Можна по-різному ставитися до того, що робить команда «5 каналу». Але треба визнати: поява його стала телеподією минулого, 2003 року. Як альтернатива тому політичному мовленню, яке сформувалося в Україні в останні роки.

Можна сказати, звичайно, що до цього були в нас і зовсім інші, ніж зараз, СТБ та «1+1», і «Новий канал»... Можна погодитись і з тим, що сьогодні не так уже й важко відтінятися на фоні того телеполітичного мотлоху, щодо професійності якого немає сенсу полемізувати взагалі.

І все ж таки «5 канал» – це новий крок в українських медіа. Хоча б тому, що він робиться вже не тільки на досвіді романтичної хвилі «постперебудовної» журналістики, коли простір свободи розширився до розмірів цілого світу, а потім почав потихеньку звужуватись, звужуватись...

«5 канал» виник уже в точці саме найбільшого звуження. І ті журналісти, які його створюють, володіють дещо більш глибоким розумінням небезпек для незалежних медіа і більш витонченими технологіями відстоювання свого права на професію.

Тож звідціля – і задекларована на самому початку редакційна політика, і публічно озвучена угода між власниками каналу та журналістами, і осередок незалежної медіа-профспілки на каналі... Тобто, досить системно виробляються нові правила гри, які водночас і накладають відповідальність, і захищають. Зі свого боку, власники каналу теж пішли на безпрецедентну для України прозорість свого медіабізнесу.

Чи втримаються всі на цьому? Наскільки нинішня держава здатна терпіти неконтрольованість нею мережевого телеканалу?... Чи вистачить «доброї волі» у власників по відношенню до журналістів? І чи вистачить у власників бажання втримати канал, не відмовитись від нього під політичним та економічним тиском? Чи достатньо задіяно механізмів, щоб журналістам тотально від власників не залежати?.. Всі запитання - без відповідей. (Невдовзі після того, як було записане це інтерв’ю, з’ясувалося, що в Арбітражному суді телекомпанією „Телестудія „Служба інформації” оскаржуються права компанії „5 канал” мовити на 48-му київському телеканалі).

Тож із Андрієм Шевченком – однією з ключових фігур на «5-му», його обличчям – ми розмовляємо, переважно, не про подолане. А про ті щаблі, які команді поки що не вдалося подолати, та про ті небезпеки, які можуть їх чекати в майбутньому. CV

Андрій Шевченко

Шкільний самвидав – з першого класу. Перший гонорар – у п’ятому.

На телебаченні – з 1995: «Післямова» (95-97), «ТСН» (97-98), «Обличчя світу» (98-99), «Новий канал» (99-02). Спеціалізація – політика.

На «Новому» вів програми «Тема тижня», «Тема дня», «Репортер». 16.09.2002 звільнився через політичний тиск на канал.

Із квітня 2003 – шеф-редактор інформаційних програм ТРК «Експрес-інформ» (з 1.09.2003 – «5 канал»).

Був кореспондентом радіо «Голос Америки», UBN (Нью-Йорк); газет «Наш час», «Час/Time», «Наша Україна».

У 2002-03 – голова Київської незалежної медіа-профспілки. 4.12.2002 – виступ на парламентських слуханнях щодо цензури.

Журналістські досягнення – конституційна ніч (1996); вибори в Україні, Білорусі, США; інтерв‘ю з Пеле; повінь у Закарпатті; фільм «Обличчя протесту».

Тренер «Інтерньюз-Україна» – з 2001.

27 років. Народився на Івано-Франківщині. Виріс у Фастові. Школа – у Києві. Рік навчання в американській школі. Магістр журналістики (київський Інститут журналістики, 1999).

– Андрію, на початку – те питання, яке в кулуарах я вже чула не раз. Твій фільм «Обличчя протесту» – за його показ на телеканалах підписалося під відкритим листом «Детектор медіа» кількасот людей. Чому фільм досі не показаний і на «5 каналі»?

– Чесно – до цього не доходили руки. Я думаю, що ми виберемо хороший день і покажемо.

