Оскільки днями в “Телекритиці” вже було інтерв’ю з Корчинським, ми свідомі того, що нас можна запідозрити у якомусь неврівноваженому ставлені до цієї особистості. Але що зробиш - якщо саме ця особистість саме зараз постійно створює йнформаційні приводи щодо власної персони. Та й, здається, публіка виявляє цікавість до своєрідного феномена Корчинського – який, втім, маленькими регіональними телеканалами (ЮТАР, ТВ-Табачук) вже був помічений давно, а от зараз прийшла черга зробити це і каналам загальнонаціональним.

Втім, на цей раз, хоча рекламна листівка на столиках обіцяла гостям заходу шанс дізнатися, ким справді є Дмитро Корчинський, треба зазначити, що шанс цей був не надто великий. Єдине, що можна сказати про Корчинського-літератора - це те, що він як особистість справляє більше враження. Зрештою, те саме можна сказати і про Корчинського-політика. А ось дещо з того, що він казав сам про себе під час презентації:

Чим ми з вами можемо бути цікавими Богові? Що ми можемо привнести таке, що б він уже не знав? Нашою науковою діяльністю ми можемо лише відкривати і досліджувати ті механізми, які він створив за мільярди років до нас. У нас є єдине ноу-хау, унікальна пропозиція – це витворення історії.

Хасиди кажуть, що Бог створив людину, тому що полюбляє анекдоти. Я почав свій виступ з анекдотичної ситуації, коли “Запорожець” врізався в шестисотий “Мерседес”… Ми створені для того, щоб продукувати сюжети. І ми можемо бути цікаві Богу, в першу чергу, як персонажі анекдотів, які самі між собою розігруємо. І це можливо тільки завдяки тому, що перед нами існує цілий ряд перепон, стінок, невдач, що ми є носії власних труднощів і неможливостей. З одного боку - це погано, з другого – це і дає нам можливість поблажливо і з оптимізмом ставитися до власних невдач, які саме і є предметом мистецтва.

На закінчення цього трошки нудного філософського вступу я хочу послатись на ідею людини, яку я вважаю своїм вчителем. Це - Валерій Куринський, який зауважив якось на кухні, що флейта виникла одночасно з людиною. Не праця створила людину насправді, людину створила мелодія, мистецтво. Людина почалася з гену краси. Який був відкритий під час створення цього каталогу – геном людини. Виявляється, існує ген, який відрізняє нас від тварин, який і формує лобні долі нашого мозку. Як людина, яка в своєму житті багато займалася всякою асоціальною підривною діяльністю, я можу сказати, що мистецтво має більший революційний потенціал, ніж все інше.

Ви знаєте, що людина значно серйозніше ставиться до власного хобі, ніж до своєї прямої діяльності. Ви можете сказати людині, що вона є поганий бізнесмен чи поганий політик і вона це вам пробачить, але якщо ви скажете людині, що вона поганий філателіст, якщо це філателіст, то цього він вам не пробачить ніколи, тому що ви заторкнули святе, ви заторкнули те, що не є обов’язковим, той предмет, у який він дійсно вкладає власну душу. Я вважаю своєю основною діяльністю – поезію. І тому завжди легко витримую мистецьку критику. Я вважаю своїм хобі – політику, і завжди погано переношу критику на власну політичну адресу. Я відношуся до тієї величезної когорти українських поетів, у яких прозою виходить ліпше…

Втім, поетичний вечір Корчинського плавно перейшов у його політичну прес-конференцію. Тон якій завдала журналістка Тамара Тарнавська, поставивши кілька відповідних запитань.

Що примусило вас увійти до такого сумнівного угрупування, як блок “Проти всіх”? ( На жаль, питання задавалися не в мікрофон, тому немає змоги навести їх дослівно – А.Ш.)

Для цього блоку я написав одну пропагандиську тезу. Тобто вся програма складалася з однієї тези, що має бути прийнятий закон про декомунізацію, подібний до закону про денацифікацію, прийнятий Бундестагом Німеччини 46-го року. В цьому законі має бути віизначено, що вся ієрархічна верхівка, всі ті люди, які мали відношення до вищих державних посад радянської пори, не мають права займати будь-які керівні посади в суспільстві. І, оскільки цей блок десь знайшов гроші і згодився всі ті гроші витратити на пропаганду цієї тези, то я їх і підтримав. Безумовно, я розумів, що великим успіхом буде, якщо цей блок набере на виборах більше, ніж 0,2 відсотка. Якби вони зуміли набрати хоча б 1,5 відсотка, то я б уже пишався, що хтось 10 мільйонів витратив, щоб такий відсоток набрати просто так, - на голому понті.

