Пропонуємо вашій увазі відредаговану версію чат-конференції у вигляді інтерв'ю. Версію чат-конференції у повному невідредагованому обсязі читайте тут.

– Які особисті враження від нового "Подвійного доказу" і власне від подвійного допиту?



– Мої враження – хороші. Хоча недоліків я бачу дуже багато. І протягом найближчих знімальних сесій ми їх усунемо. Глядача чекає ще багато нових "примочок" і цікавих розслідувань.



– У мене після перегляду "Подвійного доказу" все-таки залишилися запитання. Я так і не зрозуміла: Крючкову дісталося трохи від "золота партії"? Чи ні?



– Якщо говорити про перший та поки що останній "Подвійний доказ", то це, власне, презентація майбутнього формату, який буде кращим, питання будуть гостріші, гості – відвертіші, ведучі підготовленіші та дотепніші. Крючков, на мій погляд, був максимально відвертий. Судячи з його зовнішнього вигляду, та трохи знаючи про його справжню роль в нинішній КПУ, то навряд чи йому щось дісталося з того злощасного золота партії.

В ідеалі треба було б запросити у студію Станіслава Гуренка, але він із серйозною хворобою лежав у лікарні і тому не зміг прийти. Крючков – це все-таки ідеологічна позиція в КПУ, а не прагматична. Він – ідеолог, а не орговик чи фінансист.

- Как вы можете работать на канале, который находится в управлении эсдеков – тех, кто есть самыми главными врагами украинской независимости и демократии, апологетом которых вы себя позиционируете?



– Жити в суспільстві, зокрема, і працювати на каналі, на який впливають есдеки, а точніше М-чук, – не легко, але цікаво. Я думаю, що ми матимемо ще можливість поквитатися з тими, хто нам нині не дає працювати. Як було написано в логотипі газети "Незборима нація", "на все приходить час розплати".



– Час розплати інколи приходить не за нашого життя! На що ви сподіваєтесь, якщо з усього виходить, що наш наступний президент – Янукович? Керований Кучмою, Медведчуком та Путіним?



– Пережили Кучму, переживемо і Януковича. А Путін хай побігає по Кавказу за Шамілем Басаєвим.



– Як розсталися з Корчинським?



– У зв’язку з тим, що великої любові у нас ніколи не було, а була виробнича необхідність працювати разом, розлучилися ми легко, інтелігентно, сучасно – навіть не попрощавшись. Два сезони "Подвійного доказу" – це достатньо великий термін, щоб краще дізнатися один про одного. Я не можу сказати, що розлучення мене засмутило.



– Якщо ви так ставитесь до Корчинського – то як ви могли з ним працювати разом? А як у його товаристві почувався Борсюк – досить інтелігентна та розумна людина?



– Дмитра моє ставлення до нього ніколи не цікавило. Чесно кажучи, і я не питав його про ставлення до мене і моїх поглядів. Зрештою, ми робили програму, в якій, за великим рахунком, не було місця для висловлювання якихось політичних декларацій.

Інша справа – програма "Проте". Я казав Корчинському, що пошта "Доказу" переповнена листами з прокльонами на його адресу. Його постійно згадували в одному контексті з такими одіозними прізвищами, як Долганов, Лапікура. "Подвійний доказ" у якийсь момент став заручником програми "Проте". Особливо страждав від цього Анатолій Борсюк, який постійно був змушений пояснювати, що його прізвище не Корчинський і він не веде програму "Проте". А ваша оцінка Анатолія Давидовича як розумної та інтелігентної людини є неповною. Він до того ж має блискуче почуття гумору і дуже добру ауру. З ним здорово працювати і просто дружити.



– Як ви ставитеся до діяльності таких донедавна, начебто, "продвинутих" професіоналів, як Скачко, Корчинський, Понамарчук ? Ви з ними вітаєтесь? Якщо так – то чи не здається вам, що такі метаморфози можливі в журналістиці тому, що в ній немає досі такого поняття, як "нерукоподаваемость"?



– Зі Скачком я, на щастя, не знайомий. Понамарчука мені щиро жаль, адже його багаторічна робота поруч із В’ячеславом Чорноволом заслуговує пошанування. Буквально днями мені довелося розповідати про нього білоруським журналістам, і я теж висловив жаль, що людина, яка свого часу врятувала від білоруського КГБ Зенона Позняка, нині працює в руслі напрацювань "кгб" українського.

Щодо Корчинського. Він – не журналіст, ніколи ним не був і не мав наміру цим займатися надалі. Телебачення для нього – лише можливість звертатися до народу, який він, на мій суб’єктивний погляд, ненавидить.