– Це дещо дивно звучить: що не доходили руки до фільму, який є дійсно суспільно значимим... І який не може дозволити собі показати жоден із провладних каналів...

– Можеш вірити, можеш ні, але це так. Не доходили руки, щоб красиво представити цей фільм. До речі, саме після його прем‘єри в Будинку кіно – 18 березня – я фактично і отримав від керівників «5 каналу» Влада Лясовського та Івана Адамчука пропозицію працювати. Я впевнений, що канал покаже «Обличчя протесту». Можливо, на річницю 9 березня.

– Як ти сам оцінюєш те, що на цей момент вами зроблено? Спочатку, десять місяців тому, на «Експрес-інформі», і вже п’ять місяців, як ви працюєте на «5 каналі». І чим ти можеш пояснити розчарування деяких колег-журналістів у діяльності вашої команди?

– Коли ми десять місяців тому почали працювати, завдання стояло – переробити українську електричку, якою був канал, у євро-експрес, причому на повному ходу. З‘ясувалося, що потрібно не лише міняти оббивку вагонів, а, може, й подумати про заміну рейок. При тому, що багато хто навколо намагається зробити з нас бронепоїзд.

Для мене «5 канал» перевищив усі сподівання стосовно швидкості розвитку. Так швидко створили ім’я хіба що «плюси» на початку 97-го.

І я з самого початку розмови хочу пояснити, чому, думаю, «5 канал» вартий особливої уваги. Тому що це такий собі загальнотелевізійний експеримент. Чи можливе у нас чесне телебачення? Що може вільна журналістика? Чи може з цього вийти успішний бізнес? Для професії – це просто безцінний досвід, і всі на каналі розуміють, яка на нас лежить відповідальність.

Чому ростемо повільно? Тому що вкладено зовсім не ті кошти, які є на інших каналах. І дико бракує досвіду: для більшості людей це канал першої спроби – вони раніше не робили проектів такого масштабу.

– І тільки? Але учасники опитувань «Детектор медіа», з професійного середовища, нерідко закидають «5 каналу» незбалансованість новин, кажуть, що ви підігруєте «Нашій Україні»...

– У самій «Нашій Україні» дехто думає інакше. Там є люди, які хочуть бачити нас бойовим листком і вимагають, щоб ми робили своє анти-«Проте». Чому цього не відбувається? Думаю, тому що вистачає здорового глузду і тверезого розрахунку у Петра Порошенка і Віктора Ющенка, який нас жартома називає штрейкбрехерами, але якого я при цьому вважаю одним із гарантів нашої свободи.

Думаю, 90% критики на нашу адресу можна списати на «сиру» команду і на виробничий брак. Якщо у сюжеті одна зі сторін говорить більше, то за цим не обов‘язково шукати спецоперацію. Просто команда могла не встигнути, не зуміти зробити матеріал краще. Це як в анекдоті – інколи банан означає просто банан.

Але я можу ручатися за наміри. 100%-ий баланс – мрія. Але лише погоня за ним дає довіру глядачів як результат.

– А що, по-вашому, це означає: «чесні новини»?

– Насправді про все це говорять на першому курсі – відділення фактів від коментарів, подача різних точок зору...

– Так, стандарти – це добре, але ти сам кажеш, що це рівень першого курсу... Свого часу Микола Княжицький, Микола Канішевський, Олександр Ткаченко створили школу українських новин, яка базувалася на принципах BBC. Це було дійсно нове слово в українській журналістиці на початку 90-их років.

Та давай уявимо собі, що все десятиріччя, аж до сьогоднішнього дня, українська журналістика розвивалася в нормальних політичних умовах, без політичного тиску, без «темників», зі створенням повноцінного громадського мовлення... Напевне, за таких умов сьогодні конкурувати за глядача тільки на дотриманні загальновідомих стандартів уже було б неможливо...

Наскільки я пам’ятаю, ще Княжицький свого часу когось цитував: новина – це те, що хтось намагається приховати, все інше – реклама. Так ось мені здається, що «5 канал» теж поки що займається здебільше ось такою «рекламою». Ви поки що йдете за інформаційними агенціями, ви майже не займаєтеся власними розслідуваннями, ви не копаєте... Чому?

