Микола Княжицький також вважає, що фільм "Кровна єдність", продюсером якого він виступав, повинен повернути вкладені кошти. Але українського ринку для цього наразі замало. Тому він інтернаціональний, зауважує Микола Княжицький.

Він вважає, що українське кіно можна зробити прибутковим, тільки за умови його продажу за кордон.

Стосовно ситуації на українському телебаченні пан Княжицкий зазначає, що воно глобалізується і це процес позитивний. "Але воно втратило усі ознаки національної ідентичності, про яку навіть в умовах глобалізації дбають європейські країни. І це сумно. Сумно також, що новини робляться за "темниками"", -- каже пан Княжицький.

Також Микола Княжицький розповів про свої плани щодо створення "Українського радіо".

Подаємо виклад чат-конференції з Миколою Княжицьким, яка відбулася сьогодні в "Детектор медіа".Подаємо мовою оригіналу.

– Как бывший член Нацсовета – расскажите, получение какой телекомпанией лицензии лично для вас было очень и очень спорным?

– Таких випадків було багато. Серед них, наприклад, голосування за ліцензію каналу "Інтер". Але я все ж таки керувався Законом і розумів, що, попри можливі недоліки, вони на той час створили професійний канал, інших претендентів на ці частоти просто не було.

– Чому Микола Княжицький – досвідчений журналіст і медіа-чиновник – подався в кіно? Набридла журналістика?

– Для мене медіа – це все, що виконує функцію посередника у громадських стосунках. Тобто, медіа – це і телебачення, і газети, і радіо, і кіно, і Інтернет, і, навіть, політична діяльність чи PR. Мене цікавить все, що має стосунок до медіа у широкому сенсі цього слова.

– Чому ви обрали саме тему "кіно"? Тепер ви будете Спілбергом?

– Я не планую бути Спілбергом, чи Львом Толстим, чи Мердоком. Просто на цьому етапі кіно дуже цікаво спробувати зайнятися.

– На жаль, ви мислите як, вибачте, "людина не на своєму місці". Це, виходить, у вас етап такий... Аби щось, абияк... Не хочете бути таким, як Спілберг, – нічого й лізти у кіно...

Наскільки перспективною виглядає ваша подальша співпраця з кіностудією Довженка та Віктором Приходьком? Чому вони не були залучені більш повноцінно до створення фільму?

– Із Приходьком я знайомий із часів заснування СТБ. Він тоді був моїм бізнес-партнером. Ми почали знімати фільм ще до того, як Віктор очолив студію, але робили там досить багато пост-продакшн вже після його призначення. Я по-людськи співчуваю Віктору і дуже б хотілося, щоб хоча б частина з його планів втілилася у життя.

– Не кажется ли вам, что для возрождения украинского кино необходима, прежде всего, политическая воля? И, следовательно, пресловутый "госзаказ", благодаря которому российское кино в настоящее время переживает рассвет?

– Є багато способів фінансувати кіно. Той, про який ви говорите, теж є актуальним і важливим. Крім того, є європейська практика, коли міністерства культури надають гранти гласно на конкурсних основах за умови існування комерційного партнера. У європейських країнах багато фільмів фінансують телеканали. У нас цей процес тільки починається.

– Із якими українськими структурами ви співпрацюєте в промотуванні кіновиробництва?

– Ми тільки почали промоцію, і оскільки я керую агентством, яке саме надає такі послуги, то поки що економимо бюджет і працюємо самостійно. Але я дуже вдячний редакторам друкованих і електронних медіа, які підтримали нас і розказали про нашу працю.

– Які помилки, на вашу думку, були допущені українською журналістикою періоду незалежності, внаслідок яких вона все втратила?

– Журналістика є частиною суспільства. У демократичному суспільстві її роль визначають політики, а не журналісти. Тому найбільша вина, з моєї точки зору, на наших політиках усіх орієнтацій, які не гарантували нам виконання чогось, що в Америці називають першою поправкою. Наша вина, звичайно, теж є. Але тільки тих журналістів, які є певною мірою громадськими діячами. Ми дуже часто свою політичну кон’юнктуру називали відстоюванням моральних цінностей.