– Ви колекціонуєте різну пресу і самвидав. Чи траплялися випадки „самвидаву” на радіо, телебаченні, ще якихось носіях (не беручи до уваги Інтернет та аудіокасети Подерв’янського)?



– Класне запитання, тому що можна принагідно згадати про кілька унікальних "самвидавних" явищ. У Москві свого часу існував автовідповідач-самвидав. Члени партії ДС, якою керувала Валерія Новодворська, придумали таку річ: кидаєш дві копійки у телефонний апарат і протягом кількох хвилин чуєш надиктовану на плівку свіжу інформацію про мітинги, пікети, про розповсюдження незалежної преси.

На жаль, я не можу знайти, але чув, що були випуски журналу "Український вісник", що його редагував В’ячеслав Чорновіл, на аудіокасетах і бобінах. І не можна забувати ще так званий "магнітіздат", коли перші записи Бітлз, Галича чи Висоцького поширювалися на "ребрах" – змитих рентгенівських плівках.



– Ви зараз працюєте як на телевізії, так і в пресі. Як вам це вдається? Чи є різниця між мисленням телевізійника і журналіста друкованого видання?



– Різниця, очевидно, існує, бо газетнику легше прийти працювати на телебачення, ніж телевізійнику у друковане медіа. Я особисто не відчуваю жодного дискомфорту від поєднання роботи у трьох різних сферах – ТБ, Інтернет і друковані ЗМІ.



– Де краще – поза ефіром чи в ефірі?



– Краще – вдома.



– Як поживає ваша колекція листівок? Які останні поповнення?



– Колекції газет та листівок активно поповнюються, благо, виборча кампанія іде. Користуючись нагодою, оголошую про початок акції "Збери листівку для Кіпіані". Якщо серйозно, я буду вдячний за будь-які зразки наочної передвиборчої агітації – газети, летючки, ручки, чашечки, маєчки. Хтось має це зберігати. Чим, власне, я й займаюсь.



– Чому "1+1" занепадає? Крім вашого та Безулик проектів – немає нічого свого! Герасим’юк перетворили на якусь нервову бабу – яка чи ну дуже весела, чи весь час рюмсає... А була ж колись непоганим публіцистом! Усе решта – російська калька! У чому, по-вашому, причина?



– Я не є дуже уважним телеглядачем. Хоча розумію ваше занепокоєння, що українського на телебаченні стає щосезону менше. Але і в українській політиці, і в українському бізнесі ситуація аналогічна. Наша еліта – медійна чи політична – серйозно страждає на промосковську косоокість. Свого не цінуємо, а всяку російську фігню толеруємо, вважаємо за приклад, гідний наслідування.

Щодо Герасим’юк. Мені страшенно подобалися її газетні тексти ще часів "Комсомольского знамени" чи "Республіки". А зараз, принаймні у "Без табу", вона виконує важливу психотерапевтичну функцію. Кожна її програма – це наш український детектив, жорстокий та нещадний. Снобізм щодо її програм мені не зрозумілий – вони робляться не для вас, а для мільйонів простих жінок, які щовечора мають щастя спостерігати за своїми напівп’яними половинами в "адідасах" з найближчого ринку.



– Чи брали ви участь у зйомках "Буаяру"? Як вам цей проект? Навіщо він, такий дорогий, каналу?



– Так, я брав участь у зйомках "Буаяру" у складі команди зірок "1+1". Чесно кажучи, в цій команді я єдиний не був зіркою. Решта – Юрій Макаров, Анатолій Борсюк, Людмила Добровольська і Олесь Терещенко – це впізнавані зірки нашого каналу. Я дуже щасливий, що мене запросили в цей проект, бо ще багато років тому, коли НТВ показувало російську версію "Форту", мені цього захотілося. Щодо дороговизни. А ви, шановний, продукти купуєте якісні чи дешеві?



– Як ви думаєте, на „журналістській” кар'єрі Корчинського можна ставити хрест чи він ще вигулькне на телебаченні після виборів?



– У тисячний раз прошу – не називайте телевізійну кар’єру Дмитра Корчинського журналістською. Його справді показували по телевізору, але ніякої внутрішньої потреби відчувати себе посередником між державою та суспільством він не відчував.

Про його повернення на телебачення мені нічого не відомо, але чому б і ні. У суспільстві існують різні погляди, отже мають бути і різні коментатори-інтерпретатори того, що відбувається. Інша справа – не має бути ситуації, коли всі коментарі на всіх каналах наче списані під кальку. Коли влада зміниться, на телебаченні знайдеться місце і Томенкові, і Васильєву.



