– На цю тему можна написати десять книжок, адже зараз вона активно обговорюються у професійних колах. Телебачення, як канал, котрий надає інформацію та постачає знання, звичайно, викликає у людей психологічні зміни, але варто розділити їх на більш та менш очевидні. До найбільш явних феноменів можна віднести телесугестію або навіювання, саме його бояться найбільше. Дійсно, існує багато психологічних прийомів, які використовуються для того, щоб утримати увагу людини, прив’язати до каналу передачі інформації. Якщо телеканали не робитимуть цього, вони втратять глядача.  

 

Цей феномен штучного утримування уваги має певні психологічні наслідки. В нашій лабораторії проводилося експериментальне дослідження впливу кількості споживання телепродукції на ті зміни, які відбуваються в психологічному часі людині. Адже крім фізичного у всіх нас є свій суб’єктивний психологічний час. Анекдотично його можна виміряти так – кожна хвилина має різну довжину в залежності від того, з якого боку туалету ви знаходитеся. Психологічний час залежить від темпераменту людини, від її фізичного стану, від години доби. Телебачення також має на нього безпосередній вплив.

– Яким чином?

– Воно його розтягує. Наприклад, за наявності певних факторів це може відбутися у дітей, які дивляться телебачення більше трьох годин на добу. У них змінюється внутрішній плин часу та відбувається його інфантилізація (ніби повернення у стан, природній для меншого віку). Це може мати серйозні наслідки для розвитку особистості, її здатності до самоорганізації. 

 

На останньому всесвітньому конгресі з прикладної психології, який проходив в Афінах, було кілька цікавих симпозіумів з приводу впливу перегляду мультиків на дітей. Зокрема американських, – таких, як «Том і Джері». Там смішну форму надають насильству, адже персонажі цілеспрямовано намагаються завдати один одному шкоди. Чому це актуально? Зараз ми часто маємо практику, коли дитина залишається сам на сам із мультиками, а батьки в цей момент займаються чимось іншим. Але, як показали дослідження, у дітей, що не мають практики спільного перегляду або обговорення побаченого, гальмується розвиток моральних уявлень (що від заподіяної шкоди бувають страждання). Більшість американських дослідників стверджує, що насильство на екранах телевізорів не впливає на кримінальну ситуацію. Але якщо детальніше вивчати окремі програми та окремих глядачів, такі закономірності можна простежити в залежності від того, з ким себе ототожнює глядач – із жертвою чи агресором.

 

Загалом знижується поріг чутливості до насильства, воно стає звичним явищем, і в цьому головний негативний наслідок телевпливу. Доведено, що, наприклад, перегляд боксу однозначно сприяє підвищенню агресивності хлопчиків. І таких прикладів дуже багато.  

 

Також у професійних колах зараз активно обговорюються психологічні ефекти культивування та моделювання, які притаманні телебаченню. Сутність впливу полягає в тому, що інформація, яка йде з медіа, фактично задає моделі поведінки та сценарії життя. В цьому моделюванні є очікувані та неочікувані ефекти – ті, які не закладаються авторами, а з’являються як побічні. Наприклад, демонстрація показів моди, де на подіум виходять дуже стрункі моделі – на межі з дистрофією, сприяла розповсюдженню такої хвороби, як анорексія. Дівчатка-підлітки, які ще не можуть співвіднести життєві цінності, фактично заморюють себе голодом, намагаючись досягти нав’язаного ідеалу. В результаті це може набути характеру психічного відхилення, з яким доведеться працювати спеціалістам. Отож більшість західних телекомпаній зараз працює над тим, щоб продемонструвати різні зразки успішних жінок.

 

– Насправді, я не хочу говорити тільки про негативний вплив телебачення, тому що медіа – це повноцінна частина нашого життя. Наші діти народилися за часів, коли телевізор – така сама частина життєвого простору, як холодильник або дерево. У нього є свої «плюси» та «мінуси». Все залежить від того, як ним користуватися.

 

Телебачення формує як негативні, так і позитивні стереотипи. Саме завдяки йому в значній мірі складається образ того, що є загальноприйнятим. Раніше він формувався в безпосередньому спілкуванні, а тепер – у медіа. Причому на старше покоління переважно впливає телебачення, на тінейджерів уже більше інтернет. Телебачення – це своєрідний інкубатор, який культивує і норми, і цінності, і думки. Це таке середовище – породження знань, а не тільки передача інформації. Я до нього з повагою ставлюся.

