Мало хто з пересічних телеглядачів навмисне дивиться чи слухає рекламу. Але важко не погодитись, що голос, котрий розповідає про ті чи інші переваги зубної пасти, гелю для гоління чи мобільного оператора, ми, попри все, запам'ятовуємо. Цьому сприяють два фактори: чимала кількість повторювань рекламного ролика і, що, мабуть, таки первинне, – енергетика людини, котра цим голосом працює. Саме заряд того настрою, з котрим невідома людина по той бік екрана читає для нас, потенційних покупців-споживачів, «безцінну» інформацію, і творить дива. Поговорити про це я вирішила з Андрієм Бурлуцьким – власником одного з голосів, які телеглядачі чують щодня, навіть не підозрюючи, хто за ним стоїть. Андрій – актор Національного театру імені Івана Франка, співпрацює з телебаченням, а також викладає сценічну мову в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.

- Андрію, розкажіть, насамперед, над чим ви зараз працюєте, зокрема й на телебаченні?

- На телебаченні я працюю на озвучуванні фільмів: на «Студії 1+1», на різних студіях у місті, на студії «Слово». Працюю на записах реклам.  Можливо, запропонують якісь серіали, не знаю. Працюю голосом телекомпанії «Ера», інколи мене запрошують викладати на телебаченні мови - покращувати знання тих, хто працює на каналах. Мене запрошували до співпраці телеканали «Інтер» і «ТЕТ», аби я навчав їхніх нових телеведучих. Працюю на радіо – на «Європі FM», голосом каналу; на «Мьюзік-Радіо» - досить часто мене запрошують записувати промо, рекламу.

- На ваш погляд, що відбувається сьогодні на телебаченні з мовою?

- Щодо телебачення й мови, скажу, що останнім часом на телебаченні мові приділяють усе більше уваги, навіть у рекламі. Маю на увазі навчання на каналах, котрі спрямовані на те, щоб ведучі говорили грамотно, красивою мовою. На жаль, виходячи на вулицю, чуєш не українську мову, а  суржик. Тому та мова, котра з телеекрану приходить у наші оселі, має бути справжньою, якщо так можна сказати, має просто бути приємною і такою, якою хочеться користуватися – спілкуватися в буденному житті.

- Чим телевізійна мова відрізняється від сценічної? Найяскравіша відмінність?

- Сценічна мова базується на посилі, для неї важлива польотність звуку, потрібно, щоб глядач, котрий сидить у останньому ряду, міг почути те, що говорить актор зі сцени. На телебаченні ж, зокрема при озвучуванні, працюєш перед мікрофоном, який вимагає філігранної вимови та певної майстерності. Проте мудрість – у Сократа: «Поговори зі мною, щоб я тебе побачив»…

- Як цього досягнути?

- На першому місці - органіка. Важливо не награвати. Потрібна природність. Жодної штучності. А ще – виразність, індивідуальність. Тобто органіка - головне, але водночас треба передавати «движения души», як говорив Шаляпін.  Крім того треба пам'ятати про контроль над диханням. Адже правильне дихання за одну мить не створюється. Воно – результат щоденних тренувань, а ще – результат того, чим ти харчуєшся (маю на увазі не лише продукти, а й думки). Мені в цьому допомагає гімнастика Стрельникової, люблю деякі йогівські вправи.

У мене буває так, що після репетиції, чи вистави голос трохи гучніший, ніж зазвичай, і це, як не дивно, мене якось навіть надихає – приходить якесь досі незнане натхнення, я його впускаю й користуюсь його силою. А потім… Коли запис зроблено, навіть трохи сумно стає. Вийти з образу (так, саме образу, бо той акустичний портрет, який створюєш перед мікрофоном, - не що інше як образ) – то наче попрощатися з кимось із добрих знайомих…

- Можете розказати про те, над чим було дуже важко працювати?

- Важко працювати над серіалами та фільмами з великою кількістю тексту, бо в перекладі завжди більше слів, ніж в оригіналі. І я повинен вкластись у той відтинок часу, впродовж якого звучить фраза мовою оригіналу. Такий фільм у друкованому вигляді може складати сто сторінок. Особливість у тому, що за рахунок фонетики, лексики, мелодики української мови переклад все одно виходить більший, ніж друкований матеріал мовою оригіналу. На заході говорять стисло, сухо. Тому для непрофесійних акторів вкластися у заданий час - проблема. Професійні ж актори справляються з таким без особливого клопоту.

- А зокрема, дублюючи, ви працюєте і як актор, і як режисер? Чи потрібна у такій роботі репетиція?