– Как вы относитесь к тому, что делают сейчас на "5 канале" ваши бывшие коллеги по "плюсам" – Вересень и Яневский? Новости – это их жанр, по вашему мнению?



– Коли я прийшов на "1+1", Яневський та Вересень там уже не працювали. Я шаную їхні професійний та громадянський вибір. "5 канал" – це здорово, але в країні має бути 100 таких "п’ятих" каналів. Мені не зовсім зрозумілий "щенячий" захват від того, що роблять мої друзі на "5 каналі". Вони роблять нормально свою роботу.



– Вахтанг, чи можеш ти підтвердити чутки про те, начебто на останній нараді директорів "плюсів" було вирішено після виборів позбавлятися від Славіка Піховшека та змінювати формат новин?



– Я жодного разу в житті не був на "раді директорів" і дуже сумніваюсь, що хтось може знати, про що там говорять.



– Медведчуку особисто ти коли-небудь казав, що про нього думаєш?



– Наскільки я знаю, Віктор Володимирович Медведчук хоч і закінчив школу у селищі Борова, але читати вміє. Відтак, розраховую, що він читав те, що я про нього писав.



– Вам не здається, що ви збиваєтеся на "епіцентризм" у новому подвійному доказі: що це за цитати з газет – нова маніпуляція маніпуляцією?



– Не зовсім зрозуміло, чому цитування газет ви називаєте "епіцентризмом". Будь-який вибір джерела і повідомлення – це завжди суб’єктивно, але зовсім не обов’язково це є маніпуляцією. Гарантую, що у "Подвійному доказі" немає місця тому, що ви називаєте маніпуляціями.



– Кажуть, ви товаришуєте з Піховшеком. А як це так, що ви викриваєте "темники" і товаришуєте з людино, що безпосередньо їх придумує і втілює?



– Я знайомий з Піховшеком з 1990 року, коли ми були активістами Української студентської спілки. Наші відносини не можна назвати товаришуванням. Вони робочі. До речі, завтра мій останній робочий день в ТСН.



– Какой ваш прогноз исхода выборов? Крови будет много пролито? Чьей больше?



– Якщо в цій країні ще залишилися громадяни, тоді переможе Віктор Ющенко. Якщо переможе Віктор Янукович – тоді країна того варта. Позавчора я придумав новий анекдот. За наполяганням президента НОК України Януковича в олімпійську програму ввели новий вид спорту – плавання на біл-бордах. У перших же змаганнях виграв сам Янукович: ТОМУ ЩО не тоне...



– Кто придумал ваш бриолиновый образ для "ПД", очочки и реплики типа "дякуємо за серйозні коментарі"? Это на вас так не похоже! Любой психолог констатирует раздвоение личности. Кто и зачем придумал вам такой образ, и комфортно ли вы в нем себя чувствуете?



– Мені здається, що батьки вас назвали Колєй, Вітєй або Фєдєй. А ви називаєте себе Siera. Немає у вас роздвоєння особистості? Я не вважаю телевізійний образ і те, яким я є в житті, суттєво відмінним. Друзі знають, що я зовсім не люблю сміятися, але ж програма нібито і не гумористична...



– Чому вас ще не звільнили з каналу через ваші публікації на УП? Здається, така вільність нікому більше не дозволена?



– Я не бачу підстав для звільнення з каналу за мої публікації. У моєму контракті немає жодних обмежень на публіцистичну і дослідницьку діяльність. Через велику завантаженість не багато журналістів нашого каналу пишуть статті. Жаль. Я думаю, що моїм колегам є про що сказати "граду і міру". Ніхто нічого нікому не дозволяє – все треба брати самому.



– Чи готові ви зробити розслідування у "Подвійному доказі" про "темники"?



– Звичайно. 31 жовтня 51% українців проголосує за Віктора Ющенка, 1 листопада ми почнемо готувати програму. На це потрібно 2-3 тижні. І закрити кордони, щоб панове Павловський і Гельман не встигли вивезти дипломатичним багажем доморощених темникотворців до Москви.



– Усе життя мучить питання – як можна працювати на "плюсах" і писати статті про Князя Тьми?..



– Я вражений як добре володіє Інтернетом дворічна дитина. За два роки "Князя Тьми..." передрукували більше 10 видань.



– Наскільки важлива для вас громадська діяльність як така, чи уявляєте себе поза журналістикою?



– На громадську діяльність лишається дуже мало часу – і це добре. Зараз я для себе залишив лише єдину громадську роботу – у Незалежній медіа-профспілці. Відверто кажучи, це більше потрібно не мені, бо мої соціальні інтереси добре захищають менеджери каналу, а тим десяткам тисяч українських журналістів, яким платять копійчані зарплати і які бояться втратити навіть це. Маю надію, що після виборів я складу із себе повноваження голови Ревізійної комісії профспілки і нарешті закінчу дві книжки про самвидав.