– Це і правда, і неправда. Такі матеріали в нас є, просто їх поки що небагато. Ну от минулого тижня, наприклад, у нас була історія з Батурина, де глава районної адміністрації намагається зняти законно обраного селищного голову тільки за те, що той опозиціонер.

– Опозиціонер – це мається на увазі «Наша Україна»?

– Так, він «нашоукраїнець». А в районі керують есдеки. І представники обох сил у нас у сюжеті говорили. Ми знайшли людину, яка була готова на камеру розповісти про те, як людина з президентської вертикалі втручається у справи місцевого самоврядування, і зробили сюжет на цю тему, про яку насправді всі знають, але мовчать.

У нас зараз мають бути й інші цікаві ексклюзиви – енергоринок, приватизація... Чому таких розслідувань не так багато, як хотілося б? Просто бракує рук. Кількісно і якісно ми зараз у змозі гнатися за ключовими подіями. А плани – є і щодо більшого. От і сьогодні була розмова на каналі – радились про можливий проект журналістських розслідувань.

– Коли ви робили цей сюжет, з Батурина, ви інформацію самі знайшли чи вам її підказали джерела з «Нашої України»?

– Так, до мене подзвонив мій товариш і депутат Слава Кириленко. І для мене було однаково, з якої він фракції. Все одно вибір теми – за нами.

Природно, що дуже багато інформації, яка приходить до нас, – проти влади. І це ясно – лояльного «повидла» вистачає і на інших каналах. Я прекрасно розумію, що кусючі, неприємні для влади теми – це наш шанс. По-перше, прискіпливо ставитися до влади – це місія журналістики. По-друге, з точки зору маркетингу, – це вільна ніша, це теми, за якими люди скучили ще з часів «перебудови».

Інша справа, що, як на мене, важливо не стати рогаткою в руках опозиції. У мене є друзі, які кажуть: після того, як обпеклися на інших каналах, ви, хлопці, дуєте на гаряче, занадто дистанціюючись від Ющенка чи Порошенка.

У нас нестандартна ситуація – на інших каналах люди відбиваються від ґвалтування владою, а ми мусимо провести і ще одну червону лінію – поміж нами та опозицією. Але якщо її не буде – втратимо довіру і погубимо бізнес.

– І ти дійсно вважаєш, що цю червону лінію вам вдається провести насправді? Відомий запис начебто телефонної розмови Петра Порошенка з Владом Лясовським – у достовірності якого мало хто сумнівається – говорить про протилежне: що фактичний власник «5 каналу» мислить тими ж категоріями, що й ті ж есдеки, вважаючи, що журналісти повинні «відробляти»...

– Чи виглядає правдоподібною ця розмова? Виглядає. Чи схожі голоси на Петра і Влада? Схожі! Чи могла бути така розмова? Могла. Але мене не цікавить, було це чи не було. Не цікавить! Коли я вперше почув запис, то, звичайно, мав своїх п‘ять хвилин «ковбасних», але потім сказав собі: стоп, у тебе є ціль, ти знаєш, куди йдеш, і знаєш, хто тебе хоче звідти збити, – вперед! Судити треба за результатом! Якщо така розмова була, на таких емоціях, і після неї все працює, власники не втручаються у нашу редакційну політику – це тільки зміцнює наші домовленості.

– І у вас немає «темників» від опозиції, це точно?

– Я навіть не уявляю, як вони в нас можуть з’явитися...

– Ну, наприклад, нещодавно зустрічався Віктор Ющенко з Президентом Леонідом Кучмою. Усі про це знали... Де були ваші камери тоді, коли Ющенко вийшов від Президента?

– Ми в цей день брали матеріал у Медіа-центру «Кандидат».

– Так, Медіа-центр «Кандидат» там був, а чому вас там не було?

– Тому що в цей час наші знімальні групи працювали в інших місцях... Але за новиною ми стежили і мали про це окремий сюжет.

