Центр медіареформ та його партнери – Громадська організація “Детектор медіа”, журнал “Телерадіокур'єр”, Українська медіа-спілка, Могилянська школа журналістики протягом 2004-2005 планують упорядкувати та видати збірник “Медіареформи: виклик реальності”.

Книга міститиме інтерв’ю з відомими постатями у медіапросторі, а саме політиками, колишніми та нинішніми керівниками ЗМІ, урядовцями, журналістами, керівниками громадських організацій, чиї фахова діяльність та досвід значною мірою спричинилися до поступу медіареформ в Україні.

До збірки увійдуть і доробки партнерів Центру медіареформ, а також оригінальний аналіз, розвідки та дослідження окремих авторів.

У рамках цього проекту «Детектор медіа» публікує інтерв’ю, які увійдуть до збірки.

Сьогодні – розмова кореспондента „ТК” з Тетяною Лебедєвою, членом Національної ради з питань ТБ та РМ, головою правління Всеукраїнської громадської організації "Незалежна асоціація телерадіомовників".

– Тетяно Яківно, з чого, на вашу думку, починалися в Україні медіа-реформи?

– На мою думку, медіа-реформи почалися із створенням альтернативних електронних і друкованих засобів масової інформації. 15 років тому існувало лише офіційне державне телебачення, і ніхто навіть і подумати не міг, що точка зору, протилежна офіційній, також має право на існування. Коли ж, спочатку несміливо, а потім усе більше набираючи обертів, почалося створення комерційних телерадіокомпаній, як на національному, так і на регіональному рівнях, було зроблено перші кроки до медіа-реформ в Україні. Реформ у тому сенсі, що зміни, які відбувалися в країні, торкнулися й телерадіопростору, і ці зміни відчули як ті, хто створював альтернативні компанії, так і ти, хто споживав інформацію, що вони пропонували.

Тоді цим крокам сприяв ентузіазм, який ми відчували у зв’язку з несподівано отриманою незалежністю. Віра в те, що все нам під силу, все зможемо зробити. Правда, згодом стало зрозумілим, що далеко не все...

Ще одним із чинників, які сприяли змінам у медіапросторі, я б назвала таки міжнародну допомогу, завдяки якій було реалізовано багато проектів. До нас приїздили експерти, з нами ділилися досвідом, у нас з'явилась можливість поїхати за кордон та подивитись, як система ЗМІ працює в них. Це, звичайно, не означало, що ми, повернувшись, копіювали те, що побачили. Але головним було те, що ми зрозуміли – може бути й по-іншому. Я дивилась і думала: "Так, непогано, але якби вас в наші умови, жоден з вас би не витримав". Я працювала в регіональній компанії, це була непогана телерадіоорганізація, але порівняти умови, в яких вона працювала, з умовами, в яких працює провінційна компанія в Америці чи Британії, просто неможливо.

Та все ж таки справжня реформа – це продумана програма змін з достатньо зрозумілим прогнозованим результатом. Чи була в Україні така програма змін щодо медіа? Ні. Жодної подібної програми тоді не існувало. Не існує її й сьогодні. Ще й досі ведуться розмови про необхідність розробки концепції розбудови і розвитку телерадіопростору, але ніхто й до цього часу не знає, з чого починати.

– А що, на вашу думку, перешкоджало медіа-реформам?

– Чинників, що гальмували реформи, було чимало. Головна перешкода – економічна ситуація в країні, що не сприяла процвітанню ЗМІ. Ще й сьогодні медіа важко назвати прибутковим бізнесом. Його розвиток стримується вузькістю рекламного ринку. Кількість ТРК, що можуть плідно працювати, тобто розвивати свою технічну базу, підвищувати кваліфікацію своїх працівників, виробляти або купувати якісні продукти, призначені для трансляції в ефірі, дуже обмежена.

Серед факторів, що суттєво гальмують розвиток, я б назвала і шалену кількість компаній, що сьогодні працюють у країні – більш, ніж тисяча телерадіоорганізацій. В економічно розвинутих країнах, де обсяги рекламного ринку більші – в рази! – в порівнянні з Україною, кількість ТРК менша, також в рази.

