Телебачення, за визначенням, – великий спрощувач. Воно так влаштоване. Якщо початкові умови когось не влаштовують, треба шукати інший канал інформації, іншу трибуну.

Юрія Макарова знають усі. Його авторська програма «Телеманія» свого часу стала своєрідним знаком якості телебачення від «1+1». Коли Макарову дорікають, що він, мовляв, використовує досвід російських колег, він охоче погоджується: «Телебачення як вид мистецтва та media взагалі будується на попередньому досвіді, побудоване на колись винайдених форматах – так само, як інші види мистецтва, адже художникам не дорікають, що вони використовують жанр пейзажу, а композиторам – жанр опери. Головне – це наповнення, інтонація і культурні контексти, які актуалізуються в програмі».

Про контексти нової авторської програми – інтелектуального ток-шоу «Документ»– та інші аспекти його діяльності – і як досвідченого телевізійного фахівця, і як літератора-початківця читайте нижче в детальному викладі чату з Юрієм Макаровим.

Повну версію чат-конференції читайте тут.

– Юрій Макаров – головний редактор телерадіокомпанії «Студія «1+1», керівник відділу Promotion компанії, автор та ведучий програми «Документ». Це вже всі ваші регалії? Чи є у вас амбіції, щоб вашим іменем було названо кіностудію?

– Тут є певне непорозуміння. Я вже два роки, відколи до моїх функцій додався «Сніданок», не є шефом відділу promotion. Тепер його очолюють мої колишні студентки, які талановитіші від мене на цьому напрямку разів у десять. А титул «головного редактора» я взагалі отримав, так би мовити, honoris causa, на знак того, що час від часу беру участь у мозкових штурмах у кабінеті шефа. Коли я усвідомив, наскільки відповідально цей титул звучить, я від нього відмовився «явочным порядком» – просто коли прийшов час замовляти нові візитні картки, викреслив його. Взагалі з честолюбством у мене не склалося.

– Здається, ви були одним із телеакадеміків. А що сталося з нашою телеакадемією? Вона ще існує? Вона щось робить?

– Наскільки мені відомо, академія померла природним шляхом. Відверто кажучи, мені здається, що тоді, шість років тому, її поява була передчасною. Ще не було критичної маси телевізійників, які б грали за однаковими правилами. Їх і тепер не так уже й багато.

– Як ви вважаєте, чи матимемо ми колись можливість дивитися програми, подібні вашій, не ближче до півночі? Найбільш шкода людей похилого віку: вони би залюбки дивилися ці передачі, але... То вже не їхній час. Таким чином, телеканали втрачають велику кількість розумної аудиторії.

– Гадаю, що це можливо... якщо в Україні з'явиться щось схоже на російську «Культуру», німецько-французьку «Arte», американську «PBS» і т.ін. На комерційному каналі поява «інтелектуальних» програм є ексцесом. З іншого боку, щодо часу виходу програми в мене завжди залишається одне запитання. Майже в половини глядачів удома є відеомагнітофон. Чому б ним не скористатися, щоби потім дивитися програми у зручний час? Я тільки так і роблю.

– Пане Юрію, чи може програма, яка виходить у телеефір пізно увечері або вночі, бути рейтинговою й комерційно успішною? І якщо так, то що для цього потрібно?

– Відносно рейтинговою й відносно комерційно успішною. Коли рахується рентабельність, береться до уваги не кожна окрема програма, точніше, не лише кожна окрема програма, а динаміка ефіру в цілому. Але завдання має бути однаковим: навіть «умняк» бажано робити так, щоби від нього не можна було відірватися. Але це – недосяжний ідеал. Приблизно так у Росії працюють Парфьонов та Сванідзе на своїх історичних проектах. Хоча деякі «рафіновані» глядачі саме за це їх і лають.

– Хто для вас найбільш цікавий у форматі програм, подібних до вашої, у світовому телебаченні? А хто автор ідеї «Документу»?

– Конкретних прототипів назвати важко. Тим більше, що їх у нас ніхто не знає. Щодо закордонних телевізійних вражень – я переважно живлюся французькими. Ну, будь ласка: Фредерік Пуавр д'Арвор, Бернар Піво. Автор ідеї, як і більшості ідей на «плюсах», – О.Ю.Роднянський.

– Ваша програма позіціонується як інтелектуальне ток-шоу. А чи є зараз в Українi реальний споживач iнтеллектуальних програм?