Технологія, я повторюю, дуже проста: нам ніхто не каже і, я сподіваюсь, не буде казати, що ми повинні знімати, а що не повинні. Це з самого початку було нашою головною умовою приходу на канал. І виявилось, що такі стосунки з нашими власниками можуть приносити переваги усім.

А от стосунки поміж собою, суто виробничі, виявилися набагато більшим викликом. Наприклад, делегування повноважень, технологія, розподіл обов’язків, підбір команди – це ті речі, через які ми дуже часто сперечаємося, наприклад, з продюсером новин Романом Скрипіним, з яким ми разом прийшли на канал... З’ясувалося, що нам дуже бракує менеджерських якостей – в управлінні колективом, постановці завдань. І це поки що найважче.

– Давай зазирнемо в недалеке майбутнє, можливе майбутнє вашого каналу, на прикладі грузинської телекомпанії «Руставі-2». Ця телекомпанія була, як кажуть, на передовій боротьби грузинської опозиції із владою. «Руставі-2» не тільки висвітлювала події, вона, фактично, конструювала їх, провокувала дії опозиції та народу. Зараз ті, на чий бік телекомпанія відкрито стала, прийшли до влади. Мабуть, для того, щоб зберегти довіру глядача, телекомпанія має залишатися таким, як і раніше, непримиренним та принциповим критиком, але тепер вже цієї влади... Але чи готові до цього і самі телевізійники, і нова влада? Влада, яка може сказати: як же так, ви ж «наші», як ви смієте?..

Мені здається, це дуже велика небезпека, а для «5 каналу», у разі перемоги Ющенка на президентських виборах, ця небезпека може бути ще більшою. Адже «Руставі-2» була, все ж таки, більш-менш незалежною у фінансовому сенсі від політичної опозиції. Ви ж є інвестиційним проектом бізнесменів, які мають до української опозиції найбезпосередніший стосунок...

– Ну, про грузинів скажу: знаючи чимало людей, які працюють на «Руставі-2», я впевнений, що з ними все буде о‘кей. Вони продовжать працювати красиво і об’єктивно.

– Але навряд чи можна сказати, що вони останнім часом були саме об’єктивними. Опозиційними – так. Ти вважаєш, що зараз вони повернуться саме в нішу об’єктивності?

– Я просто впевнений, що вони впораються.

Що ж до «5 каналу» – так, дійсно, у нього є кілька сценаріїв розвитку. Один з них – канал справді може стати українським «Руставі-2». І є люди, які радять власникам каналу зробити саме так. Адже ми знаємо, яке своєрідне бачення свободи слова, наприклад, у деяких представників Соцпартії, «Нашої України», БЮТу. І є приклади опозиційних медіапроектів, які ганьблять журналістику, які не мають нічого спільного з об’єктивною журналістикою.

У той же час, переконаний, варто думати про ринок. Ось вам інший сценарій – на медіаринку після виборів особливих змін не буде. Ринок склався, канали заробляють гроші, всі вони мають свої дуже професійні команди. І всі вони прийдуть і покладуть до ніг нового Президента свій бізнес, і є шанси, що нова влада прийме ці послуги. Тобто, ті, хто думає: зараз будемо служити опозиції, а коли вона прийде до влади, займемо місце провладних ЗМІ, – помиляються. Може виявитися, що і в новій реальності всі місця будуть також зайняті. Саме тому уже зараз, розбудовуючи такий бізнес, як наш канал, потрібно думати, що буде через рік...

– А якщо все ж таки буде прийняте рішення, що «5 канал» має стати «Руставі-2», – ти підеш з каналу?

– Якщо канал буде пропагандистським – однозначно. Насправді я би мріяв, щоб наш канал був таким, як «Руставі-2», – довіра, популярність, прибутковість.

– Є також і інший, більш масштабний приклад небезпек, які можуть загрожувати незалежним медіа, – це приклад російського НТВ. Чи замислювався ти колись над помилками, яких свого часу припустилася команда НТВ? Тебе особисто чомусь навчили ці помилки?

