Оглядач «ТСН. Тижня» Ольга Кашпор цього року здобула свій перший за десять років роботи в теленовинах «Телетріумф» у номінації «Репортер». На думку авторки змістовних сюжетів на широку соціальну тематику, її відзначили за новаторство. Адже одним зі своїх професійних досягнень вона вважає віднайдену просту інформативну форму подачі в кадрі - за допомогою дошки, маркера і пари картинок.

У минулому Ольга була учасницею журналістського руху проти джинси «Не продаємося». А нині її власний протест - це її робота. «Я намагаюся дотримуватися стандартів, я ніколи не боюся сперечатися з редактором, як і з тим, хто стоїть над редактором», - каже журналістка.

У 2009-му Ольга залишила «Інтер» після кадрового перевороту. Відтоді вже три роки працює в «Телевізійній службі новин» каналу «1+1». Не полишає мрії стати ведучою. Та крім роботи вона встигла написати роман про кохання, хоча й не поспішає його видавати.

Головним критиком для Ольги Кашпор є її чоловік - випусковий редактор ТВі Роман Недзельський. «Часто він навіть суворіший, ніж мій редактор Роберт Опаленик», - каже журналістка. Своєю другою родиною Ольга називає колектив «ТСН. Тижня», який цього року отримав ще дві статуетки «Телетріумфу» - за найкращу інформаційно-аналітичну програму і найкращу ведучу інформаційно-аналітичної програми (Аллу Мазур).

Про те, як готується тижневик ТСН, чим запам'ятався «Телетріумф» і як вона витримує стандарти журналістики, Ольга Кашпор розповіла в інтерв'ю «Детектор медіа».

«Від хвилювання в той вечір я відколупала букву "Т", "елетриумф" вийшов тепер»

- Ольго, ваша промова під час перемоги на «Телетріумфі» була типово оскарівською. За професійні здобутки ви подякували мамі, своєму чоловікові. Чи була ідея сказати про речі, актуальні для українського телебачення загалом?

- Щодо промови в мене взагалі ідей не було. Коли мене оголосили, більше нічого не спало на думку, як подякувати моїй команді. А вона складається з моєї сім'ї: коли є маленька дитина, все набагато складніше. І нині я маю змогу працювати тільки завдяки мамі, чоловікові й колегам із «ТСН. Тижня».

Під час церемонії я отримала есемеску від колеги Наталії Соколенко, яка нагадала, що доречно було би сказати слова на підтримку кримського журналіста Шевкета Ганієва. Якби встигла прочитати її до промови, я б, напевне, сказала.

- Чому, на вашу думку, звернення Андрія Куликова до колег за цехом не викликало помітного резонансу? Згадаймо, як минулого року підірвав російську телевізійну й інформаційну спільноту своєю промовою Парфьонов.

- Його слова викликали резонанс у серцях багатьох. Всі, кого я знаю особисто і хто це почув, потім переказували одне одному й казали: «З'явився справжній український Парфьонов, він сказав те, що всі хотіли почути». Андрія Куликова слухали, затамувавши подих, і в цьому сенсі він достукався до багатьох. Принаймні, до присутніх у залі.

- Свого часу ви були учасницею журналістських акцій «Не продаємося». Чи дієві подібні методи за нинішньої ситуації на українському ТБ? І проти чого варто було би протестувати в першу чергу? :)

- Є час протестувати, а є час показувати своїм прикладом, робити щось інше. Колись я виходила з плакатами і тепер готова - як у випадку з перспективою ухвалення Закону про наклеп. Але здебільшого мій протест - це моя власна робота. Я намагаюся дотримуватися стандартів, я ніколи не боюся сперечатися з редактором, як і з тим, хто стоїть над редактором. Я в цьому сенсі незручний журналіст: ніколи не промовчу, буду відстоювати до останнього. Не обов'язково підлаштовуватися під обставини, можна й працювати за стандартами, відстоювати їх своєю щоденною роботою і дочекатися визнання.

Мій протест - коли я намагаюся колегам пояснити, чим загрожує недотримання стандартів, чим загрожує джинса, чим загрожує цензура. Є багато прикладів, є що розповісти. І це інколи працює краще за всі демонстрації, плакати і таке інше.