– Чого у вашій особі зараз більше – бізнесмена чи митця?

– На жаль, бізнесмена. Але це постійний мій внутрішній конфлікт. Мрію про те, щоб митця було більше.

– Чим зараз займається український "Світанок"?

– Ми домовились, що Олесь Доній, відомий по "Останній барикаді" і молодіжних українських часописах, зараз буде координувати діяльність Асоціації. Пробуємо створити "Українське радіо", готуємо презентації деяких книжок, серед яких остання книжка Мирослава Мариновича, намагаємося привернути увагу до змін у законодавстві про телебачення, які стосуються захисту української культури і були обговорення (цього - "ТК") у Львові в межах акції "Слухай українське".

– То, може, варто не просто за культуру вболівати, а взятися за реальнішу політику? У Львові ви вже начебто пробували балотуватися по мажоритарці. Чи не час уже приставати до якоїсь політичної сили? Чи далі хочеться плисти в "одиночному плаванні"?

– Плисти в "одиночному плаванні" не хочеться. Але не хочеться приставати також до когось, чиї погляди і методи не розділяєш або поділяєш лише частково. На все свій час.

– Интересно, сколько вам в свое время заплатил Пинчук, чтобы вы делали на ICTV качественное провластное ТВ?

– Я не думаю, що робив саме "провладне" ТВ. Я робив те, що вважав за потрібне і що на той час влаштовувало акціонерів. Коли наші погляди на це дещо розійшлися, я перестав співпрацювати з каналом, хоча досі там працює багато моїх друзів і я щиро вболіваю за те, щоб у них все виходило. Думаю, це ввічлива відповідь.

– На прес-конференції ви казали, що навіть якщо фільм куплять тільки на відеокасетах, і то він уже самоокупний. Тож якщо його куплять для кінопрокату – це дуже вигідно. Тобто, для вас важлива фінансова успішність вашого кінематографічного періоду?

– Для мене важливо повернути кошти інвесторам. Для того, щоб вони підтримали наші наступні кінопроекти. Поки що це, звичайно, не бізнес, а лише перші кроки до нього.

– Чи допомагає вам у нових починаннях ваша дружина?

– Звичайно. Ми працюємо разом, і саме дружина зробила все, щоб наш передпрем'єрний показ пройшов успішно і ви про нього дізнались.

– Що ви думаєте про стан сучасного українського телебачення? І чи не шкодуєте за втратою СТБ для себе й, як показує його теперішній занепад, для глядачів?

– За СТБ я, звичайно, шкодую. Ця робота була для мене дуже цікавою. Вважаю, що наше телебачення глобалізується і це є позитивним. Але воно втратило усі ознаки національної ідентичності, про яку навіть в умовах глобалізації дбають європейські країни. І це сумно. Сумно також, що новини робляться за "темниками".

– Ви виступили продюсером художнього україно-американо-словацького фільму "Кровна єдність". Чи не плануєте продюсувати саме українське кіно? Чи без "закордон нам допоможе" ніяк?

– Фільм повинен повернути вкладені кошти. Українського ринку для цього наразі замало. Тому він інтернаціональний. Але дуже б хотілося, щоб наша ситуація нагадувала хоча б чеську, де кіно знімається перш за все для власного глядача і окуповує бюджети у 700-800 тис. доларів. У нас така ситуація буде років через шість.

– А чому на тій же кіностудії Довженка так мало знімають українських серіалів? Не хочете спробувати себе у цій ділянці? Адже телевізійне "мило" – дуже перспективний проект?

– Ми зараз ведемо переговори з декількома каналами про зйомки серіалів. Серіали фінансують телеканали, і наш ринок вже впритул наближається до можливості зйомок такого продукту. А студія у сучасному розумінні – це не фінансист кіно, а той, хто може надавати якісні послуги у кіновиробництві. Якщо держава вкладе кошти у студію, як це зробили на Мосфільмі, то більше фільмів буде зніматись саме там.

– Как вы лично оцениваете свой вклад в становление украинских медиа? Все-таки опыт у вас большой? Что оцениваете в своей деятельности положительно, а что – негативно? А что – как ошибки?