– Хід дуже простий – там журналісти вв’язалися у гру, яка називається «захисти свого олігарха». І цю ж саму гру успішно намагаються нав’язати українські олігархи своїм телеканалам. Це пастка, тому що після того, як усіх цих олігархів підминає влада, починається призова гра – «захисти свою державу» – тобто мегаолігарха, який з‘їдає олігархів. Це дуже страшний сценарій, до якого ми уже наблизились. Щодо НТВ – це просто фантастичний приклад, як можна зруйнувати творчий потенціал просто через те, що заздалегідь не було підготовлено прозорих правил гри...

– Так, з’ясувалося, що участь журналістів в олігархічних війнах – це ще «квіточки». Після цього прийшла мода на «державницьку» позицію ЗМІ, в ім’я так званих «консолідації та стабілізації» суспільства. Дмитро Кисельов дуже успішно на нашому телебаченні проводить у життя цю позицію, доводячи, що, мовляв, у молодих країнах ЗМІ мають саме підтримувати державу, а не опонувати їй...

– Це вибір кожної редакції, але це ніяк не вписується у світове бачення ролі мас-медіа. Інша справа, що Діма Кисельов зумів створити у своїй редакції те, що не зміг створити жоден інший шеф-редактор. Він виробив для своєї редакції ідеологію, він придумав такі цілі, такі задачі, які надихали журналістів. У нього відкидалися всі суперечки: «що має йти до ефіру, а що не має». Це ціла релігія – безпека держави, стабільність...

Пригадую розмову з кореспондентом ICTV під час безпорядків у Тбілісі у 2001-му. Розумієш, казав він, усі ці демонстранти – вони ж підривають стабільність, вони руйнують державу, це погано, це не можна показувати...

У мене – інший погляд на ці речі. Є в тебе інформація, ти відчуваєш, що вона цікава, що вона важлива – віддай її глядачу, нехай він розбирається сам, потрібна вона йому чи ні. Не треба думати про те, добре це для держави чи погано.

– До речі, це теж цікава проблема. Яка має і такий прояв: зараз дуже часто провладні ЗМІ використовують критичні статті щодо опозиції з опозиційної або незалежної преси у власних цілях, маніпулятивних. «Українську правду», «Дзеркало тижня», «Детектор медіа» так уже не раз використовували. І можна припустити, що в когось і з незалежної преси, врешті, з’явиться «зрадницька» думка: а може, промовчати, а може, застерегтись? Тобто виникне бажання самоцензури заради, так би мовити, дуже благородної мети: «не зашкодити»... Ти стовідсотково вважаєш це неприйнятним?

– Я розповім одну історію, яка сталася, коли я працював на «Новому каналі». Останній день перед відставкою Ющенка з посади прем’єр-міністра. І в Адміністрації Президента іде нарада Кучми з лідерами всіх фракцій. Усі учасники наради виходять один за одним і кажуть – «все класно, ми порозумілися, відставки завтра не буде». І виходить також Олександр Турчинов і каже – «Ні про що не домовилися, Кучма палець о палець не вдарив, щоб захистити Ющенка».

Я привожу цей відзнятий матеріал на канал, і ми вибираємо, які синхрони давати. І мої колеги кажуть: «Не став Турчинова: все завалиш. Ти ж хочеш, щоб Ющенко залишився прем'єром? Ти ж знаєш, як Кучма реагує на Турчинова? Він почує, що Турчинов сказав – «не домовилися», і тоді Ющенка точно завтра знімуть». Ми довго сперечалися, і я той коментар таки не поставив. А наступного дня все сталося саме так, як казав Турчинов. І я часто думаю: а якби я та інші журналісти той коментар тоді дали би, може, все було би інакше? Може, відставки і не було би?

Нам часто здається, що ми знаємо, що краще для держави, для історії, а що ні. Повна ілюзія.

– Ну добре. Є «чесні новини». Є, нібито, розуміння того напряму, в якому треба розвиватись. Як ви працюєте над технологією донесення певної інформації, певних цінностей до вашої аудиторії? Адже декларації – це одне, а от зробити так, щоб вони співпадали з практикою... Чи ставите ви, наприклад, перед собою задачу працювати на цитування вас, посилання на вас – тобто, на збір власної, ексклюзивної інформації? Я не маю на увазі ті інтерв’ю та дискусії, які ви проводите, бо зрозуміло, що інші канали просто не можуть через політичні обставини це робити... Я маю на увазі саме пошук фактів...

