Сергій Швець: «Ніхто не порівнював глядача з барбосом»
«Я особисто - неспокійна душа», - каже про себе журналіст Сергій Швець, який із початку цього телесезону став ведучим нової програми соціальних розслідувань «ТСН. Варта» на «1+1». Референт служби інформації «Інтерньюзу», колега Георгія Ґонґадзе в роботі над випусками програми «Вікна-плюс», автор власної рубрики в тому, ще першому (до появи Анни Безулик та Дена Яневського) «Сніданку», журналіст у програмах КІН на СТБ та «День сьомий» на ICTV, репортер «Фактів», минулого року - вже ведучий «Сніданку», - і це ще не повний перелік того, що вже спробував Сергій, 1995 року увійшовши в професію другокурсником гуманітарного факультету Києво-Могилянської академії.
Дістати у прес-служби «1+1» дозвіл на інтерв'ю з Сергієм Швецем було на диво легко. Керівник піар-відділу групи «1+1» Анастасія Жук запевнила, що інтерв'ю для ТК буде можливим, щойно програма почне виходити в ефір. До речі, виявляється, свої підводки-відводки до заздалегідь підготовлених сюжетів Сергій Швець виголошує справді у прямому ефірі, а в записі програма йде тільки повторно - наступного ранку. Характерно, що й до «Сніданку» Сергій має своєрідні сантименти: начитує для колись рідної програми щоденні астрологічні прогнози, «Дядю Жору» та інші рубрики.
Зустрілися з Сергієм ми в присутності самої Анастасії Жук. «Щоб у разі потреби підставити Сергію плече», - пояснила мені ще по телефону керівник піар-відділу таку нову (принаймні, в моєму досвіді) практику. Щоправда, готовність пані Жук прийти на допомогу під час розмови з ТК Сергієві фактично так і не знадобилася. Хоч й із відчутними паузами перед відповіддю чи не на кожне питання, він і без сторонньої допомоги виявився готовим відповідати за свою програму, і не тільки за неї.
- Сергію, яка передісторія появи проекту «ТСН. Варта»? Вона, я так розумію, виростала з циклу серіалів, що з'явилися у випусках ТСН ще минулого сезону...
- Справді, така програма визрівала давно, і творчий потенціал для реалізації подібного продукту виявили серіали, про які ти згадала. Це не передбачає, що в новинах не буде серіалів чи що їх там немає. Вони є і вони продукуватимуться. Але частина відходить у програму «ТСН. Варта».
- Коли ви задумували цю програму, у вас було якесь ідеальне уявлення, якою вона має бути. Наскільки вдалося реалізувати той ідеал?
- Я сам - неспокійна душа, і завжди бачу, куди розвиватися, що покращувати, не буває такого, що досяг ідеалу - і заспокоївся. А щодо ідеального уявлення про «Варту» - програму цю придумав не тільки Швець. Її створено за ініціативою керівництва, отже й оцінку виносити треба комплексну.
- А за чиєю саме ініціативою було створено програму?
- Безпосередньо Олександра Ткаченка, саме він подав ідею такої програми.
Згодом, під час підготовки програми, ми пробували різні форми по репортажах, по студії. Щоразу ледь не кожен тракт обговорювався з керівництвом. Олександр Ткаченко, ще група людей, які відповідають за ті чи інші напрямки в роботі телекомпанії, і творчий колектив. Ми збиралися разом і обговорювали, що у нас і як виходить.
Звісно, шлях до досконалості безмежний. Ми це все розуміємо. Для будь-якої людини, якій болить її справа і яка живе своєю професією, незадоволеність, бажання зробити краще щодня, щотижня - нормальний стан. Звісно, такий настрій є нормальним і для групи, яка робить програму «ТСН. Варта». Наша програма має бути корисною. Про те, що вона вже корисна, свідчить той факт, що на другий день після виходу програми в ефір ми почали отримувати велику кількість відгуків на електрону адресу. А на третій день прийшов лист звичайною поштою. І точно можу сказати, що якість звернень до нас набагато краща, продуктивніша, ніж відгуки, які я час від часу читаю під статтями на «Детектор медіа».
- Як ти думаєш, хто пише відгуки на «Детектор медіа»?
- Я не знаю.
- Ну а яка робоча гіпотеза щодо цього? Немає гіпотез? А в мене є. Це мої і твої колеги.
- Можливо.
- Хіба це не повчальна інформація про те, чим живе середовище журналістів?
- Я знаю, чим живе журналістське середовище. 99,9% людей, які пишуть вам, пишуть під псевдонімами. А люди, які пишуть нам, - це конкретні люди з конкретними проблемами, з конкретним життям, іменами і адресами.
- Ви маєте намір звертатися до всіх своїх дописувачів і допомагати їм?
- Звісно, і ми вже почали це робити. На першому тижні роботи в ефірі ми зробили один матеріал за листами глядачів, і я у студії дав інформацію, що надійшла від глядачів. До нас звернулися люди і розповіли про свою ініціативу антищеплення. Вони в інтернеті і по регіонах збирали підписи під зверненням до Міністерства охорони здоров'я. Ми дали усну інформацію про те, що є така ініціатива, і показали інтернет-ресурс, де збираються ці підписи. Звісно, ми свідомі того, що може скластися враження, ніби ми агітуємо проти щеплень. Відповідно, саме тому в нас і в матеріалі була думка людей, які мотивували необхідність щеплення.
- Цікаво, якої думки автор ідеї проекту «ТСН. Варта» Олександр Ткаченко щодо того, як ви стартували в ефірі? Від нього вже надходили якісь критичні зауваження, схвальні відгуки?
- Надходили побажання і не те щоби побажання, а скоріше запитання технічного характеру. Наприклад, ми обговорювали питання стандартів. Що мається на увазі? Наприклад, в ТСН є така особливість: журналістів, авторів матеріалу не титрують, натомість у кінці свого закадрового тексту вони називають себе. У нас із Олександром Ткаченком було обговорення - робити так у матеріалах «ТСН. Варта» чи ні. Крім того, питання титрів теж обговорювалося.
- Словом, тиску немає?
- Ні. Ми вільні у виборі тем і в їх реалізації, кожен журналіст реалізовує свою тему так, як вважає за потрібне.
- Між тим, хоча програма «ТСН. Варта» не так давно в ефірі, на її адресу вже полилася ріка критики. Ну, стосовно «ріки» я жартую, звісно, але тим не менш свою оцінку твоєї роботи та роботи твоїх колег уже висловили Отар Довженко (він кваліфікував «Варту» як «програму не розслідувань, а констатації прикрих фактів») та Андрій Кокотюха, який написав рецензію для вересневого випуску журналу «Детектор медіа». Хочу спитати тебе поки що загалом - чи не хотів би ти заперечити своїм критикам щось по суті?
- По-перше, критичний матеріал був тільки один. Це не «ріка», і тому некоректно так говорити. Друге: наскільки мені відомо... Ну, я не вважаю Отара Довженка компетентною людиною, яка могла б оцінювати якийсь телевізійний продукт.
- Чому?
- Тому.
- Але все ж таки - чому ти такої думки про Отара? Давай не будемо підтверджувати його критичних зауваження щодо «Варти», просто голослівно констатуючи прикрі факти і не даючи жодних пояснень.
- Ні-ні, я саме хотів, щоб ти мене перервала. Та можеш продовжувати. Дивись, третє: це програма досліджень соціальних проблем у сучасній Україні. Про розслідування в класичному варіанті в рамках програми «ТСН. Варта» не йдеться. (Тим не менш у прес-релізі, який розповсюджувала прес-служба напередодні прем'єри проекту «ТСН. Варта», йшлося саме про розслідування. - ТК).
- Дослідження і розслідування - це принципово протилежні речі, на твою думку?
- Це дотичні речі, але, звісно, між ними є різниця. Розслідуваннями займаються правоохоронні органи. Журналістське розслідування - це насамперед достатньо умовний термін.
- Але дуже активно вживаний. Нині багато хто каже: журналістські розслідування - це тренд вітчизняного телебачення. Чув про це?
- Ти розумієш, ми живемо в полоні міфів. Політичних, економічних, культурних.
- Поговорімо краще про медійні міфи, якщо такі є, гаразд?
- Те, що відбувається в телевізійному просторі, зокрема, в тому, що називається розслідуваннями, характеризує проблеми нашої журналістики і країни взагалі. Країна росте, політики чогось навчаються, виростають із коротеньких штанців. Навчаються журналісти, навчаються банкіри, навчаються вкладники банків. Так? Всі вчаться. Державні мужі навчаються. Відповідно, те, що відбувається в жанрі журналістських розслідувань, так само можна розглядати крізь призму того, що журналісти вчаться робити розслідування, дослідження, нариси, репортажі. Програми, які є на українському ТБ, нерівні за якістю, за формою підходу, за форматом. Крім того, слід розділяти: є розслідування, які стосуються кримінальних історій, - те, що робить Костя Стогній, наприклад. Є розслідування соціальних історій - те, що робить Тьома Шевченко, те, що робив Богдан Кутєпов. Наша програма має інакший підхід. Силами колективу ТСН ми намагаємось охопити якомога ширший спектр проблем, які є в Україні. Оскільки ми виходимо щодня, у нас є перевага перед щотижневими програмами, оскільки ми можемо впродовж 5 днів заявити і дослідити більше проблем, ніж це може зробити тижнева програма.
- Тут я мушу бути трохи занудою, але я так і не отримала відповіді на своє попереднє питання про констатацію давно відомих і прикрих фактів як головну стилістичну ознаку проекту «ТСН. Варта». Ви з колегами констатуєте, що на українських атракціонах гинуть люди, що вакцинація в нашій країні може мати летальні наслідки, що в українців немає пристойних бомбосховищ і що сусідський собака може покусати вашу дитину, а ви не зможете відстояти свої права тощо. Щоденна констатація подібних повсякденних проблем - це і є журналістські дослідження? Чи це їх імітація?
- По-перше, я протестую проти того, щоб визначати нашу роботу як «імітація». Це неправда, це перекручення. По-друге, дослідження полягають у наступному: творчий колектив програми визначає важливі поточні проблеми...
- І проблема відсутності облаштованих бомбосховищ - це, з вашої колективної точки зору, саме така поточна важлива проблема?
- Ти дивилася цю програму?
- Так.
- Тож ти маєш пам'ятати, що в підводці там було сказано, що в світі і в Україні стається, на жаль, багато техногенних катастроф. Принаймні, більше, ніж могло би бути. Вибухають склади з боєприпасами... Цього року поки що Бог милував. Згадаймо, що було в Ожидові, коли зійшов із рейок поїзд. Подібні історії передбачають наявність місць, де люди можуть ховатися. Я був в Артемівську, де було зруйновано декілька будинків артилерійськими снарядами і де люди не мали можливості сховатися.
- А після виходу вашого дослідження люди переконалися, що їм таки немає де сховатися...
- Ні, спокійніше, ми не знаємо, що буде завтра. У підводці разом із техногенними катастрофами було сказано, що трохи більше року тому навряд чи хтось уявляв собі, що в Грузії знадобляться бомбосховища. Звісно, це не найактуальніша тема, але це тема цікава. Це одна з тих історій, які точно, на нашу думку, викликають зацікавленість глядача.
- Отже, ти і твоя команда робите інфотейнмент? Вас хвилює, щоб це було не тільки важливо для суспільства, але й цікаво.
- Ні. Інфотейнмент - це одна історія. А те, що робимо ми, - це інша історія. В будь-якому разі те, що з'являється на шпальтах вашого видання, як і в телеефірі, - все це має бути цікаво, інакше цей продукт не продаватиметься. Але ж не все те, що цікаво, є інфотейнментом. Ми працюємо для глядача, ми маємо його зацікавити, тому поруч із темами, які є вкрай болючими, - наприклад, дитячий травматизм у садочках, відсутність гарячої води, відсутність взагалі якісних послуг з боку житлово-експлуатаційних контор, - ми даємо теми, які не є болючими, але які є цікавими і можуть стати максимально актуальними.
Крім того, кожен із журналістів «Варти», дослідивши ту чи іншу тему, доходить певних висновків і висловлює рекомендації, як людям, що можуть зіткнутися з описаною проблемою, краще діяти.
- Якого характеру рекомендації? Можеш на якомусь прикладі нагадати? Я пам'ятаю, що у своїй відводці від сюжету про погану якість пального на автозаправках ти дав рекомендацію подружитися з тим, хто працює на заправці, і таким чином завжди знати, наскільки якісний бензин і скільки його заливати.
- Будемо точними у формулюваннях. Це було сказано наступним чином...
- А ти напам'ять усі свої підводки знаєш?
- Не напам'ять, але близько до тексту. Було сказано приблизно так: водії з досвідом намагаються потоваришувати з працівниками АЗС для того, щоби знати, який бензин на заправці.
- Тобто, насправді ти видавав цінну секретну інформацію? Ти - водій із досвідом?
- Ні, я не водій із досвідом, просто в мене переважна кількість друзів і колег - водії.
- Гаразд, але я так і не зрозуміла, чому ти так відхрещуєшся від того, що продукт «ТСН. Варта» - це інфотейнмент. Скажімо, в сюжеті про курців, права яких обмежуються в Україні, але поки що тільки на папері, чомусь фігурував Максим Неліпа. Для чого відомого ведучого-шоумена було використано в цьому дослідженні, і чи можна було обійтися без нього?
- Ти зараз говориш про якісь супержорсткі рамки, в яких має працювати той чи інший журналіст. Це принципово неправильний підхід. Журналіст може і навіть мусить будь-якими доступними йому засобами розповісти про те, що він вважає за потрібне. Якщо журналіст вважає, що для того, щоб у даному випадку засвітити проблему і вказати на неї людям, треба залучити відому особистість і провести експеримент, як це було у випадку з Неліпою, - прекрасно.
- Інколи у журналістів-дослідників є спокуса зробити свою програму ще цікавішою і використати свої творчі і фахові здібності, інсценізуючи, наприклад, пограбування банку чи замінування залізничної колії. Чи ви у своїй команді визначилися, які методи для вас є неприйнятними?
- Ми діємо в рамках закону - це для нас головне правило. І просто керуємось людською етикою. В принципі, у нас є ніби таке внутрішньокорпоративне зведення стосовно того, яке має бути наповнення, якою має бути поведінка журналіста ТСН у власних репортажах.
- Я хочу обговорити з тобою ще одну тезу, яку сформулював мій колега Отар Довженко у своїй рецензії: «Схоже, єдиною функцією цієї програми є екстенсивне розширення дискурсу ТСН за рахунок ще більшої кількості сировинної соціалки, створеної із застосуванням горезвісного принципу "6С і 1Г"». Передусім, я хочу просто для себе з'ясувати: парадигма інформаційного мовлення «1+1» під кодовою назвою «6С і 1Г» - це міфи, породжені злими язиками, чи це реальний документ, на підставі якого здійснюється діяльність ТСН дотепер?
- Я не знаю, про що ти говориш.
- Ти вперше про це чуєш?
- Ні, я не вперше про це чую. Я вперше почув таке формулювання власне від «Детектор медіа» на адресу «1+1». Там було не 6С, якщо я не помиляюсь, а 2 чи 3С і 1Г.
- На «Детектор медіа» фігурувало саме «6С і 1Г».
- Розшифруй.
- Секс, сміх, сенсація, смерть... Ще два вилетіли зараз із голови.
- Маринко, це несерйозно. Ти мені кажеш про щось, чого ти сама не знаєш. Я цього теж не знаю. Такі формулювання я чув від «Детектор медіа». Але я не знаю, про що йдеться.
- Такий документ не розроблявся для ТСН? Ти це підтверджуєш?
- Який документ? Я вперше чую про нього.
- Отут, зараз вперше чуєш?
- Скажімо інакше. Я не можу говорити і коментувати якісь історії, вигадані журналістами «Детектор медіа». Точно можу сказати: те, про що ти говориш, - це вигадка журналістів «Детектор медіа». Маячня, справді. З іншого боку, навіть у драматургії є історія, пов'язана з трьома «С», так би мовити, умовно. Це розкажуть тобі на першому курсі і в «кульку», і в театральному. Страх, секс і сміх - це три категорії, які чіпляють будь-яку людину. Це в театрі, в кінематографі, в газеті, на телебаченні, - в усіх медійних галузях. Це три категорії, які максимально впливають на людину і які керують її життям.
- Погоджуюсь, але не зрозуміло, як ставитися до новин, у яких секс, страх і сміх - на головному місці, і це не випадковість, а принцип інформаційного мовлення каналу. Здається, крім цих суто інстинктивних речей, є ще якісь інші потреби.
- Це не потреби людства. Це категорії, які впливають на життя людей. Скажи, тебе, наприклад, страх чіпляє?
- Звісно, якщо мене правильно лякати, я лякатимусь, але я так і не почула відповіді на те, чи є, з концептуальної, якщо хочеш, точки зору продукт, що виробляє «ТСН. Варта», розширенням дискурсу ТСН?
- Ні. Пояснюю: ТСН робить новини. Новини - це повідомлення про події, про те, що відбулося. Це подієва програма, яка експериментує впродовж певного часу з різними формами. Але, тим не менше, це програма новин. «ТСН. Варта» - це тематична програма. Це програма, яка не реагує на те, що сталося сьогодні, а розповідає про проблеми, які супроводжують життя українців протягом певного часу.
- А як щодо цінностей, що лежать в основі вашої роботи? І ще конкретніше: оті секс, страх, сміх - це і для вас обов'язкові стовпи, на яких ви вибудовуєте свої тематичні плани?
- Що стосується того умовного принципу, про який ти згадувала, то варто просто подивитися хоч би один випуск «ТСН. Варта», щоб зрозуміти, що програма є відповідальною перед своїм глядачем. Програма не є розважальною. Відповідно, історії з сексом і сміхом у нас використовуються максимально обережно і тільки для того, щоб підкреслити важливість якоїсь проблеми. Досі в нас не було жодного матеріалу з сексуальними історіями. У нас було кілька гумористичних підходів, зокрема, в сюжеті, де був задіяний Макс Неліпа. Так, у цьому була певна іронія, це може викликати і сміх.
- До речі, дещо дивний вигляд мають ваші експерти, яких ви до того ж по-чудернацьки титруєте: «Такий-то, все знає про бомбосховища» або «Така-то, боїться, що її сина покусають собаки». Тобі самому не здається така манера подачі експертів у сюжеті дивною?
- Ні, не здається. Ми самі обрали таку форму.
- Як ви ведете пошук експертів?
- У нас, слава Богу, працює секретаріат ТСН, це своєрідна служба інформації, яка має величезний архів по темах, персоналіях і базу даних експертного середовища. Звісно, ми могли би титрувати їх так, як це роблять усі. Але ми обрали інакшу форму, і мені вона здається дуже владою. Можливо, Отару Довженку чи Марині Баранівській, які оперують поняттям «екстенсивний дискурс», титрування в дусі «представник Держгірпромнагляду» щось і скаже...
- А барбосу не скаже?
- Причому тут барбос? Ми виходимо з репортажних законів. Все має бути розказано простою мовою. Це телебачення. Людина побачила, почула - все, це пройшло в ефірі. Людина не повинна чіплятися за якийсь титр і розшифровувати, що ж таке Держгірпромнагляд. Людина бачить титр: такий-то, знає все про бомбосховища. Прекрасно. Так, це одна з наших форм, яка мені здається вдалою. Це наше право - обирати форму. Я би хотів поговорити зі справді компетентною в телебаченні людиною, яка би пояснила мені, чому це неприйнятно, чому це треба критикувати і чому з цього потрібно глузувати.
- Річ у тім, що часто ті люди зовсім не є експертами. Наприклад, якась бабуся, що сидить біля під'їзду, чи мама, яка вигулює свою дитину на майданчику. Чи коректно називати цих людей експертами?
- В репортажах є не тільки експерти. Є герої та просто відповідальні люди, розумієш? Людина, яка відповідає за той чи інший напрямок. Можна її вважати експертом? Ну, принаймні, вона мала би бути експертом, хоч не завжди так є. Важливо, що в кожному з наших репортажів представлено різні думки.
- А ще скажи, я правильно розумію, що тебе дратує згадування барбоса?
- Насправді я вважаю це дурістю.
- Це слова Адріана Сирбу, а не мої.
- Які слова? Процитуй мені Адріана Сирбу.
- Цитувати дослівно я не готова, але смисл такий, що, на його думку, новини, які виробляє студія «1+1», мають бути «новинами для барбосів», тобто вони мають бути зрозумілими, цікавими людині, чи людині-барбосу, чи барбосу - тут уже циркулюють різні інтерпретації.
- Знову посилочка! А потім ти ще дивуєшся, чому я говорю виважено. Бо я звик до чітких формулювань. Уточнюю: Адріаном Сирбу було сказано, що новини, які ми робимо, мають бути зрозумілими навіть собаці на задньому дворі.
- Не барбосу?
Настя Жук: - Він не говорить українською, він не може такого сказати.
- Барбос - це теж інтриги журналістів «Детектор медіа»?
- Ні. А згодом людина запитала: «Які у вас найпоширеніші прізвиська собак?». Йому було сказано дуже багато прізвиськ, зокрема й Барбос. А потім вже почалося. «Надпрофесіонали» «Детектор медіа» зробили з цього цілий термін - «барбосизація усієї країни». Ой.
- Скажи, а скільки років ти вже у журналістиці?
- З 1995 року.
- Мені хочеться знати: тобі як журналісту, як досвідченому репортеру комфортно працювати в атмосфері, коли глядача порівнюють із барбосом? Ти відчуваєш у такому контексті моральний, психологічний комфорт?
- Скажу тобі наступну річ. В оригіналі Сирбу не говорив про глядача. Ніхто не порівнював глядача з барбосом. Ішлося про роботу журналіста, про те, щоб журналісти, які роблять новини, не використовували у своїх репортажах слова штибу «екстенсивний дискурс», зрозуміло? Ця історія вирвана з контексту. Це був тільки один коротесенький пасаж із ніби програмної промови пана Адріана Сирбу, як мають працювати новини, як мають працювати репортери. Цю алегорію було наведено для того, щоб журналістам було чіткіше зрозуміло, як їм слід працювати.
- І ти стверджуєш, що до тих стандартів роботи, які пан Сирбу мав на увазі під славнозвісною алегорією, ти особисто не маєш жодних претензій?
- Я врахував їх, це раз. Друге: я вважаю, що кожен має і мусить, - не те що має право, а мусить, - експериментувати і знаходити нові форми для втілення своєї роботи. Отак.
- Гаразд. Якими ти бачиш потреби аудиторії програми «ТСН. Варта»? Як ти вважаєш, що ваш глядач хоче отримати?
- Програма створюється для дорослих людей. Доросла людина приймає рішення особисто, сама, завжди, з будь-якого питання, у всьому, що стосується її життя. Наше завдання - розказати, що є така проблема, що ця проблема полягає в тому і в тому. Вихід може бути такий, такий, такий. Рішення - за вами, ми не приймаємо рішень за глядача.
- Так, але проблема в тому, що часто у своїх дослідженнях ви не кажете нічого нового. Це я вже кажу як глядач. От, наприклад, проблема вакцинації збурюється в пресі щоразу, як помирає якась дитина. Але жодне видання не займається цією проблемою системно. Звичайний стандарт чергового матеріалу на цю тему - побіжний опис того, які є загрози щеплення, і які - в житті без щеплень. Ваш сюжет не додав нічого нового в цю тему, не запропонував жодної нової ідеї, як бути батькам, внаслідок чого глядач залишається у тривожних роздумах і не розуміє, як діяти.
Настя Жук: - Піти і спитати у свого лікаря, що робити.
- Але я не розумію, що завадило вам, коли ви бралися за дослідження проблеми вакцинації, справді з'ясувати, яких із потрібних заходів не вжито, чи є позитивний досвід спільного вирішення цієї проблеми тощо. Навіщо повторювати те, що вже неодноразово було сказано з цієї теми?
- Оце одна з влучних журналістських думок, які я рідко чую від представників «Детектор медіа». Звісно, ми будемо показувати, що змінилося. Але нашій програмі півтора тижні!
- Нині ми бачимо в ефірі те, що було напрацьовано вашою командою влітку, чи ви вже почали давати і якісь нещодавні дослідження?