 

Крім того, зараз дуже багато говориться про психотерапевтичний ефект телебачення. Мається на увазі можливість регулювати власні стани через вибір того, що ми переглядаємо. Адже програми є різні – емоційно нейтральні та емоційно турботливі. Наприклад, такі, де ведучий звертається до діточок, демонструє своє позитивне ставлення: «Які ви гарненькі, який ти розумненький». Діти, які відчувають себе непотрібними та перебувають у пригніченому стані, спеціально шукають такі програми.

 

Взагалі для позбавлення пригніченого стану (якщо він не набуває нав’язливого характеру) людина часто вибирає радісні, енергійні програми. Таким чином відбувається саморегуляція. Хоча, звісно, у депресивному стані людина не буде дивитися комедії. А програми, які акцентують на негараздах, продукують негативні емоції, навпаки, можуть сприяти поглибленню депресії, фіксують людину на хворобливих станах, протистоять природному відновленню емоційного фону.

 

Слід зазначити, що в нас є певний діапазон тих станів, у яких ми можемо використовувати телебачення. Проте, якщо ми будемо дивитися його надто багато, воно почне впливати на нас більше, ніж ми б хотіли, але людина вже втрачає здатність це контролювати.

– Це певний міф, тому що серіали дивляться всі – і жінки, і чоловіки. Якщо він добре зроблений і зорієнтований на свою аудиторію, то формується парасоціальний ефект. Він полягає в тому, що герой серіалу стає персонажем життєвого світу людини. Вона починає відстежувати його життя, хвилюватися за нього. І що більше цього емоційного переживання, то більший шанс, що серіал знайде свого глядача. Так з’являються культові серіали.

 

– Якщо одним словом – це професіоналізм. Але там є дуже багато аспектів, які треба враховувати.

– Може бути варіант, коли воно цьому сприяє, але тут є чинники різного плану. Навіть щаслива людина може мати якісь поточні негаразди, проте вона самоврегульована як особистість і її індивідуальність не можна знищити. Телебачення для неї може виступати тільки додатковим ресурсом знань про те, як це загалом буває, і навіть створити фон для того, щоб якимось чином виділитися.

 

Ситуація виглядає інакше, якщо у людини є нерозв’язані психологічні проблеми. Телебачення дає їй можливість утекти від них. Але саме таким є механізм формування залежності. Так само людина може втекти у книжку чи алкоголь. Цього року ми проводили дослідження медіакультури різних верств населення України. І можна сказати, що двадцять відсотків людей використовують телебачення для врегулювання проблем, від яких вони хочуть утекти. Приблизно такий же відсоток молоді використовує для цієї ж мети інтернет.

 

– А наскільки правильно з точки зору психології побудовані випуски новин в Україні?

– Загалом новини на центральних каналах досить професійні. Можна відзначити покращення, яке відбулося за останні роки. Хоч, звісно, медіа використовують ефект збентеження своєї аудиторії, щоб утримати увагу. Якщо підвищується тривога, то людина починає шукати додаткову інформацію, щоб знизити цю тривогу. Урівноваженість полягає в тому, щоб закрити новини чимось таким, що має позитивний заряд. Адже всім відомі ефекти пам’яті, що перше та останнє запам’ятовується найкраще. Це елемент професійної журналістської етики і більшість виробників новин це робить.

– Не тільки. Ток-шоу теж можуть мати такий потенціал. Хоча, звісно, кримінальна тематика сама по собі несе негатив. Вона є порушенням певних меж співіснування в суспільстві. Якщо людина стає жертвою крадія, то найбільшу шкоду їй завдають моральні переживання, що хтось порушив її психологічну безпеку. На жаль, у нас є програми, не дуже професійно побудовані з цієї точки зору. Часто ми бачимо, що навіть найкраще зроблені технологічні продукти мають ваду дисбалансу психологічного впливу.

