До речі, дякуємо тим нашим читачам, які виважено і досить цікаво обговорили статтю автора «ТК» Наталії Долини, присвячену цій же програмі, на нашому Форумі.

Я не страждаю на ксенофобію і віддаю належне професіоналізму Савіка Шустера. Таке враження, що цей іноземець, який нещодавно прибув в Україну, відчуває деякі больові точки нашого суспільства краще, ніж ті, хто народився й виріс у цій країні і претендує на роль у формуванні громадської думки. На противагу українськими ведучим, Шустер, схоже, досяг компромісної угоди з роботодавцем. Він чесно відробляє пінчукові гроші, з допомогою “реперезентативних” опитувань навіює суспільству думку про перемогу на майбутніх парламентських виборах провладного НС “Наша Україна” і водночас нерідко говорить правду.

Актуальне порівняння на користь Савіка Шустера напрошується саме собою… Ведуча недільної аналітичної програми “Подробиці тижня” (на телеканалі “Інтер”) Лариса Губіна 16 жовтня згадала про марш вояків УПА на Хрещатику, що “закінчився скандалом та бійкою”, лише мимохідь. Того ж дня ведучий програми “ТСН” (на телеканалі “1+1” ) Олесь Терещенко також віддав перевагу менш ризикованим сюжетам. Інакше одразу постала б низка гострих питань, що потребують конкретних відповідей. Чому Київська міська адміністрація дозволила непримиренним ідеологічним ворогам проводити акції в одному місці й одночасно? Чому жоден з провідних державних і політичних діячів, за винятком Володимира Литвина, не дав оцінки кривавій суботі на Хрещатику? Чому напередодні візиту до Великої Британії на це не зреагував Президент, який раніше не раз декларував ідею національного примирення? (19 жовтня у нічній програмі «Подробности» щодо цієї теми, але більш узагальнено, дискутували народні депутати Юрій Соломатін та Олег Тягнибок – «ТК»).

Ведучому ток-шоу “Свободи слова” , показаного 14 жовтня на телеканалі “ICTV” , не довелося ставити ці запитання за часовим збігом обставин. Він визначив головну тему тижня заздалегідь. Безпомилково й лаконічно: “63 роки без примирення”. Так само чітко було сформульовано її задум: “До сих пор ветераны УПА борются за право быть признанной воевавшей за Родину стороной. До сих пор общество расколото на тех, кто говорит, что они герои. И на тех, кто уверен, что они преступники. Возможно ли примирение? ” (виділено автором. – А.С).

Тож, чи можливе примирення в українському суспільстві, де, якщо бути точним з погляду історії, безперервна війна на полях битв і в душах людей точиться вже майже століття поспіль, починаючи з 1914 року? І чи наблизило хоч на маленький крок ток-шоу “Свободи слова” розв’язання однієї з найболючіших проблем України?

Відповідь на обидва запитання радше песимістична. “Итоги в такой программе подводить невозможно», - щиро зізнався ведучий. “Но поскольку я очень долго жил в Италии, хорошо знаю, насколько расколота Италия по вопросу Второй мировой войны и как этот раскол мешает жить, я могу дать лишь один совет: преодолеть этот раскол как можно скорее”, - розчаровано додав Шустер.

Втім, почнемо від самого початку. Шустер запрограмував передачу за традиційним, добре відпрацьованим сценарієм. Ведучий сам визначає програму як таку, “в которой свободу слова ограничивает время и я, Савик Шустер”. (В його амбітній заяві я не бачу нічого негожого, оскільки вона звучить з вуст професіонала). Цього разу “головними героями” він задіяв політиків з ідеологічно ворожих таборів: з одного боку, нині позапарламентну лідерку ПСПУ Наталю Вітренко і головного редактора газети “Комуніст”, народного депутата Олександра Голуба, з протилежного – лідера УНП, народного депутата Юрія Костенка і першого заступника міністра закордонних справ Анатолія Бутейка. Він залучив до дискусії героїв другого плану, присутніх у студії глядачів, а під час прямих телевізійних включень - мешканців Києва і Львова.

Зі столицею Галичини відразу стався казус. До “вільного мікрофону” кореспондент запросив чомусь представників місцевого осередку КПУ, які під гучні вигуки “Ганьба!” кляли “колабораціоністів-запроданців”. Таке враження, що це відбувалося не у Львові, а в Донецьку чи Харкові. Ведучий перервав телезв’язок і під час другого включення глядачі почули голос Галичини.

