На фото: полiтемігрант, гендиректор "Таких справ" Олександр Данилов у Вiльнюсі. Кадри з документального фiльму "Портрет мафiї у жiночому інтер`єрi". Журналіст Юрій Луканов переконаний, що його новий фільм неодмінно переможе на фестивалі кіно імені Миколи Азарова.

На фото: полiтемігрант, гендиректор "Таких справ" Олександр Данилов у Вiльнюсі. Кадри з документального фiльму "Портрет мафii у жiночому інтер`єрi".

Автор відповідає на запитання “Детектор медіа”.

- Ти оголосив про те, що твій новий документальний фільм “Портрет мафії в жіночому інтер`єрі” стане єдиним учасником кінофестивалю одного фільму імені Миколи Азарова. Що це за жарти з високим посадовцем?

- Ніяких жартів. Колишній голова ДПА Микола Азаров і його підлеглі більше двох років надихали мене на створення такого фільму. Але робота під таким високим патронатом не може залишитися без нагороди. Ось я і оголосив про фестиваль одного фільму імені Миколи Азарова. Я там є голова оргкомітету і журі. Тобто, перемога цьому фільму забезпечена. Чому так? А ти уявляєш, скільки мороки випадає на голову тих, хто організовує у нас всякі конкурси на зразок “Прометей - престижу” або конкурси з приватизації. Вони залучають туди безліч учасників, безліч членів журі. І це тоді, коли заздалегідь ясно, хто стане переможцем. Ось я вирішив продемонструвати, що перемагати можна без зайвої мороки. Просто треба, щоб учасник був один єдиний.

-А до чого тут Азаров? Він же не організовує конкурсів.

- Я ж пояснив уже, що він натхненник цього фільму. Про це навіть у титрах сказано. Він два роки тому розпочав самовіддану боротьбу проти української мафії в особі видавничого і поліграфічного центру “Такі справи”. А мафіозі, замість того, щоб слухняно погодитися із звинуваченнями і сплатити штрафи, знахабніли до того, що вимагали від податківців, аби ті дотримувалися законів і навіть подали позов до міжнародного економічного суду. Ну як же можна жити в країні, де державних мужів так не поважають? Це явний непорядок. І міжнародна мафія теж підтримує своїх українських братків – ген директору “Таких справ” Олександру Данилову дали політичний притулок за кордоном. Оця, скажемо без зайвої дипломатії, принципова боротьба Азарова і спонукала мене зняти фільм.

- Чому ти назвав фільм козюлькою? Це в тебе вже манія? Розпочав з віршиків різної якості, але завжди чорного гумору. Вони друкувалися насамперед в “Детектор медіа” і вийшли окремою книжечкою з такою самою назвою. А тепер ти створив ще й „козюлькуватий” фільм? - Козюльки - це не лише форма, але й зміст. Фільм зроблений у трошки дурнуватій, балаганній формі. Що стосується змісту, то саме життя, так би мовити, наповнило його дурнуватістю. Хіба це не маразм, коли держава два роки воює проти своїх активних громадян? Вона оголошує їх бандитами. На підтримку цих громадян висловлюються політичні діячі і діячі культури в середині країни. На їхню підтримку висловлюється Захід. Про це пише преса – як українська, так і світова. Тим не менше, їх вперто намагаються „замочити”. Це просто, як сюжет з пісень легендарних “Братів Гадюкіних”.

-А до чого тут “Гадюкіни”?

- А вони до сьогоднішнього дня адекватні. Я у своєму фільмі використовую фрагменти пісень цієї суперової групи. На мій погляд, виходить дуже до місця. Наші чиновники - це типові герої пісень “Гадюкіних”, тільки подорослішалі, такі, що з простих парубійків вибилися в люди – ходять тепер поважні і роздають нам вказівки.

- Ти думаєш, що фільм цей буде цікавий комусь, крім тих, хто має до цієї історії безпосереднє відношення?

- Я тривалий час пропрацював у політичній журналістиці і займався політичним піаром. Створив свого часу прес-службу Народного Руху України і очолював її. Був консультантом у Прес-службі Католицьких церков, яка готувала візит папи Івана Павла ІІ в Україну. Написав книжку про Кучму, яка, здається, досі є єдиною незалежною книжкою про діючого главу держави. Я це кажу до того, аби нагадати, що я людина не дуже далека від політики. Але сьогодні я вважаю, що журналістика надмірно політизована. Днями ледь не головною подією в новинах було те, що якісь депутати перейшли з однієї фракції до іншої. А ще – утворилася якась там тисячна партія в Україні. Я думаю, що висвітлювати широко і докладно такі речі – цілком хибний підхід. Вони цікавлять лише наближених безпосередньо до політики людей. Від того, що депутати перетусувалися, від того, що утвориться двохсота партія, від того, що лідер партії чхнув – нічогісінько не зміниться в житті переважної більшості громадян. Тим не менше, на кожен чих політичного діяча знаходиться десяток журналістських мікрофонів і він лунає на всю країну.