- Режисер при дубляжі є. І важливою в цій роботі є ще така річ як ліпсінг – треба сказати слова героя так, щоб вони красиво лягли на артикуляцію того актора, якого глядач бачить на своєму екрані. Зазвичай після першої репетиції, починаємо робити запис. Режисер може сказати: «Спокійніше!», «Активніше!», «Заінтригуй!», «Точніше!», «Додай психологічної конкретики!». Головне перед мікрофоном –  діяти!

- Скільки приблизно триває процес дублювання?

- Зараз професійні актори працюють у реал-таймі: півторагодинний фільм – за півтора години, при цьому сцени, шматки, що не містять тексту, промотуються. Коли до справи береться непрофесіонал – півторагодинний фільм виходить максимум за три години. Взагалі, коли витрачається удвічі більше часу, ніж час самого фільму – це нормально. У середньому ж – дві години для півторагодинного фільму.

- А які з робіт, зроблених вами для телебачення, є для вас найбільш значущими?

- Можливо, серіал «Клон». Це – двісті п'ятдесят серій. Мені довелося працювати з дуже досвідченими акторами, такими як, наприклад, Микола Козій, Ольга Лях та Тетяна Антонова, котрі знані шанувальниками телеекрану й радіо ще з радянських часів. Така робота – колосальний досвід, причому і в сенсі професії, і в сенсі життя.

- «У рекламі мені платять за моє ім'я, а не за манеру грати, - зізнавався якось у одному з інтерв'ю Жан Рено. – Вони купують мою репутацію». А що купують у нашій рекламі? Наші рекламні агенції обирають лише знаних і відомих акторів?

- У нас – інша ситуація, ніж за кордоном. Здебільшого проводиться кастинг, кілька акторів записують один і той самий матеріал, а потім замовник реклами обирає той варіант, який сподобався найбільше.

- Є думка, що працювати лише голосом і емоціями вчить озвучування мультфільмів, тому воно - дуже корисне для актора. Але хіба озвучування художніх  фільмів – менш корисне?

- Можливо, не менш. Озвучування мультфільму просто потребує налаштовування на дуже добрий тон, оскільки це - робота для дітей, а також пошуку особливих інтонацій, зрозумілих саме дітям.

- Ідеальні стосунки між телебаченням і кіно, на ваш погляд, які? Михайло Іллєнко стверджує, що нині ми є свідками першої громадянської війни між українським телебаченням і кінематографом України.

- Думаю, що в ідеалі стосунки між телебаченням і кінематографом – це партнерські стосунки, коли обидві сторони задоволені співпрацею і прагнуть цю співпрацю поглиблювати. З часом ми прийдемо до цього.

- Цікаво. А що б ви побажали пересічному телеглядачеві?

- Я побажав би, щоб він захоплювався цікавішими програми нашого українського телебачення, інтелектуальнішими, я б сказав. Через те, що наш ефір, на жаль, засмічений низькоякісною продукцією. Я побажав би програм на кшталт як на французькому телебаченні чи на іспанському – там дуже багато каналів подібних до «Діскавері», дуже багато пригодницьких передач, про тваринний світ, про подорожі – от цього нам бракує. Хоча нині в ефірі побільшало документальних фільмів. Я думаю, що це – необхідніше за бойовики й насильство, які на нас ллються з екрану.

- Тобто є така тенденція – зростає кількість документальних фільмів?

- Так. Вона з'явилася останнім часом. Особливо це помітно на  телеканалах СТБ і «ТОНІС». Я бачу, що це дуже корисно, і вони знаходять свого глядача, тому що постійні бійки, сварки нічого хорошого, позитивного не несуть, я все ж таки думаю, що одна з функцій телебачення – розважити, зняти стрес, напругу, освідчити, показати щось нове, щоб людина отримала певну інформацію, якою не володіла. Є дуже велика проблема на телебаченні - мультики. Для малечі також не завжди якісний продукт випускається – якісь мультсеріали про кіборгів, роботів, ніндзя-черепашок, які абсолютно відірвані від духовної сфери, і дитині вони не дають того, що повинні давати мультики. Особливо за радянських часів були хороші мультики, так само як і українські, але і сьогодні мультиплікація розвивається, просто це – дуже дорога річ, і зараз вона шукає свій ринок, шукає виходу, шукає інвестицій. Я думаю, що за українською мультиплікацією – теж майбутнє. І наші діти виховуватимуться і національно-свідомими, і розумними, і обізнаними в усіх сферах, завдячуючи також і мультикам, до того ж уже незабаром.