- Чи задоволені Ви тим, як висвітлювали українські ЗМІ, в тому числі загальнонаціональні телеканали, виборчу кампанію в цілому і діяльність блоку „Наша Україна” зокрема?

- Ні. Як показують моніторинги, лідерові перегонів - блоку „Наша Україна” - загальнонаціональні канали приділяли набагато менше уваги, аніж аутсайдерам, - блоку Вітренко , об’єднанню „Жінки за майбутнє”, блоку Демсоюзу-Демпартії чи віртуальному КОПові. А маже 70 відсотків інформації про „Нашу Україну” мала негативний характер. Тобто, якщо про Ющенка та його команду й говорили, то здебільшого негативно. В той час, як кожне слово представників блоку „За єду” чи СДПУ (о) коментували доброзичливо, нав’язували глядачеві як єдино правильну позицію.

Канали-конкуренти - “1+1” та ICTV - демонстрували чудеса взаєморозуміння. На жаль, теледебати перетворилися на невибагливе шоу, ЗМІ змагалися в тенденційності та упередженості. Деякі державні телерадіокомпанії прямо порушували виборче законодавство й відмовляли учасникам перегонів у прямому ефірі. Мені не надали студії у Полтаві, Кіровограді, Житомирі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Ужгороді. Коли у Львові на мітинг на підтримку блоку “Наша Україна” зібралося понад 70 тисяч чоловік, то його не показав жоден канал.

Все це свідчить про те , що в Україні не склалися цивілізовані правила висвітлення виборчих кампаній. Не всі політичні сили мають рівний доступ до телебачення та газет, деякі політики взагалі позбавлені можливості спілкуватися з виборцями через ЗМІ. Йдеться не лише про „Нашу Україну”, а й про інші партії та блоки, які дозволяли собі критикувати нинішню владу. Загальнонаціональні канали працюють, як партійні рупори. Навіть у випусках новин вони не стільки інформують виборців, як агітують їх за певну політичну силу. Згадайте хоча б так звану „Народну платформу” на ІНТЕРі, де інтелігентні, сучасні, приємні молоді люди підтримують виключно СДПУ(о). А якщо це „захисник демократії”, то обов’язково неголений і малоосвічений. Сподіваюся, що такими примітивними засобами людей важко дезорієнтувати.

Але, на жаль, більшість політичних сил ще й досі експлуатують радянські методи пропаганди. Під час туру я став свідком його найпримітивніших проявів: якщо на центральній площі Донецька чи Луганська немає 50 плакатів блоку „За єду”, то це не Донецьк і не Луганськ. Якщо у Дніпропетровську на зустріч з лідерами блоку “За єдУ” не привезли під розписку працівників бюджетних установ, то це не Дніпропетровськ. Годі й казати про концерти, листи трудящих, рекламні ролики на підтримку все того ж блоку .

Усе це віддаляє українське суспільство і журналістику від демократії. І від цього я стаю песимістом щодо чесності й прозорості нинішніх виборів.

- Деякі експерти відзначають певну технологічну невибудованість виборчої кампанії „НУ”. З чим це пов’язано? Чи не є це наслідком об’єднання у блоці людей та структур з надто різними політичними поглядами, дехто з яких хоче потрапити у парламент виключно за рахунок Вашого високого особистого рейтингу?

- Я не згоден з такою оцінкою. Мені здається, що „Наша Україна” провела найбільш продуману і вдалу виборчу кампанію. В умовах інформаційної блокади і дезинформації нам вдалося донести до виборця програму і стратегію блоку. Ми очікували, що ЗМІ не будуть до нас лояльними. Тому головним проектом виборчої кампанії став мій тур по Україні. За 50 днів я разом з командою побував в усіх регіонах країни, проїхав близько 14 тисяч кілометрів, побував у 140 населених пунктах, зустрівся з більш як півмільйонною аудиторією. Тактика „від порога до порога” у нашому випадку була єдино правильною. Що ж до ЗМІ, то ми зробили ставку на регіональні комерційні газети та телерадіокомпанії, які могли собі дозволити запросити до студії Ющенка. Правильність такого підходу підтверджують і соціологічні опитування: попри нагнітання пристрастей навколо „Нашої України”, ми – безперечні лідери. Рейтинг блоку під час виборчої кампанії постійно збільшувався.

З іншого боку, я не хотів би ідеалізувати ситуацію. Той факт, що у блоці зібралися 10 партій-засновниць і 12 партій, що підтримали коаліцію, безумовно, ускладнював технології ведення кампанії. Але не треба забувати, що ці вибори – перші як для мене, так і для „Нашої України”. Вже наступного тижня ми з командою детально проаналізуємо плюси і мінуси перегонів і обов’язково врахуємо їх в майбутньому.

- Чи користуєтесь Ви особисто чи виборчий штаб „НУ” послугами політичних консультантів та технологів? Чи є серед них іноземні фахівці? Як Ви вважаєте, чи мають стосунки між політиками та їхніми консультантами бути відкритими громадськості, зокрема, в частині розміру матеріального забезпечення?