– Мені складно оцінювати себе. А щодо помилок, то досі думаю, чи правильно вчинив, коли відмовився працювати у Москві, коли відмовився їхати вчитись у США. Також думаю, що можливою помилкою була недостатня "гнучкість" під час роботи на СТБ. Хоча і розумію, що на той час чинити інакше не міг.

– Ваше ставлення до подій навколо радіо “Континент”, “Довіра”, “Свобода”?

– „Континент” порушував закон. Тому його, з точки зору закону, потрібно було закрити. Але мені дуже не вистачає в ефірі „Свободи” і навіть того джазу, який крутили на „Континенті”. Шкода, що Шолох не захотів колись податися, наприклад, на ліцензію від іншої юридичної особи, щоб зберегти формат. Сама "Свобода" для мене тенденційне і не зовсім об'єктивне радіо, яке не може бути прикладом у журналістиці. Але вони давали слово тим, кого на інші канали не пускали і близько. Тому, із їхнім зникненням з ефіру свободи слова стало менше.

– Кого з українських керівників каналів ви б охарактеризували як "прогресивного", а кого навпаки?

– Мені складно оцінювати колег. Але мені, наприклад, подобаються власні розважальні програми „Інтера”. Не все, що вони показують, є просто купленим російським продуктом. Мені також приємно, що ICTV, з якими я співпрацював, серйозно збільшив рейтинг. Я переконаний, що якби вони працювали самостійно, то уже б давно зайняли третю позицію після „плюсів” та „Інтера”. Мені дуже шкода того, що сталося з СТБ.

– Как поживает ваша теория о телевидении образов, с которой в свое время вы пришли на «оранжевый канал»? И какой же образ Украины был вами в свое время создан? И от какого образа вы оттуда – с канала в смысле – убежали?

– Я дійсно колись цитував американських дослідників, які говорили, що телебачення не так приносить інформацію, як створює образи. Це вам підтвердить будь-який соціолог. Я, звичайно, занадто скромна персона для того, щоб створити образ України. Це наша спільна з вами і з іншими 48 мільйонами робота. І йшов я теж не від образів, а від небажання тенденційно когось звинувачувати всупереч власним переконанням. Я теж не виключаю свого повернення на будь-який із каналів, якщо те, що від мене вимагатимуть, відповідатиме моїм бажанням і моїм уявленням про власні межі можливого.

– Ваше ставлення до проблеми роздержавлення українських мас-медіа?

– Я про це писав на „Детектор медіа” велику статтю. Переконаний, що державних ЗМІ бути не повинно. Але місцеві органи самоврядування можуть у економічно недорозвинутих районах підтримувати місцеву пресу. Питання складне. Навіть одна з найбільших польських газет "Річ Посполита" наполовину належить польському уряду, а наполовину – приватній компанії "Оркля".

– А не хочеться повернутися до Нацради? Таке враження, що там зараз спостерігається глибокий застій.

– Коли я там був, там теж був застій. Нацрада має сенс лише тоді, коли буде незалежним і від Президента, і від Верховної Ради органом. Але цього зараз не хочуть ані влада, ані опозиція.

– Николай, назовите основные ошибки – прежде всего ваши, – которые привели к тому, что вы были изгнаны из украинской журналистики. В том числе – существующей при иностранной поддержке?

– Нікого не можна вигнати із журналістики. Це все одно, що вигнати людину саму з себе. Тому, шановна Ольго, питання звучить абсурдно і моя участь у цьому чаті тому доказ. А причини, які привели до змін у журналістиці, сподіваюся, вам теж відомі.

– Колись ви особисто „викривали” Роднянського у його комерційних оборудках з Фуксманом та іншими. Зараз мовчите? Та все ж таки – свого часу „1+1” отримали ліцензію законно чи ні?

– Я особисто завжди поважав Роднянського як професіонала і ніколи ні в чому його не звинувачував. Дійсно, у наших програмах, коли я працював на СТБ, були звинувачення на адресу засновників „плюсів”. Це був час інформаційних воєн. І нас багато в чому теж звинувачували. Коли „плюси” діставали ліцензію, ми, як міжнародний медіа-центр, теж подавали документи на участь у конкурсі. Але їх тодішня Нацрада навіть не розглядала. Тому перше отримання ліцензії „плюсами” я вважаю не зовсім справедливим. Але щодо його законності відповісти може тільки суд.