В Україні сформувалася така сяка політична система. Але при тому політики зґвалтували суспільство. А суспільство не навчилося давати політикам адекватну відповідь. Тим не менше, знаходяться громадяни, які не дозволяють з себе збиткуватися. Вони дають можновладцям відкоша. Новини з цієї сфери набагато цікавіші сьогодні громадянам, ніж смикання політичних діячів. Фірма, яка грамотно захищається від сваволі державних органів, яка зуміла вивести справу на міжнародний рівень, яка захищається в міжнародному суді – вона сьогодні набагато цікавіша громадянам, ніж якийсь Петро Іванченко або Іван Петренченко, що перейшли з однієї фракції до іншої.

Але фактично мова у фільмі не тільки про це. З причетними до всього цього людьми я мав дружні стосунки дуже давно, іще до того, як “Такі справи” утворилися. Ми всі свого часу підтримали не лише на словах, але і активно ідею незалежності України. Ми мріяли про незалежну, демократичну, цивілізовану Україну. Ми всі в незалежній Україні відбулися. Сергій Данилов перетворив скромний поліграфічний кооператив в одне з найбільших у своїй галузі підприємств країни. Адвокат Іван Лозовий такий ненормальний, що відмовився від американського громадянства на користь українського – він теж тут успішно працює. Я щось такого, сподіваюся, цікавого зробив в українській журналістиці. А от з тією країною, де ми живемо, далеко не все гаразд. Бо раптом виринає хтось й дозволяє собі у нас вдома, в нашій країні, заявляти, що ми бандити. Я це сприймаю і на свою адресу також. Як же ми станемо цивілізованою країною, коли в ній домінують такі „правила”? Ось у моїй телевізійній козюльці мова саме про такі речі.

- Ти, здається, консультуєш це підприємство в галузі роботи з медіа. Як тут бути з етикою? Чи не перешкоджає це твоїй об`єктивності?

- Я вже казав, що фільм не є розслідуванням, де автор займає нейтральну позицію і незворушно дає різні точки зору. Цей фільм є моя позиція, є моя точка зору на події. І я це декларую. А податківці із цілком зрозумілих причин мали змогу висловитися набагато більше, ніж “Такі справи”. Отож, там все чесно.

- Фестиваль фестивалем, а де ти фільм збираєшся показати на телебаченні?

- Мені вже надійшло кілька пропозицій. Насамперед Джангіров і Корчинський пропонують пустити його у своїй програмі “Проте”. Вони хочуть розділити його на шість серій по п`ять хвилин кожна й протягом тижня демонструвати його. Але я думаю, що в боротьбу за трансляцію “Портрету мафії” включилися також Перший національний канал та “Інтер”. Я буду вибирати.

- А, зрозуміло! А чи не краще задовольнити всіх і пустити фільм по всіх трьох каналах одночасно?

- А це ідея!!! Так і зробимо. Щоб ніхто не ображався. Микола Азаров буде дуже задоволений.

Довідка „ТК”: Україна оголосила генерального директора видавничого і поліграфічного центру “Такі справи” Олександра Данилова у міждержавний розшук, проти нього порушено кримінальну справу. Тим часом він має у Литві статус біженця, який він отримав через політичне переслідування на батьківщині. Конфлікт між підприємством і податковими органами виник після того, як “Такі справи” під час виборів 2002 року надрукували рекламну брошуру про Юлію Тимошенко. ДПА України після того оприлюднила заяву своєї прес-служби, де назвала “Такі справи” активним учасником протиправних дій, причетним до відмивання майже 197 мільйонів гривень. Податківці заперечують політичний характер звинувачень. Ця справа фігурувала у звітах Держдепартаменту США і авторитетної правозахисної організації “Human Rights Watch” як зразок порушення демократичних прав з боку державних органів.

Журналіст Юрій Луканов відомий як автор книжок “Третій Президент. Політичний портрет Леоніда Кучми”, “Козюльки”, яка складається з епіграм на політиків, телевізійних зірок та віршів у стилі чорного гумору. Він зняв документальні фільми “Три любові Степана Бандери” та “Хто ви є, містер Джекі?” (в співавторстві з режисером Максимом Бернадським). Остання робота була відзначена премією імені Івана Франка Національної спілки журналістів. Юрій Луканов займається журналістськими розслідуваннями, а також медійним консалтингом. Зокрема, він працював консультантом у Прес-службі Католицьких церков, яка 2001 року готувала візит Папи Івана Павла ІІ в Україну.

На фото: полiтемігрант, гендиректор "Таких справ" Олександр Данилов у Вiльнюсі. Кадри з документального фiльму "Портрет мафiї у жiночому інтер`єрi".