- Звісно, у нас є портфель підготовлених матеріалів, але, наприклад, нещодавно в нас був матеріал, який робився за тиждень до ефіру і стосувався того, які переваги й недоліки страхового полісу для породіллі. Знову-таки, ми не новини, ми не йдемо за тим, що ось-ось відбулося.
- Розкажи про команду. На кому з журналістів, редакторів тримається весь проект?
- Програма виробляється під керівництвом Максима Шиленка, керівника департаменту інформаційно-суспільного мовлення.
- Він дивиться кожен випуск?
- Звісно.
- В чому його керівництво полягає, крім того, що він каже останнє слово - йде чи не йде в ефір певний сюжет?
- Як у будь-якого керівника. Звісно, теми випуску обговорюються спільно. Всі включені в роботу. Редакторська група - це Інна Капиця, Надія Оненко та Інна Москвіна. Безпосередньо репортажі-дослідження роблять журналісти ТСН, зокрема й наші регіональні кореспонденти. Крім того, ще є дві журналістки, які працюють винятково на програму «ТСН. Варта» - Таня Бирзул та Іра Падалко, які раніше працювали в програмі «За вікнами».
- Цікаво, адже ці журналістки - носії іншої школи журналістських розслідувань і досліджень. Між вами бувають творчі суперечки на тему, як треба робити програму?
- Ні, у нас розбіжностей немає. Різниця полягає хіба в тому, що в програмі «ТСН. Варта» вони поставлені в умови коротшого хронометражу. Наш стандарт - від 3,5 до 6 хвилин, а люди звикли мати справу з хронометражами по 8 хвилин.
- Яка у вас технологія пошуку тем?
- В нас є щотижневе і щоденне планування. Маючи портфель готових сюжетів, ми можемо планувати заздалегідь, як краще зверстати той чи інший випуск. Теми беруться з усіх відкритих джерел. Як журналіст бере тему? Журналіст живе серед людей, ходить у магазин, у ЖЕК, у лікарню, з дитиною на дитячий майданчик, у школу, літає літаками...
- Який приблизно середній вік команди проекту досліджень?
- Це молодь, до тридцяти. І дівчат візуально більше, ніж хлопців, хоча я спеціально не підраховував.
- Чи не відчуваєш, що журналістам, які працюють у проекті, часом бракує не професійних навичок, а саме життєвого досвіду?
- Життєвий досвід для нашої програми не є проблемою. Якщо людина їде на війну знімати, то, звісно, краще, якщо вона має досвід роботи в умовах бойових дій. Якщо людина розповідає про Китай, сидячи в офісі за столом, жодного разу туди не з'їздивши, - це теж неправильно. Для тем, які ми піднімаємо, важливий насамперед журналістський досвід, тому що ми розповідаємо не про війну. Ми робимо прикладну програму, про війну ми не розповідаємо - немає прикладного сенсу. А розповісти про проблеми з ЖЕКом сенс є.
- Окрім почесної ролі ведучого, які ще функції ти особисто взяв на себе в цьому проекті?
- Я відповідаю за зміст програми. Формально остаточне слово або за мною, або за Максимом Шиленком. Це в разі, якщо найшла коса на камінь, але досі таких випадків не було. Ми побудували свою роботу в колективі таким чином, щоб їх і надалі не було. Рішення приймаються колегіально, тому такого, щоби «Швець сказав - так і зробили», в нас немає.
- А з чого складається твоя робота?
- Тобі розпорядок дня розповісти? Я прийшов на роботу. Обговорили з редакторами нинішній випуск. Ще раз зверстали цей випуск, ще раз переглянули матеріали. Можливо, я десь підчистив якийсь блок. Далі безпосередньо робота над підводками-відводками. Робота, обговорення з режисером, яким чином буде побудовано схему камер у студії, а також як буде задіяно поліекран. Друга частина роботи: ми обговорюємо завтрашній випуск. Третя частина - обговорюється, що ми плануємо робити наступного тижня, впродовж найближчого часу. Визначаємо, які теми будемо висвітлювати, хто з журналістів за що візьметься. Слухаємо журналістів, які приходять зі своїми думками, темами. Обговорюємо безпосередньо з журналістами, яким чином краще реалізувати ту чи іншу тему на майбутнє. Тобто це оперативна робота, оперативне планування і стратегічне планування. Ну, і власне сам випуск.