– Микола, ви як суперпорядна і талановита людина мали змогу спілкуватися з багатьма журналістами. Кого б ви зараз виділили серед них і чи багатьох свого часу вигнали за "профнепридатність"?

– У журналістиці багато порядних людей. Я дуже поважаю Оленку Фроляк, я товаришую із Сашком Богуцьким і мені дуже шкода, коли він червоніє і виходить з себе від якихось професійних неприємностей, з якими доводиться миритися. Мені не вистачає у журналістиці людей такого рівня, як Віталік Портніков, мені шкода, що Ростик Хотин працює на BBC, а не в Україні. Цей список можна довго продовжувати. Українські журналісти набагато кращі, аніж самі про себе думають. Окрім того, я бачу появу багатьох нових імен, які роблять нові сучасні мас-медіа і в Інтернеті, і в пресі.

– Чи є, на ваш погляд, зараз в Україні кінорежисери принаймні європейського рівня???

– Був час, коли Валерій Тодоровський з командою сидів в Україні і намагався вибрати хороші сценарії для українського кіно. Йому було скрутно. Режисери європейського рівня можуть з'явитися, коли з'явиться кіно європейського рівня. Ми всі їх побачимо. Але для цього теж потрібні політична воля і час.

– Чи знаєте ви особисто молодих українських кінорежисерів, продюсером яких мали б за честь виступити?

– Я продюсую не режисерів, а фільми. Тобто – ідеї. Якщо побачу щось цікаве – вхоплюсь обома руками. А талановитих режисерів багато. Ви самі знаєте і Сергія Буковського, і Олеся Саніна, і того ж Приходька, і багатьох інших.

– На вашу думку, за нинішніх умов можливо зробити українське кіно прибутковим?

– Можна – якщо продати його за кордон.

– Чому у вашому фільмі навіть українця грає російський актор? Своїх акторів у нас теж немає?

– Є дві причини. По-перше, ми шукали українця, якого б знали і в нас, і в Росії, і у Східній Європі. Погодився Ступка. Він повідомив про неможливість участі у фільмі за декілька днів до зйомок. Тому ми авральним чином знайшли Кузнєцова, який грав Сухова. Він, до речі, українець по матері і виріс у Запоріжжі.

– Скажіть, будь ласка, що саме буде пропагувати "Українське радіо"?

– Невідомо, чи буде. Нацрада не хоче видавати нам ліцензію. А ми б хотіли зробити радіо, яке б транслювало пісні і музику українських виконавців і програми, що базуються на українському матеріалі. Це нішовий формат, який ні з ким з існуючих радіо не конкурує. Ми б не хотіли нічого пропагувати, а просто працювати у власному культурному середовищі.

– От бачте, як технологічно важко відповідати водночас на всі питання. Так і працювати водночас на всіх ділянках, де ви засвітилися, чи вистачить сил? Чи немає бажання (необхідності) залучитися до якоїсь з вже існуючих політсил? Чи, може, варто творити власну? Ніяк не можу зрозуміти – ви і не з опозицією начебто... і не з владою начебто... Тобто є якась "третя сила"?

– Подивіться на соціологію: 30% підтримує опозицію, трошки менше – владу. Я на них дивлюся як журналіст і як консультант – збоку. Ніхто не зарікається. Може, колись я буду або серед перших, або серед других. Але, звичайно, хотілося б існування сили, яка б повністю мене влаштовувала. Якщо така з'явиться – буду проситися одним з перших у чергу.

– Як ви вважаєте, чи допоможе мораторій на перевірки ЗМІ зменшенню тиску на мас-медіа, припиненню “наїздів” тощо? Що про це каже ваш власний досвід з СТБ?

– Власний досвід каже, що у нас декларації і реалії суперечать часом одне одному.