- Де зберігаєте статуетку «Телетріумфу»? :) Що означає для вас це визнання, як і перемога в конкурсі Асоціації польських журналістів?

- Нагороди - це приємно. Такий урожайний рік... До цього я отримувала тільки золоту медаль по закінченню школи :)

На конкурс Асоціації польських журналістів я подавалася з власної ініціативи із сюжетом до Дня Незалежності.

Щодо «Телетріумфу», то навіть у номінацію мені було потрапити приємно. Це означає, що моя робота не лишається непоміченою, принаймні, всередині мого колективу і шеф-редактора (Сергія Попова. - ТК), який ці списки подавав. Було великою несподіванкою, що експерти за це проголосували. Поряд зі мною працюють колеги, які зробили набагато вагоміші речі. Той же Стас Ясинський, який вів дуже важку морально і суспільно значущу тему «Звільніть людину» про Максима Дмитренка. Його також було подано у довгий список, а в короткий він чомусь не потрапив. Стас, напевне, більше за мене був достойний цієї нагороди. Мене ж відзначили, можливо, за новаторство: нові форми, новий погляд на теми, які звучать щороку.

Статуетка стоїть вдома на полиці. Від хвилювання в той вечір я відколупала букву «Т», «елетриумф» вийшов тепер. Це буде така домашня реліквія :)

- Цього року й «Детектор медіа», й телевізійники в соцмережах досить критично відгукнулися про цю премію, її критерії і про те, чи відображає вона реальні здобутки найкращих з українського телебачення... Кого б із журналістів, чия робота сумісна з розумним глядачем, відзначили б ви?

- Звісно, я дуже шкодую, що ТВі не подавався. Номером один у переліку претендентів мав би бути Костянтин Усов зі своїм розслідуванням про Лук'янівське СІЗО. Та й програма «Знак оклику» у повному складі достойна уваги.

Можливо, «Телетріумфу» бракує номінацій. Тоді було б більше можливостей відзначати журналістів за соціально важливі внески. Я й сама опинилася в номінації «Репортер», хоча я не зовсім репортер, а можливо навіть зовсім не репортер. Я ж працюю в аналітичній програмі, яка передбачає роботу не лише в полі і з коліс...

«Топову тему ми намагаємося розкатати максимально, і в цьому ми сильні»

- Ви є універсальним солдатом «ТСН. Тижня», який висвітлює теми, починаючи від резонансної соціальної трагедії Оксани Макар до змін в інституті прописки після ухвалення закону про реєстраційний облік і виборів. Які репортажі вважаєте професійним досягненням?

- Тема про Чорнобиль, якої ніхто не чіпав до нас і після нас. Роберт Опаленик на чергову річницю подав ідею зробити матеріал про втрачений культурний пласт: разом із людьми, які роз'їхалися з цих міст і сіл, зникло ядро поліської культури. Яке саме, ми намагалися показати, їздили в культурні експедиції, брали людей, які там колись жили, і везли їх в розвалені обійстя, де й досі квітнуть квіти, які ніхто не поливає; бачили їхні сльози...

А з буденних матеріалів - експерименти зі змістом і формою, те, що можна назвати умовно телеблогом. Те, що запропоновано мені було зробити нашим шеф-редактором Сергієм Поповим і що, мені здається, вдалося, - «колонки» про Оксану Макар у формі великого стендапу - авторське незбалансоване бачення. Але у випадку з резонансною темою, про яку дуже багато сказано, такий хід має право на життя. Другою такою спробою був, власне, відзначений у Польщі сюжет до Дня Незалежності.

І, звісно, задоволена віднайденою простою інформативною формою подачі - журналістською лабораторією, в якій складні речі можна пояснити за допомогою дошки, маркера і пари картинок.

- На які саме теми попит найбільший і якою була кардіограма вподобань аудиторії за ці майже 10 років, які ви працюєте в теленовинах? Якою мірою на запити глядача впливають самі телевізійники?