Боротьбу на одному з центральних майданів Львова Шустеру вдалося погасити на відстані. Та в студії він не зміг стати реальним миротворцем (мабуть, не зміг би й сам Господь!). Двобій без будь-яких правил не припинявся під час ток-шоу ні на мить. Як висловився присутній у студії глядач, з боку правих була відчутна інтелігентна поведінка, з боку “червоних” – щось на межі з відвертим хамством. Від прогресивної соціалістки дісталося Антону Бутейку як “антидержавницькій силі”. Левку Лук’яненку, якого вона звинуватила в тому, що під час виборів до Верховної Ради той використовував бандерівські методи, залякував людей, примушуючи їх голосувати за себе.

Постійні заклики ведучого до толерантності, його намагання ввести дискусію в нормальне русло виявилися марними. Найпоказовіший щодо цього такий епізод ток-шоу:

“Савік Шустер: Вы можете быть корректными хотя бы минуту?

Олександр Голуб: Как же можно быть корректным с фашизмом? Как с человеком, который исповедует национал-фашистские взгляды, можно быть корректным? (закиди на адресу Костенка. – А.С.)

Савік Шустер: Обвинение в фашизме вообще -то карается законом”.

Однак закони в Україні існують хіба що на папері. Можливо, зважаючи на бездіяльність нашого правосуддя, ведучим на телебаченні Україні слід надавати у деяких випадках ще й правничі повноваження? Інакше політичні ток-шоу – щоближче до парламентських виборів - можуть перетворитися на звичайні мордобої.

Програма “Свобода слова” наочно висвітлила український політикум, маргінальна частина якого нагадує паноптикум. Його представники неспроможні вести дискусії без комісарських шкірянок і пістолетів на боці.

Про реакцію присутніх у студії глядачів ведучий висловився так: “Я даже не комментирую графики, потому что они очевидны. Как только начинает говорить одна сторона, красная кривая – наверху, зеленая – внизу”. Упродовж усього ток-шоу обидві лінії почали зближуватися тільки одного разу, та й то лишень на коротку мить. Було зафіксовано фрагмент висловлювання ігумена Євстратія: “Примирення можливе тільки тоді, коли кожна зі сторін усвідомлює якісь свої помилки, коли кожна зі сторін приходить до розуміння і покаяння”. Зближення перервала яструбина репліка Голуба.

Зрештою, ведучий не зміг лишитися у ролі безпристрасного арбітра. Він нагадав комуністові про звірства радянської влади і “Гулаг”. “Не считаете ли вы, что первый шаг может быть сделан именно вашим новым поколением, когда, по крайней мере, вы произнесете пару слов покаяния?” – звернувся він до Голуба. Відповіддю було категоричне “ні”.

Якщо Шустер справді хотів довести, що українське суспільство “не готове скінчити Другу світову війну”, то він переконливо це продемонстрував. Студія перетворилася на арену битви між ідеологічно непримиренними політиками. Якщо ж Шустер хотів показати, що примирення в українському суспільстві можливе, то він діяв за хибним сценарієм, заручником якого став.

Ведучому ток–шоу “Свобода слова” слід було б запросити до студії, крім ідеологічно непримиренних політиків, - ще й ветеранів УПА і Радянської Армії, які на знак примирення потисли б один одному руки (готовність до цього висловлювалася з обох сторін, і подібні випадки на особистому рівні вже мали місце у реальному житті). Тоді б червона та зелена криві зблизилися б, а поляризоване на Захід і Схід українське суспільство отримало б позитивний емоційний сигнал.

Чи можливе примирення в українському суспільстві?

Думки політиків

Олександр Голуб: - Неонацистские силы, которые, к сожалению, присутствуют в любом обществе – и в Росссии, и в других странах, - сделали ставку на Ющенко, победили вместе с ним и сегодня хотят взять реванш за 45-ый год, за свой исторический проигрыш. Они сегодня все для этого делают. И ни о каком примирении не может быть и речи. Почему? Они его не хотят.

Юрій Костенко: - Всі країни світу, за виключенням України, сьогодні цю проблему віришили. У Польщі в 91-ому році примирили Армію Людову та Армію Крайову, які були по різні боки барикад, і ухвалили з цього приводу закон. В Іспанії поховали франкістів та республiканців в одній могилі, поставили один хрест і сказали: “Тут лежить Іспанія”. Давайте будемо посилатися на Росію, візьмемо її приклад. Хіба сьогодні там кажуть про “білих” і “червоних”? На державному рівні ніхто не каже…Такий шлях треба пройти й Україні.