– Чи не здається вам, що література й кіно на літературній основі – явища радше минулого століття, ніж теперішнього, телевізійно-комп’ютерного? Чи не варто подумати про нові форми й концепції, виходячи з нових науково-технічних і ментальних умов?

– Ви абсолютно праві. Але навіть у минулому були цікаві проекти, які можуть стати основою не лише кіно, а й комп’ютерних ігор, нових культів і героїв. Над одним із таких проектів ми, до речі, зараз працюємо. Все одно первинною залишається історія або сценарій.

– Чи існують у країні телеканали, які не можна підвісити за мотузку з тієї причини, що отримання ліцензій, засоби інвестування були не прозорими, тіньовими – свого часу?

– У нашій країні підвісити за мотузку досі можна кожне підприємство і кожну людину.

– Чи знаєте ви, що зараз відбувається у холдингу Пінчука? Чи правда, що СТБ вже належить йому остаточно? А ваших акцій там немає? Або, може, ви залишаєтесь членом наглядової ради?

– Знаю лише чутки, керуватися ними не хочеться. Моїх акцій і жодної участі там немає.

– А ви ТБ покинули назавжди? І чому, до речі, покинули? Образились на Пінчука?

– А не хочеться повернутися покерувати яким-небудь ТБ? Були плітки щодо вашої участі на ТРК "Київ"? Чи з Омельченком ніхто з нормальних людей ужитися не може?

– Бажання "покерувати" заради керівництва у мене ніколи не було. Врешті-решт я і зараз керую власною компанією. На ТРК "Київ" йти працювати досі не збирався. Пропозиції, щоправда, колись були. Але мене не дуже просили і я дуже не напрошувався. Чого справді хочеться – так це все ж таки заглибитися у творчість.

– На вашу думку, наскільки виправданим і дієвим є застосування українськими телеканалами інформаційних технологій американського ТБ та транслювання програм та ток-шоу, які мали там успіх?

– Є багато американських шоу, які у нас не будуть успішними. Разом з тим, є багато російських шоу і серіалів, як у нас йдуть "на ура". Завжди потрібно дивитися на конкретний продукт, хоча світ є єдиним, і свідченням цьому – успіх голлівудських фільмів всюди у світі.

– Чому ви посварилися з Дмитром Кисельовим? Як ви зараз оцінюєте те, що він робить в ефірі? Чи правда те, що Дмитро майже не працює „за кадром”, а все витягується більш-менш за рахунок редакторів програми та його минулого досвіду?

– Я з Дмитром не сварився. Просто на якомусь етапі ми перестали спілкуватись. Мабуть, по-різному сприймаємо реальність і моральні категорії. Разом з тим, вважаю Дмитра талановитим журналістом. Бачите, навіть вашу увагу йому вдалося привернути.

- А я б Кисельова і на крок то ТБ не підпускав би. У Пінчука типовий комплекс меншовартості перед "великим братом", тож він і обламується виховувати українських зірок, а докуповує малоповноцінний продукт, але московського розливу.

– Як ви особисто ставитесь до того, що Сергій Шолох емігрував у Польщу? А як ставитесь до його заяв?

– До заяв Шолоха ставлюся як до PR. Але мені не вистачає "Громадського радіо" на радіо "Континент". Тому я одночасно вдячний Шолоху за програми його піратської радіостанції. Те, що Шолох не завжди правий, не виключає відсутності реальних вільних медіа у нашій країні.

– Кого ви вважаєте професійним журналістом-аналітиком у нашому телепросторі?

– У телепросторі не залишилося професійної телеаналітики, а лише професійна телепропаганда. Поза тим, людей, які цією телепропагандою займаються, я вважаю професійними аналітиками у запасі.

– Ваше ставлення до проблеми монополізації українських мас-медіа, зокрема – телебачення?

– Негативне. Телебачення є заполітизованим і монополізованим. Усе це відбувається через непрозору приватизацію. Але те саме відбувається і в інших галузях, наприклад – в енергетиці.

– Чи є, на ваш погляд, в Україні журналісти, які можуть створювати професійний медіа-продукт? Якщо є – то чому немає продукту?

– Продукт існує, і увага глядачів – свідчення цьому. Але існує той продукт, на який є замовлення у нашій напівдемократичній країні. Буде інше замовлення – буде інший продукт.