Хотілося б, щоб скоріше почали працювати ринкові закони і вступив у силу природний добір. Глядач повинен голосувати кнопкою, і насправді, якщо б існувала така практика, то залишилися б на ринку тільки найбільш професійні і потужні компанії.

Незважаючи на те, що ми маємо непогані базові закони, що регулюють діяльність ЗМІ, нормативна база не є досконалою. Крім того, між деякими положеннями законів існують суперечності. Це також створює умови, що перешкоджають ефективній діяльності ТРК.

Ну, і головне – це великі розбіжності між тим, що встановлюється законами, і тим, як положення законів виконуються. Кількість органів, що контролює виконання законів, дуже велика і, на жаль, вони іноді використовують надані їм права задля того, щоб тиснути на ЗМІ.

– Як ви гадаєте, яким чином ваша особиста фахова діяльність вплинула на медіа-реформи?

– Я б не перебільшувала... Якщо казати, за що мені не соромно в житті і що я вважаю особистою перемогою, невеличким вкладом в загальну справу, – це те, що за допомогою моїх друзів, колег, фантастично працездатної команди, мені вдалося реалізувати ідею створення Асоціації телерадіомовників. Сьогодні це – професійне об'єднання, потужне, впливове.

Деякі проекти ми реалізували за допомогою Центру медіареформ. Наприклад, видали посібник „Правові питання телерадіомовлення”. Досі не існувало подібної систематизованої літератури для телерадіомовників. Сьогодні, коли я відвідую ТРК і бачу ці книжки, такі замусолені, на столі кожного керівника, більшого щастя для мене немає.

– А що не вдалось зробити?

– Багато чого поки що не вдалося зробити. Але в нас ще є час і ми, безсумнівно, це зробимо.

По-перше, я б хотіла, щоб Асоціація була більш потужною і різноплановою. В нас багато задумів, але реалізована лише п'ята частина.

По-друге, хочеться створити повноцінний ресурсний центр. Уже сьогодні мовники з регіонів можуть у будь-який час отримати в НАМ консультації, літературу, але ми хочемо вийти на якісно інший рівень. Тобто створити центр, інформацією котрого могли б користатися усі особи, що потребують такої інформації. Ми вже чудово знаємо, як створити такий центр, але поки що в нас немає фінансування, не вистачає потужностей, людей.

По-третє, ми маємо реалізувати проект економічної безпеки ЗМІ, без якої не може бути незалежності і самостійності ТРК. Цей проект уже детально розроблений, суть його полягає у створенні тренінгового центру, який би допомагав ТРК розробляти бізнес-плани. Для старту потрібні гроші, які ми зараз шукаємо. У майбутньому ж центр може стати самоокупним.

– Які події, що їх учасником ви були, вплинули на хід медіа-реформ в Україні?

– Я вважаю, що НАМ останнім часом майже завжди впливає на медіа-клімат. Ми лобіюємо інтереси телерадіомовників, особливо під час виборів, і виступаємо проти законодавчих або нормативних положень, що вони можуть мати деструктивний вплив на розвиток незалежних ЗМІ.

Наприклад, деякий час тому депутати підтримали поправку до Закону про телебачення і радіомовлення, згідно з якою ТРК перед тим, як подати документи на ліцензування до Нацради, отримує дозвіл від органів місцевого самоврядування. Жахлива норма! Якщо б право мерів та губернаторів втручатися в діяльність ЗМІ і вирішувати, дозволяти чи не дозволяти ліцензування, було закріплено законодавчо, про незалежність ЗМІ можна було б забути.

Ми звернулися до Президента, в листі голові держави обґрунтували свою позицію, яка полягала в тому, що ця норма суперечить Конституції і в разі введення її в дію призведе до погіршення умов діяльності ТРК.

Було приємно побачити, що в поясненні, з якими Президент повернув до Верховної Ради закон, який він не підписав, частково використовувалася аргументація, що її було наведено в нашому листі.

Ще у двох випадках, коли ми зверталися до Президента, отримували підтримку нашої точки зору щодо накладення вето на певні закони.