Насправді я брав участь у цих виборах по мажиритарному округу, це дуже марудна справа. Скажу вам, що втомився настільки, що , навіть, став відчувати відразу до насильства. Але думаю, що за літо я відпочину і все почнеться знову. Джохар Дудаєв сказав геніальну фразу, коли ще був живий. Сказав, що парламент – це п’ята нога у возі чеченської революції, після чого розігнав його. Поза як я пролетів на виборах, то я дуже добре розумію мудрість цієї фрази. Можливо, якби пройшов би, то думав би по іншому.

- Як ви можете прокоментувати ситуацію з арештом Олега Ляшка, редактора газети “Свобода”?

Це, безумовно, ганебна річ. Ми тут в Україні не виробили жодних механізмів самозахисту. Уявіть собі, що таке суддя районного суду Черкаської області. Людина, яка здатна пробути суддею районного суду Черкаської області, скажімо, 20 років – це глибоко нещасна людина. Тому що ніяка нормальна людина цього не витримає. І ця от глибоко нещасна людина може просто своїм рішенням взяти і одного з активних політичних діячів України посадити в тюрму, хто б йому там що не казав, чи сказав йому Потебенько це зробити, чи сам президент спустився з небес і сказав: всі мої сподівання тільки на тебе, посади, будь ласка, Ляшка в тюрму. Чи просто йому самому прийшло це в голову.

Але ми всі, хто займається політикою в цьому суспільстві, не здатні виробити і не виробили жодного механізму для того, щоб можна було зупинити суддю районного суду Черкаської області. Тобто це ганебна ситуація. За п’ятнадцять років ми не навчилися організовувати страйків, бойкотів. Не навчилися витягати своїх людей. Ляшко опинився в тюрмі – жодної цехової солідарності. Ніхто так його і не підтримав із братів журналістів, опозиція не вивела народ на вулиці – нічого не сталося. Тобто у журналістів навіть нема почуття самозбереження. Подобається Ляшко – не подобається, він хлопець такий – вредний, нахабний, але це все таки сваволя, його арешт . Ми намагаємося щось робити в цьому напрямку. Але дуже туго йде. Так саме було з тими унсовцями, які сіли після 9-го березня – одразу всі від них відвернулися. За попереднім досвідом я знаю, що коли тебе потягнуть у тюрму, то ніяка сволочь навіть передачку не принесе із друзів-опозиціонерів. Унсовці ж для всіх слугували тюремним м’ясом: ви, давайте, бийтеся, ми вам будемо за це кидати копійки і робити велику політику. А коли вони сіли, то забули всі про них одразу.

У Франції був показаний сюжет, з якого Корчинський поставав втіленням українського фашизму. Як ви ставитесь до цього?

Головне, щоб була якась дія. Масштаб діяння – головне. Це стосується і націогенезу. Наприклад, одна з ключових фігур в німецькому націогенезі- це Фрідріх Великий. Він не знав німецької мови, писав французькою і глибоко зневажав німецьку літературу і взагалі німецькомовлення.Але це не завадило йому прислужитися більше справі німецькій націогенезі, ніж будь кому. Головне – це масштаб особистості. І вже навіть не важливо: це була погана особистість чи добра. Так само, як трансильванці сьогодні пишаються графом Дракулою, який пив кров з когось, як їм здається. Випив кров, так. Але це людина достатнього масштабу для того, щоб відігравати добру роль в націогенезі. Тобто головне - щоб щось було. Якщо французи змогли про Україну хоч що-небудь показати, це вже – тріумф. Хай показують все, що завгодно. Через сто років уже ніхто не згадає: корупція – це добре чи погано, це слово забудуть, але те, що українці зробили свій внесок в історію світової корупції – це нам зарахується.

Яка роль мови, з вашої точки зору, її значення в націогенезі?

Я сподіваюсь, що тут всі свої і ніхто не чує: жодного значення. Нація визначається не мовою, не кордонами, не політичною системою, а почуттям національної солідарності. Хоча мова - це надзвичайно важливий механізм, але не в націогенезі. А в інших речах. І безумовно, що українська мова є більше пристосованою для поезії і для високого стилю, ніж російська. І головне, що вона більше пристосована до цього ландшафту. Я притримуюсь тієї достатньо розповсюдженої думки, що як певному ландшафту відповідає певний рослинний і тваринний світ природній, так саме і відповідає певний спосіб вимовляння голосних і приголосних, певна мовна система. І тут в Україні повноцінного функціонування жодної мови, крім української, бути не може. Зараз модно в Україні рятувати російську мову. Від кого потрібно рятувати російську мову в Україні, так це від російськомовних. Навіть людина високоосвічена нездатна бути ефективним носієм російської мови в Україні. Як і будь-якої іншої, я думаю.

Вам подобається шокувати публіку?

Безумовно, ні. Загальний сміх і оплески.