Думки істориків

Володимир Сергійчук: - …Те примирення, про яке говорив наш ведучий, можливе в Україні тільки з державницькими силами. З тими силами, які не визнають української державності, ніякого порозуміння ніколи не буде знайдено.

Анатолій Чайковський: - В даному випадку скажу одверто, що мене трошки дивує те, що так багато зібралося сьогодні політиків і відбувається певний політичний піар. Я розумію: вибори, як то кажуть, на носі.

Vox populi

Чоловік: - Олександр, місто Суми (у прямому включенні з Києва): Для УПА Червона Армія не була ворожою, і проти неї застосовувалися здебільшого війська НКВС. І, завершуючи, хочу нагадати вам слова де Голля: “Якби в мене була така армія, як УПА, то німецький чобіт ніколи не топкав би землю Франції”.

Глядач у студії: - Я вважаю, що примирення може бути тільки тоді, коли почнуть видавати справжні підручники, коли буде справжня історія.

Глядач у студії, Ольга, Херсон: - Уважаемые, не пора ли нам найти общую национальную идею, которая бы объединила государство и помогла бы бы при строительстве нового государства. И не нужно копаться в старом.

Глядач у студії, Алла Родіонова, Херсон. - Плакати хочеться від таких політиків, як Вітренко. Моє покоління – за примирення, за визнання прав усіх. Тільки тоді Україна буде процвітаючою, могутньою і єдиною.

Жінка (у прямому включенні зі Львова): - Так, у нашому серці УПА – це наші національні герої. І ми живемо тими героями. Вони не за капітали боролися, вони не мафія. Вони боролися за незалежну Україну…

Глядач у студії: - Ми з Луганська. Ми за мир в Україні. Але ми не за УПА.

Чи було засуджено ОУН-УПА у Нюрнберзі?

Володимир Марченко, Всеукраїнська профспілкова організація “Конфедерація труда України”: - Когда той стороне нечего сказать, они начинают вспоминать “красный террор”, “белый террор”, демократию, борьбу за государственость –все что угодно. Они уводят нас от темы, потому что точно знают, что в доказательной базе Нюрнбергского процесса конкретно сказано, что структуры ОУН-УПА финансировались фашистами и выполняли карательные операции против украинского народа на стороне фашизма.

Антон Бутейко: - Сьогодні було засідання урядової комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА. І висновки цієї урядової комісії також містяться у цьому документі. Тут чітко записано, що не було жодних підстав для Генерального прокурора тодішнього Радянсього Союзу переконати Нюрнберзький процес у тому, що УПА була у цій ситуації злочинною організацією. Ви повинні чітко зрозуміти, що Радянському Союзу, надпотужній державі, яка була одним з керівників цього Нюрнберзького процесу, не вдалося переконати у цьому всіх учасників процесу. Тож, будь ласка, прочитайте мені рішення Нюрнберзького процесу, яке підтверджує ваші слова.

Чи потрібно зрівнювати у правах ветеранів УПА

і Радянської Армії?

Наталя Вітренко: - Недопустимо уравнивать в правах тех, кто освобождал страну от фашизма, и тех, кто был пособниками фашизма.

Юрій Костенко: - Потрібно зрівняти в правах тих, хто пролив кров за незалежну українську державу по різні боки лінії фронту. Вони робили одну й ту ж саму справу.

Олександр Голуб: - Категорически нет. Сегодня уравнять их в правах – это значит признать фашизм и надругаться над памятью тех миллионов жертв, которые сложили свои головы в борьбе с этим мировым злом.

Антон Бутейко: - Конституція української держави передбачає рівність громадян. І якщо борці за незалежність України не будуть зрівняні в правах з усіма іншими громадянами, це буде антиконституційно, це буде суперечити сучасній європейській політичній культурі. Ці люди воювали за незалежну українську державу, в якій ми сьогодні живемо, а інша частина, як відомо, воювала за державу, якої сьогодні не існує.

(З транскрипту ток-шоу “Свобода слова”,

14 жовтня 2005 р.)

Аркадій Сидорук, кореспондент у США в 1980-1989 рр. і в 1992-1996 рр., для “Детектор медіа”

Читайте також:

Савик Шустер считает, что украинцы не знают своей истории

Ця солодка свобода слова

«НАВІКИ РАЗОМ» із Савіком Шустером

Савик Шустер: «Взаимодействуя с властью, не давать этой власти делать все, что ей вздумается»

„Свобода слова” Савіка Шустера стане головним дискусійним майданчиком в країні?

На ICTV з’явиться „Свобода слова”