлювання Прем'єра про міністра внутрішніх справ чи регіональні розбіжності у відшкодуванні ПДВ? Питання риторичне, якщо зважити на те, що сьогодні нам не закривають рота, не обрізають синхронів, як це було у 2003 чи 2004 році.

 

Нам все частіше вказують на нефаховість. Хто вказує? Політики. Особливо ті, які душили свободу слова два роки тому. Сьогодні з високих кабінетів вони глузують зі слабкості цієї свободи слова. Найпарадоксальніше, що в них частково є на це право. Чому? Бо журналісти стають все менш прискіпливими до себе і все менш професійними. Але ж як це, досвід нашої братії, збільшується, - зауважите ви. Так, але з нею росте і лінь. Іншої відповіді я не знаходжу, коли чую, які запитання на прес-конференціях чи в кулуарах органів влади ставлять журналісти. Ми все менше готуємося до розмов зі співрозмовниками, все рідше читаємо законопроекти і, як наслідок, все частіше стаємо заручниками їх - політиків, чиновників. Так, це правда, що вони мають відповідати за свої вчинки, але ж ми також. Часто ми про це забуваємо, тому планку свободи слова все важче тримати. І не тому, що є темники. Їх нема. Поки що нема.

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
20104
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду