В українському телевізійному просторі дуже мало місць, де хотів би працювати ведучий історичного проекту «Машина часу» Андрій Охрімович. Після того, як його «пішли» з Першого національного, де понад чотири роки робив і вів програму «Далі буде», він почав співпрацювати з 5-м каналом, і, на його думку, досить вдало. Охрімович вважає, що сенсаційно-жовті теми годяться тільки для слабеньких мізків і категорично запевняє, що не робив би програму про Сталіна-гомосексуаліста.

Про нову роботу Андрія Охрімовича і про його ставлення до української історії - в інтерв'ю ТК.

- Андрію, чому залишили Перший національний? Самі звільнилися чи вас «пішли»?

- Здається, «пішли», і доволі цікаво. Зібрали команду, вийшов хтось із нових і, мило посміхаючись, повідомив: «"Далі" уже нє будєт». Такий ось безславний фінал проекту, який давав дуже непогані рейтинги, завоював «Золоте перо», користувався повагою в так званого пересічного глядача. Втім, нічого дивного тут нема. Якось у вухо мені занесли вісточку про те, що нинішній міністр освіти назвав програму «бандерівським вісником». Якщо це правда, то маємо комплімент від доволі заангажованого глядача.

- Кому належала ідея «Далі буде»?

- Колишньому президенту НТКУ Віталію Докаленку. Він підтримав проект, придумав назву і зробив його авторським. Принаймні, так було задумано. Насправді ж все було доволі плутано. До проекту «прилаштували» лівих людей, із якими була купа мороки (переписування текстів і таке інше). На сленгу Першого національного їх називають «підсніжниками». В такому ось режимі довелося відпрацювати чотири з гаком роки.

- Як ви опинилися на 5-му?

- Працюючи на Першому, я знав, що грядуть не надто приємні зміни, тож підготував пілот нового проекту. Придумав концепцію, яка дозволяє сканувати минуле, сучасне, майбутнє... Назва «Машина часу» дуже точно віддзеркалює задум. Блукав із цим пілотом по різних каналах. ТОНІС, НТН... Закидав вудку в ТВі. Не брали з різних причин: через фінансові, політичні... Потім був 5-й. Там подивилися пілот і ризикнули спробувати. Запустилися торік у листопаді. Спроба, щоб не наврочити, вийшла вдалою. Рейтинги не дадуть збрехати. Від початку нас транслювали щосереди, а з 12 лютого «Машина часу» виходитиме щосуботи о 21.20. Час, направду, жирний.

- На які проекти орієнтуєтесь, працюючи над «Машиною часу»? Свого часу вас порівнювали з Парфьоновим...

- Порівняння не зовсім вдале. Посунувши набік ідеологічні нюанси, мушу сказати, що Парфьонов робив оригінальний і справді авторський проект. Непоганій якості його роботи сприяли добрі гроші та гарно підібраний штат. Про те, як «Далі буде...» жилося на Першому національному, я вже казав. Тут немає з чим порівнювати. Працюючи над «Машиною часу», на якісь конкретні проекти не орієнтуюсь. Пробуємо виробити власний стиль та шукаємо способів його вдосконалення.

- Як виглядає ваша рейтингова карта? На яку глядацьку аудиторію розрахована програма? Хто фінансує її виробництво?

- Основна маса глядачів - на Сході України. Дивного тут нічого немає. Люди скучили за якісним українським продуктом. Знову ж таки, 42 відсотки жінок із нетерпінням чекають позивних нашої програми. Основний глядач - люди середнього достатку, від сорока і старше. П'ять відсотків найбагатших людей України теж дивляться «Машину часу».

Фінансує програму 5 канал.

- Проект більше пізнавальний чи художній?

- Хочеться, щоб він був цікавим і провокативним. У слові «пізнавальний» є щось від радянської школи, яку я на дух не виношу. Ми шукаємо несподіваних ракурсів, цікавих способів подачі, провокуємо глядача на самостійне мислення. У такий спосіб наживаємо собі і ворогів, і друзів.

- Чи велика команда працює над «Машиною часу»?

- Фактично нас двоє. Головний режисер програми Світлана Остапенко і я. Власне, без Світлани проект у нинішній якості був би просто неможливий. Я безмежно вдячний їй за чудову роботу. Ситуативно з нами співпрацює сценарист Олег Криштопа. Він професійний журналіст і письменник. Маємо надію, що з його остаточним переходом у команду всім нам стане значно легше дихати.

- Одну із січневих програм «Машини часу» було присвячено диверсіям на Хрещатику в 1941-му. Провину за зруйнування історичного центру Києва радянська влада переклала на німців. Як ви думаєте, історія України, написана Москвою, всуціль фальсифікація?

- Я не бачу тут якогось виключно московського ноу-хау. Цим займались і будуть займатися всі ті, хто з історії хоче мати політичні дивіденди. Скажімо, польські історики шукають і знаходять докази того, що стародавнє українське місто Холм, або ж Перемишль є споконвічними польськими землями. Румуни подібну логіку вибудовують довкола Буковини, ще інші кажуть, що України «нє било, нєт і бить нє может...». Разом із тим усі ці потуги впираються в гарну східню приказку: собака бреше, караван іде.

- Яким чином ведеться співпраця з дослідниками історії і консультантами?

- Програма щойно стартувала, тож ці зв'язки ми тільки напрацьовуємо. Хотілось би взаємодіяти з такими істориками, як Наталія Яковенко, Іван Патриляк, Тарас Чухліб... Було б непогано загітувати до співпраці письменника Валерія Шевчука. У нього маса цікавих сюжетів та контраверсійних ідей. Крім аксакалів було б непогано посперечатися з молодими талановитими інтелектуалами.

- Які теми нових випусків? Чи може ваша програма змінити ставлення глядачів до історії Україні?

- Готуємо чотири подачі про козацтво. Шукаємо нових ракурсів. Тему затерли, з одного боку, солодкаві патріоти, з іншого - розумові інваліди від п'ятої колони. Стосовно того, чи можемо щось змінити в тих чи інших мізках... Справа, як на мене, безнадійна. З комуніста ніхто й ніколи не зробить правовірного націоналіста і навпаки. Ця програма для активного думання. Знову ж таки, в першу чергу дбаємо про власне задоволення. Якщо я його матиму, по той бік екрану теж закайфують.

- Ви працюєте тільки на 5-му, чи, може, ще десь?

- За весь час мого перебування в журналістиці я так і не навчився мистецтва багатостаночників. Мені здається, що сидіння на кількох кріслах одразу може призвести до розумового сколіозу.

- Що ви думаєте про програму «Сліди пращурів», яку веде Олесь Бузина на К1?

- Нічого не думаю. Названа вами персона не викликає в мене жодних емоцій.

- Чи важко нині працювати над історичною програмою? В інтерв'ю ТК В'ячеслав Гармаш, ведучий програми «У пошуках істини» на СТБ, яку нещодавно закрили нібито через брак тем, сказав, що історичний проект може давати добрі рейтинги тільки з сенсаційно-жовтими темами. Ви згодні з ним?

- Категорично ні. Жовті теми - пожива для анемічних мізків. Все це веде до свідомого заниження розумового рівня середнього глядача.

- Чи погодилися б ви робити жовту програму заради того, щоб вона залишилася в ефірі?

- Щось на кшталт «Сталін-гомосексуаліст»? Господи, як це нудно. Направду, життя надто коротке, щоби витрачати його на подібну муру.

- Як ви оцінюєте інформаційну політику нинішньої влади? Чи вважаєте справедливими звинувачення на адресу Януковича і його команди в тискові на ЗМІ та утисках свободи слова?

- Які там утиски... До стінки ще нікого не поставили... і слава Богу. Порівняно з сталінським розгулом демократії в нас стабільність і порядок. Так виглядає основний козир теперішніх.