- Вподобання аудиторії й те, що ми - телевізійники - їй пропонуємо, це як курка і яйце - неможливо встановити, що первинне. Неможливо точно сказати: ми це показуємо, бо аудиторія вимагає, чи аудиторія вимагає, бо ми дали їй це спробувати. Але за десять років набір тем у новинах однозначно змінився: майже зникли сюжети про мистецькі події - «академічні мистецькі події». Вже й не пригадую, коли востаннє новини розповідали про оперу, балет... Хоча ще років 5 тому такі сюжети були. Натомість маємо експериментальне мистецтво, селебрітіз та фріків.

Політики в новинах не те що поменшало - вона стала дрібнішою - в сенсі викладається у легшій формі. І це, як на мене, непогано. Це означає, що можемо собі дозволити. Однозначно додалося «непростих історій простих людей». І в щоденних новинах у нас все-таки зберігається специфічне налаштування на теми з полунично-криміналістичним присмаком.

Не скажу, що все з цього мені подобається, але дещо, за що часом нас (ТСН) колеги сварять, мені здається виправданим, що підтверджують рейтинги. Наприклад, можна дорікати журналістам ТСН, що вони буквально чатували під вікнами і «переслідували» всіх, хто був пов'язаний із Ярославом Мазурком, коли крутилася ця історія. Але в той день, коли знайшли його тіло, ми відпрацювали найкраще. У нас було за випуск три подачі - на початку, всередині і в кінці. Окрім розгорнутого репортажу з місця подій і бекового сюжету з версіями, було включення біля його будинку, була найперша реакція його мами, були висновки експертів щодо подальших подій. Топову тему ми намагаємося розкатати максимально, і в цьому ми сильні. У нас є на це ресурси - і людські, й технічні.

Мода є на науково-популярні теми, що мені не дуже подобається. «Вчені з якогось інституту дослідили, що якщо кожен день пити чай, то станеш розумнішим», і от ми негайно робимо сюжет :)

Щодо тижневика, в нас є джентльменський набір із варіаціями. У випуску має бути якась політика, але дуже зрозуміла. Якщо немає такої топової новини, можемо обійтися начиткою, а не сюжетом. Також у випуск має увійти щось дуже близьке до гаманця - «про їжу». Ще наш глядач дуже любить медичні теми. На додачу в нас майже завжди є трохи жовтуватий гламурний сюжет, а також чергове мегарозслідування на кшталт матеріалу Стаса Ясинського про горілку, Дмитренка чи викриття хабарників.

- В одному з випусків щодо парламентських виборів «1+1» поінформував глядачів щодо важливих даних, які хоча й цікавили суспільство, були спочатку проігноровані іншими каналами. Я маю на увазі сюжет про офіційні витрати кандидатів і партій на виборчу кампанію. Чия це була ідея і чи так уже складно було знайти ці дані?

- Ми планували марафон у виборчу ніч, і на мене цей сюжет був запланований. Ким саме, мені невідомо. За марафон були відповідальними Тетяна Пушнова і Роберт Опаленик. Інформацію було здобути неважко, я здебільшого послуговувалася даними джерел. Спочатку поговорила з політтехнологом Тарасом Березовцем, який назвав цифри, відомі йому зсередини процесу. А потім я пішла з цими цифрами до представників партій, які мали перспективи пройти у парламент. Вони їх або спростовували, або підтверджували. Точніше, підтвердила єдина «Свобода».

- Чи змінилася за останні роки «політика прямих включень» у ТСН? Кому їх довіряють? Скажімо, під час висвітлення інциденту з Мазурком, журналіст, який перебував у «Каравані», звернувся до глядачів із такими словами: «Охоронці загинули. У деяких із них навіть були діти!». Які наслідки це для нього мало? :)

- Традицію частих включень по всій Україні зберігаємо. Поява людини в кадрі завжди прикрашає випуск і вражає глядача більше, ніж нарізка відео з темою. От днями Григорій Жигалов про погоду інформував у включенні - весь обліплений снігом, на тлі автівок, що нікуди не їдуть...