- Поговорімо про ринок різноманітних форматів журналістських розслідувань, що склався нині на українському ТБ і взагалі в медіа. На цьому ринку останнім часом спостерігається брак тем і свіжих ідей. Ти не будеш заперечувати, що теми, які ви берете, вже неодноразово висвітлювали всі ваші колеги...
- Я не пам'ятаю ще де-небудь матеріалів, крім матеріалів у новинах, по факту загибелі або травмування людей на атракціонах. Я не пам'ятаю матеріалів, які би розповідали про те, в якому стані атракціони і що робити для того, щоби убезпечитися. Таких матеріалів я не пам'ятаю. Як крадуть у супермаркетах... Як супермаркети обдурюють покупців - розповідали, так. Але як крадуть у супермаркетах - не можу пригадати. Так само мені не зустрічалися матеріали про те, що вода набуває шкідливих якостей, якщо зберігається у пластикових пляшках.
- Але для того, щоб стверджувати, що ваші матеріали є справді ексклюзивними, треба моніторити журналістські розслідування на всеукраїнському рівні день і ніч, хіба ні?
- Річ у тім, - і тут, напевно, й є різниця між журналістами, які безпосередньо роблять телевізійний продукт, і представниками «Детектор медіа», - що я, наприклад, намагаюся відстежувати ці історії.
- Ти в курсі всіх історій, які виходять?
- Всіх не всіх, але я намагаюся відстежувати. Тим паче, що телевізійне середовище досить вузьке, ми зустрічаємося з колегами в різних ситуаціях, обговорюємо, вони діляться.
А щодо проблем ринку програм журналістських розслідувань... Треба просто працювати, та й усе. Треба робити свою роботу. Що я маю на увазі? Школа телевізійної журналістики, - а я можу про це говорити, - у нас була відсутня. У нас були люди, професіонали своєї справи, але це окремі люди, не було такого системного поняття, як школа телевізійної журналістики. Впродовж того часу, коли я працюю, вона створюється. Це живий організм, він зростає, проходить різні стадії, помиляється. Тільки так, безпосередньо в роботі, на власних помилках і досягненнях створюється школа.
- В тебе є особистий досвід журналістських розслідувань? Ти відчуваєш, що вже накопичив знання, якими варто було б поділитися з менш досвідченими журналістами?
- В мене є досвід. Але я можу сказати, що я не взяв би на себе сміливість викладати, як робити розслідування. В наших умовах це може зробити тільки група людей. Стогній і його редактори мають прекрасний досвід спроб кримінальних досліджень, вони могли би поділитися своїми знаннями, як краще це робити. Соціальні, політичні історії - інші люди.
- Чи зустрічалася в твоєму життєвому і професійному досвіді людина, яка для тебе виступила в ролі наставника в жанрі журналістського розслідування?
- Так, у принциповому відношенні це покійний Сашко Кривенко, а в телевізійному розумінні - це Дмитро Кисельов і Олександр Бєлов. Коли був Кисельов, я працював на ICTV, коли був Бєлов, я працював на СТБ, коли був Сашко Кривенко, це був «Інтерньюз».
- Наприкінці минулого року ти став найрозумнішим журналістом...
- Сформулюємо чіткіше: я виграв змагання у програмі «Найрозумніший». Отак.
- Це випадковість чи закономірність?
- Це змагання. Якщо ти не готовий до змагань, ти програєш. Це стосується будь-чого. Ерудиція - це те, чого мені завжди хотілося досягти, я прагнув бути ерудованою людиною.
- І останнє запитання до тебе, його вже давно Еклезіаст адресував усьому людству, зокрема й ерудитам усіх часів і народів: якого знання особисто ти залюбки позбувся би або ні за що не набував би, якби мав можливість обирати?
- Що зі мною - то моє. Мене нічого не гнітить. Будь-який досвід є корисним, навіть негативний, через те, що потім ти вже знаєш, куди не треба пхати пальці.
Фото Яни Новосьолової