– А чому, на вашу думку, не склалася так звана "журналістська корпоративність"? Заздрість? гроші? різні політичні вподобання? різні моральні орієнтири? В чому причина? Чому зараз журналісти таки роз’єднані як ніколи? І чи при капіталістичному розподілі праці журналістів щось об’єднуватиме, окрім власного працедавця? Чи ця "солідарність" – міф?

– Я не думаю, що журналісти повинні "стройными рядами" крокувати на першотравневих демонстраціях, а потім разом пити горілку. Солідарність існує. Просто у журналістиці теж багато професій. Редактори спілкуються з редакторами і дотримуються у цьому певних етичних правил, оператори – з операторами, репортери – з репортерами. Так, як всюди у світі. Але, на відміну від Заходу, кожен з нас ще досі губиться у моральних категоріях, ми спокутуємо роки тоталітаризму і помилки наших батьків. Оскільки помилки батьків були різними, то і погляди журналістів теж відрізняються.

– Коли український глядач зможе переглянути та оцінити "Кровну єдність"?

– Ще зарано про це говорити. Але протягом року це станеться.

– Кого ви вважаєте професіональними журналістами на "помаранчевому каналі"? Чи залишилися там ще такі? Як ви особисто ставитись до Кирила Вишинського – і його досвіду праці на контрпропагандистському фронті?

– Я не хочу нікому давати оцінок. Кирило, безумовно, освічена і ерудована людина. Талановиті журналісти є на всіх каналах.

– На цьому чаті більшість українськомовна, а в житті – більшість російськомовна. То що, українська мова – елітарна? Ви колись зробили експеримент – у новинах перекладали через суфлера на українську навіть пряму мову посадовців. Потім це зникло. На вас тоді надавили?

– Справді, наше населення говорить і українською, і російською. Проблема в тому, що культурні потреби україномовного населення не задоволені. А це – недемократично. Але це зовсім не означає, що ми повинні обмежувати потреби російськомовних українців.

– Як ви зараз оцінюєте власний досвід „розбазарювання” американських коштів? Спочатку – ММЦ „Інтерньюз”, потім – СТБ... А що в „сухом остатке”?

– Власного досвіду у розбазарюванні не маю. Думаю, що ММЦ „Інтерньюз” зробив дуже багато і для української журналістики, і для українського кінематографу. Мої тодішні колеги сьогодні працюють на всіх найбільших каналах, причому не тільки у журналістиці. СТБ ніякі американці не фінансували. Думаю, що досвід СТБ теж був позитивним.

Скрипін:– Хотів поставити питання і зрозумів,що питати нема чого. Ні за СТБ, ні за ICTV. Цей чат виглядає як Микола Княжицький VS Микола Княжицький. На жаль.

– Шановний Романе! Думаю, ви настільки освічена людина, що самі можете знати відповіді на всі питання.

– Чому у такому жалюгідному становищі зараз перебуває ICTV? Чому залишають його журналісти, чому в новинах так багато „джинси”, чому так багато розважального непотребу?

– Рейтинги свідчать про те, що ICTV якраз у прекрасному становищі. Але мені, звичайно, хотілося б дивитися інше телебачення. Думаю, його у нас не буде, поки УТ-1 не стане громадським каналом не лише за юридичною формою, а й за програмним наповненням.

– Как вы оцениваете то, как ведет свою медиа-политику „Наша Украина”? Или как НЕ ВЕДЕТ?

– Високий рейтинг Ющенка свідчить, що "Наша Україна" веде вдалу PR-компанію. Щодо політики у галузі медіа, яку повинні забезпечувати політики від "Нашої України", то, на жаль, мені здається, що вони думають: "От влада зміниться, ми прийдемо, і всі мас-медіа теж зміняться." Немає у них бажання і вміння змінювати ситуацію законодавчо.

[skrypin] – Можу лише подякувати панові Княжицькому за народження свого часу "Опівночі" і його невтручання у програму.

– Будь-ласка, Романе.