– Скажімо так, умовно інтелектуальне, бо завжди залишається необхідність якось адаптувати думки тих поважних науковців, яких ми запрошуємо. Що ж до попиту, то рейтинги в нас, звісно, не як у «Бідної Насті», але для цього відрізку часу напрочуд пристойні. «Значит, это кому-то нужно».

– Як ви оцінюєте вплив програми «Документ» і ваш особистий, як її ведучого, на інтелектуальний «тонус» українського глядача?

– Буде дуже шкода, якщо можна буде виміряти вплив однієї програми на інтелектуальний тонус нації. Це має бути або могутня програма, або жалюгідний тонус. Можна говорити про рівнодіючу різних зусиль і поштовхів. Сподіваюся, що «Документ» штовхає в правильному напрямку.

– На вашу думку, чи є ТБ адекватним форматом для інтелектуальних дискусій? Як ви вважаєте, чи здатне телебачення консолідувати таку роз'єднану українську інтелігенцію?

– Знову-таки, занадто амбітна мета: консолідувати націю. Повторюю, я маю дещо скромнішу думку щодо ролі телебачення. Воно впливає, але зовсім в інший спосіб. Я вже про це колись писав, тут немає ані часу, ані місця, але, якщо коротко: коли вісім років тому герої «Династії» заговорили українською, це був просто вибуховий вплив на націю. А от п'ятихвилинки ненависті з точки зору впливу слід визнати неефективними. Ось у такому дусі.

– Пане Юрію, як ви поясните нижчий рейтинг нічної «ТСН» у порівнянні з «24 годинами» на «Тонісі»?

– Для мене це новина. Взагалі аналіз рейтингів потребує певного аналітичного механізму, але коректніше було б порівнювати основний випуск новин о 19.30 із, скажімо, «Подробностями», тоді є про що говорити. А нічний випуск людям, які дивилися новини увечері, можна й пропустити.

– Як на вашу думку, чи існує на каналі «1+1» боротьба творчих колективів за так званий «прайм-тайм»?

– Боротьба творчих колективів могла б існувати за late night, а за пройм-тайм ми боротьбу вже давно програли Росії. Сукупний рекламний бюджет російського телебачення більший за український разів у 10-12. Ми про це попереджали ще років п'ять тому, але замість надати якісь преференції вітчизняному телебаченню, на нього тиснули. Тепер маємо не лише залежне, а й бідне.

– Ви не вважаєте, що передача (не пам’ятаю назву, що йде зразу після «ТСН») (вочевидь, йдеться про програму «Проте». – – «ТК») – є повна дискрідитація плюралізму поглядів? Де тільки влада робить все добре, а опозиція – це погані хлопці. Але то знущання з людей. Прошу припинить це. А потім буде соромно – усім!

– Повторюю, передусім вони мені здаються шалено неефективними, а решту вже хай оцінюють інші.

– Чому на «1+1» немає жодної інтерактивної програми, де б можна було у прямому етері поставити питання? Мова вже, навіть, і про політику не йде, хоча б інші теми... Бо всі вечірні «шоу» вашого каналу якісь «законсервовані в собі»... ну, про одних і тих самих «експертів» «ТК» вже писала. Чому би вам не створити першу інтерактивну програму?

– Відверто кажучи, питання не надто цікаві. У нас були, якщо пам'ятаєте, «Не всі вдома» – було дуже сумно спостерігати за сферою інтересів. «Перекажіть вітання моїй дівчині». Можливо, відтоді щось змінилося?

– Г-н Макаров, как правило, история уходит корнями в канализационный люк. Во что вы одеваетесь, когда лезете в историю?

– Жодного разу не доводилося вдягати спецодяг. Це залежить від сфери інтересів. У мене вона радше на рівні «духовного верху», аніж «тілесного низу». Крім того, давно не пірнав у «вищі шари атмосфери», де потрібна спецпідготовка (див. «Байки кремлевского диггера» – сенсацію східного сусіда).

– Если в шутку, то вот миксер – это устройство, приводящее продукты в замешательство. Почему ваш канал стал телемиксером?

– Я колись знайшов дуже зручне визначення щодо того, чим намагаюся займатися час від часу. Це стосувалося одного французького письменника: le grand simplificateur – великий спрощувач. Телебачення, за визначенням, великий спрощувач. Воно так влаштоване. Якщо початкові умови когось не влаштовують, треба шукати інший канал інформації, іншу трибуну. Мене влаштовує.