Помилки трапляються, як це завжди буває в прямому ефірі. І від них не застраховані навіть найдосвідченіші журналісти, ми не роботи й не машини. За нефактичні помилки на ТСН не штрафують. На таких моментах, як показує температурна крива аудиторії, навіть зростає інтерес до сюжету :) У принципі, є така установка, що включатися в кадрі мають всі, незалежно від досвіду.

Щодо вимог - суворого дрес-коду в нас немає, наприклад, жорсткої заборони на шапочки-беретики в кадрі. Є брендований одяг «1+1», але він не обов'язковий для використання.

- У моніторингах «Детектор медіа» ви є однією з журналістів, про сюжети яких у 97% випадків згадано в позитивному ключі. Чого коштує витримувати стандарти? З ким у ньюзрумі доводиться дискутувати найбільше і які аргументи діють?

- Сперечатися доводиться. Можливо, я навіть дуже підозріла до свого редактора (Роберта Опаленика. - ТК), і він мені каже, що я бачу те, чого нема. Але в цьому випадку краще пере-, ніж недо-.

Як і раніше, я завжди готова, що цей день на роботі може бути останнім. Хоча в мене і маленька дитина, і зйомна квартира. Але тут не може бути компромісу. І в цьому сенсі чоловік мене підтримує.

Та й не пригадую останнім часом кривавих битв за щось, бо не було до чого причепитися. Можливо, я знайшла свою формулу... Зазвичай менеджеру вищої й середньої ланки дуже легко збити з пантелику журналіста, який трошки не в темі. Я взяла собі за правило від початку бути в темі, до найменшої коми. Якщо беру якусь історію, перечитую закони, підзаконні акти, вивчаю всі можливі ниточки і публікації на цю тему. Коли в журналіста такий арсенал, сперечатися з ним важко.

Ми постійно збираємося на летючки по вівторках і детально аналізуємо випуск, беремо до уваги «криву» інтересу аудиторії. Завдяки таким «розборам польотів» ми й ростемо. Так само плануємося і на наступний тиждень. Зазвичай у вівторок у нас усі сюжети вже заплановані. В резерві є журналісти, які можуть переключитися на актуальні теми в четвер і п'ятницю.

- Алла Мазур приймає аргументи?

- Так, звісно! На неї в «ТСН. Тижні» орієнтуються. В Алли буває дуже нестандартний погляд на вже забуту тему. І ще вона дуже добре формулює питання: от ухвалили закон, і вона найперша у нашому колі бачить аспекти, які цікавлять аудиторію. А ще Алла абсолютно майстерно і цікаво пише підводки.

- Як вам удається уникати жовтизни, на якій тримаються рейтинги новинних програм українських каналів? З чого складається ваш персональний кодекс журналістської етики?

- Виключно з внутрішнього кодексу етики і суб'єктивних смаків. Вони в мене досить стримані. Разом із тим, я за експерименти й новації, які часом відносять до жовтизни. Наприклад, у сюжетах ТСН тепер набагато динамічніший монтаж, і музику ми використовуємо.

Раніше я теж не сприймала кліпового монтажу. Головне не переборщити: якщо ти доречно залучаєш графіку і музику, сюжет сприймається трошки по-іншому. Важливо тільки не ставити форму поперед змісту.

У нас для жовтих тем з'явився «ТСН. Особливе», і це вирішує багато питань. Навіть є жартівливий термін «розгламурити сюжет» - із сюжету, який вийшов у «ТСН. Особливе», зробити матеріал для основного випуску, тобто прибрати «бантики».

- Чи з'явиться окремий випуск і для «жерсті»?

- Розумію, до чого ви. Часто читаю про «кровожерливий ТСН». Користувачі соцмереж, зокрема, пишуть: «Давно не дивлюся ТСН! Хіба можна таке показувати!» І заразом переповідають у деталях наш останній випуск :)

- Як ви шукаєте теми? І якими джерелами інформації користуєтеся для їх розробки?

- Усіма відкритими перевіреними джерелами інформації. А також періодичною пресою, і повідомленнями глядачів, і просто спостереженнями за життям.

Трапляється, даруємо з колегами одне одному теми. Хоч спеціалізації журналістів як такої немає, але є неписане розуміння, хто яку тему зробить краще. Ми не жадібні в цьому сенсі. Наприклад, моя колега Марина Макущенко подарувала мені тему про ґаджети для машин, а я їй віддячила темою «про груди» :)

- Чи допомагає в роботі аналітичний відділ?

