Сподіваємося, що віце-прем’єр Микола Томенко продемонструє інший приклад, і відповість як «ТК», так і тим, про кого йдеться в нашій публікації. Поневіряння Нацради з питань телебачення і радіомовлення, що була змушена за 10 років свого існування сім разів кочувати різними спорудами столиці, і нині стала жертвою того, що за часів раннього більшовизму називалося “уплотнєніє” (яскраві описи цього процесу читайте в Зощенка і Булгакова) змушує згадати одну невмирущу статтю вождя світового пролетаріату: “Маленька картинка для з'ясування великих питань”.

Справді, у цьому факті, коли влада демонструє абсолютну зневагу і байдужість і до такого без перебільшення важливого органу інформаційного суспільства (сподіваємось, що Україна таки стане суттєвим елементом глобального інформаційного простору), як Нацрада, і до Інституту філософії НАНУ, де Кабмін вирішив, нарешті, надати притулок гнаним cпівробітникам цієї наглядової структури, водночас піддавши прикрозвісному “уплотнєнію” філософів, спонукає до роздумів.

Той чи інший крок влади, як правило, є не ізольованою дією, а вчинком, що засвідчує наявність у неї, у влади, якоїсь ідеології і психології. Причому ці реальні базові вартості, на яких ґрунтуються вчинки, можуть суттєво відрізнятися від публічно декларованих.

Поки що, за винятком передвиборних дискусій, нова влада не оприлюднювала своїх програм, якщо не вважати такою дещо поетичну візію розвитку України в Юлії Тимошенко під час її прем'єрської інавгурації. Але, не забуваймо, що суттю всякої влади є те, що вона робить, а не те, що вона розповідає про себе.

Отже, щоб зрозуміти підґрунтя цього конфлікту влади з гуманітарною інтелігенцією (поки що, слава Богу, латентний), необхідно визначити культурно-історичну природу нинішньої керівної верхівки України.

Насамперед, це означає з'ясувати, яке кредо реально сповідує нинішня державна еліта, яка система цінностей функціонує в її свідомості, себто, трохи зануритись у практичне застосування цілої науки, яку створили несимпатичні новій владі філософи і назвали аксіологією, наукою про цінності. Звісно, не про ті цінності, якими керувало і нині керує ДУСя (державне управління справами) і якими оперують в публічних виступах фінансист Пинзеник і економіст Терьохін. Йдеться про цінності інтелектуальні, естетичні, моральні. Звичайно, людині з психологією технократа дуже важко збагнути, що між матеріальним і ідеальним існує важливий, суттєвий, але прихований, сказати б, інтимний зв'язок. Технократизм розглядає як щось гідне уваги лише те, що вписується в прості, очевидні схеми, в даному випадку – схеми ліберально-ринкового фундаменталізму, коли на погляд деяких провідних членів уряду і оточення нашого Президента – все повинно самофінансуватися і давати прибуток і наповнювати бюджет. Усе інше – в кращому разі зайве, у гіршому – шкідливе. Ідеалом є негайний наочний результат, який можна вимірювати тут і тепер.

Тож, йдеться про фундаментальне нерозуміння новою владою феномену культури і про відсутність підходу до культурної політики як національної стратегії, розрахованої на століття. Над нинішньою владою, як і над попередньою, тяжіє комплекс тимчасовості, що спонукає до реакції лише на скороминуще, до обмеження перспективи одним днем, точніше, одним електоральним циклом, до найближчих виборів, а там, як кажуть наші стратегічні партнери на сході – “хоть трава не расти”. Відомий соціолог Євген Головаха саме через цей комплекс назвав попередню владу – “моментократією”. Чимало фахівців критикують нинішню владу як раз за відсутність стратегії в усіх сферах.

Деякі нинішні провідники у глибині душі зневажають культурно-гуманітарну царину тому, що вона не виробляє одягу, взуття і харчів. Так. Бо культура “виробляє” людину і націю.