- У квітні 2011-го спільно з Росією має розпочатися робота над написанням підручників історії для українських шкіл. Як ви ставитеся до цього, а також до ситуації з Українською бібліотекою в Москві?

- Думаю, що то буде не підручник, а щось на кшталт диктанту з присмаком садомазохізму. Є в усьому цьому щось дурне та принизливе. Стосовно української бібліотеки в Москві... Я бачу тут едіпів комплекс, таке собі повстання проти культурної домінанти Києва.

- Як ви думаєте, чому після сталінських репресій в Україні йому нині встановлюють погруддя і карають тих, хто хоче це погруддя знищити?

- Ситуація доволі парадоксальна. Сталін давно в могилі, а за нього продовжують саджати. Слід визнати, що поведінка влади в цій пригоді недвозначно просталінська. Попередня влада, до речі, теж лояльно ставилася до існування цілої купи пам'ятників катам України та їхньому ідейному натхненнику Леніну. Все це випадає з нормальної логіки. Якось важко уявити, щоби, скажімо, в Ізраїлі поставили пам'ятник Геббельсу або Гітлеру, та ще й покладали до їх підніжжя квіти. У нас кладуть, і не тільки до Леніна. Сам бачив, як молода київська пара прийшла поклонитися бронзовій фігурі Проні Прокопівни. Такий ось діагноз.

- Ви автор збірки поезій «Замкнутий простір». Володимир Єшкілєв вважає вашу поезію «гранично насиченою інтелектуалізованими образами і знаками культурного метаґештальту кінця ХХ ст.». Ви з цим згодні?

- Мені соромно, але я досі не знаю, що таке метагештальт та ще й кінця ХХ століття. Думаю, треба багато вчитися, щоби зрозуміти цю розумну фразу Єшкілєва. :)

- Чим ще захоплюєтесь, крім поезії та історії?

- Люблю постріляти з лука, рогатки та іншої гарної зброї. До цього заняття пасує шашлик, чарка та гарна бесіда з друзями.

- У кого стріляєте?

- У все що завгодно, крім живих істот.

- Чи маєте ви досвід виробництва історичних програм?

Світлана Остапенко: Був період, коли я займалася розважальними програмами. В кінці дев'яностих працювала режисером на проекті «Світ електронних розваг». Виробляв її телеканал «Тет-а-Тет». Така собі спроба подати новинки поточного життя західного світу. Потім була робота з Віктором Андрієнком, Василем Бендасом та Георгієм Конном над ситкомом «Весела хата». Я була співавтором ідеї та другим режисером серіалу.

- Доволі веселий досвід, особливо з таким акторським складом... Нині їх доробок належить історії... Себто я знову про історію...

- Далі було ще цікавіше. Від розважальних, суто художніх історій перейшла на територію поточної політики у продюсерському центрі «Закрита зона». Там, співпрацюючи з Миколою Вереснем, багато чого навчилася. Микола змусив мене повірити в себе, не боятись експериментувати й діяти на межі фолу.

Стосовно історії... Якщо траплялися сюжети на історичну тематику, я за них із радістю хапалася, назбируючи таким чином певний досвід. У роботі над «Машиною часу» він мені став у нагоді.

- Як ви потрапили в «Машину часу»? Це результат пошуків чогось подібного чи просто збіг обставин?

С.О.: Швидше збіг обставин. Мій колега по «Закритій зоні» Олег Криштопа розповів, що Андрій Охрімович почав роботу над новим проектом на 5-му каналі і шукає режисера. Ми зустрілися, переговорили і вирішили спробувати. Словом, робота пішла. Багато працюємо з архівами, хронікою та реконструкціями подій. Себто намагаємося максимально наблизити глядача до того часу, про який розповідаємо. Сподіваюся, що робота наша допоможе людям побачити минуле, сучасне та майбутнє України під цікавим, а може й несподіваним кутом зору.

Фото Руслана Новосьола