По-друге, ми дуже багато зробили для того, щоб регіональні мовники, які працюють у дуже складних умовах, відчули себе захищеними. Ми часто чуємо від регіоналів, що, незважаючи на велику відстань від Києва, вони не відчувають себе поза процесами, що відбуваються в медіагалузі, завдяки інформації, якою їх забезпечує Асоціація. Це приємно.

– Які гравці медіа-царини, на вашу думку, внесли найбільший вклад в реформування медіа? Політики, власники, громадські організації, регулюючі установи?

– Щодо регулюючих органів, вони роблять немало для того, аби ускладнити життя ЗМІ. На відміну від розвинених країн, наші закони містять багато заборонних норм, що їх регулюючі і контролюючі органи дуже вдало використовують, і дуже мало норм, що сприяли б розвитку. Якщо, наприклад, FCC в Америці вважає однією із своїх головних задач захист мовників і створення умов для їх ефективної діяльності, то наші регулюючі і контролюючі органи вважають, що головне для них – контролювати, здійснювати тиск і таке інше.

Щодо власників, то мені здається, що вони змінилися, але все-таки повного розуміння, що незалежні ЗМІ – це не тільки престиж, але й прибуток, поки що немає. Але я впевнена, що з часом власники це зрозуміють, бо це – логіка розвитку.

– А чи можливе у нас взагалі існування незалежних приватних ЗМІ, які були б прибутковими, які були би бізнесом, не замішаним на політиці?

– Це поки що своєрідний бізнес в Україні. Але коли кажуть, що в Україні немає незалежних від політики ЗМІ, не вірте. В Україні є такі ЗМІ. Працюють ТРК, навіть у регіонах, що дозволяють собі розкіш бути вільними. На жаль, поки що це поодинокі випадки, але такі компанії знаходяться в більш вигідній ситуації в порівнянні з тими, що мають одного хазяїна, який диктує, що робити, а що – ні. Завдяки своєму плюралізму вони можуть заробляти гроші, погоджуючись на пропозиції розмістити політичну рекламу від усіх учасників політичного, в тому числі виборчого, процесу.

– Який вклад в реформування медіа вносять НДО?

– Цей вклад не такий, який би хотілося бачити, але робота ведеться. Це видно хоча б на прикладі малесенької Асоціації, що в ній працює десять осіб і бюджет якої невеликий. Таким же є вклад і Асоціації видавців періодичної преси. Ця Асоціація дуже багато робить для інформування періодичних видань, для зміцнення їхньої фінансової бази. Також добре лобіює інтереси своїх членів Асоціація мережевих мовників "Мережа".

Вісім-десять років тому Україну можна було порівняти з пустелею, якщо говорити про діяльність громадських організацій. Сьогодні ж існує структурована галузь, громадські організації в України вже мають вплив, з ними рахуються.

– А якими є взагалі складові успішного просування медіа-реформ (політична ситуація, сприятливе законодавство, свобода слова, розвиток ринку, освіти)? І чому саме?

– За пріоритетом я б ці чинники розташувала так. На першому місці – політична ситуація; на другому – економічні фактори, оскільки без росту обсягів виробництва, платоспроможності населення не зростатиме й рекламний ринок. На третє місце я поставила б освіту – правову, економічну. Законодавство – це вже результат політичного розвитку.

– Яким чином, на вашу думку, вплинуть вибори-2004 на хід реформування медіа в Україні?

– Я вже сказала про те, що політична ситуація – це перший і найважливіший чинник медіа-реформ. Якщо Україна вибере демократичний шлях, то ЗМІ як головний прояв і лакмусовий папірець демократії теж будуть реформуватися в демократичному руслі. Якщо відбудуться зміни в напрямку зміцнення авторитарної системи, то такій системі незалежні ЗМІ не будуть потрібні.

– Які, на вашу думку, медіа-реформи найбільш нагальні зараз для України?

– Перше і головне – економічна незалежність. Все інше – похідні від цього.

Будемо працювати – будуть реформи. Якщо ж будемо сидіти і чекати, що нам їх хтось імпортує, то не дочекаємось. Бо як неможливий експорт революції, так неможливо імпортувати й незалежність і успіх.