– Пане Макаров, чому всі вас вважають рафінованим інтелігентом і як ви самі ставитеся до цього визначення?

– Рафінованою буває олія. А інтелігент (якщо сприймати це визначення не як лайку), як і кожна людина, цікавий переважно тими домішками, які будь-який фільтр затримує.

– Краткий курс нелинейной геометрии: любая кривая короче прямой, проходящей через Начальника... По какой кривой вы ходите к Начальнику, и кстати, кто Он сегодня?

– З начальниками, п. Роднянським і п. Оселедчиком, ми приятелюємо майже 20 років. Тому моя пряма проходить через кабінет (удень), так само, як і через кухню (увечорі). Маршрут завжди прямий.

– Чи зміналася атмосфера на «плюсах» відтоді як Роднянський став московським гостем, а Оселедчик – «самым умным»?

– Якраз я дуже боявся, що атмосфера зміниться, адже Льоша з'являється в Києві раз на тиждень або навіть рідше. Але поки що нічого такого не спостерігається. Я розумію, що не буває вічних речей. І та атмосфера, з якої я тішуся вже 8 років, рано чи пізно зникне. Але поки що поживемо.

– Чи задоволені ви результатами роботи відбіркової комісії останнього «Телетріумфу»?

– Цього року я відчув намагання людей, які опікуються «Телетріумфом», зробити його роботу прозорішою. В усякому разі, склалося таке враження. Але членові відбіркового журі не варто зазирати на кухню. Від мене вимагалося поставити оцінки наданим на конкурс програмам. Я спробував зробити це неупереджено. Висновки робитиму, коли з'являться остаточні результати.

– Але ж результат «Телетріумфу» вже з’явився у вигляді номінантів, яких обирала не експертна колегія зі 100 експертів, а відбіркова комісія з шести. Тобто, велику кількість програм таким чином було просто не допущено до конкурсу. Ви особисто знали, що відбираєте номінантів, а не учасників конкурсу як такого? Це дуже важливо саме з точки зору «прозорості» «Телетріумфу».

– Ви серйозно вірите, що кожен зі 100 експертів здатен переглянути 370 касет претендентів? У мене це був тиждень, вирваний із життя. Якщо ви знаєте альтернативу, будь ласка, підкажіть.

– Шановний пане Юрію! Років п’ять тому, ще на форумі «плюсів», я у вас спитав, чи немає у вас бажання зробити документальний фільм про роль Медведчука у справі Стуса. Ви тоді мені відповіли, що у вас була така ідея, але Льоша Роднянський відмовив вас від неї, бо (у вільному переказі) «цим можуть скористатись інші олігархи». Запитання: чи не шкодуєте ви, у світлі того, що зробив і робить цей високодостойний пан і як він «користується» вашим каналом , що дослухались поради вашого тодішнього шефа?

– Я дослівно не пам'ятаю тієї розмови, але сенс приблизно такий: мені не цікаво робити щось, що може бути використано в сучасному політичному процесі. Буквально два рази за всю свою кар'єру доводилося робити щось подібне до цього, задоволення не отримав. Я взагалі поганий шахіст, а ситуацію контролювати хочеться.

– Чому ви ніколи не виявляли своєї позиції щодо політичного тиску на канал? Щодо примушення жуналістів-новинників каналу працювати за темниками? Ви дотримуєтесь виключно офіційної позиції менеджменту каналу – бо не хочете неприємностей?

– Я просто намагаюся відповідати за себе. Вважаєте це боягузством? Мені темники ніхто не спускав, я взагалі не знаю, як вони виглядають, тільки в Інтернеті читав. Мабуть, мені їх не спускають, бо знають, що я за ними не буду працювати. Вважайте це позицією.

– Чи не вважаєте ви «Епіцентр» Піховшека маніпулятивною програмою щодо пересічного глядача?

– Будь-яка програма є, до певної міри, маніпулятивною. Просто ступінь маніпулятивності ми оцінюємо передусім за тематикою. Політика? Маніпуляції. Я з повагою ставлюся до самого п. Піховшека і не дуже поділяю його думки. Але слухати його мені цікаво – хоча б як привід для сперечання.

– Как вы относитесь к исчезновению «Свободы» с волны «Довіри»? И нужно ли, на ваш взгляд, поддерживать начинания господина Томенко по депортации Кичигина?