– Так, однозначно. Порошенко дивиться на всі свої проекти з точки зору результату, і невдовзі після запуску «П‘ятого каналу» він прямо запитав, що буде мірилом успішності новин. І я, як шеф-редактор інформаційного блоку, брав зобов’язання до нового, 2004 року, досягнути трьох речей – зробити наш канал найбільш цитованим в інших засобах масової інформації, домогтися найвищої довіри до каналу поміж «інформаційних маніяків» і зробити нашу студію привабливою для VIP-персон. Ці завдання, як на мене, канал виконав.

– На чому базовані такі висновки? Ви проводили дослідження?

– Про довіру ми судимо з опитувань, з результатів моніторингів, а також можемо говорити про зворотній зв’язок, який ми отримуємо від наших глядачів – від опозиції і від влади.

Ну, а моя особиста програма на наступний сезон – залучити у студію прем’єра Януковича, спікера Литвина, голову АП Медведчука і Президента Кучму.

– А чи задоволені ви вашим рейтингом?

– Рейтинг росте, програма «Час» часто має найвищій рейтинг на каналі, що унікально для України. На жодному іншому каналі інформаційні програми таких позицій не займають. Зрештою, рекордний рейтинг програми «Час» по Україні – це 0,7. І, як на наше покриття, – це хороший рейтинг, і він росте. За голою арифметикою, якщо б у нас було покриття, як, скажімо, у «Нового каналу», ми би мали рейтинг 2.8. Це дуже добре як на результат п‘яти місяців.

– А, наприклад, така програма, як «5 копійок» Романа Чайки?

– Рейтинг нестабільний. Але для оцінки успішності інформаційного блоку рейтинг не є ключовим показником. І аргументом є те, що на жодному каналі інформаційні програми не є рейтинговими. Вони робляться для іншого. Саме інформаційні програми створюють обличчя каналу. Якби не новини, що б мали ексклюзивного канали: всі мають фільми, всі мають серіали...

– Проте канали досить жорстко борються і за рейтинг власних новин, конкуруючи...

– Якби це було так, я думаю, що якість новин значно покращилась би. Мої колеги на інших каналах наслухалися за останні 3-4 роки безліч заяв про черговий перехід до «жовтих» новин, попсових, рейтингових – а результати невеликі. Новини залишаються заполітизованими, іміджевими і нерейтинговими.

Для мене, як для шеф-редактора новин, це свідчить про неадекватність поставлених цілей і методів їх реалізації. Тому що, якщо ти заявляєш своєму колективу, своєму глядачеві, що збираєшся робити «жовті» новини, ті новини, які в Європі дають страшенні рейтинги, а наступного дня даєш першим сюжет про перебування президента у Дніпропетровську – нудотний, на якому можна заснути ще на 40-ій секунді – це неефективний підхід.

Ми вибрали іншу нішу, ми свідомо відмовились від жовтих новин, свідомо відмовились від криміналу. Наша цільова аудиторія – це інформаційні маніяки, це люди, яких цікавлять тенденції, вони освічені, вони впливають. І наше попадання в цю цільову аудиторію є дуже хорошим. Відповідно до цієї аудиторії ми досить жорстко тримаємось нашої тематики. Наших глядачів цікавлять три речі: політика, гроші і проблемна соціалка.

Тому ми відмовляємося від історії полтавського маніяка, який ґвалтував своїх жертв і після того цілував. Зате нас буде цікавити кримінал, наприклад, пов’язаний із замахом на Олега Єльцова, тому що тут є політика, цей журналіст є найбільшим носієм компромату в Україні і він ключовий свідок у справі Гонгадзе.

Ми намагаємось дуже жорстко триматися саме такої стратегії.

– Чи є розрахунок на перемогу Ющенка на виборах?