Ми вивчали досвід проведення виборчих кампаній у Росії, у Східній та Західній Європі.Особливо цікавий, безумовно, досвід найближчих сусідів.Але рекламну та агітаційну стратегію блоку розробляли українські фахівці. І це була моя принципова позиція. Рекламна кампанія „Нашої України” була далеко не найдорожчою, про це свідчить і моніторинг ТБ. За витратами на рекламу мій блок посідає 6-те місце - після СДПУ(о), ПЗУ тощо. Чи повинна громадськість знати , які гонорари отримують політтехнологи? Я не люблю зазирати у чужі гаманці. І рахувати, хто кому і скільки заплатив. Мені це не цікаво. Що ж до іноземних фахівців, то, як на мене, в Україні надто перебільшують міф про „всемогутність російських” політтехнологів. І нинішні вибори це в черговий раз довели.

- Чи стикалися Ви або ваші колеги по блоку з якимись проблемами при укладенні угод про розміщення агітаційних матеріалів у ЗМІ? Чи були приклади адміністративного тиску на видання чи канали, які розміщували або мали намір розмістити такі матеріали?

- Так , переговори з деякими каналами щодо розміщення реклами були довгими і непростими. Як бачите, політичною реклами „Нашої України” немає на “ІНТЕРі”. Зате там щодня йде антиреклама демократичних сил. У регіонах зафіксовано чимало випадків, коли обласні телерадіокомпанії відмовлялися брати наші рекламні ролики. Наприклад, у Житомирі тричі подавалася заявка, але керівник телерадіокомпанії зник і з лютого з ним не можуть зв’язатися. Донецькі ЗМІ виконали лише половину укладених з ними угод про розміщення реклами блоку “Наша Україна”.

Влада стала учасником виборчих перегонів, хоча мала зайняти нейтральну позицію. Більшість обласних керівників вважають державні теле- і радіоканали своєю власністю, своїми агітаторами та пропагандистами. Хоча ці телерадіокампанії фінансуються за рахунок платників податків. За 10 років незалежності владна еліта так і не позбулася радянського стереотипу мислення. Нас беззастережно повчали, кого любити на цих виборах, за кого голосувати, а хто - „ не наш”. Я побував у десятках регіональних студій і відчув, наскільки некомфортно почувають себе в таких умовах самі журналісти. Кожне своє слово вони звіряють з керівництвом, в них живе жорсткий внутрішній цензор. Водночас я познайомився з десятками відданих своїй професії журналістів, які намагаються працювати чесно й розуміють свою відповідальність перед суспільством за те слово, що несуть людям .

- Серед провідних політичних сил „Наша Україна” вирізняється, зокрема, тим, що не має серйозного впливу на „розкручені” ЗМІ, особливо телевізійні. Чи є у блоку конкретні наміри щодо виправлення такої ситуації? Можливо, є якісь плани щодо створення нових медійних проектів?

- В умовах, коли засоби масової інформації в Україні так і не стали бізнесом для їхніх власників, а виконують насамперед політичні функції, ми опинилися в інформаційній блокаді. Це стало одним з найбільших прорахунків виборчої кампанії „Нашої України”. Плани на майбутнє є, але сьогодні говорити про них передчасно.

- За всіма соцопитуваннями, Ви очолите одну з найбільших фракцій у новому парламенті. Було б цікаво дізнатися про Ваші міркування щодо принципів формування, діяльності та ротації Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, оскільки цей орган має суттєвий вплив на функціонування національного інформаційного простору і, відповідно, - на політичну ситуацію.

-Доки Нацрада не стане публічним органом, доти не можна говорити про те, що цей інститут грає якусь важливу роль у суспільстві. Ми забуваємо, що тема ліцензування, яка зараз із зрозумілих причин є ключовою у роботі Нацради, насправді має бути другорядною. Проаналізуйте діяльність аналогічних структур за кордоном, там навіть їхні засідання проходять публічно. А коли розподіляються ліцензії – запрошують представників громадськості, журналістів. В Україні ж навіть призначення членів Нацради - результат кулуарної політики. Що вже й говорити про ліцензування?

Процедура ліцензування проходить за зачиненими дверима, логіка поведінки членів Ради часто незрозуміла, їхні симпатії до певних власників ЗМІ цілком очевидні, тому навколо цієї структури постійно точаться скандали. Нагадаю, що попередня Нацрада видавала по 2-3 ліцензії різним телерадіокомпаніям. Між тим, дуже важливо, щоб ця структура діяла публічно і забезпечувала зв’язок суспільства з телерадікомпаніями. Але мене, як глядача, насамперед хвилює якість телевізійної продукції. За останні кілька років, мені здається, рівень українського телебачення знизився. В ефірі майже відсутні дитячі, пізнавальні, публіцистичні програми, є проблеми з виконанням Закону про мови. Багато що з цього поки що залишається поза увагою Нацради.

- Чому Ви так і не пішли на теледебати?

-Я ніколи від них не відмовлявся і на початку кампанії взяв участь у дебатах на радіо „Свобода” з лідером КПУ Петром Симоненком. Щодо телебачення, то я не побачив там дебатів. Мене неприємно вразило шоу на ICTV, коли 8 березня дві віртуальні партії за допомогою ведучих влаштували цькування Юлії Тимошенко. Я подивився цю програму і потім жалкував, що втратив 2 години свого часу. Я не побачив на українських телеканалах неупередженості, бажання створити класичні дебати, де б політики могли представити свої програми, стратегію майбутнього розвитку України. Мені цікаві дебати як боротьба ідей та ідеологій, особистостей. На жаль, українські ЗМІ виявилися неготовими організувати демократичні дебати. Тому я не переривав свій тур Україною, де щодня спілкувався з тисячами виборців.