– Мені дуже шкода, що «Свобода» зникла, хоча я сам її ніколи не слухав в ефірі, виключно читаю в Інтернеті. Але з точки зору програмної політики «Довіри» це було дійсно щось дивне. Половину часу попса – половину (чи менше?) умняк від «Свободи». Треба з'ясувати всі обставини. Коли ж усі починають звинувачувати одного, мені, всупереч загальній думці, хочеться послухати саме цього одного. Просто люди забувають, що радіо, як і телебачення, – це передусім бізнес. І треба рахувати гроші.

– У вас є досвід роботи у книжковому бізнесі, чим він закінчився? Чи можна в нашій країні взагалі займатися чесним бізнесом?

– Досвід роботи досить сумний. Ідея була чудова: зробити мережу розповсюдження української книжки, бо більшість видавництв не мають потужних відділів збуту, і взагалі це не їхня робота. На жаль, у нас із партнером виявилися дещо різні погляди щодо необхідності вчасно розраховуватися з партнерами. Тому я вийшов із бізнесу і розраховуюся сам, як приватна особа. Але не було враження, що категорично неможливо грати за правилами. Швидше, немає звички. І немає відповідних м'язів.

– Чи радує вас стан вітчизняного літературного процесу?

– Сучасний український літературний процес, на моє особисте переконання, значно цікавіший і динамічніший, ніж, скажімо, російський, із яким вони існують майже в рівних умовах. Ні, брешу – в них суттєва перевага. Проблема в тому, щоби донести ці тексти до читача, і не лише у вигляді надрукованих книжок, а й усієї інфраструктури літературного процесу: середовище, контекст, розкрутка, розмови, рефлексії і т.ін.

– Не могли бы вы сказать, какую книгу прочитали последней? Как сделать так, чтобы люди работали так, как работает «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»?

– Останнього Гарі Поттера – класний переклад, як і все, що робить Малкович. А секрету немає: він просто талановита людина і збирає навколо себе так само талановитих людей. Так мало...

– Чому і в якому році (і як їм це вдалося) ваші батьки емігрували з Росії до Болгарії?

– Емігрували не мої батьки, а їхні батьки. Мій дід емігрував з Ярославля, батькові тоді було три роки, другий дід тікав з Олександрівська (Запоріжжя), тоді йому самому було 21 рік. Мама народилася в еміграції, у Франції. А вже мої батьки зустрілися в Болгарії. Довга історія... Головне, що я з трьох років в Україні і нікуди не збираюся емігрувати.

– Оскільки ви чомусь пропустили кілька запитань, я уточнюю, дозволивши зацитувати: «Справді, я зробив дванадцятихвилинну відеострічку «Бойня». Досить ризикований матеріал. Можливо, занадто натуралістичний. Віддав його на «1+1» Юрію Макарову. Потім сліди загубилися. На мої запити «1+1» відповідали, що касета загубилася, коли студія перебиралася до нового офісу. Через рік я дізнався від своїх друзів, що нібито вони бачили такий же фільм, теж дванадцятихвилинний і теж з такою ж назвою та сюжетом, але знятий іншим автором, на фестивалі «Молодість». Я зв'язався по телефону з Макаровим. Той сказав, що довідається про все, разом з тим додавши, що це міг бути просто збіг...»? (http://www.library.kr.ua/kray/zhovna.html)

– Судячи з усього, мене підозрюють у плагіаті чи сприянні плагіату. Насправді, на місці автора я б замислився, наскільки оригінальним було висловлювання, щоби його можна було випадково повторити. Або, можливо, ви переконані в тому, що ваша робота дійсно стала об'єктом піратства? Був би радий вас із цим привітати, але...

– А хто з’явився раніше (в сенсі формату та іміджу) – ви чи Олександр Гордон у Москві? Якісь ви однакові...

– Гордон у «Гордоні» з'явився пізніше «Телеманії», але порівняння мене тішить. Мені подобається і сам Гордон, і те, що він робить.

– Боже, як ви довго думаєте! От Мустафін!!! Було ж!!!

– Я тисну на клавіші, як можу, швидко. І, відверто кажучи, не збирався змагатися з Мустафіним у цьому виді спорту. А від питань я не тікаю, а, навпаки, намагаюся відповісти на всі по порядку. Даруйте...

– Смерть телеведущего: утонул, купаясь в лучах собственной славы. Вас спасти или вы еще поплаваете?