– Наприклад, особисто мені дуже не подобається ток-шоу «Проти всіх» на 5-му каналі. Хоча воно торкається соціальних проблем, які мало висвітлюються, і за це – моя вдячність авторам. Проте програма не подобається мені концептуально. До того ж вона справляє негативне емоційне враження на людей. Зокрема, нав’язується шкідливий стереотип, що шукати правду – це бути проти всіх. Провокаційний формат може бути дуже ефективним, але ведучій все ж таки треба обов’язково виходити на позитив. Тематика така, що будь-хто може опинитися в аналогічній проблемній ситуації.

 

Телебачення має не тільки провокувати усвідомлення проблеми, але окреслювати шляхи чи надавати зразки її вирішення. Це потребує більше роботи редактора при підготовці блоків, у тому числі консультування з психологами. До того ж, можна навіть дотримуючись позиції «проти всіх», робити це толерантніше, не агресивно, не перетворюючи людину на об’єкт, не обговорюючи присутніх у третій особі чи навішуючи ярлики, можна ставитися по-людськи, з повагою до страждань і болю. Якщо додати цей нюанс – буде зовсім інша справа. І загалом до програм, які йдуть у прайм-тайм, повинна бути дуже серйозна редакторська увага, врівноваження позитивних та негативних психологічних ефектів. Адже в цей час люди приходять з роботи втомлені та використовують телевізор як фон, що значно підвищує ефект непрямого навіювання.

 

Якщо говорити про приклад емоційно турботливої програми, то це програми з прямим зверненням до глядачів у манері підтримки, заохочення до дій. Якоюсь мірою до турботливого формату можна віднести «Найрозумніший» на «1+1», хоча там і йде змагання. Інколи не зовсім вишукано і спрощено, але ведуча Тіна Канделакі знаходить підхід до дітей. Проте взагалі таких програм на українському телебаченні катастрофічно мало.

– Не можна сказати, що її взагалі немає. Психологів залучають, але все це відбувається дуже фрагментарно. На рівні якихось інтерв’ю, участі в програмі в якості експертів. Добирання психологів, які представляють наш фах із екранів телевізора, на жаль, теж залишає бажати кращого. Інколи вони поводяться непрофесійно, принаймні з точки зору медіапсихології – не враховують телевізійні ефекти. Формату співпраці, коли канал замовляє психологічне дослідження, щоб оцінити якусь програму або ефект, на жаль, поки що немає.

– В Америці та інших країнах уже багато років існує освітній серіал для дітей «Вулиця Сезам». Протягом тривалого часу вони проводили дослідження. До нього вони включили малюків, які дивилися цю програму, а також тих, хто її не дивився. Як виявилося, її перегляд дійсно сприяє тому, що потім у школі діти легше засвоюють знання. Більше того, 15 років по тому навіть у студентському віці відмінність цих дітей залишається. Над створенням таких програм у команді обов’язково працюють фахівці-психологи.  

– Це можуть бути і психологічні дослідження, і безпосередня участь у виробничому процесі. На етапі, коли формується концепція програми, дуже важливо використати ті психологічні знання, які в нас зараз є. Ми не претендуємо на те, щоб переробляти комерційну стратегію. Це просто ще один фаховий погляд, який можна було б використати. Соціальна відповідальність телевізійників від такої співпраці дійсно зросла би.

 

Інколи журналісти кажуть нам, що на Заході або в Росії є соціальні психологи, а в Україні – немає. Але вони є! І якщо йти назустріч один одному, то можна зустрітися. Позитивний ефект від телебачення міг би значно зрости, якби була організована професійна дискусія щодо цих психологічних ефектів на етапі прийняття рішень.  

 

Наприклад, в Америці та Європі проводяться дослідження та приймаються політичні рішення про те, як використовувати денні серіали. Адже їх дивляться люди, досить обмежені у своїх соціальних контактах: домогосподарки, інваліди, які мають обмежене пересування. Також це ті, хто має нічну роботу, серед них і повії, малодоступні іншим формам соціального впливу. Все це – групи ризику. Закордоном у серіали, які дивиться ця малодосяжна аудиторія, почали вставляти сюжетні лінії про СНІД та давати титрами контактні телефони соціальних служб. І в результаті вони отримали буквально шквал звернень. Чому не можна про це домовлятися й у нас? Так що перспектив співпраці багато.