– Щодо створення "Українського радіо". А чи буде достатньо слухачів у нашому, здебільш російськомовному, середовищі, котрих зацікавлять пісні і музика українських виконавців і програми, що базуються на українському матеріалі? Не боїтеся некомерційності проекту?

– Ні, не боюся. Російське "Комсомольское знамя" в радянські часи мало тираж понад мільйон. Але і "Молодь України" читало 700 тис. Нехай навіть 20 мільйонів українців – українокультурні. Цього достатньо для існування українських медіа.

– О фильме "Кровна єдність". Словаки не обиделись на то, что их показали не очень привлекательными? Наши точно говорили бы о непатриотичности.

– Ні, у Словаччині показ пройшов успішно. Як не дивно, українці більше турбувалися про словаків, аніж самі словаки. Режисер фільму теж словак, а вміння відчувати самоіронію свідчить про гідність нації.

– Як ви оцінюєте власні заяви у 2000 році щодо Гонгадзе – мовляв, він ось-ось з’явиться, а тим журналістам, які одразу почали займатися цією справою, ви затикали рота (ви тоді були великою людиною на ICTV)?

– Я ніколи не говорив, що Гонгадзе ось-ось з’явиться. Це просто неправда. Разом з тим, і зараз переконаний у тому, що трагічна історія з Гією є гидкою спецоперацією зовнішніх сил і однієї частини української еліти проти іншої.

– Ви стверджуєте, що “Кровна єдність” принаймні наполовину українське кіно. Тоді чому режисер – американець? Ближче нікого не знайшлось?

– Олег мій друг. Ми товаришуємо вже майже 10 років. Стільки ж ми разом співпрацюємо у різних галузях. Мені потрібно відмовитись від цього лише через те, що в нього інше громадянство? Олег, до речі, зняв цілу низку документальних фільмів про Україну для BBC та інших каналів і знає особисто багатьох українських митців і політиків.

– Николай, сколько конкретно украинских денег «ушло» на ваш фильм? И чьих?

– Думаю, в результаті вийде майже півмільйона. У цьому є маленька моя частка і є гроші моїх партнерів, які не хочуть оприлюднювати власні імена. Єдиний, хто погодився, щоб його називали, – мій хороший товариш і колишній партнер по СТБ – депутат Володимир Сівкович.

– «Интерньюз» погубили рекламные деньги, не правда ли? Из-за них же было потеряно доверие американцев, которые увидели, КУДА на самом деле идут их миллионы?

– Це неправда. Більше того – це абсурд. А „Інтерньюз” як працював успішно, так і продовжує працювати. У тому числі – в Україні.

– Вы серьезно считаете, что в Украине уже можно действительно говорить об институте кинопродюсеров? А кино в Украине рассматривать как серьезный бизнес?

– Ні, я так не вважаю. Наша спроба дійсно не є лише українською, а є інтернаціональною. Саме через те, про що ви пишете.

– Ви повідомили, що Олесь Доній буде координувати діяльність Асоціації. Чи не спадало вам на думку, що Асоціацію чекає доля “Останньої барикади” та часопису “Молода Україна”?

– І Барикада, і "Молода Україна" були явищами в українській культурі. Думаю, що ситуація зміниться, і Доній зможе зреалізувати успішно власні проекти.

– Якими, на ваш погляд, будуть наступні вибори в Україні ? Як ви вважаєте, чи є зараз в Україні політичні сили, реально зацікавлені у проведенні дійсно чесних, прозорих виборів?

– Такі сили є. Оскільки жодна сила досі не знає, хто ж, все ж таки, буде кандидувати. Я не знаю, якими будуть наступні вибори, але, на жаль, не можу бути чомусь оптимістично налаштованим щодо їхньої чесності.

– Вы обещали, что одним из ваших следующих кинопроектов будет настоящий крутой блокбастер. А деньги откуда, у доморощенных олигархов попросите?

– Якщо забажаєте, можете стати нашим інвестором. Ми будемо вдячні.

– Свого часу ви пропонували одному опозиційному діячеві придбати власний телеканал, щоб і опозиція мала вихід на аудиторію. Такий канал з‘явився, але зараз він знаходиться під шаленим тиском – “5 канал”. І, судячи з усього, опозиція напередодні президентських виборів знову його позбудеться. Ваше ставлення до цього?