- Він більше працює на щоденні випуски.

- Часом аналітичні відділи каналів займаються тим, що шукають у пресі хорошу публікацію і пропонують її розробити журналістам. Чи вважаєте це прийнятним для себе і яким чином використовуєте публікації друкованих ЗМІ у своїй роботі?

- У тижневиках ми більше проглядаємо газети й журнали з тим, щоб не повторюватися. Бо теми тижня здебільшого в усіх однакові, і питання в тому, щоб знайти інший ракурс.

Вступив у дію Кримінальний процесуальний кодекс, що має вплив на дієвість роботи суду присяжних. Журналісти інших каналів показували тих присяжних, які вже працюють, чи розповідали про спроби піти влаштуватися в суд присяжних. Моя колега Юлія Дячук поїхала в село Семиполки, відоме інцидентом із розстрілом майора міліції Миколи Симоненка. Там вона опитала селян, зібрала найавторитетніших, посадила їх і дала їм на розгляду справу, щодо сім'ї Павличенків, яких звинуватили у вбивстві судді, що відібрав у них квартиру. І люди міркували, як би ця справа вирішилася за новим законодавством. І в результаті експерименту всі «громадські присяжні» сказали «не винні», на відміну від офіційного суду.

І, звісно, прагнемо самі народити новину - відшукати ще не підняту цілину. Власне, це головне завдання наших летючок і мозкового штурму.

«Я просто знаю, що не маю права зробити погано»

- Ви займаєте принципову позицію щодо джинси. На жаль, дожили до часу, коли журналісти пишаються тим, що не беруть грошей за матеріали, хоча це має бути даністю. Чи треба, на вашу думку, реагувати на джинсові матеріали колег? І як саме?

- Чесно кажучи, я не знаю, як реагувати. У мене вже опускаються руки. Можливо, колись наше телебачення розвинеться до того, що менеджери телеканалів зрозуміють, що робити якісний продукт вигідніше економічно - коли глядач якимось чином повідомить, що він не хоче це їсти, і це відіб'ється на рейтингах, а зрештою й на прибутках.

Ці зміни можливі тільки згори. Вони неможливі знизу, я в цьому переконалася. Якщо в журналіста добра зарплата, це не означає, що він не схоче надбавки. Можна скільки завгодно протестувати й писати на паркані імена колег, які роблять замовні сюжети, але що від цього зміниться? Вони не вітатимуться зі мною або я можу звільнитися з роботи чи зажити слави білої ворони, а ці сюжети далі собі виходитимуть.

Завжди знайдуться руки, які напишуть, голос, який озвучить джинсовий сюжет...

Джинса постійно мутує, і тим вона небезпечна - коли переходить у такі форми, що її перестають помічати, вона ніби стає зручним додатком. Є люди, які цього не роблять, є люди, які це роблять. І в колективі є така мовчазна згода, що ті, які не роблять, не чіпають тих, які роблять. Я з тих людей, які не соромляться поцікавитися в автора матеріалу, який має ознаки замовності, - звідки це з'явилося, чому це з'явилося. Перечитую випуски - я такий собі громадський контроль у ньюзрумі :)

- Чи часто оцінюєте свої сюжети за відгуками у соцмережах?

- Після випуску заходжу на сторінку програми у Facebook. Також ознакою резонансного матеріалу є статистика відгуків на сайті TSN.ua. Хороша робота непоміченою не буває. Найбільше орієнтуюся на внутрішнє відчуття, що зробила все. Якщо воно непевне, потрібне підтвердження ззовні.

- Чи радитеся щодо матеріалів із вашим чоловіком, випусковим редактором ТВі Романом Недзельським?