– У кого?

– У потенційних інвесторів та нинішніх власників каналу...

– Ні, я якраз думаю, що власнику каналу цікаво, щоб канал розвивався успішно незалежно від будь-яких змін навколо. Хто би не виграв на виборах, буде велика користь від цього каналу, якщо це буде хороший, чесний інформаційний канал. Крапка. Тобто його розрахунок як власника дуже простий.

– Нещодавно у декотрих журналістів, причетних до медіа-профспілки, народилася ідея інтенсивного зростання кількості її членів. Для цього профспілку пропонувалося очолити новому керівникові – який одночасно пов’язаний із певною політичною силою. Ти був одним із тих, хто виступив категорично проти цього. Ти і зараз вважаєш, що це був правильний крок? – Якщо ти говориш про ідею обрати Юрія Артеменка керівником всеукраїнської медіа-профспілки, то переконаний, що це був неефективний план. Політик на чолі журналістської організації – навіть з величезним медійним авторитетом і з суперовими менеджерськими якостями – це би поставило хрест на профспілці у її нинішньому вигляді. До честі Юри, коли він побачив, що ідея не сприймається, то достойно і красиво вийшов з гри і, можливо, створюватиме свою структуру.

– Мені доводилося чути про тебе як про «хлопчика-мажора», який дуже рано багато чого отримав: успіх, відомість, непогану, вочевидь, зарплатню... Ти себе таким вважаєш?

– Мажорами у моєму дитинстві називали тих, кому успіх зробили батьки. У мене було інакше. Моїх батьків дуже шанують, я у них взяв несамовиту любов до життя і ще масу всього доброго, але «блату» я не відчував ніколи. Хто знайомий з батьками, той знає, що це люди із загостреним почуттям справедливості і дуже суворі до себе.

Я щасливчик, це 100 відсотків. Мені дико щастило, щастить і, думаю, так буде й далі.

– І тобі це подобається?

– Я цим тішуся... Проте, у мене досі у вухах слова Сашка Кривенка з останньої зустрічі перед його смертю. Про щасливчиків він казав так: якщо Бог поклав тобі долоню на чоло, ти не маєш права її зрадити, не виконати своєї місії.

– Але, в той же час, багато хто з журналістів закидав тобі, що ти пішов з «Нового каналу». Мовляв, там люди щодня б’ються за кожне «слово правди», а ось ти та Ігор Куляс просто так кинули все і пішли...

– Якби ця ситуація повторилася зараз, я б залишався на «Новому каналі». Я б чіплявся, використовував усі можливості, щоб боротися за нього. Але тоді, у 2002-му, піти – це було правильне рішення – для каналу, який вийшов з-під удару, для мене особисто і, думаю, для професії в цілому. Та історія перевернула мій світогляд і стала ланкою у ланцюгу, з якого виросли і парламентські слухання, і профспілка, і, звичайно, «5 канал».

Тепер час змінився, і «5 канал» – це приклад відвойовування журналістами їхнього законного простору. Прийшов час його повертати – мертвою хваткою чіпляючись за кожен сантиметр.

– Але щось не дуже багато таких журналістів – щоб готові були чіплятися мертвою хваткою...

– На жаль. І дуже сумно. Я бачу, що десятки моїх друзів – талановитих, сильних, розумнючих людей – сидять на своїх каналах і чекають невідомо чого, ризикуючи просто себе загубити.

Для мене зараз усе дуже просто: є життя, і є прозябання. Життя – це коли ти робиш те, у що ти віриш. А прозябати – це коли ти не займаєшся своєю роботою, а чекаєш – виборів, третього пришестя, зміни власника, вступу до НАТО...

Ілюзія! Якщо ти не можеш працювати зараз, що дає підстави вірити, що ти зможеш розправити крила пізніше? А ім‘я? А злагода із собою? А досвід? Кожен згаяний день – це гірші шанси у майбутньому. Тому ми так цінуємо кожну нашу маленьку перемогу – кожного нового журналіста, кожну хвилину в ефірі, кожну десяту долю рейтингу – бо це наш багаж на завтра.