– Ось ви такий палкий і непримиренний революціонер від журналістики. Як вважаєте, ви спроможні достеменно з'ясувати, що насправді пов'язує Піховшека з Медведчуком, у чому причини успіху журналістської кар’єри Піховшека і як йому вдалося нагнути весь могутній колектив каналу "1+1"? Можливо, відповідь від вас на це запитання вже є і ви готові її озвучити?



– Феномен Піховшека вимагає серйозного документального дослідження. Він багато чого зміг у своєму житті. Він впливовий у владних колах. Він добре заробляє (я про це читав у газетах). Якщо у вас є бажання дослідити те, про що ви запитуєте, я готовий вам викласти своє бачення. Давайте зустрінемося.

Я дякую всім, хто вирішив поспілкуватися інтерактивно, хоча, правду кажучи, я страшенно не люблю спілкуватися з анонімами. Це, власне, і можна вважати однією з хвороб української журналістики. Надто багато людей – і з боку влади, і з табору опозиції – приховують свої справжні погляди. Живуть за принципом: нагадил – и в кусты. Журналісти мають бути журналістами, а не піарниками, "агитаторами, горланами, главарями".

Якщо переможе Янукович, то нічого в нашому житті не зміниться. Я буду писати статті в "Українську правду" і робити "Подвійний доказ", а ви будете мене продовжувати анонімно запитувати, як мені це вдається. Будьте людьми! До побачення.



– В Україні, мабуть, як ніде, дуже багато спекуляцій щодо функціонування державної мови. Ваше ставлення до цієї проблеми?



– Мову треба вчити. Живеш в Україні – вчи, живеш у Грузії – вчи. Мені не зрозуміло слово "спекуляція". У 1991 році у нас у всіх з’явилася можливість побудувати свою країну, але без української мови це неможливо. Тому моя українська – це голос за Україну. Вибачте за пафос. Ну все. Я пішов.

Повний виклад чату читайте тут.

Довідка "Детектор медіа": Вахтанг Кіпіані

народився 1 квітня 1971 р. у м. Тбілісі.

Зараз - головний редактор програми "Подвійний доказ", випусковий редактор ТСН, "Студія "1+1". Дописує до газет "Свобода" (Нью-Джерсі), "Україна молода", інтернет-видання "Українська правда". Голова ревізійної комісії Київської незалежної медіа-профспілки.

Лауреат Конкурсу на кращу публікацію в пресі про український правозахисний рух в СРСР (Благодійний фонд пам'яті Олекси Тихого, травень 2001 р.) та Конкурсу публіцистичних статей ім. В'ячеслава Чорновола (Миколаїв, грудень 2002 р.) Освіта і фах: 1989-1994 рр. навчався на історичному факультеті Миколаївського державного педагогічного інституту, "вчитель історії та правознавства". У 1993-1995 рр. викладав в Українській педагогічній гімназії № 5 м. Миколаєва.

-- жовтень 1990 р. - учасник студентського голодування на Майдані незалежності в Києві.

-- березень 1991 р. - засновник і перший голова Миколаївської філії Української студентської спілки (згодом -- Союзу українського студентства).

-- 1992-1994 рр. – головний редактор, газета Миколаївської обласної організації УРП “На сторожі”.

-- червень 1994-березень 1995 рр. – редактор, ведучий і автор програм, ТК “Миколаїв”.

-- березень 1995-травень 1996 рр. – кореспондент, “Новая николаевская газета”, кореспондент “ННГ” у Києві, позаштатний оглядач редакцій “УНІАН-політика”, “УНІАН-суспільство” -- травень 1996-травень 1997 рр. – строкова служба в Збройних Силах України, Центральна телерадіостудія Міністерства оборони України. Молодший сержант запасу.

-- червень 1997-липень 1998 рр. – кореспондент відділу політики, парламентський кореспондент, газета “Україна молода”.

-- липень 1998-березень 1999 рр. – випусковий редактор, ЗАТ “Новий канал”.

-- березень-листопад 1999 р. – головний редактор інформаційно-аналітичної групи, редактор щоденної телепрограми “Питання дня”, ТО “Телефабрика”.

-- грудень 1999-листопад 2001 рр. -- оглядач відділу політики газети "Киевские ведомости".

Захоплення: колекція газет і передвиборних матеріалів (понад 20 тисяч одиниць); історія самвидаву, дисидентського руху та політичного екстремізму.