– Ви дійсно вірите, що хтось із українських телеведучих має шанси потонути у власній славі? Назвіть мені одного, кого можна було б порівняти за рівнем слави... ну хоча б із... Кіркоровим. Це все популярність дуже локального масштабу, тому й немає причин для побоювання.

– Чат наближається до завершення, бо він питання вибирати почав...

– Чат дійсно наближається до завершення, бо я розраховував, відверто кажучи, на півтори години. Це по-перше. По-друге, питання теж почали повторюватися. По-третє, мене страшенно дратує певна інтонація, яка домінує передусім в інтернет-спілкуванні: в чатах, на форумах: «Він лапшу вішає», «Скільки вам заплатили?» і т.ін.

– Так професія у вас така – журналісту треба бути готовим до «незручних» запитань. А то диви – сидите там на «плюсах», щось ніби робите, а один раз «у світ» до людей з'явилися – «дратує». Вчіться у Кисельова...

– Це політику треба бути готовим до незручних запитань. А журналістові треба бути готовим до цікавих запитань. Відчуваєте різницю?

– Знаєте, якщо всі «незручні» заносити автоматично до списку «нецікавих», то яким чином може бути цікаво з вами як із людиною? Бо питають про те, що болить, а не про те, що вам хочеться...

– Панове, я наполягаю на тому, що робота журналіста – не відповідати на запитанна, а ставити їх. Їй-Богу!

– Яке «найгостріше» запитання ви поставили коли-небудь і кому?

– Відверто кажучи, я особливо гострих запитань не запам'ятав. Хіба що про співпрацю з Корчинським та Джангіровим. Але ми з ними зустрічаємося в коридорі раз на місяць. Щодо Корчинського особисто, то я з ним спілкуюся поза роботою. І запевняю всіх, що він значно складніший і цікавіший, ніж у своїх «п'ятихвилинках». Почитайте «Війну в натовпі» або вірші. Гадаю, він нам приготує ще чимало сюрпризів.

– На ваш взгляд, почему в последнее время так много скндалов вокруг «плюсов»? Я имею в виду прекращение сотрудничества с Рогозой, во многом благодаря которому телеканал запустил хит «День рождения Буржуя». Тот же Вересень, Рабинович, «Столичные новости». Может, руководство телекомпании не хочет идти на компромисс? Или все-таки причина в деньгах?

– Усе це зовсім різні речі. Я закінчую писати на прохання шефа документальну книжку про початок «плюсів», сподіваюся, що там ви знайдете якісь відповіді щодо конфліктів. З іншого боку, настільки конфліктне середовище, бізнес, сфера інтересів, що можна дивуватися, що конфліктів саме стільки, а не значно більше.

– Пане Юрію, а ви самі особисто завжди маєте віру до того, що вам кажуть відомі телевізійні персонажі? Можливо, в тому, що телевізійникам не вірять, –і ваша провина?

– Мені ніколи не спадало на думку ВІРИТИ телевізійникам. Вірити можна в Господа Бога, а телевізійники розповсюджують інформацію, яка може, за визначенням, не відповідати дійсності. Тоді я її перевіряю.

– Чим відрізняються для вас особисто «плюси» часів «Телеманії» і «плюси» часів «Проте»?

– Тоді все було вперше. Тепер усе за технологією. Тоді правила гри були невизначеними. Тепер вони визначені від початку до кінця. З одного боку, простіше, коли знаєш умови. З іншого – шкода часу, коли... Коли був молодшим?

– «1+1» сегодня в состоянии выжить без «вливаний» от олигархов?

– Утім-то й річ, що без олігархів ми проживемо дуже комфортно. Можете повірити мені на слово, ніяких «вливань» ми не отримуємо, отримуємо самі лише проблеми. А з точки зору бізнесу, канал себе окуповує вже приблизно п'ять років. Інакше б ми давно закрилися.

– Если бы «плюсы» были бизнесом, там не было бы 50% нынешних программ, заказанных явно не матерью Терезой...

– Хто їх рахував? Назвіть? «ТСН»? «Проте»? Далі що замовного ви можете згадати? Зрозуміло, чому я дратуюся?

– Вам ще не набридло про політику? Можливо, про культуру, чи вам нічого сказати...

– Про культуру, на жаль, питали значно менше. Шкода, але мені вже час іти з чату. Пропоную продовжити розмову на форумі www.1plus1.tv І всім дякую за участь!