– Якщо це буде через політичний тиск – то ставлення, звичайно, негативне. „5 канал” помічають, він має свого глядача і може давати ті точки зору, яких не побачиш на інших каналах.

– А ви визначилися, за кого голосуватимете на президентських виборах? Звичайно, можна сховатися за "тайну голосування", але ж ви – громадський діяч, і на ваш голос можуть також орієнтуватися люди. Тож?

– Я визначуся після того, як буду знати, хто висуне свої кандидатури. Не переконаний, що говоритиму, за кого буду голосувати. Але не буду голосувати проти власних переконань.

– Ви сказали, вам шкода СТБ – невже те, що коїться з телеканалом, не можна змінити?

– Це питання до його власників.

– Як ви оцінюєте те, що зараз Зиновій Кулик „кермує” на новому каналі, який намагаються створити на „ТВ-Табачук” донецькі? Взагалі, як ви оцінюєте його креативні можливості? І на що той продукт, який вони створять, буде, на вашу думку, схожий?

– Я знаю, що Кулик є одним з державних чиновників. Я нічого не знаю про його рулювання на „ТВ-Табачук”. Якщо там буде щось змінюватись, ми, як глядачі, це побачимо і оцінимо. Якісь зміни є вже зараз, але не переконаний, що вони суттєві.

– Як ви думаєте, Нацрада не хоче пропускати ваше радіо через вашу політичну позицію? Чи бояться випускати "на волю" сильного гравця? Тобто, реально боять конкуренції? Не можу зрозуміти, як вам (колишньому члену Нацради) вони змогли відмовити у ліцензії. Та ще й із концепцією українськомовного радіо? Чому Ви не б’єте у всі дзвони? Он про "Континент" всі знають, а тут могло виникнути українськомовне і, наскільки я розумію, розважальне радіо. Чому не дозволяють? Хто вони, вороги? Можна їх поіменно? І координати їхні, щоб їм люди спамили, поки у них рештки сумління не прокинуться. І так українськомовного продукту на радіо мало, так вони ще й немовля топлять? Що за маразм?

– Перешліть це на сайт Нацради.

– Какая, по-вашему, судьба ждет медиа-холдинг Пинчука? Его плюсы и минусы – по-вашему?

– Холдинг матиме успіх, якщо канали конкуруватимуть не між собою, а з іншими групами. Поки що цього, на жаль, немає. Але, думаю, там працюють достатньо професійні люди, щоб досягти серйозного успіху.

– Чи отримали ви у житті якийсь урок через смерть Мар’яни Чорної?

– Звичайно, це була не єдина смерть у той період мого життя. Тоді вбили також мого колегу, який відповідав за нашу безпеку, – Олександра Дейнеку. Урок полягає в тому, що ніякі принципи ніколи не варті того, щоб ризикувати життям колег і також життям і безпекою сім’ї.

– Тут були запитання про Пінчука? А чи взагалі нормальна ситуація такої медійної залежності від олігархів? З іншого боку , звичайне населення бідне і навряд може фундувати медіа? Тож чи є вихід? Ви колись пропагували ідею "громадського телебачення". Ідея вмерла? Чи є в неї якісь перспективи?

– Всюди телебачення належить бізнесменам, але як противага – існує громадське телебачення. Для нього не потрібно багато грошей. Для нього потрібна політична воля. А її поки що немає.

– Гламурною на сьогодення вважається благодійна діяльність. У ваших планах благодійність присутня?

– Так, я намагаюся допомагати деяким навчальним закладам і гуманітаріям, чия діяльність, з моєї точки зору, є корисною для нашого суспільства.

На цьому буду прощатися. Я дуже вдячний за це спілкування. На жаль, я не встиг відповісти всім. Знаєте, що було трошки дивним? Багато запитань про оцінку тих чи інших людей. По-моєму, принцип "не суди і не судимий будеш" багато з нас забули. Ще багато спроб користуватись чутками. Але приємним є бажання людей залишатися у професії. До побачення!

Повну версію чат-конференції читайте тут