Поговоримо про найприємніше в роботі журналіста – про винагороду за неї.

 

З гонорарами зазвичай проблема лише одна – випросити їх в роботодавця скоріше. А от для штатних працівників, основою матеріальної винагороди яких є фіксована ставка, все дещо складніше. Тема зарплатні розкрита у Кодексі законів про працю України (КзпПУ), глава VII «Оплата праці» (ці положення дублюються у Законі України «Про оплату праці»).

 

Стаття 94. Заробітна плата

 

Що ми маємо практично з цієї статті? Те, що вам як журналісту, теоретично, можуть дати премію примірниками рідного видання (на щастя, подібна практика залишилася у дев’яностих). І те, що вам цілком правомірно можуть не дати частину премії, яку ви раніше отримували щомісячно і до якої звикла ваша душа, мотивуючи невиплату незадовільними фінансовими показниками підприємства. Саме з таким формулюванням рік тому не видали частину грошей працівникам інформаційно-аналітичної служби телеканала «Інтер», що спрацювало як спусковий гачок скандалу. З «Інтером» знов-таки пов’язаний наступний предмет нашої розмови – складові заробітної плати. У ст.2 Закону України «Про оплату праці» вони розписані:

 

 

Простіше кажучи, є три частини зарплати. Перша та основна – оклад. За нормальних обставин (якщо ви не напилися і не рознесли редакцію, не зривали ефірів тощо) він має бути виплачений обов’язково. Друга включає: а) премії за особливі успіхи у праці (найкращий сюжет місяця, більше всіх написав статей у номер тощо); б) доплати за особливі умови праці (робота у зоні бойових дій, святкові дні тощо) та в) надбавки, передбачені чинним законодавством (у державних службовців – за стаж, для матерів-одиночок, чорнобильські тощо). З цих пункт а – необов’язковий до виплати, а пункти б і в – обов’язкові. Третя частина зарплати являє собою фінансове втілення доброї волі керівників підприємства. Ця модна форма матеріального заохочення запозичена з практики іноземних компаній і являє собою зазвичай досить значну суму, яку виплачують за підсумками роботи за квартал, півріччя чи рік. Такі бонуси варто сприймати як приємний сюрприз, а не як обов’язок фірми перед вами, і зовсім нерозумно планувати свій бюджет, розраховуючи на них.

 

Повертаючись до телеканалу «Інтер». Як дізнався широкий загал із численних заяв для преси працівників «ІАС» та керівництва каналу, структура заробітної плати в АТЗТ УНТК виглядала таким чином: оклад – 60%, преміальні – 40%. Тобто, коли людина вела переговори про заповнення вакансії, їй озвучували, наприклад, суму в 1000 умовних одиниць. У договорі оклад, таким чином, виходив 600 у.о. Вірогідно, така схема заробітної плати існує далеко не на одному українському підприємстві. Ймовірно, що вигадана вона для оптимізації податкових виплат. Коли працівник підписує трудовий договір, де оклад становить, наприклад, 60% від домовленої суми, і керівник запевняє його, що будуть платити 100%, то нерозумно працівникові, наприклад, брати кредит, розраховуючи отримувати 100%. Банк, видаючи кредит, розглядає довідку з бухгалтерії, в якій вказано середньомісячний рівень доходу працівника. Він розраховується так: беруться виплати працівникові за останні півроку (оклади + надбавки + преміальні) і діляться на шість. Скажімо, банк ця сума влаштовує, кредит надається. Аж тут у підприємства починаються фінансові проблеми або змінюється керівництво, і нове бажає зекономити. Керівництво, маючи, зауважимо, повне право на такі дії, припиняє виплату преміальних. Працівник залишається з кредитом, який він має змогу гасити лише на 60%, закон залишається на боці керівництва. На боці працівника залишаються етичні засади та громадська думка, проте вони виплати кредит не допомагають. Мораль із цього така: кожна зі сторін договору – хазяїн свого слова, а хазяїн, як стверджує фольклор, захотів – слово дав, захотів – взяв; а підписуючи папери, будьте готові отримати саме те, під чим підписуєтеся. Хоча ЗМІ і є сферою, де законодавство дозволяє укладати договори в усній формі, все одно, з паперами проблем набагато менше. Або набагато більше – дивлячись, що ви підписали.

 

Гроші, як відомо, люблять, аби їх рахували. Відійшли у небуття часи, коли зарплату всюди видавали готівкою (бачиш суму у відомості – розписуєшся – рахуєш), тепер же всюди банківські картки. У вигляді цифр на екрані банкомату зарплата не така наочна, тим більше, якщо на картці ще щось було, а бухгалтерія подекуди помиляється, а начальство десь щось знімає з якихось причин. Журналісти – люди зайняті, недорахувався сотні-другої гривень – то й простіше думати, що помилився, чи махнути рукою, аніж кудись їхати і з кимось розбиратися. Навряд чи такий підхід можна вважати правильним, адже ви заробили ці гроші і маєте повне право знати, скільки саме і за що. Його (це право) надає стаття 30 Закону України «Про оплату праці»:

 

 

Ваша бухгалтерія може стогнати і проклинати вас, але надавати такі роздруківки – її обов’язок, і вам треба лише нагадати про нього. Резюмуючи написане вище: ваша зарплата буде адекватною лише тоді, коли ви самі знатимете свої права відносно неї та стежитиме за їх дотриманням.