- Останні події, що розгортаються в газеті „Сегодня”, набувають широкого резонансу: за тиждень - два звільнення. Є що обговорювати й аналізувати. Чи стала сьогодні вам зрозумілішою причина звільнення головного редактора Олега Нипадимка? Якісь глибші причини, аніж ті, які вийшли на широкий загал?

- Я абсолютно не маю ніяких підстав стверджувати, що щось прояснилося з того часу, як Нипадимку було звільнено. Більше того, мені здається, що все заплуталося в кілька разів більше. Тобто після звільнення редактора ніхто з засновників газети не висловив якогось конкретного побажання, що б вони хотіли бачити в редакційній політиці. Наше вище топ-керівництво, звичайно, охоплене якимось переляком, це зрозуміло. Тому воно намагається перестраховуватися. Але ці перестрахування можуть призвести до того, що газета втратить той свій стержень, на який вона раніше спиралася: забезпечувати якомога більш об’єктивне висвітлення усіх політичних подій.

- Чи пов’язуєте ви це з останніми політичними подіями в країні, з виступами опозиції 16 числа і 24-го? Чи, можливо, це почало даватися в знаки раніше?

- Я думаю, що все почалося раніше. Наприклад, ще до цих всіх акцій мені і головному редакторові настійливо пропонували зняти зі шпальт газети рубрику „Чутки” , яка поступово набирала суспільного розголосу. Ми не пішли на це, і рубрика продовжувала друкуватися. По-друге, наскільки мені відомо, були телефонні дзвінки від певних політиків, що вони б не хотіли побачити те чи інше інтерв”ю або ж певні висловлювання і т.д.

Однак саме така концепція газети ”Сегодня”, яку ми мали до звільнення Нипадимки, а саме: надавати максимальну можливість для висвітлення своєї точки зору всім політичним силам, спрацювала на нашу репутацію. Як продемонстрували останні вибори до парламенту, і це підтверджується даними кількох моніторингів, газету не можна було спіймати на підіграваннях певним політичним силам. Хоча, зрозуміло, ті, хто має стосунок до наших засновників, можливо, й хотіли би цього. Але повторюю, ніяких претензій до нас протягом всього цього часу публічно не висловлювалося.

- Чи вписуються згадані вами дзвінки політиків в розмову про „темники”, котрі зараз обговорюються не лише журналістами, але й громадськістю?

- Газета „Сегодня” не належить тим політичним силам, які асоціюються з АП.

- Ви маєте на увазі, що сценарії темників з Банкової на вас не поширювалися?

- Ні , але в мене є побоювання, що найближчим часом це буде надолужено.

- Тобто, якщо прийдуть на ключові посади в газеті нові редактори, то ...

- Я просто цієї ситуації не можу виключити.

Якщо ви помітили, ми намагалися не писати про те, що у нас відбулося. Нам дуже не хотілося, аби все це якимось чином позначилось на наших читачах. Коли йшов з роботи Нипадимка, він попросив журналістів працювати, і, якщо вдасться, не гірше, ніж ми це робили завжди.

- Все ж ви прийняли рішення також з газети піти. Вас підштовхнули – наприклад, дехто зараз каже, що цим, начебто, займається зараз Микола Томенко - чи це було самостійне рішення?

- Цілком самостійне. Впродовж останнього тижня я побачив, по-перше, що три матеріали, написаних мною, забраковано. Вони на шпальти не пішли. Один з них, наприклад, був про ЗМІ, зокрема, про теленовини. Хоча, я переконаний, що чогось особливого, якоїсь крамоли, окрім того, що нині обговорюють усі, там не було.

- А раніше таке з вашими матеріалами траплялося?

- Я в газеті вже 4 роки, 3 з них -- на посаді керівника відділу політики. Надто гострі матеріали підписував Нипадимка . Але ніколи не було такого страху, як зараз. Якщо раніше Нипадимка міг дозволяти якісь „вольности”, тобто давати на шпальтах об’єктивну інформацію або полярні погляди, то зараз я цього робити не можу.

- Який вихід з цієї непевності, страху? Що далі? Які плани?

- Якщо я скажу, що треба боротися, то це прозвучить банально. Треба шукати вихід із ситуації. Один мій добрий знайомий написав у себе на стіні: „В цій країні жити не можна”. Я хочу довести, що в цій країні жити можна.

-Цікаво, що коли з журналістами розмовляти приватно, то кожен міркує приблизно так само. Але...

- У наших журналістів зовсім немає солідарності. І подібний страх, що охоплює керівництво нашої газети, спостерігається і в інших виданнях., в тому числі й на нижчому рівні, бо журналістів просто позбавлено права вибору.

- А як ви ставитеся до ініціативи Миколи Томенка про створення Ради із захисту журналістів? Ви вірите в те, що це може спрацювати?

- Мені здається що знову будуть товкти воду в ступі.. У нас уже стільки всього було: і спілка журналістів, і Хартія 4; тепер ще й ця ініціатива. Я особисто в неї дуже мало вірю.Насправді для об’єднання потрібно шукати сильні особистості.

- А такі серед журналістів є?

- Звичайно! Якраз дефіциту в таких людях немає.

- Чого ж тоді бракує для консолідації зусиль?

- Для прикладу, я можу зустрічатися із бізнесменами і сказати: „Класно було б відкрити нове незалежне видання.” Вони кажуть: „Класно!” Починаємо втілювати ідею в життя. Через півроку на цих бізнесменів починає наїжджати податкова і т.д, т.п. Журналістам знову ставлять рамки, за які вони вийти не можуть. В свідомості журналістів, які зараз є залежними, є розуміння, що потрібно зараз піднімати незалежну пресу. Але ж робити це треба на якихось економічних засадах.

- Вчора у величезних метрополіях Європи – в Лондоні й Парижі - завмерло метро, бо всі співробітники оголосили загальний страйк. Чи можливе щось подібне серед українських журналістів: в один день не видати газети і не вийти в ефір?

- Я думаю, що зараз немає абсолютно таких умов, бо немає корпоративної солідарності. Через те я і не вірю, що новостворені спілки будуть діяти.

- І останнє запитання: чи не є те, що коїться цими днями в газеті „Сегодня”, гучні звільнення Нипадимки і вас, прикладом певної кон’юнктури або власного піару?

- Це не лише ситуація в газеті „Сегодня”. Щодо цензури - проаналізуйте інші видання. Проаналізуйте телеканали. Є люди, яким такий стан справ вже набрид А є такі, що в силу різних обставин змушені його терпіти, тому що на них сім”ї, діти, тощо. Я - молодий, і думаю, що прогинатися сьогодні для мене є неприпустимим. Попереду все життя, і доведеться пояснювати своїм дітям, як я його прожив.