- Окрім солідного досвіду в теленовинах Роману притаманний незаангажований погляд, і за це я йому вдячна. Часто він навіть суворіший, ніж мій редактор Роберт Опаленик. І починаючи з вівторка, сюжет пишеться за вечерею щодня :) Може, це неправильно, але абстрагуватися не виходить. Часом у п'ятницю кажу: «Я вже все зняла», і Роман просить розповісти деталі. І на мій перелік «це, це, це» завжди знаходиться запитання: «А оце? Без цього твій сюжет не вдасться. Тим більше, що попереду ще ціла субота!». І жодні аргументи щодо святкування Дня народження друга не діють. Їду, знімаю, і розумію, що ці підкручування гаєчок були не зайві.

- Що можете сказати про умови репортера «з дитиною» на «1+1»? Скільки маєте часу на підготовку сюжету і на сина?

- У принципі, задоволення підготовки сюжету триває весь тиждень: треба писати офіційні запити, добиватися інтерв'ю. Дуже великою підтримкою для нас є розгалужена мережа корпунктів у регіонах. Наприклад, вони можуть допомагати з пошуком героїв. Для важких для реалізації тем - наприклад, якщо героїв треба вмовляти, чиновників ловити або й просто чекати аналізу в лабораторії на підтвердження здогадок - дається два тижні. Трапляється тему, що вибухає в п'ятницю, доводиться знімати за один день.

Оскільки працюю в тижневих, а не щоденних випусках, маю можливість іти додому трошки раніше - о 17-й чи 18-й, а в окремі дні й працювати вдома. Моя колега Інна Ботнар у садок дитину віддає, і часто поспішає звідти її забрати :) Наш редактор регіонального відділу вийшла на роботу, коли дитині було три місяці, і мала можливість півдня працювати вдома.

- Як мотивуєте себе для підготовки цікавих матеріалів? Які телеканали, журналісти є для вас взірцем?

- Я просто знаю, що не маю права зробити погано. Якщо я взяла на себе відповідальність у чомусь не погоджуватися з керівництвом, десь виступати, я не можу допустити слабинки, бо її мені просто не пробачать.

Авторитетні колеги працюють зі мною, в основному. У нас маленький колектив, до якого ми всі дуже звикли: Алла, Роберт, Ясинський, Серьожа Швець, Юля Дячук, Таня Коваленко. Часом дуже гарні ідеї для тижневика народжуються у Сергія Попова (керівник департаменту інформаційного мовлення «1+1». - ТК).

ICTV давно не дивилася. «Вікна» на СТБ трошки втратили самобутність... Тетяна Висоцька для мене один з ідеалів ведучої. Шкода, що Павлина Василенко поїхала зараз на навчання в Польщу. Соколенко, звісно, Андрушко... На ТВі придивляюся до роботи «Знаку оклику» у повному складі і Наталки Седлецької зокрема - вже з авторським проектом.

- Чи були пропозиції щодо співпраці з ТВі і щодо інших каналів? Що тримає вас у ТСН?

- На ТВі мене запрошували ще на той момент, коли я пішла з «Інтера». Пропозиція «Плюсів» була привабливішою. З інших компаній деколи запрошували на кастинги.

У ТСН мені комфортно. Мене тут знають давно, і я багатьох знаю. Хоча за цей час колектив змінювався. Може, це й трошки пафосно, але це вже сім'я і рідні люди. Одного разу в мене дуже захворів син, і ми з ним потрапили під крапельниці. Я була вражена тим, що весь колектив зібрав кошти для лікування в дорогій клініці. Провідували - і Аллочка прийшла, і Марічка Падалко. Може, в інших ньюзрумах теж таке є, просто не розголошується. Але мені важко уявити подібну ситуацію на іншому каналі.

- Чи мрієте стати ведучою? Якщо так, то яку програму хотіли б вести?

- Ну який солдат не мріє стати генералом? :) Раніше мені хотілося бути ведучою щоденних новин. Мені чомусь здавалося, що це дуже комфортно (прийшов, відпрацював), але й тут не все так просто - це також величезний шмат роботи, як я побачила :) Зараз замислююся про щось інше. Хотілося б спробувати себе в новому форматі й новому проекті. Розважальні програми не моє, як я зрозуміла з попередніх кастингів. Насамперед, теоретично, був би цікавим оригінальний формат.

Фірмовий рецепт «сюжету по-людськи» від лауреатки «Телетріумфу»