Той чи інший тип людської особистості, тип людської спільноти, духовності, менталітет доби є продуктом культури. Вона, культура, повертає вкладене в неї дуже повільно, але зміни, що вона здійснює, є фундаментальними, такими, що часом радикально міняють характер цілої нації. Наприклад, до ХІХ ст. німці сприймалися іншими націями Європи як народ романтичний, мрійливий, сентиментальний, позбавлений здорового прагматизму, а вже в ХІХ ст. перед Європою постали зовсім інші німці – педантичні, добре організовані, зразково пунктуальні. Але для того, щоб цей народ міг пройти шлях від ситуації, описаної Генрихом Гейне:

“Французам і руським належить земля,

Море британцям покірне, Зате у надхмарному царстві мрій

Панування німців безспірне “

– до послідовного прагматизму і конструктивності, потрібна була багаторічна напружена, хоча й непомітна, робота німецької культури.

Так, культура віддає не так швидко, як хотілося б декому з нинішніх чиновників, але як же багато вона віддає. Власне, це розумів ще великий Езоп з його байкою про левицю і самицю щура. Остання дорікала левиці, що та народжує лише одного нащадка, в той час як щури – дуже багато. “ Так”, - відповіла левиця. - “Але ж я народжую лева…”. Власне, про що це я ? Наші чиновники від культури заклопотані безліччю серйозних справ, одне лише “Євробачення” чого варте, а я тут лізу з якимись байками і артефактами історії культури. Чиновники не мають часу на такі дурниці, вони дуже поспішають, бо цейтнот. А мої пропозиції – коли то все буде ? Тут дай Боже пережити парламентські вибори 2006 року. От якби щось, що можна зробити нашвидкоруч і побачити результат, бажано протягом власної каденції...

Ще один історичний курйоз. Останній. Коли якийсь маршал Франції вирішив біля своєї резиденції в Північній Африці посадити алею дерев, ад'ютант сказав йому, що в цьому кліматі дерева зростуть лише за 50 років. ''У такому випадку треба починати садити їх негайно, не гаючи жодної хвилини'' – відповів йому маршал. Таке б розуміння феномену культури та й нашому урядові... Не треба думати, що з твоєю власною відставкою життя закінчується. І після цього уряду Україна буде жити і розвиватися.

Можна було б ще багато розповісти про культуру і культурну політику, тільки хто це почує там, де ухвалюються рішення ?

А філософи суспільству потрібні. Просто вони працюють в дещо іншому вимірі буття і часу, ніж чиновники. У філософів примат вічного над скороминущим, у чиновників – навпаки. З цього аж ніяк не випливає, що до чиновників треба ставитися без належної поваги, в тому числі й до чиновників Нацради, що в цій ситуації стали такими ж самими жертвами бюрократичної недолугості, як і філософи. Зрештою, можна не розуміти, для чого потрібні філософи, але коли державний діяч не розуміє, для чого потрібна Національна рада з телебачення і радіомовлення – і чому їй слід забезпечити певний мінімум комфорту (ясна річ, не за рахунок гуманітарної науки) – то це вже навіть не технократизм, а значно гірше... І насамкінець хочу зацитувати послання київських філософів пану М.Томенку. Ця гнівна філіппіка є зразком епістолярного жанру і нагадує найкращі інвективи античних риторів, зокрема, знаменитий виступ Цицерона проти Катиліни (історик Томенко згадав?):

Віце-прем'єру

Миколі Томенку

Колектив Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України – один з небагатьох академічних – був разом з Вами на Майдані, прагнув національної свободи і кращих умов праці. І ось, за що боролись, на те й напоролись. Ви зрадили нас, повторивши кучмівське свавілля щодо інституту. Якщо тоді нас змусили передати в оренду частину приміщень, то хоч від цього ми змогли перервати майже дворічну невиплату заробітної плати співробітникам, оплату ремонту будинку, який є історичною пам'яткою, виплату комунальних послуг.

Ми маємо нині 2/3 кв. м робочої площі на одного співробітника, навіть покійнику і то дають більше. Ви ліквідували 40 Комітетів, то що, не можна було в приміщенні одного з них розмістити Нацраду з питань телерадіомовлення? Просимо втрутитися, щоб зберегти нашу довіру до нової влади, виконати Вашу обіцянку нашому директору М.В.Поповичу. Ми готові до страйку. Просимо довести зміст цього звернення до відома прем'єр-міністра Ю.В. Тимошенко, перед настирливістю якої раніше ми благоговіли, а тепер...

Колектив Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

Читайте також:

Нацрадою по Геґелях?